Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/37225/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2022.
Дата набрання законної сили: 08.09.2022
Номер судового провадження: 51-321км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020100100005265

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		08 вересня 2022 року  
		м. Київ
		справа № 761/37225/20
		провадження № 51- 321км22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		з участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		захисника  ОСОБА_5 ,
		особи, щодо якої застосовано
		примусові заходи медичного ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		характеру 
		потерпілого  ОСОБА_7 ,
		прокурора  ОСОБА_8 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника  ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_7 та законного представника ОСОБА_9 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року в кримінальному провадженні № 12020100100005265 за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Соледар Бахмутського району Донецької області, жителя м. Києва,
		у вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 1ст.115, ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року,за вчинення суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 1ст. 115, ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до ОСОБА_6 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом. 
		Вирішено питання щодо долі речових доказів.
		Районний суд установив, що  ОСОБА_6 28 червня 2020 року приблизно о 19:00 у квартирі АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані неосудності завдав не менше двох ударів ножем в груди своїй матері ОСОБА_10 від яких вона на місці померла.
		Після цього ОСОБА_6 намагався завдати удару ножем в груди своєму батькові потерпілому ОСОБА_7 , однак не довів свої дії до кінця, оскільки останній, захищаючись, долонею лівої руки зупинив ніж в області лівої частини грудної клітини, тобто в області життєво важливих органів, отримавши тілесні ушкодження у вигляді різаної рани лівої кисті. Після чого, використовуючи підручні предмети, потерпілий завдав не менше двох ударів по тулубу  ОСОБА_6 , чим зупинив його, що дало потерпілому змогу втекти і врятувати своє життя.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати вказані судові рішення через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що під час розгляду клопотання в місцевому суді стороною обвинувачення не було доведено вчинення  ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1ст.115 КК.
		Також захисник вважає, що дії ОСОБА_6 були неправильно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, як замах на вбивство двох і більше осіб, оскільки стан неосудності пов`язаний із відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, що виключає наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву, як ознак суб`єктивної сторони злочину.
		На переконання захисника, госпіталізація ОСОБА_6 до психіатричного закладу є методом покарання, а не лікування, оскільки експертом не вирішувалось питання про необхідність надання йому психіатричної допомоги.
		Стверджує, що при перегляді рішення місцевого суду апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення в справі повторної (додаткової) комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, не дослідив наданих стороною обвинувачення документів щодо стану здоров`я ОСОБА_6 та всупереч вимогам статей 404, 419 КПК не перевірив усіх доводів апеляційних скарг і не дав на них обґрунтованих відповідей у своєму рішенні.
		Потерпілий ОСОБА_7 та законний представник ОСОБА_9 в поданих касаційних скаргах також просять Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Потерпілий ОСОБА_7 в скарзі зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення в справі повторної (додаткової) комісійної комплексної судово-психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану ОСОБА_6 та можливості застосувати до нього інший вид примусового заходу медичного характеру не пов`язаного з госпіталізацією до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		Законний представник ОСОБА_6  ОСОБА_9 в касаційній скарзі вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях не дали належної оцінки обставинам справи та дійшли неправильного висновку про те, що ОСОБА_11 вчинив суспільно-небезпечні діяння, передбачені ч. 1 ст. 115 та ч. 3 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки через стан неосудності та відсутність вольової і інтелектуальної ознак останній не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, що виключає наявність у його діях прямого умислу. 
		Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив стороні захисту в клопотаннях про дослідженні додаткових документів щодо стану здоров`я ОСОБА_6 та проведення повторної судово-психіатричної експертизи з метою об`єктивного визначення психічного стану останнього на момент апеляційного розгляду. На переконання законного представника, зважаючи на позитивну динаміку покращення психічного стану здоров`я ОСОБА_6 судами першої та апеляційної інстанцій не було дотримано принципу достатності виду медичного закладу для надання йому необхідної психіатричної допомоги.
		Позиція учасників у суді касаційної інстанції
		У судовому засіданні ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_5 та потерпілий ОСОБА_7 вимоги касаційних скарг повністю підтримали.
		Прокурор просила передати провадження на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду з метою відступу від висновків викладених раніше у рішеннях Другої та Третьої палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду. 
		Мотиви Суду
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційних скаргах, дійшла висновку про необхідність передати касаційне провадження на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду зважаючи на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 
		Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такій спосіб судову практику на однакове застосування норм права.
		Згідно з ч. 6 ст. 13 зазначеного Закону висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		У своїх постановах від 19.11.2019, 06.02.2020 та 19.01.2022 (провадження № 51-3547км19, 51-4960км19, 51-6058км19) колегії суддів Другої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду дійшли висновку про те, що згідно з приписами ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. З огляду на це, враховуючи, що стан неосудності пов`язаний із відсутню в особи інтелектуальної та вольової ознак, і з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи є об`єктивно неможливим. У такому випадку юридична оцінка вчиненому суспільно небезпечному діянню повинна надаватись, виходячи із фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали. Тому висновки місцевого та апеляційного судів в оскаржуваних рішеннях про вчинення неосудною особою замаху на вбивство та кваліфікація її дій за частинами 2 або 3 ст. 15 та частинами 1 чи 2 ст. 115 КК є невірними. 
		Разом із тим, так само як і замах на вчинення кримінального правопорушення, будь-яке умисне кримінальне правопорушення передбачене Особливою частиною Кримінального кодексу України також вчиняється з умислом (прямим або непрямим). Згідно з положеннями цього Кодексу замах на вчинення кримінального правопорушення є суспільно небезпечним діянням.
		Саме стан неосудності особи, пов`язаний із відсутністю у неї вольової та інтелектуальної ознак, а відтак і відсутність суб`єктивної сторони та суб`єкта злочину є правовими підставами для юридичної оцінки її дій не як кримінального правопорушення, а як суспільно небезпечного діяння, та для застосування до неї примусових заходів медичного характеру.
		Згідно з положеннями ст. 94 КК примусові заходи медичного характеру застосовуються залежно від характеру та тяжкості психічного захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. 
		Відповідно до ч. 5 цієї норми госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов`язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
		За правилами ч. 3 ст. 503 КПК кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. 
		Отже, кримінальний та кримінально-процесуальний закони пов`язують необхідність застосування примусових заходів медичного характеру саме із суспільною небезпечністю діяння, вчиненого неосудною особою, а не з його наслідками.
		Таким чином, при юридичній оцінці дій такої особи суду необхідно брати до уваги об`єктивну сторону вчиненого діяння з урахуванням спрямованості її дій, знаряддя яке було використано, локалізації, кількості та характеру тілесних ушкоджень заподіяних потерпілому, які можуть вказувати про посягання на його життя. 
		Такі дії неосудної особи не втрачають своєї небезпеки для суспільства і не знижують її навіть у випадку, якщо смерть потерпілого не настала з буд-яких причин, незалежно від наслідків діяння.
		Тобто, таке діяння є небезпечним для суспільства як у разі вчинення закінченого, так і незакінченого суспільно небезпечного посягання, передбаченого ст. 115 КК. 
		Від правильності юридичної оцінки дій неосудної особи напряму залежить встановлення рівня небезпеки її поведінки для суспільства та застосування до неї виду примусових заходів медичного характеру, визначених ст. 94 КК.
		У цьому провадженні потерпілий ОСОБА_7 запобіг настанню тяжких наслідків у виді смерті, оскільки активно оборонявся від дій ОСОБА_6 , який до цього заподіяв смерть іншій людині. ОСОБА_6 тримав у руці ніж, який націлив у зону грудей потерпілого в область життєво важливих органів, що вказує про спрямованість його дій на спричинення смерті потерпілому.
		Оскільки відсутність суб`єкта та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення є підставою для застосування до неосудної особи примусових заходів медичного характеру, колегія суддів вважає, що при юридичній оцінці вчиненого нею суспільно небезпечного діяння суду слід брати до уваги об`єктивну сторону таких дій, передбачену диспозицією відповідних норм Особливої частини Кримінального кодексу України, у тому числі з урахуванням положень ст. 15 цього Кодексу. 
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Другої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2019 року, 06 лютого 2020 року та 19 січня 2022 року (провадження №51-3547км19, 51-4960км19, 51-6058км19).
		Відповідно до ч. 2 ст. 434-1 КПК, суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати. 
		Тому провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_7 та законного представника ОСОБА_9 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 рокущодо ОСОБА_6  слід передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		На думку колегії суддів, за наслідками розгляду провадження Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду має ухвалити наступний висновок: «При розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру суспільна небезпека вчиненого діяння та його юридична оцінка повинні здійснюватися судом з урахуванням фактичних обставин скоєного, виходячи з об`єкту та об`єктивної сторони відповідного кримінального правопорушення, зазначеного в Особливій частині Кримінального кодексу України, а при наявності для того підстав і з застосуванням ст. 15 цього Кодексу».
		Керуючись статтями 434-1, 434-2, 441 КПК, колегія суддів
		постановила:
		Кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_5 , потерпілого ОСОБА_7 та законного представника ОСОБА_9 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 рокущодо ОСОБА_6  передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду.
		Судді: 
		 
		 
		__________________ ________________ _________________
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...