Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/8570/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2022. Зареєстровано: 20.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2022.
Дата набрання законної сили: 20.10.2022
Номер судового провадження: П/500/3161/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		Справа № 607/8570/22
		19 вересня 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Баб`юка П.М. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		До Тернопільського окружного адміністративного суду із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 27.07.2022 надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Рівненській області (далі  відповідач), в якому позивач просить: 
		1. Визнати дії Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції щодо вилучення (тимчасового затримання) та утримання транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, моделі 814D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 протиправними;
		2. Зобов`язати Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції безоплатно повернути транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, моделі 814D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 . 
		Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відчуження майна в умовах воєнного стану допускається лише у виключних випадках, за попереднім рішенням уповноважених органів та осіб, обов`язково на оплатній основі, з виплатою його власнику відповідної грошової компенсації, а також належним документальним оформленням. Зважаючи на те, що відповідачем не дотримано встановленого порядку вилучення майна, то, на думку позивача, такі дії є протиправними, що порушують права його законного власника на мирне володіння своїм майном та отримання справедливої компенсації за вилучення майна.
		Процесуальні дії (рішення) у справі, заяви та клопотання учасників справи.
		08.07.2022 позивач звернувся із даною позовною заявою до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області. Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.
		08.07.2022 відповідно до автоматизованого розподілу справи, визначено головуючого суддю, Стельмащука П.Я.
		11.07.2022 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/8570/22 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, вирішено передати на розгляд Тернопільського окружного адміністративного суду.
		11.07.2022 ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/8570/22, вирішено, справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, передати на розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.
		27.07.2022 позовна заява у справі №607/8570/22 надійшла на розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу, визначено головуючого суддю, Баб`юка П.М. 
		Разом із позовною заявою у справі №607/8570/22 надійшла заява про забезпечення позову, яка відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду передана головуючому судді, Баб`юку П.М.
		29.07.2022 ухвалою суду у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції відмолено.
		01.08.2022 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		22.08.2022 позивачем надіслано на електронну адресу суду заяву про розгляд справи без його участі.
		Обставини встановлені судом.
		20.06.2022 стосовно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №286248, за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
		20.06.2022 складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу (далі  Акт). 
		Із Акту вбачається, що останній складений за двома юридичними підставами: 
		1) відповідно до наказу Рівненської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 №6 «Про забезпечення виконання заходів правового режиму воєнного стану»; 
		2) у зв`язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
		Відповідно до Акту транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, моделі 814D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 тимчасово затриманий шляхом поміщення на спеціальний майданчик за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Штейнгеля, 90.
		Наказом Рівненської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 №6 «Про забезпечення виконання заходів правового режиму воєнного стану», визначено, що період воєнного стану надано дозвіл Управлінню патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції на вилучення транспортних засобів, керування якими здійснюється особами в стані наркотичного чи алкогольного сп`яніння або ознаками наркотичного чи алкогольного сп`яніння (пункт 1). Вказано, Управлінню патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції забезпечити вилучення транспортних засобів керування якими здійснюється особами в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння та негайно повідомляти начальника Рівненської обласної військової адміністрації про вилучення транспортного засобу для прийняття рішення щодо використання транспортних засобів для цілей оборони (пункт 2).
		Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 17.08.2022 у справі №570/2193/22 (провадження №3/570/1250/2022), з урахуванням постанови від 18.08.2022 у справі №570/2193/22 (провадження №3/570/1250/2022) про виправлення описки, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
		Відповідно до свідоцтва про право на транспортний засіб серії НОМЕР_3 , власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, моделі 814D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Відтак, уважаючи, що вилучення (тимчасове затримання) транспортного засобу порушує право ОСОБА_2 на мирне володіння своїм майном та отримання справедливої компенсації за вилучення його транспортного засобу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Отож, суть справи зводиться до того, що позивач вважає дії (рішення) відповідача з тимчасового затримання (вилучення) транспортного засобу та подальшого утримання транспортного засобу протиправними, що порушують права власника - ОСОБА_2 на володіння своїм майном.
		Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Конституція України, визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19); права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.55).
		Процедуру тимчасового затримання транспортних засобів працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції (далі - поліцейські), зберігання таких транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках, а також їх повернення, регламентує Порядок тимчасового затримання працівникам уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1102 (із змінами, далі  Порядок №1102).
		Порядком №1102 визначено наступне.
		Тимчасове затримання транспортного засобу проводиться поліцейським у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм вчинено порушення, серед іншого, порушення, передбачені частинами першою-четвертою статті 130 КУпАП (п.2).
		За наявності правових підстав, передбачених пунктом 2 цього Порядку, тимчасове затримання транспортного засобу проводиться шляхом його блокування або доставлення для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (п.21).
		У разі тимчасового затримання транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу згідно з додатком із зазначенням: дати, часу, місця порушення і підстави для тимчасового затримання транспортного засобу; прізвища, імені та по батькові, спеціального звання, посади, найменування органу (підрозділу), у якому проходить службу поліцейський, який приймає рішення про тимчасове затримання транспортного засобу; типу, марки, номерного знака, переліку візуальних недоліків та пошкоджень транспортного засобу, що тимчасово затримується.
		У разі тимчасового затримання транспортного засобу шляхом його блокування в акті вказується розташування місця його блокування, а у разі доставлення для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку також додатково зазначаються: найменування, місцезнаходження та номер телефону підприємства, установи або організації, які доставляють транспортний засіб на спеціальний майданчик чи стоянку, номерний знак евакуатора; найменування, місцезнаходження та номер телефону підприємства, установи або організації, які прийняли транспортний засіб для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку; адреса місця зберігання транспортного засобу; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка виконує роботи з доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку (п.4).
		Отже, поліцейський в разі наявності достатніх вважати, що водієм вчинено порушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП має право тимчасово затримати транспортний засіб шляхом доставлення на спеціальний майданчик чи стоянку, про що складання акт огляду та тимчасового затримання. 
		Також, відповідно до п.4 ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (із змінами, далі  Закон №389-VIII), в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, серед іншого, примусово відчужувати майно, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучати майно державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видавати про це відповідні документи встановленого зразка.
		Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, визначає Закон України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 №4765-VI (із змінами, далі  Закон №4765-VI).
		Законом №4765-VI, унормовано наступне.
		Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (п.п.1 ч.1 ст.1). 
		Примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті (ч.1 ст.4).
		Про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб - повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна - відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) - відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).
		Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. Право державної власності на майно виникає з дати підписання акта. У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження. У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна. Примірник акта та документ, що містить висновок про вартість майна, вручаються під розписку особі, у якої відчужується або вилучається майно, або її уповноваженому представнику (ст.7).
		Право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці (ст.9).
		Попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.
		Для отримання наступної повної компенсації за примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного стану майно його колишній власник або уповноважена ним особа після скасування правового режиму воєнного стану звертається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем відчуження майна із заявою, до якої додаються акт і документ, що містить висновок про вартість майна (ч.ч.1,2 ст.11).
		У разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна. Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо (ст.12).
		Пункт 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 17.06.2015 №405, визначає, що військово-транспортний обов`язок є складовою частиною мобілізаційної підготовки і мобілізації в державі та включає в себе проведення заходів, пов`язаних з військовим обліком, завчасною підготовкою, перевіркою готовності до передачі та передачею в особливий період транспортних засобів і техніки військовим формуванням.
		Згідно із ч.ч.2,5 ст.353 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України), в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
		Механізм прийняття, розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, визначає Порядок розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусове відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 №998 (далі  Порядок №998).
		Додатком до Порядку №998 затверджено акт про примусове відчуження або вилучення майна.
		Пункт 2 Порядку №998, передбачає, що право на відшкодування вартості майна в разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають особи, зазначені в статті 9 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
		Мотивована оцінка суду аргументів учасників.
		В кожній судові справі суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний позивачем спосіб.
		Як вбачається із справи, предметом позову в цій справі є вимоги позивача про визнання дій Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції щодо вилучення (тимчасового затримання) та утримання транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, моделі 814D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 протиправними та зобов`язання Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції безоплатно повернути транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, моделі 814D, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 (позивачу).
		Підставою позову, є обставини, якими позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги. Із матеріалів справи висновується, що позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що законодавством регламентований правовий алгоритм дій уповноважений органів та осіб під час вчинення дій та прийняття рішення про затримання транспортного засобу за вчинення особою адміністративного правопорушення, зокрема, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та примусового відчуження засобів, які належать на праві власності фізичним особам, яке здійснюється виключно на оплатній основі. Недотриманням такого порядку, свідчить про порушення прав власника на мирне володіння майном та отримання справедливої сатисфакції у випадку його вилучення на встановлених законом умовах.
		З цього приводу суд звертає увагу на наступне.
		Безумовно, що суб`єкти владних повноважень, до яких належить відповідач, під час вчинення дій та прийняття рішень зобов`язані дотримуватись приписів ч.2 ст.19 Конституції України. 
		Конституція України, є основоположним державним актом, який є втіленням прав та свобод громад, гарантій їх дотримання, а також законодавчо встановлених передумов для законного обмеження.
		Коли справа стосується такого питання, як втручання в право власності особи шляхом вчинення суб`єктами владних повноважень дій та прийняття рішень, законність яких ставиться під сумнів позивачем, то норми Основного Закону України, є стержневими.
		Стаття 41 Конституції України, визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
		Якщо гарантоване ст. 41 Конституції України, то конституцієдавець гарантує власнику право на захист, в тому числі в судовому порядку, згідно із приписами ст.55 Основного Закону України.
		Законодавство, яке регламентує порядок вилучення майна власника в умовах воєнного стану, чітко окреслює декілька важливих висновків для цієї справи: 
		1. Військове командування разом із військовими адміністраціями, в умовах воєнного стану можуть примусово відчужувати майно, яке перебуває у приватній власності (п.4 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII); 
		2. Примусове відчуження майна  це позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно (в тому числі транспортний засіб), що знаходиться в приватній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (п.1 ч.1 ст.1 Закону №4765-VI);
		3. «Примусове відчуження майна» та «вилучення майна», це різні правові категорії. Вилучення майна стосується позбавлення права господарського відання або оперативного управління державних підприємств та державних господарських об`єднань. Так, примусове відчуження майна, є завжди оплатним (попереднім або наступним відшкодуванням вартості власнику відчуженого майна). В той час, як вилучення майна здійснюється без відшкодування вартості такого майна (п.п.1,2 ч.1 ст.1, ст.3 Закону №4765-VI);
		4. Примусове відчуження майна здійснюється із обов`язковим документальним оформленням, із складанням акту примусового відчуження або вилучення майна. Акт підписується його сторонами, власником майна та уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів. Такий акт, є двостороннім правочином, тобто погодженою дією двох сторін, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.202 ЦК України). Тобто, акт в даному правовідношенні виступає формою фіксації домовленостей. У разі примусового відчуження майна до акту додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження (ст.7 Закону №4765-VI, Порядок №998).
		5. Право на відшкодування вартості у випадку примусового відчуження належить власнику майна, в тому числі фізичній особі (ст.9 Закону №4765-VI, п.2 Порядку №998).
		6. Реквізиція  це форма примусового відчуження у власника в умовах воєнного стану на умовах попереднього і повного відшкодування власнику майна його вартості. Реквізиція, є правочином, в якому фіксуються домовленості між власником майна та представниками військового командування, обов`язковою частиною яких, є оцінка вартості реквізованого майна (ст.353 ЦК України).
		7. У випадку порушення прав власника майна під час процедури примусового відчуження майна, останній (власник майна) має право на судовий захист. Власник реквізованого майна має право оскаржити оцінку, за якою була відшкодована вартість реквізованого майна (ч.4 ст.353 ЦК України, ст.13. Закону №4765-VI, п.9 Порядку №998).
		Це означає, що в умовах воєнного стану уповноважені особи можуть вчиняти дії спрямовані на примусове відчуження майна у їх власників (в т.ч. транспортних засобів), однак із дотриманням законодавчо встановленої процедури. Тобто, дії які спрямовані на примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану, самі по собі не можуть являтись протиправними. Це відповідає суті Основного Закону України, який гарантує громадянам права та їх захист, однак в особливих випадках, з метою дотримання конституційних гарантій, які закрпілені в ст.3 Конституції України, певні права можуть зазнавати обмежень, звісно не свавільних, а законодавчо виважених. 
		Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Приписами ч.ч.1-3 ст.5 КАС України унормовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
		Відповідно до п.п.1-4 ч.1 ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення суд, серед іншого вирішує, (1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; (4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
		Посутнісній аналіз норм матеріального права, які наведені вище, приписів норм процесуального права, а також конституційних гарантій на судовий захист дає підстави дійти наступного висновку.
		Вирішуючи спір, суд повинен з`ясувати чи існує в позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективним, якщо здійснюватиметься в той спосіб, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
		Застосування конкретного способу захисту залежить виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами; змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа; характеру його порушення, невизнання або оспорення.
		Ефективний спосіб захисту має відповідати: змісту права чи інтересу; характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Що стосується законного інтересу, то за своїм змістовним навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
		Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:
		а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;
		б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;
		в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;
		г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;
		д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;
		є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
		Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".
		Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.
		Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
		З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-які право та законний інтерес, а порушенні суб`єктом владних повноважень.
		Зі змісту ч.1 ст.5 КАС України випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.
		Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
		Суд указував на те, що право власності на транспортний засіб позивачу не належить. Власником транспортного засобу, є інша особа фізична особа ОСОБА_2 . Ця обставина визначається позивачем та підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
		Суть позовних вимог окреслюються тезою, що протиправні дії відповідача, як суб`єкта владних повноважень порушують право власності ОСОБА_2 . Тобто, доводи позивача зводяться до того, що протиправна дія впливає на права особи, однак не його особисто, а іншої особи - власника майна.
		Аналізовані приписи процесуального закону стверджують в користь того, що право оскаржити протиправні дії (рішення) суб`єкта владних повноважень має особа, яка зазнала негативного впливу від результату вчинення такої дії (рішення).
		Позивач оскаржив дії відповідача стосовно тимчасового затримання та утримання транспортного засобу. Такі дії відповідача породжують правові наслідки тільки для того суб`єкта якому вони адресовані. Іншим словами, за умов доведення їх протиправності, вони можуть містити ознаки втручання в права власника транспортного засобу ОСОБА_2 . 
		Право на захист, це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Таким чином, відсутність у позивача, прав чи обов`язків, у зв`язку із оскаржуваними діями, не породжує для останнього і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом. Посилання позивачу на його право звернення до суду з цим позовом не доведено, отже є безпідставними. Перефразовуючи сказане, суд указує, що навіть у випадку задоволення позовних вимог обсяг прав позивача не зазнає змін. Права позивача від тимчасового затримання та утримання транспортного засобу не деформовані, на них не здійснювався вплив.
		Отже, така підстава для звернення до суду як «порушення прав», що вживається в ч.1 ст.5 КАС України, в позивача відсутня.
		Однак, з приводу того, чи існувала у позивача інша підстава для звернення до суду, «порушення законного інтересу», суд зазначає таке.
		Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.
		З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.
		Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу, не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес. Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваної дії, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. Єдине, що може спонукати позивача на звернення до суду із даним позовом є «почуття провини» перед власником майна. Позивач не є представником власника майна, не діє в його інтересах. Взаємовідносини між власником майна та особою, яка таке майно втратила, у зв`язку із можливим вчиненням адміністративного правопорушення може вирішуватись в порядку цивільного судочинства. 
		Крім цього, суд звертає увагу на те, що право судовий захист, є персоніфікованим. Це означає, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності дій, які оскаржуються. Позивачем не наведено, а судом при розгляді справи не встановлено безпосередньо у позивача матеріально-правової заінтересованості.
		Також, суд наголошує, що за обставинами справи транспортний засіб, який належить ОСОБА_2 , був тимчасово затриманий у зв`язку із наявністю підстав уважати, що позивачем ( ОСОБА_1 ) вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
		Наказом Рівненської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 №6 «Про забезпечення виконання заходів правового режиму воєнного стану» зобов`язано Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції забезпечити вилучення транспортних засобів керування якими здійснюється особами в стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння та негайно повідомляти начальника Рівненської обласної військової адміністрації про вилучення транспортного засобу для прийняття рішення щодо використання транспортних засобів для цілей оборони.
		Таким чином, відповідач у справі при затриманні транспортного засобу діяв на підставі норм КУпАП та наказу Рівненської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 №6. Слід відмітити, що правомірність вказаного наказу не є предметом позовних вимог, а відомості щодо його скасування чи втрати чинності станом на 20.06.2022 в матеріалах відсутні.
		Враховуючи наведене, судом не встановлено підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
		Керуючись статтями 2, 5, 12, 241-246, 255, 295, 297 КАС України,
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії  відмовити. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		Реквізити учасників справи:
		позивач:
		- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ); 
		відповідач:
		- Департамент патрульної поліції (місцезнаходження/місце проживання: вул. Федора Ернста, 3,м. Київ 48,03048, код ЄДРПОУ/РНОКПП 40108646); 
		Головуючий суддяБаб`юк П.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...