Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 598/2047/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2022. Зареєстровано: 16.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2022.

Номер судового провадження: 1-кп/598/2/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014210090000181

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 598/2047/14-к
		провадження № 1-кп/598/2/2022
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"16" вересня 2022 р. Збаразький районний суд Тернопільської області 
		 
		в складі : головуючого судді     ОСОБА_1 
		секретаря     ОСОБА_2 
		 
		з участю сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 , інших учасників судового провадження: потерпілої - цивільного позивача ОСОБА_6 , представника потерпілої - цивільного позивача ОСОБА_7 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Збаражі кримінальне провадження №598/2047/14-к по обвинуваченню
		ОСОБА_4 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, що має на утриманні неповнолітню дитину, що тимчасово не працює, раніше не судимого, 
		за ч.3 ст.135, ч.2 ст.286 КК України,-
		встановив:
		ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, працюючи з 29 березня 2012 року по 9 липня 2014 року дільничним інспектором СДІМ Збаразького PB УМВС України в Тернопільській області, 08 липня 2014 року приблизно о 03 годині, керуючи автомобілем «ЗАЗ-ВІДА», д.р.н. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 84-88 км/год автодорогою Збараж-Романове Село Тернопільської області.
		Під час руху, на 8 кілометрі автошляху між населеними пунктами Стриївка-Киданці Тернопільського (на момент вчинення правопорушення - Збаразького) району Тернопільської області водій ОСОБА_4 помітив перешкоду, а саме пішохода ОСОБА_8 , який перебував у вертикальному положенні на проїжджій частині дороги.
		Надалі, ОСОБА_4 , в порушення вимог п.1.10.; «б», «д» п.2.3; п.12.2 Правил дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року (надалі  ПДР), був неуважним, не обрав безпечної швидкості руху транспортного засобу, та поставив таким чином себе в умови, при яких не мав технічної можливості загальмувати, а тому здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 .
		Унаслідок наїзду потерпілий ОСОБА_8 отримав закриту травму грудей у вигляді неповного розриву грудного відділу аорти; порушення цілісності грудної стінки справа у вигляді розривів хрящових та кісткових частин ребер, міжреберних м`язів, чисельних повних двобічних переломів ребер по кількох анатомічних лініях, пошкодження плеври та тканини правої легені; уламкового перелому тіла правої лопатки; поширених крововиливів у м`які тканини в ділянках зовнішніх ушкоджень; закритої травми живота у вигляді часткового руйнування тканин печінки та селезінки; ушкодження лівого купола діафрагми з переміщенням органів черевної порожнини в ліву плевральну порожнину; поширеного крововиливу у брижу тонкого кишківника; закритої травми органів заочеревинного простору у вигляді поширеного крововиливу у клітковину правої половини та двох надривів правої нирки; закритої травми хребта у вигляді повного розриву зчленування між 12-м грудним та 1-м поперековими хребцями, з повним розривом спинного мозку на цьому рівні; закритого косо-поперечного перелому лівої плечової кістки на межі верхньої та середньої третин; чисельних ран, саден, синців  голови, тулуба та кінцівок, які належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент їх спричинення. Смерть ОСОБА_8 наступила внаслідок масивної поєднаної травми грудей та живота з чисельними переломами кісток скелету, ушкодженнями речовини спинного мозку, його оболонок, аорти та внутрішніх органів.
		Крім того, 08 липня 2014 року приблизно 03 годині ночі, ОСОБА_4 , керуючи автомобілем «ЗАЗ-ВІДА», д.р.н. НОМЕР_2 , на автошляху між населеними пунктами Стриївка-Киданці Тернопільського (на момент вчинення правопорушення  Збаразького) району Тернопільської області, в порушення вимог пункту п.1.10., «б», «д» п.2.3, п.12.2 ПДР здійснив наїзд на потерпілого ОСОБА_8 , якому внаслідок наїзду спричинено закриту травму грудей у вигляді неповного розриву грудного відділу аорти; порушення цілісності грудної стінки справа у вигляді розривів хрящових та кісткових частин ребер, міжреберних м`язів, чисельних повних двобічних переломів ребер по кількох анатомічних лініях, пошкодження плеври та тканини правої легені; уламкового перелому тіла правої лопатки; поширених крововиливів у м`які тканини в ділянках зовнішніх ушкоджень; закритої травми живота у вигляді часткового руйнування тканин печінки та селезінки; ушкодження лівого купола діафрагми з переміщенням органів черевної порожнини в ліву плевральну порожнину; поширеного крововиливу у брижу тонкого кишківника; закритої травми органів заочеревинного простору у вигляді поширеного крововиливу у клітковину правої половини та двох надривів правої нирки; закритої травми хребта у вигляді повного розриву зчленування між 12-м грудним та 1-м поперековими хребцями, з повним розривом спинного мозку на цьому рівні; закритого косо-поперечного перелому лівої плечової кістки на межі верхньої та середньої третин; чисельних ран, саден, синців  голови, тулуба та кінцівок, які належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент їх спричинення 
		Надалі, в порушення вимог пп. «а», «б», «в», «г», «е» п.2.10 ПДР ОСОБА_4 після скоєної дорожньо-транспортної пригоди, не зупинив керований ним транспортний засіб, не вжив заходів до надання першої медичної допомоги, збереження слідів пригоди, а вчинивши на потерпілого ОСОБА_8 наїзд автомобілем, у такий спосіб поставивши його у небезпечний для життя стан і, знаючи, що потерпілий позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок такого безпорадного стану, залишив потерпілого ОСОБА_8 в нічний час без допомоги на проїжджій частині дорожнього полотна за межами населеного пункту та зник з місця дорожньо-транспортної пригоди. Смерть ОСОБА_8 наступила на місці події внаслідок масивної поєднаної травми грудей та живота з чисельними переломами кісток скелету, ушкодженнями речовини спинного мозку, його оболонок, аорти та внутрішніх органів.
		Таким чином, відповідно до обвинувального висновку, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.286 КК України, як за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, та ч.3 ст.135 КК України, як за ознаками завідомого залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, що спричинило смерть особи та інші тяжкі наслідки.
		В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнав і пояснив, що він 08 липня 2014 року приблизно о 02 годині ночі, в поза робочий час, керував автомобілем «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 , і рухався автодорогою «Збараж-Романове Село» з боку с.Стриївка в напрямку с.Киданці Збаразького району. Він був не втомлений і тверезий. На той час дорога та узбіччя були сухі, штучним освітленням не освітлювалися. Опадів не було. Рухаючи поза межами населених пунктів, він керував автомобілем, який рухався із швидкістю близько 90 км/год із увімкненим ближнім світлом фар, орієнтовно серединою дороги. Під час руху, попереду, на проїзній частині дороги, він побачив перешкоду і застосував екстрене гальмування, однак уникнути наїзду на неї не зміг. Наїзд і відбувся в ході гальмування. При наближенні до перешкоди, уже після застосування гальмування, він зрозумів, що на дорозі, орієнтовно посередині і перпендикулярно до неї, нерухомо лежить тіло людини у темному одязі. До настання видимості пішохода він бачив лише якусь тінь. Вважати, що це пішохід, не було жодних підстав, про те він про всяк випадок загальмував. При наїзді він відчув удар в передню нижню частину автомобіля і, не зупиняючись, продовжив рух. Після наїзду він поїхав у своє господарство, яке знаходиться в с.Киданці Збаразького району та залишив там автомобіль. Перед тим, оглянувши автомобіль, він побачив, що автомобіль має пошкоджений бампер і праву протитуманну фару. Більш детальний огляд автомобіля він не проводив. Він довгий час перебував в шоковому стані, і лише вийшовши з нього, звернувся в Збаразький РВ УМВС України в Тернопільській області та повідомив про вчинене. Також, в уточнення своїх показів вказав, що він не мав можливості уникнути наїзду, оскільки побачив тіло людини на такій віддалі, яка не давала можливості зупинитися чи об`їхати його.
		Потерпіла-цивільний позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю ОСОБА_8 .. Вранці 08 липня 2014 року їй повідомили про те, що її син ОСОБА_8 попав у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої загинув. Про обставини даної пригоди їй нічого не відомо. В даний час вона просить притягнути до кримінальної відповідальності обвинуваченого ОСОБА_4 , який на її думку винен у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинув її син. Також вона відмовляється від пред`явленого нею цивільного позову. 
		Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні ствердив, що він, в якості лікаря в складі бригади швидкої медичної допомоги, 08 липня 2014 року виїздив для надання медичної допомоги потерпілому внаслідок ДТП, яка мала на автодорозі між селам Стриївка та Киданці Збаразького району Тернопільської області. По приїзді на місце події він констатував смерть молодого чоловіка, який лежав на дорозі. 
		Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні дали покази аналогічні показам свідка ОСОБА_9 ..
		Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні ствердив, що він в ніч з 07 на 08 липня 2014 року їхав разом з ОСОБА_13 в автомобілі та рухалися по автодорозі між селами Стриївка та Киданці Збаразького району Тернопільської області. Тоді ж він побачив, що на автодорозі лежить людина. Він вийшов з автомобіля і виявив, що це ОСОБА_8 , який не рухався, і з яким він був знайомий. ОСОБА_8 при цьому був ще живим. Після цього він повідомив про даний випадок працівників поліції та викликав швидку допомогу. В цю ж ніч, але раніше, він разом з ОСОБА_13 на цій же дорозі біля залізничного переїзду допомогли ОСОБА_8 завести мотоцикл, що заглох, яким останній і поїхав в сторону села Киданці Збаразького району Тернопільської області, а він з ОСОБА_13 поїхали в село Стриївка Збаразького району Тернопільської області.
		Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні дав покази аналогічні показам свідка ОСОБА_12 ..
		Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні ствердив, що він, станом на липень 2014 року працював інспектором ДАІ Збаразького РВ УМВСУ в Тернопільській області. В ніч на 08 липня 2014 року він знаходився на чергуванні та забезпечував безпеку руху під час оформлення ДТП, яке мало місце в с.Романове Село Збаразького району Тернопільської області. Під час відпрацювання осіб, які причетні до даного ДТП, йому подзвонили працівники поліції та повідомили, що сталася ще одна дорожньо-транспортна пригода на автодорозі між селами Киданці та Стриївка Збаразького району Тернопільської області, а саме наїзд на пішохода. Він виїхав на місце пригоди. Приїхавши на місце він побачив слідчо-оперативну групу, яка вже була на місці, та потерпілого, який лежав на дорозі. До потерпілого він не підходив, а лише забезпечував безпеку руху на автодорозі. 
		Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що він, станом на липень 2014 року працював начальником слідчого відділу Збаразького РВ УМВСУ в Тернопільській області. В ніч на 08 липня 2014 року він знаходився на чергуванні та в складі оперативно-слідчої групи виїжджав на оформлення ДТП, яке мало місце в с.Романове Село Збаразького району Тернопільської області. Повертаючись після оформлення ДТП в м.Збараж та рухаючи автомобілем він, на автодорозі між селами Киданці та Стриївка Збаразького району Тернопільської області, побачив слідчо-оперативну групу, медичних працівників та людину, яка лежала на дорозі без ознак життя. Він залишався на місці події до ранку, а саме до закінчення слідчих дій. В подальшому йому стало відомо, що це був ОСОБА_8 , на якого було скоєно наїзд автомобілем. Також вранці йому стало відомо, що в с.Киданці було виявлено автомобіль, яким користувався ОСОБА_4 , зі слідами пошкоджень.
		Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що вона є знайомою ОСОБА_8 , з яким дружила. Останній раз ОСОБА_8 зателефонував їй на мобільний телефон о 01 годині 42 хвилини 08 липня 2014 року та сказав, що не приїде до неї додому, як до того вони домовлялися, оскільки мотоцикл, яким він їхав, поламався біля залізничної колії на автодорозі між селами Киданці та Стриївка Збаразького району Тернопільської області. Крім того, повідомив, що на той час він ховався в пшениці в полі, оскільки за ним гналися працівники міліції. 
		При оцінці належності, допустимості і достовірності доказів суд, здійснюючи системний аналіз чинного кримінального процесуального законодавства України, приходить до наступних висновків в даному кримінальному провадженні.
		Так, відповідно до ст.370 КПК Українисудове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Статтею 62 Конституції Українигарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст.17 КПК Україниполягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року №1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Зазначена гарантія Конституції України, як зазначено в рішенні Конституційного суду України №12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, не може бути обмеженою. Визнаватися доказами і використовуватися, як докази в кримінальній справі, можуть тільки фактичні дані, отримані у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постановлення законного і справедливого рішення у справі.
		Пленум Верховного Суду України в постанові №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року роз`яснив: докази повинні визнаватися отриманими незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановлених кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на те особою або органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
		На підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень прокурором надано протокол обшуку від 08.07.2014 року в домогосподарстві ОСОБА_17 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного слідчим ВР ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_18 , і на підставі якого було виявлено та вилучено легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 (т.1 а.к.п.215-222).
		Суд вважає, що вказаний доказ здобутий з істотним порушенням кримінального процесуального закону, що в свою чергу є підставою для визнання його недопустимим доказом виходячи із наступного. 
		Так, згідно з положеннями ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Відповідно до вимог ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Частина 1 ст. 87 КПК України вказує, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		З вищевказаного протоколу обшуку від 08.07.2014 року вбачається, що його було проведено слідчим ВР ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_18 в період з 08 години 15 хвилин до 09 години 30 хвилин.
		Перші відомості про кримінальне правопорушення, внаслідок якого загинув ОСОБА_8 , були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014210000000181 слідчим ОСОБА_19 08.07.2014 року о 09 годині 10 хвилин 55 секунд, про що свідчить відповідь прокурора на адвокатський запит за №17/7-395-16 від 25.10.2016 року (т.4 а.к.п.13).
		Згідно витягу з кримінального провадження №12014210000000181 слідчими в даному кримінальному провадженні був ОСОБА_19 (т.1 а.к.п.182). 
		08 липня 2014 року начальник ВР ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_20 , як керівник органу досудового розслідування, дав письмове доручення про проведення досудового розслідування слідчому ВР ДТП УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_19 (т.1 а.к.п.183).
		Після отримання письмового доручення слідчий ОСОБА_19 08.07.2014 року надіслав письмове повідомлення заступнику прокурора Тернопільської області про те, що ним розпочато досудове розслідування в даному кримінальному провадженні (т.1 а.к.п.184).
		Цього ж дня, 08.07.2014 року, постановою прокурора Тернопільської області визначено підслідність в даному кримінальному провадженні за слідчим відділом прокуратури Тернопільської області (т.1 а.к.п.188).
		Таким чином, суд приходить до висновку, що слідчому ОСОБА_18 проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні не доручалося, в зв`язку з чим в останнього не було законних підстав для проведення слідчих дій, зокрема і вищевказаного обшуку від 08.07.2014 року, в кримінальному провадженні.
		Після проведення вказаного обшуку, 08.07.2014 року слідчий ОСОБА_18 звернувся з клопотанням до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду про надання дозволу на проведення цієї слідчої дії (т.1 а.к.п.211-212).
		Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 10.07.2014 року ОСОБА_18 було надано дозвіл на проведення вищевказаного обшуку (т.1 а.к.п.214).
		Разом з тим, суд вважає, що у слідчого ОСОБА_18 , враховуючи вищевказане, не було законний підстав і для звернення до суду з клопотанням про надання дозволу на проведення вищевказаного обшуку (т.1 а.к.п.211-212) та у статусі слідчого приймати участь у судовому засіданні під час вирішення даного клопотання слідчим суддею.
		Крім того, обшук є слідчою дією і проводиться виключно в межах досудового розслідування.
		Відповідно до вимог ч.2 ст.214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		Згідно з положеннями ч.3 ст.214 КПК України здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події.
		В даному випадку обшук було розпочато 08.07.2014 року о 08 годині 15 хвилин, а відомості в ЄРДР про вказане кримінальне правопорушення внесене 08.07.2014 року о 09 годині 10 хвилин, що в свою чергу також вказує на істотне порушення вимог КПК України.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що наданий прокурором доказ (фактичні дані), джерелом яких є протокол обшуку від 08.07.2014 року в домогосподарстві ОСОБА_17 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проведеного слідчим ВР ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_18 , і на підставі якого було виявлено та вилучено легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 (т.1 а.к.п.215-222), є недопустимим доказом.
		Під час проведення вищевказаного обшуку від 08.07.2014 року, який визнаний судом недопустимим доказом, було вилучено легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 . В подальшому, під час проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, вказаний автомобіль неодноразово оглядався слідчим та експертами, та став об`єктом проведених експертних досліджень.
		Разом з тим, у рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих з порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруйного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж. 
		У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушеннями встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
		В рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро протии Португалії», «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», яка полягала в тому, що визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані з порушеннями, а також докази, яких не були б отримано, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.
		Враховуючи вищевказане суд вважає, що дакази, які було отримано органом досудового розслідування, джерелом яких в свою чергу є незаконно вилучений легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 , є недопустимими доказами.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що надані стороною обвинувачення докази (фактичні дані), джерелом яких є:
		- легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 ;
		-протокол огляду транспортного засобу від 10.07.2014 року, згідно якого було оглянуто вилучений під час обшуку від 08.07.2014 року легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 (т.2 а.к.п.17-20);
		-висновок експерта №14-769/14 від 02.09.2014 року судової трасологічної експертизи (т.2 а.к.п.118-124);
		-висновок експерта №5-376/14 від 11.07.2014 року судової автотехнічної експертизи (т.2 а.к.п.130-135);
		-висновок експерта №5-377/14 від 29.07.2014 року судової транспортно-трасологічної експертизи (т.2 а.к.п.169-174);
		-висновок №969/14-22 від 06.10.2014 року судової автотехнічної експертизи (т.2 а.к.п.191-196);
		-висновок експерта №181 від 25.07.2014 року судово-медичної експертизи речових доказів (речовини бурого кольору, вилученої з днища автомобіля «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 (т.2 а.к.п.199-201);
		-протокол огляду транспортного засобу від 26.02.2018 року, згідно якого було оглянуто вилучений під час обшуку від 08.07.2014 року легковий автомобіль «ЗАЗ-ВІДА», р.н.з. НОМЕР_1 (т.4 а.к.п.214-216);
		-висновок експертів №166/18-52/8320/20-52, 385/18 від 26.03.2020 року за результатами проведення комплексної судової автотехнічної, транспортно-трасологічної та медичної експертизи (т.4 а.к.п.246-272);
		-висновок №8037/8038/20-52 від 31.03.2020 року за результатами проведення судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи (т.4 а.к.п.276-283), є недопустимими доказами в данному кримінальному провадженні. 
		Дана позиція суду узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, що викладена у постановах, що винесені у кримінальних провадженнях №488/2433/15, №676/3183/15-к. 
		Одним іздоказів,поданих судустороною обвинуваченняна підтвердженнявини обвинуваченого ОСОБА_4 в скоєннікримінального правопорушеннятакож єпротокол проведенняслідчого експериментувід 11.07.2014року ісхема донього (т.2а.к.п.10-16). 
		Однак, судом встановлено, що органом досудового розслідування вказаний слідчий експеримент проведений з істотним порушенням норм КПК України.
		Так, відповідно до ч.3 ст.223 КПК України слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені чи порушенні.
		Під час досудового розслідування сторона захисту 10.07.2014 року о 20 годині 30 хвилин звернулася із клопотанням про проведення за участю на той час вже підозрюваного ОСОБА_4 слідчого експерименту з метою встановлення конкретної видимості перешкоди та видимості в напрямку руху (т.2 а.к.п.231). При цьому, станом на час звернення сторони захисту з даним клопотанням, слідчим уже було заплановано проведення даного слідчого експерименту, про що свідчить лист прокурора на адресу начальника НДЕКЦ при УМВС України в Тернопільській області від 09.07.2014 року (т.3 а.к.п.125), в якому висловлювалося прохання про виділення спеціаліста-автотехніка на 23год. 00хв. 10 липня 2014 року з метою проведення слідчого експерименту в даному кримінальному провадженні.
		Вказаний слідчий експеримент було проведено 11.07.2014 року в період часу з 01 години 35 хвилин до 04 години 35 хвилин без участі підозрюваного та його захисників. Стороною обвинувачення не надано суду доказів того, що підозрюваний ОСОБА_4 та його захисники повідомлялися про проведення слідчого експерименту, доказів письмової відмови їх від його проведення, та доказів, які б свідчили про неможливість проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного та його захисників.
		Відповідно до п.п.8,9,10,12 ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний (обвинувачений) має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази; брати участь у проведенні процесуальних дій; під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу; заявляти клопотання про проведення процесуальних дій.
		Суд вважає, що проведення вищевказаного слідчого експерименту від 11.07.2014 року без участі підозрюваного та його захисників призвело до порушення права на захист підозрюваного, що є істотним порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та Законами України.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що наданий стороною обвинувачення доказ (фактичні дані), джерелом яких є протокол проведення слідчого експерименту від 11.07.2014 року та додана до нього схема є недопустимим доказом. 
		Дана позиція суду узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 18.08.2020 року по справі №628/237/17. 
		Враховуючи те, що результати, які було отримано під час проведення вищевказаного слідчого експерименту від 11.07.202014 року, що є недопустимим доказом, були покладені в основу вихідних даних, заданих під час проведення експертиз, тому суд, застосувавши різновид доктрини «плодів отруйного дерева», вважає також із тих підстав недопустимими доказами в даному кримінальному провадженні:
		-висновок №969/14-22 від 06.10.2014 року судової автотехнічної експертизи (т.2 а.к.п.191-196);
		-висновок експертів №166/18-52/8320/20-52, 385/18 від 26.03.2020 року за результатами проведення комплексної судової автотехнічної, транспортно-трасологічної та медичної експертизи (т.4 а.к.п.246-272);
		-висновок №8037/8038/20-52 від 31.03.2020 року за результатами проведення судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи (т.4 а.к.п.276-283). 
		При цьому, суд враховує і ту обставину, не дивлячись на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2014 року (т.5 а.к.п.149-150), яким було зобов`язано слідчого у даному кримінальному провадженні провести повторно слідчий експеримент за участю підозрюваного та його захисників з метою встановлення конкретної видимості перешкоди та видимості в напрямку руху при умовах, які б відповідали умовам ДТП, останнім так і не було проведено. 
		Стороною обвинувачення на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_4 в скоєнні вищевказаних кримінальних правопорушень також подано як доказ висновок №470 від 08 серпня 2014 року судово-медичної експертизи трупа (т.2 а.к.п.54-64).
		Вказану судово-медичну експертизу трупа було проведено на підставі постанови про призначення медичної експертизи трупа від 08.07.2014 року, що винесена заступником начальника відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області майором міліції ОСОБА_21 (т.2 а.к.п.53).
		Разом з тим, в даному кримінальному провадженні заступник начальника відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_21 , який діяв в даному випадку як слідчий, не був уповноважений в установленому вимогами КПК України порядку здійснювати досудове розслідування.
		Керівником органу досудового розслідування - начальником відділу розслідування ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_20 проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні було доручено слідчому ВР ДТП СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_19 (т.1 а.к.п.183).
		Стороною обвинувачення не надано суду доказів (процесуальних рішень) набуття ОСОБА_21 повноважень слідчого в даному кримінальному провадженні.
		Таким чином, суд вважає, що наданий стороною обвинувачення доказ (фактичні дані), джерелом яких є висновок №470 від 08 серпня 2014 року судово-медичної експертизи трупа, який складено на підставі постанови неуповноваженої на проведення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні особою, є недопустимим доказом.
		При цьому, витяг з кримінального провадження №12014210000000181 від 08.07.2014 року (т.1 а.к.п.182), де ОСОБА_21 вказаний як слідчий, суд не приймає до уваги, оскільки такий витяг не є процесуальним рішенням, а отже, не породжує правових наслідків щодо визначення групи слідчих, які здійснюють досудове розслідування.
		Дана позиція суду узгоджується з позицією Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка у постанові від 04 жовтня 2021 року по справі №724/86/20 виклала правовий висновок, згідно з яким за приписами статей 39, 110, ч.1 ст.214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані не уповноваженою на те особою.
		Також стороною обвинувачення на підтвердження вини обвинуваченого подано висновок експерта №55 від 01.08.2014 року судово-медичної експертизи речових доказів (одягу та взуття трупа ОСОБА_8 ) (т.2 а.к.п.97-112).
		Так, в протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 08.07.2014 року наведені відомості про одяг і взуття потерпілого ОСОБА_8 (т.1 а.к.п.191-195), а саме зазначено, що «труп одягнутий в джинси синього кольору, куртку чорного кольору, права нога взута у кросівок. Ліва нога без взуття».
		Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 14.07.2014 року та опису, що доданий до протоколу, слідчим у приміщенні моргу Тернопільської обласної комунальної клінічної психоневрологічної лікарні на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 14 липня 2014 року було вилучено речі ОСОБА_8 , а саме «кросівки з тканини з комбінованим тканино шкіро-замінником з чорно-синім верхом на сірій гумовій підошві з чорними шнурівками, штани джинсові світло-сині, труси темно-сірі, куртку темно-синю, сорочку із блідо-жовтими та жовтими смугами» (т.2 а.к.п.186-187).
		Згідно з положеннями п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах» суд при перевірці й оцінці експертного висновку в числі інших питань повинен з`ясувати достатність поданих експертові об`єктів дослідження.
		Разом з тим, під час розгляду справи стороною обвинувачення на вимогу суду не було надано для огляду в судовому засіданні речових доказів, а саме одягу та взуття з трупа ОСОБА_8 , які були об`єктом вищевказаного експертного дослідження, оскільки, відповідно до пояснень прокурора, були втрачені. 
		Відповідно до висновку за результатами проведення службового розслідування за фактом втрати службових документів і матеріалів, зокрема речових доказів у кримінальному провадженні №12014210000000181 про обвинувачення ОСОБА_4 за ч.2 ст.286, ч.3 ст.135 КК України від 18.06.2021 року, факт втрати речових доказів в даному кримінальному провадженні знайшов своє підтвердження (т.5 а.к.п.242-257).
		Враховуючи те, що суд в даному випадку позбавлений можливості перевірити наявність та достатність даних речових доказів, які були об`єктом дослідження судово-медичної експертизи речових доказів, тому суд вважає, що висновок експерта №55 від 01.08.2014 року судово-медичної експертизи речових доказів слід визнати недопустимим доказом. 
		Крім того, суд вважає вказаний висновок №55 від 01.08.2014 року судово-медичної експертизи речових доказів недопустимим також із тих підстав, що при його формуванні експерт посилався на відомості, що викладені у висновку №470 від 08.07.2014 року судово-медичної експертизи трупа, який також визнаний судом недопустимим доказом. 
		Суд вважає недопустимим доказом висновок експертів №166/18-52/8320/20-52, 385/18 від 26.03.2020 року за результатами проведення комплексної судової автотехнічної, транспортно-трасологічної та медичної експертизи (т.4 а.к.п.246-272) також із тих підстав, оскільки при його формуванні експерти посилалися на відомості, що викладені у висновку №470 від 08.07.2014 року судово-медичної експертизи трупа та у висновку №55 від 01.08.2014 року судово-медичної експертизи речових доказів (одягу та взуття трупа ОСОБА_8 ), які також визнані судом недопустимими доказами. 
		Крім того, стороною обвинувачення було надано інші докази на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому вищевказаних кримінальних правопорушень, які суд вважає належними та допустимими доказами, а саме:
		-протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 08.07.2014 року та схема до нього, відповідно до якого було оглянуто місце ДТП, а саме ділянку автомобільної дороги сполученням сіл Стриївка та Киданці, де було виявлено труп ОСОБА_8 (т.1 а.к.п.191-209);
		-протокол огляду транспортного засобу від 10.07.2014 року, відповідно до якого було оглянуто мотоцикл ІЖ-ПЗК, р.н.з. НОМЕР_3 , та не виявлено зовнішніх пошкоджень на ньому (т.2 а.к.п.21-24);
		-висновок експерта №856 від 11.07.2014 року судово-медичної експертизи, згідно якого при газохроматографічному дослідженні взірців крові та сечі від трупа ОСОБА_8 виявлено етиловий спирт в концентрації: в крові  3,82% (проміллє); в сечі  4,93% (проміллє) (т.2 а.к.п.65-66);
		-висновок експерта №424 від 09.07.2014 року судово-медичної експертизи, згідно якого кров від трупа ОСОБА_8 належить до групи В(III) з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0 (т.2 а.к.п.67);
		-висновок №960 від 29.07.2014 року судово-медичної експертизи, згідно якого при газохроматографічному дослідженні взірців крові ОСОБА_4 , відібраного 08.07.2014 року о 22 годині 40 хвилин (через 19 годин 40 хвилин після дорожньо-транспортної пригоди),- метилового, етилового, пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено (т.2 а.к.п.180-182);
		-висновок службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни з боку дільничого інспектора міліції СДІМ МГБ Збаразького РВ УМВС України в Тернопільській області лейтенанта міліції ОСОБА_4 від 09.07.2014 року, згідно якого встановлено порушення службової дисципліни з боку ОСОБА_4 та те, що він, керуючи автомобілем та рухаючись по автодорозі із с.Стриївка в с.Киданці допустив наїзд на ОСОБА_8 , який перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, лежав на проїжджій частині автодороги (т.2 а.к.п.203-209);
		-довідка за №36.04/12/233 від 28.08.2014 року видана Тернопільським обласним центром з гідрометеорології, згідно якої було надано інформацію про погодні умови, що спостерігалися 08 липня 2014 року о 02 годині 30 хвилин та 11 липня 2014 року о 02 годині 30 хвилин за даними найближчого пункту спостережень авіаметеорологічної станції Тернопіль (т.2 а.к.п.233);
		-довідка за №06/062 від 15.07.2014 року видана філією «Збаразький райавтодор», згідно якої стан а/дороги Збараж-Романове Село км 7+600 (між селами Стриївка та Киданці) відповідає нормативним документам, техніко-експлуатаційний стан дороги задовільний, на даній ділянці дороги дорожні знаки відсутні (т.2 а.к.п.234). 
		Суд вважає, що вказані докази зокрема та у своїй сукупності не спростовують показів обвинуваченого ОСОБА_4 щодо відсутності його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, та не можуть свідчити про вину ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
		Разом з тим, стороною захисту на підтвердження невинуватості обвинуваченого ОСОБА_4 надано висновок експерта за результатами проведення судової автотехнічної експертизи від 03.12.2014 року, яку було проведено на вимогу захисника ОСОБА_5 (т.3 а.к.п.63-77). 
		Відповідно до вказаного висновку:
		-швидкість руху автомобіля «ЗАЗ-ВІДА» в момент наїзду на пішохода могла становити величину 42,0…52,3 км/год, а швидкість руху в момент застосування екстреного гальмування  88,3…93,3 км/год.;
		-первинний контакт при наїзді (переїзді) на пішохода відбувся передньою правою частиною днища автомобіля (нижньою правою частиною переднього бампера та виступаючими деталями днища автомобіля в межах моторного відсіку). Пошкоджень, які б могли свідчити про контактування автомобіля «ЗАЗ-ВІДА» (р.н. НОМЕР_1 ) з пішоходом ОСОБА_8 при умові перебування останнього у вертикальному чи близькому до нього положенні, вказаний транспортний засіб не має;
		-якщо б наїзд на пішохода ОСОБА_8 відбувся передньою чи боковою частиною автомобіля «ЗАЗ-ВІДА» (р.н. НОМЕР_1 ) при умові перебування цього пішохода у вертикальному чи близькому до нього положенні, то останнього відкинуло б праворуч чи ліворуч від транспортного засобу (в залежності від того, з яким бортом відбулося б контактування). При такому механізмі розвитку події пішохід не міг впасти перед автомобілем, що вчинив на нього наїзд боковою поверхнею;
		-підстав технічного характеру для висновку про те, що на пішохода, який перебував у вертикальному чи близькому до нього положенні, був вчинений спочатку наїзд автомобілем ЗАЗ-ВІДА» (р.н. НОМЕР_1 ), а після відкидання тіла ще й переїзд цим же транспортним засобом, немає;
		-у даній дорожній ситуації водій ОСОБА_4 при умові руху керованого ним автомобіля із ближнім світлом фар, як при максимально дозволеній, так і при обраній ним швидкості руху, не мав технічної можливості уникнути ДТП з моменту настання для нього конкретної видимості перешкоди (пішохода, який лежав чи стояв на проїзній частині дороги);
		-у діях водія автомобіля «ЗАЗ-ВІДА» ОСОБА_4 , який перед застосуванням гальмування вів керований ним транспортний засіб із швидкістю 88,3…93,3 км/год. (при допустимій з умов видимості в напрямку руху швидкості 64,6…66,3 км/год.), з технічної точки зору, вбачаються невідповідність вимогам п.12.2 ПДР України;
		-враховуючи, що водій автомобіля «ЗАЗ-ВІДА» ОСОБА_4 ще до моменту настання конкретної видимості пішохода застосував екстрене гальмування, а в момент настання такої видимості вже рухався в загальмованому стані, в діях останнього, з технічної точки зору, не вбачається невідповідностей вимогам п.12.3 ПДР України;
		-оскільки водій ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути ДТП з моменту настання для нього конкретної видимості перешкоди (пішохода, який лежав чи стояв на проїзній частині дороги) як при максимально дозволеній, так і при обраній швидкості руху, перевищення ним максимально дозволеної швидкості, тобто порушення вимог п.12.2 ПДР України, не перебуває в прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП;
		-причиною даної ДТП, з технічної точки зору може бути факт настання конкретної видимості пішохода на такій відстані до автомобіля «ЗАЗ-ВІДА», в межах якої водій ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути наїзду на нього.
		Суд вважає, що вказаний експертний висновок підтверджує покази обвинуваченого ОСОБА_4 щодо механізму наїзду керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_8 та свідчить про невинуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкримінується. 
		При цьому, суд вважає, що оскільки вищевказаний висновок експерта було подано стороною захисту, тому відсутні підстави для визнання даного доказу недопустимим. При цьому, суд виходив із того, що проведення слідчих та розшукових дій є окремим видом збирання доказів, який є виключно компетенцією сторони обвинувачення. Порівняння частин 2 та 3 статті 93 КПК України не залишає сумнівів, що стороні захисту не надано права на проведення слідчих дій. Таким чином, отримуючи висновок експерта, сторона захисту не проводила слідчі дії, а тому поширення правил та обмежень, встановлених КПК України для проведення слідчих або розшукових дій, на інші види діяльності зі збирання доказів є неправильним.
		Дана позиція суду узгоджується з позицією Касаційного кримінального суду Верховного Суду, що викладена у постанові від 08 грудня 2020 року у справі №278/1306/17.
		Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду і постановлення вироку» №5 від 29.06.1990 року звернув увагу судам, що у випадку, коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Аналізуючи надані стороною обвинуваченням докази, суд прийшов до висновку, що обвинувачення ОСОБА_4 ґрунтується тільки на припущеннях або доказах, одержаних не в установленому вимогами КПК України порядку та внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.
		Що стосується показань потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які не були безпосередніми очевидцями дорожньо-транспортної пригоди, з приводу обставин справи, то в даному конкретному випадку їх явно недостатньо для винесення обвинувального вироку щодо ОСОБА_4 ..
		Оскільки стороною обвинувачення вина ОСОБА_4 не доведена поза всякими сумнівами, встановлені в ході судового розгляду протиріччя у встановленні обставин злочину, а також доводи захисників та ОСОБА_4 про його невинність, суд приймає всі сумніви про доведеність вини обвинуваченого на його користь.
		Відповідно до ч. 1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Згідно п.3 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. 
		Суд вважає, що наявні докази в цьому кримінальному провадженні не дають правових підстав для кваліфікації дій ОСОБА_4 ані за ч.2 ст.286 КК України, як за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, ані за ч.3 ст.135 КК України, як за ознаками завідомого залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, що спричинило смерть особи та інші тяжкі наслідки.
		При цьому, під час розгляду даного кримінального провадження було вжито всіх необхідних заходів для забезпечення права сторони обвинувачення у поданні доказів, і суд вважає, що можливість отримання інших доказів для доведеності винуватості ОСОБА_4 вичерпано.
		Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 підлягає виправданню за ч.3 ст.135, ч.2 ст.286 КК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінальних правопорушень.
		Суд вважає за необхідне закрити провадження в частині розгляду та вирішення цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 ,Відкритого акціонерноготовариства Національнаакціонерна страховакомпанія «Оранта»про відшкодуванняморальної таматеріальної шкоди,завданої злочином, оскільки цивільний позивач ОСОБА_6 в ході судового розгляду відмовилася від позовних вимог. 
		На підставінаведеного такеруючись ст.ст. 368-371,373-374КПК України,суд,- 
		 
		у х в а л и в :
		ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст.135, ч.2 ст.286 КК України та виправдати у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінальних правопорушень, а кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України закрити.
		Закрити провадження в частині розгляду цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочином, в зв`язку з відмовою цивільного позивача ОСОБА_6 від позовних вимог.
		Скасувати арешт на автомобіль марки «ЗАЗ VIDA SF69Y0», р.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_4 , та чохли із водійського, переднього пасажирського та задніх сидінь автомобіля, що накладений відповідно до ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 12 липня 2014 року.
		Речові докази по справі, а саме:
		- автомобіль марки автомобіль марки «ЗАЗ VIDA SF69Y0», р.н.з. НОМЕР_1 , що знаходиться на території спецмайданчика для утримання транспортних засобів відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області, повернути ОСОБА_4 , як власнику;
		- чохли із водійського, переднього пасажирського та задніх сидінь автомобіля, які знаходяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів УМВС України в Тернопільській області, повернути ОСОБА_4 , як власнику.
		На даний вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Даний вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Учасники судовогопровадження маютьправо отриматив судікопію вирокусуду.Копія вирокунегайно післяйого проголошеннявручається обвинуваченомута прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
		 
		           Суддя: Ігор ГУДИМА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...