Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/4430/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2022.
Дата набрання законної сили: 15.09.2022
Номер судового провадження: 51-1013км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016020020000072

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 вересня 2022 року
		м. Київ
		Справа № 127/4430/18
		Провадження № 51  1013 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		засудженого  ОСОБА_6 
		в режимі відеоконференції, 
		його захисника  адвоката ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12016020020000072 від 10 грудня 2016 року, щодо 
		ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ст. 121 ч. 1 КК України, 
		за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_8  адвоката ОСОБА_9 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року щодо ОСОБА_6 .
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня затримання на виконання вироку суду.
		До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 обрано запобіжний західу виглядіособистого зобов`язання.
		До набрання вироком законної сили на обвинуваченого ОСОБА_6 покладено обов`язки, передбачені ст. 194 ч. 5 п.п. 1, 3 КПК України, але не довше ніж на 2 місяці  до 06 липня 2021 року, а саме: прибувати на виклики прокурора та суду за першою вимогою; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи.
		Відповідно до ст.ст. 124, 126 КПК України стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави Україна 9 153 гривні 20 копійок на відшкодування вартості проведення криміналістичного дослідження - судової психологічної експертизи № 16 від 08.07.2020 року.
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. 
		10 грудня 2016 року близько 01:10 години ОСОБА_6 неподалік магазину «Коровай», що по вулиці Некрасова, 25, у м. Вінниці, в ході раптово виниклої бійки між ним, його знайомим ОСОБА_10 (кримінальне провадження відносно якого закрите судом) з однієї сторони та раніше незнайомим йому ОСОБА_8 з іншої сторони умисно завдав останньому тяжких тілесних ушкоджень за наступних обставин.
		Так, у відповідь на агресивні дії ОСОБА_8 , ОСОБА_10 завдав ударів руками та ногами по тілу ОСОБА_8 , а ОСОБА_6 , в свою чергу, умисно, з метою нанесення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, завдав ножем чотири удари в область тулуба ОСОБА_8 , заподіявши йому згідно висновку експерта № 1168/1258 від 13.10.2017 тяжкі тілесні ушкодження та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Після цього ОСОБА_6 разом із ОСОБА_10 залишили місце вчинення злочину.
		Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційні скарги прокурора, представника потерпілого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни. 
		Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що як під час досудового слідства, так і судового розгляду фактично було допущено порушення право ОСОБА_6 на захист, що потягло за собою порушення принципів змагальності сторін та, як наслідок, неповний розгляд вказаного кримінального провадження. Обґрунтовує касаційну скаргу тим, що захисник приймав участь у вказаному кримінальному провадженні виключно формально, оскільки не було подано жодного клопотання слідчому та не було оскаржено жодну з його дій. Вказує на неефективність захисту обвинуваченого ОСОБА_6 та пасивну поведінку захисника, внаслідок чого судовий розгляд був неповним, однобічним та упередженим, що призвело до порушення принципу змагальності. Наведене вважає істотним порушенням вимог процесуального закону, що перешкодило судам ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Зазначене свідчить про відсутність з боку судів належного реагування на можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому. 
		У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8  адвокат ОСОБА_9 просить змінити вирок суду щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді 6 років позбавлення волі. Вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання за ст. 121 ч. 1 КК України в мінімальній межі санкції у виді позбавлення волі на строк 5 років є несправедливим та занадто м`яким. Вказує на те, що невизнання ОСОБА_6 вини, відсутність щирого каяття та добровільного відшкодування завданого збитку, вчинення злочину в групі, поведінка обвинуваченого одразу після вчинення злочину, а також намагання ним уникнути кримінального покарання шляхом надання завідомо неправдивих показів, свідчать про м`якість призначеного йому покарання в мінімальній межі санкції ст. 121 ч. 1 КК України. Крім того, заперечує наявність у ОСОБА_6 обставини, що пом`якшує покарання, оскільки часткове відшкодування завданої шкоди не є відповідно до ст. 66 ч. 2 КК України такою обставиною.
		Заперечень на касаційні скарги захисника та представника потерпілого від учасників судового провадження не надходило. 
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого.
		Засуджений в судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника обґрунтованою та заперечував проти касаційної скарги представника потерпілого. 
		Прокурор в судовому засіданні заперечувала проти доводів касаційних скарг захисника та представника потерпілого і просила залишити їх без задоволення. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків. 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Обґрунтованість засудження  ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 121 ч. 1 КК України у касаційних скаргах не оспорюються. 
		Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ст.63 ч. 2, ст.129 ч. 3 п. 5 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ст. 14 ч. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов`язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства. 
		Відповідно до ст.ст. 59, 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		Відповідно ст. 20 ч. 2 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
		Пунктом 3 частини 3 статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право в тому числі на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату. 
		Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена статтею 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої зокрема передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченомустаттею 49цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
		Отже, на усіх стадіях кримінального провадження закон забезпечує особу, яка підозрюється, обвинувачується, або засуджена у вчиненні кримінального правопорушення, можливістю мати захисника як з боку обраного ним так і з боку призначеного захисника. Забезпечена така особа і можливістю відмовитися від захисника або замінити його відповідно до вимог процесуального закону. 
		З матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що як на досудовому розслідуванні, так і під час розгляду кримінального провадження в судах обох інстанцій захист засудженого ОСОБА_6 здійснювала адвокат ОСОБА_11 на підставі договору про надання правової допомоги № 40 від 25 квітня 2018 року. Захист здійснювався захисником ОСОБА_11 за вибором ОСОБА_6 . 
		За час розгляду кримінального провадження Вінницьким міським судом Вінницької області захисник ОСОБА_11 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , взяла участь у 16 судових засіданнях, в яких зокрема: 13 червня 2018 року висловила свою позицію щодо порядку дослідження доказів; 17 вересня 2018 року взяла участь у допиті потерпілого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 ; 16 травня 2019 року взяла участь у допиті свідка ОСОБА_12 та була присутня під час дослідження доказів судом. Крім того, після призначення судом судово-психологічної експертизи 19 лютого 2020 року та надходження відповідного висновку експерта № 16 до суду, захисник ОСОБА_11 09 вересня 2020 року ознайомилась з матеріалами кримінального провадження. Також, 16 березня 2021 року та 05 квітня 2021 року захисник ОСОБА_11 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , просила не застосовувати до нього привід і грошове стягнення, питання про застосування яких порушувалось в судовому засіданні, через неявку обвинуваченого до суду. 05 травня 2021 року захисник ОСОБА_11 виступала в судових дебатах, висловивши позицію захисту щодо пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення. При цьому захисник ОСОБА_11 відповідно до вимог ст. 21 ч. 2 п. 3 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не займала у справі позицію всупереч волі клієнта, а висловлена нею позиція узгоджувалась із позицією обвинуваченого ОСОБА_6 , який підтримував свого захисника у всіх питаннях, щодо яких суд приймав рішення після заслуховування думки учасників судового провадження. Така поведінка обвинуваченого  ОСОБА_6 та захисника лише підтверджують, що захисник ОСОБА_11 відповідно до вимог ст. 18 Правил адвокатської етики інформувала ОСОБА_6 щодо ведення дорученої їй справи, у тому числі щодо правової позиції у справі. Обвинувачений ОСОБА_6 жодного разу за час здійснення кримінального провадження органом досудового розслідування та розгляду судами обох інстанцій не поставив під сумнів ефективність надаваної йому правової допомоги захисником ОСОБА_11 , як про це вказує захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі, і вищезазначена процесуальна поведінка захисника не надавала судам підстав робити висновок про неефективність здійснюваного нею захисту обвинуваченого ОСОБА_6 . 
		Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо необхідності оскарження захисником ОСОБА_11 дій слідчого або звернення до нього із будь-яким клопотаннями, зокрема щодо проведеної судово-медичної експертизи, оскільки обвинувачений ОСОБА_6 ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду не заперечував обставини справи щодо виниклого між ним, особою, кримінальне провадження щодо якої закрито, та потерпілим ОСОБА_8 конфлікту, а також щодо отриманих останнім тілесних ушкоджень внаслідок нанесених ним ударів. 
		Обвинувачений ОСОБА_6 в суді першої інстанції заперечував лише факт того, що в момент заподіяння тілесних ушкоджень він розумів, що наносить їх ножем, оскільки вважав, що завдає тілесні ушкодження ОСОБА_8 запальничкою, а пізніше він зрозумів, що випадково, з необережності, в бійці, дістав з кишені ніж, яким і завдав тілесних ушкоджень. 
		Суд першої інстанції дав оцінку такій позиції ОСОБА_6 та зазначив, що необережне завдання тяжких тілесних ушкоджень тягне за собою настання кримінальної відповідальності за ст. 128 КК України. При цьому суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 128 КК України, є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке настає за ст. 121 КК України, і вона характеризується необережністю у виді злочинної самовпевненості.
		Суд визнав нещирими показання ОСОБА_6 в тій частині, що він з необережності завдав тяжкі тілесні ушкодження потерпілому та розцінив таку позицію обвинуваченого як намагання уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин, оскільки така версія була спростована дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема даними відеозапису з камер спостереження, який був досліджений в судовому засіданні та показаннями як потерпілого, так і допитаних в якості обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_6 . Вони зазначали, що, незважаючи на те, що ОСОБА_8 розпочав бійку, вдаривши ОСОБА_6 , ОСОБА_10 також вдарив його, наносячи удари руками та ногами потерпілому, та вцей час  ОСОБА_6 , який мав можливість і міг не вчиняти протиправні дії, оскільки уже не перебував в небезпеці чи загрозливому для себе становищі, умисно, саме з метою нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень ножем, який знаходився у нього в руці, завдав потерпілому чотири удари в ліву частину тулуба, спричинивши таким чином тяжкі тілесні ушкодження.
		Суд визнав, що в умовах об`єктивної очевидності ОСОБА_6 не міг не усвідомлювати, що в його руках знаходиться не запальничка, а ніж, який він дістав з власної кишені, враховуючи різну форму та розмір цих предметів, а тому дійшов до висновку, що ОСОБА_6 усвідомлював суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення саме тяжких тілесних ушкоджень, завдаючи умисних ударів ОСОБА_8 ножем, та бажав настання таких наслідків.
		Таким чином, суд визнав підтвердженим той факт, що дії обвинуваченого  ОСОБА_6 носили активний та цілеспрямований характер, які виникли на ґрунті попередньої неправомірної поведінки ОСОБА_8 та були протиправними в момент заподіяння. Крім того, між діями ОСОБА_6 та їх наслідками у виді умисних тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, існує прямий причинний зв`язок.
		За таких обставин, суд кваліфікував дії ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України. 
		Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що відсутність захисника ОСОБА_11 під час підготовчого судового засідання, є підставою для скасування судового рішення також є необґрунтованими, оскільки участь захисника у вказаному кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 52 КПК України не є обов`язковою, а підготовче судове засідання 12 квітня 2018 року відбулось без участі захисника ОСОБА_11 за згодою обвинуваченого ОСОБА_6 . Крім того, в тому ж судовому засіданні захисник іншого обвинуваченого ОСОБА_10 , кримінальне провадження щодо якого в подальшому було закрито, - адвокат ОСОБА_13 повідомив, що захисник ОСОБА_11 знаходиться в апеляційному суді і нею погоджено із обвинуваченим ОСОБА_6 питання щодо здійснення підготовчого судового засідання у її відсутність. 
		Після ухвалення Вінницьким міським судом Вінницької області 06 травня 2021 року відносно ОСОБА_6 обвинувального вироку, захисник ОСОБА_11 , не погодившись із цим вироком в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, вважаючи його занадто суворим, подала апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного суду. За цією апеляційною скаргою було відкрите апеляційне провадження та призначено апеляційний розгляд. За час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 захисник ОСОБА_14 взяла участь у 5 судових засіданнях, в яких висловлювалась на підтримку поданої нею апеляційної скарги та заперечувала проти апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого. Обвинувачений ОСОБА_6 повністю підтримав таку позицію свого захисника ОСОБА_11 
		01 листопада 2021 року під час апеляційного розгляду стороною захисту було повідомлено суду нові обставини, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 , на що апеляційний суд уточнив наявність підтвердження таких обставин, при цьому не встановлював того, що захисник ОСОБА_11 здійснює захист обвинуваченого неефективно, як про це зазначає захисник у касаційній скарзі. За клопотанням захисника ОСОБА_11 вказаний апеляційний розгляд було відкладено для надання можливості стороні захисту надати підтверджуючі матеріали щодо нових обставин, повідомлених апеляційному суду обвинуваченим ОСОБА_6 30 листопада 2021 року стороною захисту, а саме  обвинуваченим ОСОБА_6 було надано суду нові докази, що характеризують його особу і того ж дня було проведено судові дебати, в яких захисник ОСОБА_11 обґрунтовувала вимоги щодо необхідності застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання  ст. 75 КК України. Обвинувачений  ОСОБА_6 весь час підтримував свого захисника та не повідомляв про пасивність надаваного йому захисту адвокатом ОСОБА_11 . 
		ЄСПЛ вважає, що хоча ведення захисту по суті є справою обвинуваченого та його адвоката, національні суди не повинні пасивно спостерігати за випадками неефективного юридичного представництва (Санніно проти Італії», «Кускані проти Сполученого Королівства»). Суд відзначає, що держава не може нести відповідальність за кожну помилку адвоката, призначеного з метою надання юридичної допомоги, і що з незалежності правового співтовариства від держави випливає, що здійснення захисту - це в основному питання взаємовідносин між обвинуваченим та його захисником, незалежно від того, чи призначається захисник в межах надання правової допомоги чи оплачується приватним чином. ЄСПЛ вважає, що згідно з ст. 6 ч. 3 п. «с» Європейської конвенції з прав людини втручання компетентних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома («Камасинський проти Австрії, «Лагерблом проти Швеції»). 
		В даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 таких фактів судами встановлено не було, як і не було доведено їх до відома судів будь-яким іншим чином. 
		Щодо оцінки ефективності або неефективності надаваного ОСОБА_6 захисту адвокатом ОСОБА_11 , то суд не має повноважень оцінювати ефективність стратегії та тактики захисту, оскільки давати таку оцінку можуть лише КДКА. 
		Ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках, є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.
		Щодо обраної та узгодженої із засудженим ОСОБА_6 захисником  ОСОБА_11 правової позиції, то статтею 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено окрім інших, такі гарантії адвокатської діяльності: забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом; забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі; забороняється втручання у правову позицію адвоката; не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов`язки адвоката.
		Отже, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що правова допомога, яка надавалася захисником ОСОБА_11 засудженому ОСОБА_6 була явно неефективною, внаслідок чого було порушено його право на захист, не знайшли свого підтвердження за матеріалами кримінального провадження. 
		При цьому об`єктивних даних про неналежне виконання захисником ОСОБА_11 професійних обов`язків адвоката, що могло б призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_6 , передбачених ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України, матеріали кримінального провадження не містять.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних проособу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих таобтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання  конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно відособливостей цього злочину і його суб`єкта.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом зправ людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Доводи касаційної скарги представника потерпілого про м`якість призначеного засудженому ОСОБА_6 покарання та необґрунтованість судових рішень в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.
		При призначені ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом`якшують покарання.
		Так, суд першої інстанції врахував те, що кримінальне правопорушення, у вчинені якого ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, його ставлення до вчиненого, думку потерпілого, який наполягав на покаранні у виді реального позбавлення волі, неправомірну поведінку потерпілого, яка слугувала підставою для виникнення конфлікту. Часткове відшкодування ОСОБА_6 завданої шкоди визнано обставиною, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання. Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого  ОСОБА_6 судом не встановлено.
		Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, а також зважаючи на підвищену суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, кількість ножових поранень та характер завданих потерпілому тілесних ушкоджень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення  ОСОБА_6 реального покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі санкції ст. 121 ч. 1 КК України на строк 5 років.
		Таке покарання за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. 
		При розгляді апеляційних скарг представника потерпілого та прокурора суд апеляційної інстанції їх доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги представника щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання за ст. 121 ч. 1 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував та зазначив в ухвалі підстави, з яких ці апеляційні скарги визнано необґрунтованими. 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо розміру призначеного ОСОБА_6 покарання та додатково врахував, що з часу вчинення злочину у 2016 році обвинувачений ОСОБА_6 не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, проживає з родичкою ОСОБА_15 , яка має похилий вік і якій він допомагає, та те, що ОСОБА_6 висловлює жаль з приводу вчиненого. 
		Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України. 
		Доводи касаційної скарги представника потерпілого про те, що часткове відшкодування завданої шкоди не може відповідно до ст. 66 КК України бути обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_6 , є безпідставними, оскільки така обставина, хоч прямо і не визначена частиною першою цієї статті, проте відповідно до частини другої суд міг визнати її такою, що пом`якшує покарання, як іншу обставину, не зазначену в частині першій цієї статті. 
		Безпідставними є доводи касаційної скарги представника потерпілого щодо не відкриття стороною захисту в апеляційному суді нових доказів, що характеризують особу ОСОБА_6 , в порядку ст. 290 КПК України, оскільки представник потерпілого  адвокат ОСОБА_9 30 листопада 2021 року безпосередньо в судовому засіданні апеляційного суду ознайомився із такими доказами та висловив свою думку щодо можливості їх долучення до матеріалів кримінального провадження. 
		При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги представника потерпілого про те, що факт проживання засудженого з родичкою похилого віку і якій він допомагає не підтверджено допустимими доказами, оскільки в суді апеляційної інстанції було долучено акт № 14276 від 29.11.2021 року щодо цієї обставини, який було вивчено апеляційним судом та враховано при ухваленні рішення. 
		Невідшкодування потерпілому шкоди з боку ОСОБА_6 на момент розгляду кримінального провадження апеляційним судом, про що представник потерпілого зазначає в касаційній скарзі, не є визначальною або вирішальною обставиною для визначення розміру призначеного ОСОБА_6 покарання. Вказана обставина врахована судами в сукупності з іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами та обставинами. Питання щодо відшкодування конкретної завданої злочином потерпілому ОСОБА_8 шкоди може буде вирішено в порядку цивільного судочинства. Із спільної заяви потерпілого ОСОБА_8 та його представника  адвоката ОСОБА_9 поданої до суду першої інстанції 10 лютого 2021 року вбачається, що потерпілий просить залишити без розгляду його позовну заяву подану у вказаному кримінальному провадженні, оскільки в подальшому він бажає скористатися своїм правом на подачу цивільного позову в межах цивільного судочинства. 
		За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст.ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України. 
		Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.
		Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційних скарг, зміни або скасування вироку та ухвали щодо ОСОБА_6 із призначенням нового розгляду в суді першої, колегія суддів не знаходить.
		Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 травня 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року щодо  ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника засудженого  ОСОБА_6  адвоката ОСОБА_7 та представника потерпілого  ОСОБА_8  адвоката ОСОБА_9 - без задоволення. 
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...