Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2022.
Дата набрання законної сили: 08.09.2022
Номер судового провадження: 11-279сап21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		            
		8 вересня 2022 року
		м. Київ
		Провадження № 11-279сап21                                   
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючої судді Рогач Л. І., 
		судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р.,            Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., 
		за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
		скаржника ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Ізвєкова К. В.,
		розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати,
		УСТАНОВИЛА:
		Ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП від 19 березня 2018 року відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Апеляційного суду міста Києва                    ОСОБА_1 за заявою Вищої ради юстиції за підписом її голови                   ОСОБА_2 , що надійшла до ВРП з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) 11 серпня 2017 року.
		Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року                                       № 1073/2дп/15-18 суддю Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.
		25 травня 2021 року ВРП за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на згадане рішення Дисциплінарної палати ухвалила рішення № 1125/0/15-21, яким залишила це рішення без змін. 
		Ухвалюючи таке рішення, ВРП виходила з того, що суддя ОСОБА_1 усунувся від виконання визначених законом обов`язків судді, адже з 3 серпня 2015 року і до часу прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності  (11 квітня 2018 року) був відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя.
		За висновками ВРП, така поведінка ОСОБА_1 свідчить про грубе і систематичне нехтування ним обов`язками судді, є умисною та такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»; далі - Закон № 1402-VIII), є несумісною зі статусом судді у розумінні частин восьмої та дев`ятої статті 109 цього Закону та пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
		ВРП також вказала на те, що з огляду на характер допущених суддею                ОСОБА_1 порушень, які були тривалими і не усунуті на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності, застосований Другою Дисциплінарною палатою вид дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненому проступку. 
		18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
		- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 25 травня 2021 року                          № 1125/0/15-21 про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 »;
		- зобов`язати ВРП скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня                  2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді», а дисциплінарне провадження закрити;
		- скасувати рішення ВРП від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18 «Про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України»;
		- скасувати ухвалу голови ВРП ОСОБА_2 від 5 червня 2018 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку;
		- зобов`язати ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку з посади судді Апеляційного суду міста Києва згідно із заявою від 22 грудня 2015 року.
		Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 червня               2021 року відкрито провадження у справі, а ухвалою від 14 липня 2021 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1  шляхом виділення в самостійне провадження вимог про: 
		- визнання протиправним і скасування рішення ВРП від 25 травня 2021 року                                    № 1125/0/15-21 про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15/18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 »;
		- зобов`язання ВРП скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від                  11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про його звільнення з посади судді» та закриття дисциплінарного провадження.
		Справу в частині цих вимог передано на розгляд Великій Палаті Верховного Суду.
		Рішення ВРП від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21, яким залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, останній оскаржує з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини першої статті 52 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).
		Відповідно до названих норм Закону № 1798-VIIIрішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване з таких підстав: склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати (пункт 1); рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків (пункт 4).
		Обґрунтовуючи наявність підстав для скасування рішення ВРП від 25 травня                  2021 року, ОСОБА_1 посилається на неповноважний склад ВРП, яким було ухвалено оскаржуване рішення, в розумінні частини восьмої статті 51 Закону                  № 1798-VIII. Так, на переконання скаржника, члени ВРП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не могли брати участь у розгляді скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року як такі, що нині входять до складу Другої Дисциплінарної палати, тобто палати, яка ухвалила оскаржуване рішення. А член ВРП ОСОБА_8 не мав права брати участь у розгляді справи, адже брав участь у засіданні секції Вищої ради юстиції 21 березня 2016 року.
		Крім того, скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви,                 з яких ВРП дійшла відповідних висновків, оскільки:
		- ВРП не навела обґрунтування законності дій щодо ініціювання дисциплінарного провадження поза межами строку на розгляд заяви судді ОСОБА_1 про відставку (надійшла 22 грудня 2015 року), як і після досягнення ним граничного                65-річного віку перебування на посаді судді (23 лютого 2016 року), а також щодо правомірності зупинення розгляду заяви про відставку, наслідком чого є порушення конституційного права судді ОСОБА_1 на відставку;
		- ВРП, вказуючи на самоусунення судді від виконання обов`язків, лише обмежилась посиланням на наявність актів про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці у 2015-2016 роках, не надавши оцінки фактам незаконного кримінального переслідування упродовж 6 років та 7 місяців, відсторонення судді від посади ще              10 липня 2015 року та фізичного перешкоджання у цей період часу в можливості потрапити до суду на своє робоче місце.
		На переконання скаржника ОСОБА_1 , підстави притягнення його до дисциплінарної відповідальної безпосередньо пов`язані з обставинами його незаконного кримінального переслідування, а тому, оскільки кримінальне провадження було закрито органом досудового розслідування з реабілітуючих підстав, є обґрунтовані підстави для скасування рішення ВРП від 25 травня                    2021 року.
		Крім того, ВРП не навела мотивів відхилення доводів скаржника про конфлікт інтересів у керівника Вищої ради юстиції, ВРП ОСОБА_2 , що має ознаки особистої заінтересованості.
		Скаржник також вказує на те, що, навіть за умови наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, ВРП застосувала непропорційне дисциплінарне стягнення, адже не врахувала особу судді ОСОБА_1 , обставини кримінального переслідування, відсутність жодних дисциплінарних стягнень за             39-річний стаж безперервної роботи суддею, 12-річне перебування на посаді голови суду, виконання протягом 6-ти років обов`язків члена Вищої ради юстиції. 
		У відзиві на скаргу ВРП просила відмовити в її задоволенні, вказавши на відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП, передбачених частиною першою статті 52 Закону № 1798-VIII, навела доводи щодо обґрунтованості притягнення суддіОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні, наголошує на повноважності складу ВРП, який його ухвалив.
		За матеріалами справи встановлено таке.
		ОСОБА_1 з березня 1977 року до грудня 1980 року працював народним суддею Іллічівського районного народного суду міста Одеси, з грудня 1980 року до лютого 2003 року - суддею Апеляційного суду Одеської області, з лютого 2003 року - суддя Апеляційного суду міста Києва. Верховною Радою України 15 липня 1999 року обраний суддею безстроково.      
		24 червня 2015 року ОСОБА_1  було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення) та частиною другою статті 376-1 (незаконне втручання у роботу автоматизованої системи документообігу суду) Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Постановою Верховної Ради України від 30 червня 2015 року № 559-VIII надано згоду на затримання та арешт (взяття під варту) судді.
		Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 3 липня 2015 року надано дозвіл на затримання ОСОБА_1 .
		Постановами слідчого Генеральної прокуратури України від 2 та 8 липня 2015 року ОСОБА_1 оголошено у національний та міжнародний розшук. 
		10 липня 2015 року ВККС задовольнила клопотання Генерального прокурора України та на два місяці відсторонила від займаної посади суддю Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 
		22 грудня 2015 року до Вищої ради юстиції надійшла заява ОСОБА_1 про відставку.
		23 лютого 2016 року ОСОБА_1 виповнилося шістдесят п`ять (65) років, що відповідно до статті 126 Конституції України є підставою для припинення повноважень судді.
		31 березня 2016 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 750/0/16-16 про звернення до ВККС із заявою про проведення перевірки щодо наявності в діях судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення та порушення присяги.
		Вища рада юстиції на засіданні 31 березня 2016 року зупинила розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді у відставку у зв`язку з її зверненням до ВККС.
		14 квітня 2016 року Вища рада юстиції за підписом голови ОСОБА_2 подала до ВККС заяву щодо поведінки судді ОСОБА_1 , який подав заяву про відставку, під час перевірки якої встановлено, що цей суддя з 3 серпня 2015 року відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконувати свої обов`язки зі здійснення правосуддя, у зв`язку із чим висловлено прохання притягнути цього суддю до дисциплінарної відповідальності.
		Відповідно до пункту 31 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону                    № 1402-VIII заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані ВККС до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду ВРП, якщо на день набрання чинності цим Законом ВККС не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи.
		11 серпня 2017 року за вх. № 1011/0/20-17 до ВРП з ВККС надійшла заява Вищої ради юстиції за підписом її голови ОСОБА_2 стосовно судді апеляційного суду міста Києва  ОСОБА_1 
		19 березня 2018 року Другою Дисциплінарною палатою ВРП було відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Апеляційного суду міста Києва                      ОСОБА_1 та 11 квітня 2018 року його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді. 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
		Пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статтею 115 Закону               № 1402-VIII встановлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
		Відповідно до пункту 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
		Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення його з посади судді, дисциплінарний орган керувався тим, що суддя ОСОБА_1 безпідставно був відсутній на роботіпротягом тривалого часу, що свідчить про грубе і систематичне нехтування ним обов`язками судді, і така поведінка є умисною та такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII), є несумісною зі статусом судді у розумінні частин восьмої та дев`ятої статті 109 цього Закону та пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
		Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальностіухвалено у складі членів ВРП ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
		Зазначене рішення суддею ОСОБА_1 та його адвокатом оскаржувалося до ВРП з пропуском установленого законом строку, тому скарги залишалися без розгляду та поверталися.
		10 травня 2018 року до ВРП надійшло подання її Другої Дисциплінарної палати про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 . 
		Рішенням ВРП від 29 травня 2018 року названого суддю звільнено з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
		13 січня 2021 року прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу прийнято постанову про закриття кримінального провадження від 10 червня                   2015 року щодо підозрюваного ОСОБА_1  у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375 та частиною другою статті 376-1 КК, на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати) (далі - КПК).
		8 лютого 2021 року до ВРП надійшла скарга адвоката ОСОБА_1 - ОСОБА_13 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня                2018 року № 1073/2дп/15-18. 
		Ухвалою ВРП від 27 квітня 2021 року № 940/0/15-21 адвокату ОСОБА_1 ОСОБА_13 поновлено строк для оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року.
		Обґрунтовуючи клопотання про поновлення такого строку, представник скаржника зазначав, що на можливість оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року вплинуло незаконне кримінальне переслідування судді ОСОБА_1 , спричинене відсутністю остаточного процесуального рішення у кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_1 був підозрюваним.
		ВРП, розглядаючи це клопотання, встановила, що у період з 10 червня 2015 року до 13 січня 2021 року стосовно ОСОБА_1 здійснювалося кримінальне провадження, закрите постановою Київської міської прокуратури у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
		З огляду на це ВРП дійшла висновку про поважність причин, за яких скаргу на рішення дисциплінарної палати подано з порушенням строку. 
		За наслідками розгляду скарги ВРП 25 травня 2021 року прийняла рішення                         № 1125/0/15-21 про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від  11 квітня 2018 року. 
		Ухвалюючи таке рішення, ВРП виходила з того, що суддя ОСОБА_1 усунувся від виконання визначених законом обов`язків судді, адже з 3 серпня 2015 року і до часу прийняття рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності       (11 квітня 2018 року) був відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя.
		За висновками ВРП, така поведінка ОСОБА_1 свідчить про грубе і систематичне нехтування ним обов`язками судді, є умисною та такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя (пункт 3 частини першої статті 106 Закону№ 1402-VIII), є несумісною зі статусом судді у розумінні частин восьмої та дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII та пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
		ВРП також указала на те, що з огляду на характер допущених суддею                  ОСОБА_1 порушень, які були тривалими і не усунуті на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності, застосований Другою Дисциплінарною палатою вид дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненому проступку.
		Рішення від 25 травня 2021 року ВРП ухвалила у складі її голови ОСОБА_8 та членів: ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,           ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,             ОСОБА_5 , ОСОБА_20 ,  ОСОБА_6 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 . Рішення підписане усіма членами, які брали участь у його прийнятті.
		Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 Закону № 1798-VIII, якою визначено, що урозгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення (частина восьма статті 51 цього Закону).
		Названі вище члени ВРП, які розглядали скаргу на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року та ухвалили рішення про залишення його без змін, станом на вказану дату не входили до складу цієї палати, відтак не брали участі у розгляді питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Та обставина, що члени ВРП ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,                  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на 25 травня 2021 року входили до новосформованого складу Другої Дисциплінарної палати ВРП, не є порушенням вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII щодо заборони повторної участі членів ВРП у розгляді питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		Доводи скаржника про те, що склад ВРП, який ухвалив рішення, не мав повноважень його ухвалювати, не підтвердилися у ході розгляду справи, а тому й підстав для скасування оскаржуваного рішення, визначених пунктом 1 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, немає.
		Надаючи оцінку доводам скаржника про відсутність у спірному рішенні ВРП обґрунтованих мотивів притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
		У справах про оскарження рішення ВРП, яким залишено без змін рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, такий акт має оцінюватися, зокрема, в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності і пропорційності (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)). Обов`язковим критерієм обґрунтованості рішення за наслідками дисциплінарного провадження є врахування всіх обставин, що є визначальними для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.
		Європейська асоціація суддів у пункті 2 Резолюції (Тронхейм, 27 вересня 2007 року) наголошує, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної  відповідальності лише у  випадках, коли мала місце не гідна його звання поведінка, наслідки якої є настільки серйозними і жахливими, що потребують накладення дисциплінарних стягнень. 
		Відповідно до пункту 25 Рекомендації Київської конференції з питань незалежності судової влади в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії «Судове управління, відбір і підзвітність суддів» (Київ, 23-25 червня 2010 року) дисциплінарні провадження щодо суддів повинні стосуватися випадків грубої та невибачної професійної поведінки, які завдають шкоди репутації всього суддівського корпусу.
		Підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII є допущення поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
		З наведеного слідує, що об`єктивну сторону дисциплінарного проступку, поставленого ОСОБА_1 за провину, утворює не будь-яке формальне недотримання суддею тих чи інших нормативних вимог, а лише така поведінка, що порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя.
		Безумовно, в будь-якому разі зазначені ознаки мають дії чи бездіяльність судді, що демонструють відверте нехтування нормами моралі і права, неповагу до інших громадян та суспільства в цілому, недобросовісне використання власного соціального статусу і зумовлених посадою можливостей, поведінка, що викликає негативний суспільний резонанс, компрометує весь суддівський корпус, здатна поставити під сумнів незалежність, неупередженість, об`єктивність правосуддя і підірвати довіру до суду як інституції, покликаної стояти на варті законності і справедливості.   
		За відсутності аргументованого мотивування висновків про те, що поведінка, кваліфікована за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, порочить звання судді й підриває авторитет правосуддя, акт дисциплінарного органу не може вважатися обґрунтованим.  
		Оцінивши дії судді ОСОБА_1 як наведений вище дисциплінарний проступок, ВРП і дисциплінарний орган не конкретизували, в яких саме питаннях його поведінка порочила звання судді і підривала авторитет правосуддя. Очевидно, що інкриміноване ОСОБА_1 діяння не стосується питань моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, проявів неповаги до колег та учасників судового процесу. 
		Оцінюючи дії позивача з точки зору дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, необхідно враховувати таке. 
		Пункт 4 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року містить такі етичні вимоги до суддів: 
		- не допускати некоректної поведінки при здійсненні будь-якої діяльності, що пов`язана з посадою; 
		- у своїх  особистих  стосунках  з  адвокатами,  що  мають постійну практику в суді, де даний суддя розглядає справи,  уникати ситуацій, що могли б викликати  обґрунтовану  підозру  чи створити   видимість  наявності  у  судді  певних  схильностей  чи упередженого ставлення; 
		- утримуватися від участі в розгляді справи, якщо будь-хто із членів родини судді виступає як представник будь-якої сторони чи в іншій формі має відношення до справи;
		- не надавати місця свого проживання іншим юристам для прийняття клієнтів чи зустрічей з колегами;
		- не допускати в процесі реалізації своїх прав на вільне вираження думок, віросповідання, участь у зібраннях та асоціаціях дій, що несумісні з неупередженістю й незалежністю судових органів;
		- не дозволяти членам  своєї  родини, соціальним чи  іншим  стосункам  певним  чином  впливати  на  його діяльність,  що пов`язана зі здійсненням функції судді, а також на прийняття ним судових рішень;
		- утримуватися від використання й не дозволяти іншим використовувати  авторитет власної посади для досягнення особистих інтересів судді, членів його сім`ї чи інших осіб;
		- не допускати самому й не дозволяти іншим дій, які могли б створити у стороннього спостерігача враження будь-якого неналежного стороннього впливу на здійснення суддею його повноважень.
		Наведене дає підстави для висновку, що іншими етичними нормами і стандартами професійної поведінки судді охоплюється заборона дій або бездіяльності у професійній або інших сферах життя, які з точки зору поінформованого та розсудливого стороннього спостерігача можуть викликати сумніви в незалежності, неупередженості, безсторонності суду й завдати шкоди авторитету судової влади.   
		Окрім наведеного, пунктом 6 частини першої статті 97 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), чинного на час звернення Вищої ради юстиції до ВККС з приводу перевірки на предмет наявності в діях ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку і порушення присяги, передбачалася така форма дисциплінарної відповідальності, як прийняття ВККС висновку про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.
		Зміст присяги судді встановлювався частиною першою статті 56 Закону  № 2453-VI:
		«Я, (ім`я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя».
		Аналогічний текст присяги містить частина перша статті 57 нині чинного Закону № 1402-VIII. 
		Дисциплінарний орган, з висновками якого погодилася ВРП, поставив ОСОБА_1 за провину грубе і систематичне нехтування своїми професійними обов`язками. Водночас вичерпний перелік таких обов`язків установлений спеціальним законом. 
		Зокрема, згідно із частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний:
		1) справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
		2) дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
		3) подавати декларацію доброчесності судді та декларацію родинних зв`язків судді;
		4) виявляти повагу до учасників процесу;
		5) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;
		6) виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції;
		7) подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
		8) систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень у суді, де він обіймає посаду;
		9) звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до ВРП та до Генерального прокурора упродовж п`яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання;
		10) підтверджувати законність джерела походження майна у зв`язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання або в порядку дисциплінарного провадження щодо судді, якщо обставини, що можуть мати наслідком притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, викликають сумнів у законності джерела походження майна або доброчесності поведінки судді.
		Норми частини п`ятої статті 55 Закону № 2453-VI покладали на суддю обов`язки аналогічного змісту, за винятком подання декларації доброчесності судді, декларації родинних зв`язків і підтвердження законності джерел походження майна. 
		Таким чином, ні частина сьома статті 56 Закону № 1402-VIII, ні частина п`ята статті 55 Закону № 2453-VI, ні зміст присяги судді не містять положень про дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку суду. 
		Основні професійні обов`язки судді прямо чи опосередковано пов`язані зі сферою відправлення правосуддя. Водночас, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період поведінки, поставленої йому за провину, був не вправі реалізовувати зазначені повноваження у зв`язку з тимчасовим відстороненням від посади судді на підставі рішення ВККС від 10 липня 2015 року, а після 23 лютого 2016 року - за віком. 
		З урахуванням зазначеного ВРП належним чином не аргументувала, які конкретно норми суддівської етики, стандарти професійної поведінки й обов`язки, передбачені частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VIII або частиною п`ятою статті 55 Закону № 2453-VI, порушив ОСОБА_1 , котрий лише не з`являвся на роботу, не маючи повноважень розглядати справи і приймати судові рішення. Тим більше, оскаржувані акти не містять переконливого мотивування висновків дисциплінарного органу і ВРП про те, що згадана формальна невідповідність дій позивача загальним вимогам трудового законодавства дискредитувала судову систему, завдавала шкоди репутації всього суддівського корпусу й досягла такого ступеня тяжкості, щоб порочити звання судді і підривати авторитет судової влади. Виходячи з протилежного, відповідач не обґрунтував, яким  чином сама лише фізична присутність на робочому місці судді, котрий не здійснює правосуддя, могла підвищити довіру до суду громадян, які очікують справедливого судового розгляду для своєчасного й ефективного захисту своїх прав та законних інтересів. 
		Навпаки, навіть за межами дії відсторонення від виконання повноважень і до досягнення 65-річного віку розгляд справ і прийняття рішень ОСОБА_1 , котрий на той час підозрювався правоохоронними органами у вчиненні злочинів проти правосуддя, викликало б обґрунтовані сумніви в незалежності, неупередженості судді і значно гірше вплинуло б на сприйняття судової влади суспільством.  
		Дані матеріалів справи свідчать про те, що нез`явлення ОСОБА_1 на роботі впродовж тривалого часу зумовлювалося виключно його кримінальним переслідуванням і бажанням уникнути санкціонованих на той час затримання й арешту. Водночас чинне законодавство не зобов`язує особу, підозрювану у кримінальних правопорушеннях,  добровільно здаватися правоохоронним органам чи створювати цим органам сприятливі умови для позбавлення її свободи. 
		Разом із тим, постановою прокурора від 13 січня 2021 року кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375, частиною другою статті 376-1 КК, закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК, а саме у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати. 
		Наведене може свідчити про незаконність притягнення позивача до кримінальної відповідальності відповідно до критеріїв, установлених статтями 1, 2 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).
		Адже згідно зі статтею 1 наведеного нормативно-правового акта підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, а також проведення в ході кримінального провадження інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. 
		Право на відшкодування шкоди згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону             № 266/94-ВР виникає в особи в разі закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Таким чином, закриття органом досудового розслідування кримінального провадження щодо особи з підстав, що її реабілітують, є офіційною констатацією незаконності повідомлення її про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо ОСОБА_1 підтверджує протиправність його кримінального переслідування. Відтак і санкціоноване в межах відповідного кримінального провадження втручання у право позивача на свободу й особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не могло вважатися вчиненим згідно із законом.
		Покарання людини в будь-який спосіб за дії, що не завдали шкоди іншим особам та інтересам суспільства і спрямовувалися на запобігання порушенню своїх фундаментальних прав у зв`язку з незаконним кримінальним переслідуванням, нівелює закріплений у частині другій статті 3 Конституції України принцип відповідальності держави перед людиною. Адже в цьому разі держава, попри офіційне підтвердження протиправності притягнення до кримінальної відповідальності, продовжує перекладати на постраждалу особу тягар негативних юридичних наслідків.
		Крім цього, незвільнення ОСОБА_1 з посади судді протягом більш як двох років після подання заяви про відставку, досягнення граничного віку перебування на зазначеній посаді й відповідно залишення його у штаті суду й формальне поширення на позивача правил внутрішнього трудового розпорядку аж до 2018 року було зумовлене лише невирішенням Вищою радою юстиції та ВРП як її правонаступником заяви ОСОБА_1   про відставку. 
		Зокрема, частина третя статті 120 Закону № 2453-VI, чинного на час звернення ОСОБА_1 із заявою про відставку, встановлювала безальтернативний  обов`язок Вищої ради юстиції розглянути таку заяву протягом місяця з дня надходження і внести до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення з посади з відповідної підстави. 
		У разі неподання заяви про відставку суддя після досягнення шістдесяти п`яти років підлягав звільненню з посади за віком на підставі частини першої статті 113 Закону № 2453-VI. Не пізніш як за п`ятнадцять днів до дня досягнення суддею граничного віку Вища рада юстиції, як передбачалося частиною третьою цієї ж статті, була зобов`язана внести подання про звільнення його з посади із зазначеної вище підстави до органу, який обрав або призначив суддю.
		Положення частини третьої статті 55 Закону № 1798-VIII щодо права цього органу зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади у відставку на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути його звільнення з компрометуючих підстав, у тому числі у зв`язку із вчиненням істотного дисциплінарного проступку, набрали чинності пізніше - лише 4 січня 2017 року. 
		Таким чином, висновок ВРП про вчинення проступку, зокрема самоусунення судді від виконання його обов`язків, а відтак і нехтування цими обов`язками, саме з 3 серпня 2015 року до 11 квітня 2018 року не відповідає фактичним обставинами справи.
		Так, ОСОБА_1 було відсторонено від здійснення правосуддя рішенням ВККС                 з 10 липня по 10 вересня 2015 року, а з 23 лютого 2016 року суддя втратив відповідні повноваження в силу вимог закону, адже досяг 65-річного віку. 
		Указуючи на нехтування обов`язками судді й після 23 лютого 2016 року, ВРП посилається на його подальше перебування у трудових відносинах з апеляційним судом (відсутність наказу про звільнення), однак наведена обставина, як уже згадувалося вище, не пов`язана з волевиявленням судді, не свідчить про наявність у нього умислу на нехтування його обов`язками, адже суддя подав заяву про відставку, яка не була розглянута уповноваженим на це органом в установлений законом місячний строк - до 22 січня 2016 року.
		Отже, ОСОБА_1 не виконував своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя з                 10 вересня 2015 року по 23 лютого 2016 року. 
		ВРП, кваліфікуючи відсутність судді на роботі та нездійснення правосуддя як дисциплінарний проступок (грубе і систематичне нехтування обов`язками судді), вказує на те, що причини такої поведінки невідомі. Наведене не узгоджується з посиланням самої ж ВРП у спірному рішенні на вручення судді підозри, надання дозволу на його затримання та оголошення в розшук. Цим обставинам не надано оцінки, як і аргументам судді щодо причин (поважних чи ні) його відсутності на робочому місці, перешкоджання в можливості потрапити до суду на своє робоче місце та припинення згаданого кримінального переслідування з підстав, що реабілітують особу. 
		Слід звернути увагу на те, що ВРП, поновлюючи строк на оскарження рішення Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року, вказала на те, що здійснення стосовно судді у період з 10 червня 2015 року до 13 січня 2021 року кримінального провадження, закритого постановою Київської міської прокуратури у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати, є поважною причиною неподання скарги в установлений судом строк. Поновлення такого строку, за висновками самої ж ВРП, можливе лише у випадку встановлення об`єктивної неможливості звернутися зі скаргою.
		Тож з наведеного у спірному рішенні мотивування висновку ВРП про вчинення дисциплінарного проступку, яке зводиться до констатації відсутності судді на роботі та наявності щодо нього кримінального провадження, не вбачаться, яка саме поведінка судді стала передумовою для дисциплінарної відповідальності - відсутність судді, що підлягав арешту, на робочому місці чи його переховування від слідства.
		Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконував своїх обов`язків судді з                          10 вересня 2015 року по 23 лютого 2016 року, а не з 3 серпня 2015 року до 11 квітня 2018 року, як зазначає ВРП, а також на відсутність у її рішенні оцінки доводів скаржника щодо наявності у нього поважних причин, які перешкоджали виконанню обов`язків судді, слід піддати сумніву й дотримання принципу пропорційності при обранні стягнення.
		На основі здійсненої вище оцінки висновків ВРП та аргументів сторін Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати оскаржуване рішення ВРП з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, оскільки воно не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		Водночас у задоволенні скарги ОСОБА_1 у частині вимог про зобов`язання ВРП скасувати рішення її Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 та закриття дисциплінарного провадження слід відмовити, оскільки прийняття такого рішення виходило б за межі процесуальних повноважень Великої Палати Верховного Суду й означало б перебирання судом на себе виключної компетенції зазначеного суб`єкта владних повноважень.  
		Згідно із частиною восьмою статті 266 КАС Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.
		Закріплене у наведеній нормі правило кореспондується з вимогами частини третьої статті 52 Закону № 1798-VIII, за якою у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Повторний розгляд справи здійснюється ВРП у пленарному складі у порядку, визначеному статтею 49 цього Закону.
		Керуючись статтями 243, 250, 266, 344, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Рішення Вищої ради правосуддя від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 » скасувати.
		3. У задоволенні решти вимог скарги відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуюча суддя Л. І. Рогач Суддя-доповідач  О. Б. Прокопенко Судді: В. В. Британчук О. С. Золотніков   Ю. Л. Власов Л. Й. Катеринчук   І. В. Григор`єва Г. Р. Крет   М. І. Гриців Л. М. Лобойко   Д. А. Гудима К. М. Пільков   Ж. М. Єленіна І. В. Ткач   І. В. Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...