Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/1908/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2022. Зареєстровано: 20.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2022.
Дата набрання законної сили: 06.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"06" вересня 2022 р.           Справа№ 911/1908/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Руденко  М.А.
		суддів:            Кропивної Л.В. 
		          Пономаренка  Є.Ю. 
		 
		 
		при секретарі           Реуцькій Т.О.
		За участю представників:           
		від позивача: Кириленко О.П.(витяг із наказу від 13.03.2022 №18)
		від відповідача 1: не з`явився
		від відповідача 2 : Лівак А.П., (ордер серія АА №1143808 від 29.09.2021)
		від третьої особи: Варданян А.А. (довіреність від 02.06.22 №7) Єршова С.В. (довіреність від 22.12.2020 №14-326)
		розглянувши апеляційну скаргу           акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»
		на рішення           господарського суду Київської області від 07.12.2021
		у справі                    №911/1908/21 (суддя Заєць Д.Г.)
		за позовом           акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»
		до 1) фізичної особи-підприємця Шаталова Едуарда Володимировича,
		2) ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача           акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
		про           визнання договору недійсним,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позов заявлено про визнання недійсним  укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 1, який дія в інтересах позивача на підставі договору-доручення морського агентування №648 від 20.06.2012, договору про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів №15/13 від 16.04.2013, як такого, що суперечить положенням чинного законодавства.
		У обґрунтування  позовних вимог позивач послався на те, що: 
		- спірний договір, який за своєю правовою природою є договором державної (публічної) закупівлі, укладений без дотримання вимог Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та Закону України «Про здійснення державних закупівель»;
		- спірний договір не містить інформації про посаду, прізвище та ім`я особи, яка його уклала від імені та в інтересах відповідача 2;
		- спірний договір є значним правочином рішення про погодження вчинення якого, в порушення положень пп. 14 п. 9.5.5 Статуту позивача, загальними зборами єдиного акціонера позивача - третьої особи не приймались;
		- договір-доручення морського агентування №648 від 20.06.2012 не погоджений рішенням Кабінету Міністрів України згідно вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012;
		- господарські операції за спірним договором є нереальними.
		Вказані обставини на думку позивача свідчать про те, що спірний договір вчинено особою з перевищенням повноважень (ч. 1 ст. 241 ЦК України), а також всупереч інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦК України) так як такий договір спрямований на незаконне заволодіння публічними (державними) коштами позивача, вчинений всупереч інтересам держави, з порушенням публічного порядку (грубого порушення вимог чинного законодавства, без проведення процедури закупівлі на публічні (державні) кошти, без дозволу акціонера, з метою умисного створення кредиторської заборгованої у значних розмірах для подальшого заволодіння майном державної компанії).
		Рішенням господарського суду Київської області від 07.12.2021, повний текст якого складений 20.12.2021, у справі № 911/1908/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
		- за змістом положень Статуту позивача (в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірного договору) якщо сума договору не перевищувала 10% вартості активів позивача, рішення акціонера щодо погодження такого правочину не було необхідності приймати;  прийняття рішення відповідно до пп.14 п.9.5.5 Статуту позивача належало до компетенції Правління позивача за погодженням з третьою особою, як акціонером позивача, в особі голови правління третьої особи або особи, що виконувала його обов`язки. При цьому, у третьої особи  відсутня інформація, щодо надання нею погодження позивача на вчинення спірного договору;
		- в свою чергу відсутність погодження третьою особою спірного  правочину не може бути підставою для визнання його недійсним через те, що його укладено представником з перевищенням своїх повноважень, оскільки, за приписами ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, в той час як  наявні в матеріалах справи докази, зокрема документи складені  в процесі виконання спірного договору та договору-доручення морського агентування №648 від 20.06.2012 свідчать про те, що спірний  договір виконувався сторонами, відповідачами надавались обумовлені договором послуги, а позивач частково оплачував вартість таких послуг. Вказані обставини також встановлені рішенням господарського суду Київської області від 03.03.2020 у господарській справі №911/1803/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 року та рішенням Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015;
		- дії позивача, який 20.06.2012 уклав договір-доручення морського агентування №648 та в подальшому, на виконання зазначеного договору, від імені за дорученням і за рахунок позивача відповідачем 1 укладено спірний договір, а згодом пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсними, суперечить його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше) і є недобросовісним;
		- позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення спірним договором публічного порядку, і, зокрема, доказів того, що укладення вказаного правочину було спрямоване на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;
		- положення Закону України «Про здійснення державних закупівель» стосуються закупівель товарів та послуг, які здійснюються за державні кошти, проте за змістом положень статуту позивача він є власником: майна, що передане йому засновником та акціонером у власність, як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої позивачем у результаті господарської діяльності; доходів отриманих від власної господарської діяльності; іншого майна, набутого з підстав, передбачених чинним законодавством України, а відтак,  в розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель», підстави для укладання спірного договору за результатами проведення публічної закупівлі відсутні;
		- докази надані позивачем на підтвердження факту нереальності господарської операції за спірним договором навпаки свідчать про виконання сторонами умов спірного договору, про що також свідчать документи, надані відповідачем 2 на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2021 (якою задоволено відповідне клопотання позивача про витребування доказів) та часткова оплата позивачем відповідачу 2 послуг простою за спірним договором після його укладення. Крім того, позивачем не заперечується, що послуги із фрахту судна «Атрек» замовлені відповідачем 1 за його згодою. 
		Суд першої інстанції залишив без розгляду заяву відповідача 2 про застосування строку позовної давності, пославшись на те, що:
		- за змістом положень чинного законодавства  перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;
		- у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення;
		- оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх необґрунтованістю, вказане, в свою чергу, виключає підстави необхідності дослідження питання для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
		Не погоджуючись з  вказаним судовим рішення, акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, стягнути з відповідачів на користь позивача суми судового збору.
		У апеляційній скарзі позивач послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, а саме на те, що наявні правові підстави для визнання недійним спірного договору із наведених позивачем підстав, додатково пославшись на те, що:
		- при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення;
		- суд першої інстанції залишив без уваги фактичну обставину справи, що договір-доручення морського агентування №648 від 20.06.2012 не відповідає вимогам Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012;
		- судом першої інстанції порушено норму процесуального права, визначену ч. 1 ст. 75 ГПК України, згідно з якою не може вважатися преюдиційними для цієї справи № 911/1908/21 обставини встановлені рішенням Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015 та судові рішення судів цивільної юрисдикції у справі № 761/37045/15-ц;
		- суд першої інстанції залишив поза увагою, що правовою підставою позову є не ч. 1 ст. 228 ЦК України, а ч. 3 ст. 228 ЦК України та залишив без дослідження обставини справи щодо недійсності оспорюваного правочину на підставі вказаної частини;
		- судом першої інстанцій не прийнято до уваги положень Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» виходячи саме з яких спірний договір мав бути укладений із дотримання вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель».
		Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2022 апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Доманська М.Л., судді Копитова О.С., Пантелієнко В.О.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2022 витребувано у господарського суду Київської області матеріали справи №911/1908/21, розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення без руху апеляційної скарги акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на рішення господарського суду  Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21 відкладено до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи  №911/1908/21.
		24.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №911/1908/21.
		Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 враховуючи перебування головуючого судді (судді-доповідача) Доманської М.Л на лікарняному, справу №911/1908/21 передано на повторний автоматизований розподіл.
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 справу №911/1908/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Кропивна Л.В., Пономаренко Є.Ю.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на рішення господарського суду Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21 прийнято до провадження вказаною колегією суддів, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на рішення господарського суду Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21, справу призначено  до розгляду на 05.04.2022 об 11 год. 15 хв. 
		04.04.2022 до суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому третя особа зазначає про те, що: вона є єдиним акціонером позивача; свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що укладення спірного договору відбулось за відсутності рішення органу правління позивача про вчинення такого правочину та  за відсутності погодження акціонера; у третьої особи відсутні інформація та документи, які б підтверджували погодження нею як акціонером позивача спірного правочину.
		04.04.2022 до суду від третьої особи надійшла заява, в якій третя особа, з посиланням на те, що з 24.02.2022 в України введено воєнний стан, просить провести судове засідання у справі № 911/1908/21, призначене на 05.04.2022 об 11:15 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобі та системи відеоконференцзв`язку EASYCON, а у випадку неможливості провести судове засідання в режимі відеоконференції - відкласти розгляд справи та призначити її розгляд на іншу дату після завершення воєнного стану.
		У зв`язку із веденням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в України» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану в України та активними бойовими діями, судове засідання призначене на 05.04.2022 не відбулось.
		04.04.2022 через канцелярію суду від представника АТ «НАК Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу. 
		Також, 04.04.2022 через канцелярію суду від представника АТ «НАК Нафтогаз України» надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2022 розгляд справи було відкладено на 14.06.2022.
		08.06.2022  через канцелярію суду від представника ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС надійшов відзив на апеляційну скаргу.
		13.06.2022 через канцелярію суду від представника АТ «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»  надійшла заява про участь представника позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції.  
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 клопотання позивача про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, розгляд справи в режимі відеоконференції призначено  на 06.09.2022. 
		У судовому засіданні, 06.09.2022 представник позивача, в режимі відеоконференції, підтримав вимоги свої апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції  скасувати позов задовольнити.
		Представники третьої особи, підтримали вимоги апеляційної скарги позивача, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.
		Представник відповідача 2 заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.  
		Представник відповідача 1  у судове засідання, не з`явився про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином. 
		Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
		Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в   Законі України   "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
		Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення), яким визначено порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).
		Відповідно до п. 5.8 Положення офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України.
		Згідно п. 59 Положення до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС процесуальні та інші документи можуть подаватися до суду в електронній формі з використанням офіційної електронної адреси або адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає документи у справах або на офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом.
		Як слідує з матеріалів справи, ухвали Північного апеляційного господарського суду про призначення та відкладення  направлялись відповдіачу1  на офіційну електронну адресу   azov-trans@kerch.com.ua, про що свідчить роздруківка з сервісу направлення електронного листа.(а.с.64,136)
		Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
		А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача 1 у судовому засіданні 06.09.2022. 
		Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, що з`явились, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 16.04.2013 відповідач 2 як власник судна та відповідач 1, який діє в інтересах позивача  на підставі договору-доручення морського агентування №648  від 20.06.2012 (далі Договір агентування), як фрахтувальник уклали договір про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів №15/13 (далі Договір), предметом якого є перевезення транспортно-буксирного судна «Атрек» із територіальних вод Федеративної республіки Бразилія до територіальних вод України на напівзанурювальному судні «Кондок V». (а.с 25-51, 61-70 т.1)
		Згідно ст. 16 Договору загальна сума фрахту складає 1  365  000,00 доларів США, що за інформацією Національного банку України про співвідношення національної валюти України до іноземних валют (1 долар США - 7,993 грн.) на дату підписання Договору, становила 10  910  445,00 грн.
		У травні 2015 року Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу проведено усне слухання справи за позовом відповідача 2 до позивача про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 1  583  687,50 долара США за Договором; процентів за період до 31.12.2013 включно на загальну суму 56  433,84 долара США; процентів за період з 01.01.2014 до 30.06.2014 у розмірі 57  879,22 долара США; процентів за період з 01.07.2014 до 11.05.2016 у розмірі 212  543,18 долара США; процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини, за період з 12.05.2016 до дня оплати; компенсації за юридичні послуги в розмірі 6  314,60 євро; витрат на арбітражний розгляд у розмірі 25  771,69 євро.
		Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015 у справі «КОНДОК V» позов задоволено та присуджено до стягнення на користь компанії відповідача 2 основної суми заборгованості в розмірі 9  361  616,90 грн. (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 1  583  687,50 долара США), процентів за період до 31.12.2013 включно на загальну суму 1  402  629,74 грн. (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 56  433,84 долара США), процентів за період з 01.01.2014 по 30.06.2014 в сумі 1  438  553,81 грн. (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 57  879,22 долара США), процентів за період з 01.07.2014 по 11.05.2016 в сумі 5  282  635,13 грн. (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 212  543,18 долара США), подальших процентів за ставкою 800 базисних пунктів вище встановленої законом процентної ставки, що передбачена р. 247 Цивільного кодексу Німеччини за період з 12.05.2016 до дня сплати, компенсації за юридичні послуги в розмірі 174  052,73 грн. (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 6  314,60 євро), витрат на арбітражний розгляд - 710  359,00 грн. (що за курсом НБУ станом на 01.07.2016 становить 25  771,69 євро).
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01.07.2016 у справі № 761/37045/15-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 12.09.2017 та постановою Верховного Суду від 19.09.2018, визнано і надано дозвіл на виконання рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015.(а.с.212-221 т.1)
		Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить визнати Договір недійсним як такий, що вчинено особою з перевищенням повноважень (ч. 1 ст. 241 ЦК України), а також всупереч інтересам держави та суспільства, його моральним засадам (ч. 3 ст. 228 ЦК України), зазначивши про те, що Договір спрямований на незаконне заволодіння публічними (державними) коштами позивача, вчинений всупереч інтересам держави, з порушенням публічного порядку (грубого порушення вимог чинного законодавства, без проведення процедури закупівлі на публічні (державні) кошти, без дозволу акціонера, з метою умисного створення кредиторської заборгованої у значних розмірах для подальшого заволодіння майном державної компанії).
		У обґрунтування  позовних вимог позивач послався на те, що: 
		- Договір який за своєю правовою природою є договором державної (публічної) закупівлі укладений без дотримання вимог Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та Закону України «Про здійснення державних закупівель»;
		- Договір не містить інформації про посаду, прізвище та ім`я особи, яка його уклала від імені та в інтересах відповідача 2;
		- Договір є значним правочином, рішення про погодження вчинення якого, в порушення положень пп. 14 п. 9.5.5 Статуту позивача, загальними зборами єдиного акціонера позивача - третьої особи не приймались;
		- Договір агентування не погоджений рішенням Кабінету Міністрів України згідно вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012;
		- господарські операції за спірним договором є нереальними.
		Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. 
		Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Частиною 1  постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
		- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
		- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); 
		- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		 
		Щодо посилань позивача на те, що Договір агентування не погоджений рішенням Кабінету Міністрів України згідно вимог Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012, колегія суддів зазначає наступне.
		Стаття 215 ЦК України встановлює, що:
		- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1); 
		- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.  У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2); 
		- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).
		За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
		Отже, ЦК України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.
		Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.
		У свою чергу оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
		Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
		На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки. 
		Отже, кожен з видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.
		Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19 
		Законодавством не встановлено, що невідповідність господарського договору положенням Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 має наслідком нікчемність такого договору.
		За таких обставин, з огляду на приписи статті 204 ЦК України яка  встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним та відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору агентування недійсним в судовому порядку, колегія суддів вважає недоведеним факт недійсності Договору агентування та виходить з того, що вказаний договір є правомірним.
		Водночас, враховуючи те, що вимоги про визнання Договору агентування недійсним, в тому числі з підстав невідповідності його положенням Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012, не є предметом цього позову, а суд не наділений правом самостійно змінювати предмет та підстави позову, під час розгляду цієї справи суд не надає оцінку вказаним обставинами.
		Щодо посилань позивача на те, що Договір є значним правочином, рішення про погодження вчинення якого, в порушення положень пп. 14 п. 9.5.5 Статуту позивача, загальними зборами єдиного акціонера позивача - третьої особи не приймались, слід зазначити таке.
		У обґрунтування власної позиції  позивач посилається на наступне.
		За змістом положень ч. 1 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства», тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору, визначено, що рішення про вчинення  значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть  бути  визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. 
		Вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цією  статтею,  застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку  вчинення  певних правочинів, передбачених законом або статутом акціонерного товариства (ч. 4 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства»).
		Згідно вимог пп. 13 п. 9.5.5 р. 9.5 Статуту позивача, затвердженого рішенням Загальних зборів акціонерів Товариства від 21 січня - 04 квітня 2011 року, оформленого протоколом №1, компетенції правління належить, зокрема, прийняття рішення щодо вчинення позивачем правочинів на суму від 5 (п`яти) мільйонів гривень до 10 (десяти) мільйонів гривень (крім угод щодо продажу природного газу, нафти, газового конденсату, в тому числі суміші нафти та газового конденсату та договорів на виконання геологорозвідувальних робіт за рахунок державних коштів).
		Зважаючи на те, що відповідно до ст. 16 Договору загальна вартість предмету правочину складає 10  910  445,00 грн., на думку позивача, укладення Договору можливо виключно на підставі рішення правління позивача.
		Крім того позивач зазначив про те, що згоди на укладення Договору не надавала і третя особа яка є єдиним акціонером позивача.
		Вказані обставини поряд з тим, що:
		- п. 1.2 Договору агентування, яким  визначена територія здійснення повноважень відповідача 1, до якої не входить територія Федеративної Республіки Бразилія, де на момент виникнення спірних відносин знаходилось судно «Атрек» щодо перевезення якого було укладено Договір;
		- п 1.3 Договору агентування  передбачено, що всі дії проводяться відповідачем 1 на підставі письмових доручень позивача та за його згодою;
		- п. 4.7 Договору агентування визначено, що при здійсненні фрахтування суден відповідачем 1 останній укладає відповідні договори за дорученням позивача, а умови таких договорів, до їх укладення відповідач 1  повинен узгодити з позивачем;
		- жодних доказів погодження або надання дозволу з боку органів управління позивача на вчинення Договору немає,
		свідчать про те, що відповідач 1 як повірений позивача не мав необхідного обсягу дієздатності для укладення Договору.
		Щодо вказаних обставин колегія суддів зазначає наступне.
		З матеріалів справи слідує, що  липні 2019 року позивач  звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача 1 та відповідача 2 про визнання арбітражного застереження у Договорі, таким, що не може бути виконаним внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражного суду, місця арбітражу, регламенту арбітражу, мови арбітражу та матеріального права держави, а також про визнання арбітражного застереження недійсним.
		У обґрунтування вказаного позову позивач, серед іншого, послався на те, що третя особа як єдиний акціонер позивача не надавала погодження на укладення Договору та на те, що докази погодження або надання дозволу зі сторони органів управління позивача на укладення Договору відсутні, що свідчить про перевищення повноважень відповідачем 1 як морським агентом, який діяв від імені позивача за Договором агентування, на вчинення таких дій та є підставою для визнання недійсним арбітражного застереження, яке міститься у Договорі (вказані обґрунтування позивача тотожні заявленим у цій справі - примітка суду).
		Рішенням господарського суду Київської області від 03.03.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.2022  у справі № 911/1803/19 у задоволенні позову відмовлено.
		При розгляді вказаної справи, серед іншого, встановлено відсутність підстав для визнання арбітражного застереження недійсним з визначених позивачем підстав, тобто і з тих, які позивачем наведені при розгляді цієї справи № 911/1908/21 (відповідач 1 під час підписання Договору не мав повноважень на його підписання, оскільки таке укладення не було погоджено третьою особою, як єдиним акціонером позивача, а також, не було погодження рішенням повноваженого органу управління позивача - примітка суду).
		Так, судами при розгляді справи № 911/1803/19 встановлено, що наявними у матеріалами справи доказами підтверджується що позивач здійснив фактичне схвалення Договору, що відповідно до положень ст. 241 ЦК України виключає можливість визнання його недійсним з вказаних підстав.
		Колегія суддів вважає за необхідне зауважити позивачу на правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20.10.2021 у справі №910/4089/20 (за позовом акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» про визнання правочину недійсним) згідно з якою: наявність судового рішення у справі за позовом про стягнення заборгованості не повинна впливати на виконання завдання господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору щодо визнання недійсним договору; проте, розглядаючи такий спір, суди не можуть ігнорувати обставини, що встановлені в тій справі, позицію сторін щодо таких обставин, позаяк визнання в одній справі факту належності виконаних робіт, реальності проведених операцій з подальшим запереченням таких подій в іншій справі є суперечливою поведінкою сторони, яка у господарських правовідносинах заборонена.
		Колегія суддів зазначає про те, що матеріали цієї справи № 911/1908/21 також свідчать про вчинення позивачем доказів схвалення Договору.
		Так, з тексту рішення Арбітражного Трибуналу Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015 слідує позивачем частково сплачувались відповідачу 2 суми простою за Договором  після його укладення.
		Факт сплати позивачем відповідачу 2 коштів на виконання Договору (оплата простою) підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 466 від 22.05.2013.
		Слід зазначити і про те, що у матеріалах справи також наявні копії:
		- гарантійного листа позивача № 08-2230 від 01.06.2013 в якому позивач гарантує до 05.06.2012 сплатити відповідачу 2 до 05.06.2013 демередж за період з 08.05.2012 по 20.05.2016 в сумі 219  000,00 доларів США;ї
		- листа позивача вих. № 03/4-12/8 від 26.03.2012 яким відповідачу 1 доручено в строк до 08.04.2013 надати позивачу на погодження проект договору фрахту напівзанурювального судна «Кондок V» для перевезення судна забезпечення «Атрек» яке перебуває в закордонному плаванні в водах Бразилії;
		- листів позивача до відповідача 2 вих. № 14-2393 від 17.06.2013, вих. № 14-2496 від 20.06.2013 які складені позивачем в процесі виконання Договору.
		Відповідно до ст. ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
		Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
		Отже, позивач, сплативши суми простою за Договором, а також вчинивши інші дії на виконання Договору, здійснив його фактичне схвалення, що виключає можливість визнання його недійсним з підстав відсутності у відповідача 1 необхідного обсягу повноважень на укладення Договору, в тому числі і з огляду на відсутність погодження третьої особи на укладення Договору, відсутність  доказів погодження або надання дозволу зі сторони органів управління позивача на укладення Договору. 
		Слід зазначити і про те, що судовими рішення у справі № 911/1803/19 встановлено, що  Договір агентування, яким відповідачу надано право укладати договори від імені позивача був погоджений третьою особою як єдиним акціонером позивача, а відтак,  оскільки Договір, загальна вартість предмету якого складає 10  910  445,00 грн., укладено відповідачем 1  в рамках виконання умов Договору агентування, яким передбачено, що орієнтовна вартість послуг, вказаних в Договорі складає 81  640  000,00 грн., відсутні підстави вважати, що такий договір та арбітражна угода у вигляді арбітражного застереження підписана за відсутності волі позивача та без погодження третьої особи.
		За приписами с. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
		Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
		Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
		Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
		Статтею  17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що  суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
		Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 911/1803/19 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 911/1908/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 911/1803/19 зокрема щодо фактичного схвалення  позивачем Договору, відсутності підстав вважати, що Договір підписаний за відсутності волі позивача та без погодження третьої особи, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
		Вказане свідчить про відсутність підстав для визнання оскаржуваного Договору недійсним з вказаних підстав.
		З огляду на обставини, які викладені вище, а саме фактичне виконання сторонами Договору не може бути підставою для визнання його недійсним і відсутність у Договорі інформації про посаду, прізвище та ім`я особи, яка його уклала від імені та в інтересах відповідача 2.
		Щодо посилань позивача на те, що господарські операції за Договором є нереальними колегія суддів зазначає про таке.
		В обґрунтування вказаних обставин позивач зазначає про наступне:
		- згідно відомостей офіційного веб-сайту HTTP://WWW.EQUASIS.ORG/, що належить організації EQUASIS, що заснована Наглядовим комітетом при Міжнародній морській організації, відомо, що напівзанурювальне судно «Кондок V» (нова назва - «Нептун», ІМО 8404991) перебувало у непридатному стані у порту ЛАС-ПАЛЬМАС (Іспанія) станом на 19.04.2013, з виявленими недоліками, що забороняли вихід судна із порту, у той час, як згідно умов Договору вказане судно «Кондок V» повинно було виконувати роботи з 15.04.2013;
		- щодо нереальності господарської операції із фактичного виконання напівзанурювальним судном «Кондок V» (нова назва - «Нептун», ІМО 8404991) робіт за Договором свідчать листи відповідача 2  про готовність судна приступити до навантажувальних робіт 30.04.2013 (вказані листи направлялись відповідачем 2 позивачу та відповідачу у період з 19.04.2013 по 30.04.2013  під час слідування судна «Кондок V»  до місця завантаження ті містили інформацію про орієнтовний час прибуття в порт Натал - примітка суду);
		- у Договорі сторонами погоджено, що: відповідач 2 подає повідомлення про готовність до завантаження, яке подається фрахтувальнику не пізніше ніж за 10 днів з інтервалом 12 годин (п. 13); час завантажувальних робіт становить  24 години (п. 18); місце розвантажувальних робіт - у Чорному морі у порту Чорноморське або порту Севастополь або порту Євпаторія (п. 7);
		- отже зі змісту пунктів 7, 13, 18 Договору, а також, листів судновласника (відповідача 2), слідує, що строк виконання Договору триває з 15 по 30 квітня 2013 року та включає: строк проведення навантажувальних робіт триває 24 години та який починається з 15 квітня 2013 року; строк закінчення розвантажувальних робіт у територіальних водах України у Чорному морі триває 24 години та закінчує свій перебіг 30.04.2013; строк проходження через канали становить 36 годин;
		- зі змісту пунктів 13, 18 Договору, а також листів відповідача 2, на думку позивача, слідує, що відповідач 2  був готовий надати напівзанурювальне судно «Кондок V» (нова назва - Нептун», ІМО 8404991) для виконання договірного зобов`язання із перевезення вантажу у останній день розвантажувальних робіт, а саме - 30.04.2013 тобто у день, коли Договір мав бути виконаний шляхом доставлення вантажу (судна «Атрек») у територіальні води України у Чорному морі;
		- зі змісту п. 13 Договору, а також повідомлення (нотісу) відповідача 2, слідує, що господарська операція є нереальною, оскільки, повідомлення не відповідає умовам Договору, тобто не за 10 днів до 15.04.2013;
		- зі  змісту пунктів 7, 13, 18 Договору, а також листів відповідача 2 слідує, що строк виконання Договору триває з 15 по 30 квітня 2013 року, а повідомлення (нотіс) мало бути сформоване та надане відповідачем 2 не пізніше ніж за 10 днів до початку виконання Договору 15.04.2013, а саме - не пізніше ніж до 05.04.2013;
		- з умов дати та місця укладання Договору, а також, офіційного веб-сайту HTTP://WWW.EQUASIS.ORG/, що належить організації EQUASIS, що заснована Наглядовим комітетом при Міжнародній морській організації, відомо, що напівзанурювальне судно «Кондок V» (нова назва - «Нептун», ІМО 8404991) на момент вчинення оспорюваного правочину вже було у несправному стані та не могло приступити до виконання умов договору вже 15.04.2013;
		- пунктом 15 Договору визначено зобов`язання відповідача 2 та позивача  домовитися про призначення Морського сюрвейера (Морських сюрвейорів), прийнятного для морського страхувальника вантажу, у зв`язку з чим на відповідача 2 покладено обов`язок із оплати 50 відсотків вартості послуг Морського сюрвейера (Морських сюрвейорів), проте  докази укладання договорів Морського сюрвейера (Морських сюрвейорів) для надання послуг у період з 15 по 30 квітня 2013 року та здійснення оплати відповідних послуг, метою яких повинно бути якісний огляд вантажу та судна «Кондок V» (нова назва - «Нептун», ІМО 8404991) у порту Натал Федеративної Республіки Бразилія відсутні, як і відсутні докази сплати відповідачем 2 портових зборів за перебування судна «Кондок V» у порту Натал Бразилія.
		Отже, позивач фактично зазначає про те, що наявними у матеріалах справи документальними доказами підтверджується неможливість виконання відповідача 2 умов Договору саме визначені Договором строки, а також невиконання відповідачем 2 умов Договору в частині  призначення Морського сюрвейера (Морських сюрвейорів), прийнятного для морського страхувальника вантажу, проте вказані обставини можуть свідчити лише про порушення строків виконання обов`язків  за Договором але не є доказами нереальності господарських операцій за ним.
		Такими доказами не можуть бути  і відсутність доказів сплати відповідачем 2 портових зборів за перебування судна «Кондок V» у порту Натал Бразилія.
		Разом з тим, слід зазначити і про те, що фактичне виконання відповідачем умов Договору встановлено Арбітражним рішенням Німецької Морської Асоціації Арбітражу від 21.08.2015 у справі «КОНДОК V» зі змісту якого слідує, що під час розгляду вказаної справи позивач жодним чином не заперечував реальність господарських операцій за Договором. 
		Щодо посилань позивача на те, що сторонами Договору було обрано завідомо неналежне місце завантаження, так як транспортно-буксирне судно «Атрек» щодо перевезення якого із територіальних вод Федеративної республіки Бразилія до територіальних вод України на напівзанурювальному судні «Кондок V» було укладено Договір перебувало у непрацездатному стані у порту Масейо який  знаходиться від порту завантаження  Натал на відстані 433,11 км, що свідчить про те, що Договір не відповідає загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності (ч. 1 ст. 3 ЦК України), слід зазначити таке.
		Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Отже, відповідно до положень чинного законодавства сторони вправі вільно визначити ті умови Договору які є прийнятними для сторін, а обрання порту завантаження відмінного від того, у якому перебуває вантаж є правом сторін та не може свідчить про невідповідність Договору  загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності та, відповідно, бути підставою для визнання його недійсним.
		Отже наявним у матеріалах справи доказами спростовуються посилання позивача на те, що господарські операції за Договором є нереальними. 
		Щодо посилань позивача на те, що оскаржуваний Договір за своєю правовою природою є договором державної (публічної) закупівлі та, відповідно, мав бути  укладений з дотриманням  вимог Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» та Закону України «Про здійснення державних закупівель», а порушення вказаного порядку поряд з нереальністю господарських операцій, на думку позивача, свідчить про  вчинення правочину всупереч інтересам держави і суспільства, колегія суддів зазначає.
		Як встановлено вище згідно ст. 16 Договору загальна сума фрахту складала 1  365  000,00 доларів США, що за інформацією національного банку України про співвідношення національної валюти України до іноземних валют (1 долар США - 7,993 грн.) на дату підписання Договору, становило 10  910  445,00 грн.
		Відповідно до преамбули Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності, визначених цим Законом.
		За змістом положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» замовниками, в розумінні цього закону є:
		- розпорядники державних коштів, які провадять діяльність у сферах, визначених статтею 5 Закону України «Про природні монополії», та/або  у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону;
		- суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сферах, визначених ст. 5 Закону України «Про природні монополії»;
		- суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у будь-якій із сфер, визначених статтею 2 цього Закону, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування чи іншим розпорядникам державних коштів належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання у розмірі більш як 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу чи наглядової ради суб`єкта господарювання; суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на відповідному ринку товарів.
		Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про здійснення державних закупівель» (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель»).
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Закону України «Про природні монополії» відповідно до цього Закону регулюється діяльність суб`єктів природних монополій у таких сферах: 
		- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; 
		- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; 
		-  розподіл природного і нафтового газу трубопроводами; 
		- зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який  встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами); 
		- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; 
		- передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами;  
		-  розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими  (локальними) електромережами; 
		- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об`єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; 
		- управління повітряним рухом; 
		- централізованого водопостачання та водовідведення; 
		- транспортування  теплової  енергії;
		-  спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який  визначається Кабінетом Міністрів України; 
		- захоронення  побутових  відходів.  
		Зведений перелік суб`єктів природних монополій ведеться Антимонопольним комітетом України на підставі реєстрів суб`єктів природних  монополій у сфері житлово-комунального господарства, що формуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а в інших сферах, в яких діють суб`єкти природних монополій, - національними комісіями регулювання  природних  монополій у відповідній сфері або органами виконавчої  влади,  що  здійснюють  функції  такого регулювання до створення  зазначених комісій (ч. 2 ст. ст. 5 Закону України «Про природні монополії»).
		Враховуючи, що позивач здійснює діяльність у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами він є замовником в розумінні Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».
		Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» встановлено, що замовники здійснюють закупівлі відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Замовники здійснюють закупівлі за рахунок державних коштів,визначених п. 4 ч. 1 ст. Закону України «Про здійснення державних закупівель», коштів юридичних осіб, які провадять діяльність у сферах, визначених цим Законом (далі - власні кошти).
		Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на закупівлі замовниками товарів, робіт і послуг для здійснення ними діяльності у сферах, визначених ст. 5 Закону України «Про природні монополії» або статтею 2 цього Закону, які:
		- повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (в будівництві - дорівнює або перевищує 300 тисяч гривень), робіт - дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень;
		- здійснюються за рахунок власних коштів за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 5 мільйонів гривень, а робіт - 10 мільйонів гривень.
		У разі якщо закупівля здійснюється замовником частково за рахунок державних коштів та частково за рахунок власних коштів, застосовується абзац другий цієї частини.
		Отже, виходячи з положень Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності» дія цього закону, тобто здійснення замовниками закупівель відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», поширюється не на всі закупівлі, а на закупівлі товарів, робіт і послуг для здійснення замовниками діяльності у сферах, визначених ст. 5 Закону України «Про природні монополії» або статтею 2 цього Закону, тобто у спірному випадку позивач має проводити закупівлю товарів, робіт і послуг які необхідні йому для провадження діяльності у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами.
		В свою чергу з наданих самим позивачем документів, зокрема Акту (проміжного) службового розслідування № 2 від 27.06.2013 слідує, що транспортно-буксирне судно «Атрек» щодо перевезення якого із територіальних вод Федеративної республіки Бразилія до територіальних вод України на напівзанурювальному судні «Кондок V» було укладено Договір до укладення вказаного Договору фактично було передано компанії «Фортранс Шиппінг Компані Лімітед», Швейцірія у користування за угодою тайм-чартеру (угода фрахту (оренди) судна з екіпажем та всіма запасами на борту на певний час.
		Вказане свідчить про те, що послуги щодо яких було укладено Договір не можуть вважатися такими, які необхідні позивачу для провадження діяльності у сфері транспортування природного і нафтового газу трубопроводами.
		Отже на правовідносини сторін за Договором не поширюється дія Закону України «Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності».
		Щодо посилань позивача на порушення при укладенні Договору вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» колегія суддів зазначає про таке.
		Відповідно до преамбули Закону України «Про здійснення державних закупівель», тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору, цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель»:
		- державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом (п. 3);
		- замовники - розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом (п. 10);
		- державні кошти - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти Національного банку України, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, кошти загальнообов`язкового державного соціального страхування, кошти загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», кошти установ чи організацій, утворених у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування, кошти державних та місцевих фондів, кошти державного оборонного замовлення, кошти державного замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб, кошти державного матеріального резерву, кошти Аграрного фонду, кошти Фонду соціального захисту інвалідів, кошти, які надаються замовникам під гарантії Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, позиками, які надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями (п. 4);
		- розпорядник державних коштів - державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією та іншими актами законодавства України, а також установи чи організації, утворені у встановленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов`язань і здійснення платежів, а також підприємства та їх об`єднання (п. 27);
		- підприємства - підприємства, утворені в установленому порядку державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов`язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об`єднання таких підприємств (господарських товариств) (п. 21).
		За змістом положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель»:
		- цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного  реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII-1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об`єкта закупівлі чи виплат, пов`язаних з використанням об`єктів права інтелектуальної  власності;
		- дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у пункті  21  частини  першої  статті  1  цього  Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у  пункті  4  частини першої статті 1 цього Закону.
		Статутом позивача в редакції 2011 року визначено, що:
		- позивач є юридичною особою (господарським товариством) за законодавством України, створене та діє відповідно до положень Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок», інших нормативно-правових актів України та цього Статуту (п. 3.2;
		-  позивач діє на принципах повної господарської самостійності і самоокупності, несе відповідальність за наслідки своєї господарської діяльності та виконання зобов`язань (п. 3.3);
		- позивач є власником: майна, що передане йому засновником та акціонером у власність, як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої позивачем у результаті господарської діяльності; доходів отриманих від власної господарської діяльності; іншого майна, набутого з підстав, передбачених чинним законодавством України (п. 3.6).
		Згідно ч. 1 ст. 85 ГК України та ч. 1 ст. 115 ЦК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
		Враховуючи, що положення Закону України «Про здійснення державних закупівель» стосуються закупівель товарів та послуг, які здійснюються за державні кошти, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  підстави для укладення Договору за результатами проведення публічної закупівлі в розуміння положень вказаного закону відсутні.
		Відповідно до приписів ч. 3ст. 228 ЦК України, на яку посилається позивач, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. 
		Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. 
		Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. 
		Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
		У ч. 3 ст. 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
		Таким чином, здійснивши правовий аналіз ч. 3 ст. 228 ЦК України, можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (постанова Верховного Суду  від 16.06.2020 у справі №    910/6271/17).
		Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги слідує, що вимога про визнання Договору недійсним як такого, що укладений всупереч інтересам держави та суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України), обґрунтована тим, що Договір укладено без дотримання процедури публічних закупівель та тим, що господарські операції за Договором є нереальними.
		Враховуючи обставини, які встановлені вище, правові підстави для визнання Договору недійним як такого, що укладений всупереч інтересам держави та суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України) відсутні.
		При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити позивачу на наступному.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
		Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).
		Очевидно, що дії позивача, який 20.06.2012 уклав Договір агентування  та в подальшому, на виконання зазначеного договору, від імені за дорученням і за рахунок позивача відповідачем 1 укладено Договір, а згодом пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсними, суперечить його попередній поведінці (укладенню договору, отриманню послуг інше) і є недобросовісним.
		Також колегія суддів зауважує позивачу і на тому, що  Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип «естопель», тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі («Хохліч проти України», заява № 41707/98). 
		За викладеного, усі аргументи Позивача щодо нереальності робіт за Договором  є такими, що суперечать його попередній поведінці, а тому колегією суддів  відхиляються.
		Аналогічна за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 предметом розгляду у якій також були позовні вимоги позивача про визнання недійним договору, серед іншого і з підстав нереальності робіт.
		Щодо заяви відповідача 2 про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції цілком вірно, встановивши, що:
		- за змістом положень чинного законодавства, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги;
		- перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду;
		- якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, а лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем,
		та врахувавши, що так як підстави для задоволення позову відсутні, відсутні і правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, залишив без розгляду вказану заяву.
		Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.
		Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. 
		Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
		Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Щодо інших аргументів сторін колегія суддів  зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
		Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суд не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
		Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта. 
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на рішення господарського суду Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21 залишити без задоволення.
		2. Рішення господарського суду Київської області від 07.12.2021 у справі №911/1908/21 залишити без змін.
		3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
		4.  Матеріали справи №911/1908/21  повернути до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
		Повний текст судового рішення складено  19.09.2022.
		 
		Головуючий суддя                                                            М.А. Руденко 
		 
		Судді                                                                                Л.В. Кропивна
		 
		                                                                                Є.Ю. Пономаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...