Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/241/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти довкілля.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2022.
Дата набрання законної сили: 12.09.2022
Номер судового провадження: 51-4251км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016000000000487

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 вересня 2022 року
		м. Київ
		справа № 203/241/17
		провадження № 51-4251кмо21
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_8 ,
		прокурора  ОСОБА_9 ,
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016000000000487, за обвинуваченням 
		ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с.Гетьманівка Шевченківського району Харківської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
		Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_11 та звільнено його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо нього  закрито.
		Стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави в рахунок відшкодування процесуальних витрат: 21 184 грн за проведення судово-економічної експертизи та 2 641,20 грн за проведення судово-почеркознавчої експертизи.
		Цивільний позов Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі ПАТ «Укрзалізниця» залишено без розгляду.
		Не погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_11 процесуальних витрат, сторона захисту оскаржила його до суду апеляційної інстанції. 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року щодо ОСОБА_11 залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10  в інтересах ОСОБА_11  без задоволення. 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 зазначає, що ухвали місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_11 є незаконними у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що судом безпідставно стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави процесуальні витрати за проведення двох експертиз. На думку захисника, процесуальні витрати, пов`язані з проведенням експертиз у цьому провадженні, підлягають компенсації за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються експертній установі з Державного бюджету України. Крім того, захисник вказує на те, що в цьому кримінальному провадженні прокурор не заявляв клопотання про компенсацію процесуальних витрат та, погоджуючись з рішенням суду про звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо нього, не просив суд стягнути з ОСОБА_11 зазначені витрати. Всупереч приписам кримінального процесуального закону вказані доводи не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду необґрунтовано залишив ухвалу місцевого суду без зміни.
		Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою 
		Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 лютого 2022 року матеріали кримінального провадження за вказаною касаційною скаргою захисника ОСОБА_10 було переданона розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду на підставі ч. 2ст. 434-1 КПК.
		Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку з тим, що в практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду існують різні правові позиції щодо необхідності стягнення з особи, відносно якої кримінальне провадження закрито у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальних витрат, понесених органом досудового розслідування під час здійснення такого розслідування, зокрема за проведення експертиз.
		Так, в ухвалах колегій суддів Другої та Третьої судових палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 червня 2018 року (справа № 758/2420/17) і від 25 березня 2021 року (справа № 592/10225/19), а також в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 9 листопада 2021 року (справа № 149/83/21) зазначено, що чинний кримінальний процесуальний закон чітко встановлює, що витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках: 1) ухвалення щодо обвинуваченого обвинувального вироку; 2) залучення експерта безпосередньо обвинуваченим (стороною захисту). Крім того, з системного аналізу положень ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 369, п. 13 ч. 1 ст. 368, пункти 1, 2 ч. 4 ст. 374 КПК вбачається, що кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості стягнення судових витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито. Відповідно до положень ст. 126 КПК суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, однак ці положення є загальними і вони не спростовують вимоги ст. 124 зазначеного Кодексу. Також якщо потерпілий у справі приватного обвинувачення відмовився від обвинувачення, а суд у цьому випадку був зобов`язаний закрити кримінальне провадження, що призвело до втрати особою статусу обвинуваченого, то всі процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані з розслідуванням кримінального провадження, покладаються на державу.
		З вказанимпорядком вирішення питання щодо процесуальних витрат, зокрема за проведення експертиз, погодилася й колегія суддів.
		Проте існує й інша правова позиція щодо віднесення процесуальних витрат на рахунок особи, кримінальне провадження щодо якої закрито.
		Зокрема, колегії суддів Третьої та Першої судових палат Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїх рішеннях від 29 вересня 2021 року (справа № 342/1560/20), 7 жовтня 2021 року (справа № 584/800/20), 12 квітня 2021 року (справа № 348/1527/20) та 7 грудня 2021 року (справа № 132/283/21) зазначили, що звільнення особи від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав та закриття відносно неї кримінального провадження не звільняє її від сплати процесуальних витрат, пов`язаних із проведенням експертиз. При цьому погодилися з обґрунтуванням апеляційного суду, що стягнення з особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, процесуальних витрат, понесених органом досудового слідства у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження, не є заходом покарання чи кримінальної відповідальності.
		Однак з наведеними висновками колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду не погодилася, навівши в ухвалі відповідні мотиви.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17)зробила висновок про те, що КПК не обмежує процесуальної форми вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат виключно обвинувальним вироком та зазначила, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Однак цей висновок не містить орієнтирів стосовно того, в яких випадках і які саме процесуальні витрати стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, або з держави.
		З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_9 вказала на необґрунтованість доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_10 щодо безпідставно стягнення з ОСОБА_11 на користь держави процесуальних витрати за проведення експертиз. Просила залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року та Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року щодо ОСОБА_11  без зміни.
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. При цьому від ОСОБА_11 та його захисника ОСОБА_10 надійшли клопотання про здійснення касаційного розгляду без їх участі.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412  414 КПК.
		За приписами ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
		Беручи до уваги те, що захисник ОСОБА_10 не оскаржував ухвали місцевого та апеляційного судів у частині звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження щодо нього, керуючись вимогами ст. 433 КПК, об`єднана палата Верховного Суду не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги захисника щодо безпідставного, на його думку, стягнення з ОСОБА_11 на користь держави процесуальних витрати за проведення експертиз, об`єднана палата Верховного Суду виходить з наступного.
		Так, процесуальні витрати  це передбачені кримінальним процесуальним законом затрати, які виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, понесені органами досудового розслідування, прокуратури і суду та іншими учасниками кримінального провадження. Умовно їх можна поділити на: витрати, які учасник кримінального провадження несе самостійно та витрати, які здійснюються за рахунок Державного бюджету України.
		Компенсація процесуальних витрат особам, які залучаються у кримінальне провадження, перш за все є важливою гарантією повноти встановлення обставин справи, забезпечує реалізацію принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, захищає права осіб, що здійснюють у кримінальному судочинстві покладені на них процесуальні обов`язки.
		В основі механізму відшкодування процесуальних витрат лежать правовідносини між суб`єктами, що в різних процесуальних статусах залучаються у провадження та несуть у зв`язку з цим витрати, і посадовими особами та органами, які зобов`язані компенсувати зазначені витрати за рахунок публічних або приватних коштів.
		При цьому питання розподілу таких витрат повинно вирішуватися індивідуально у кожному кримінальному провадженні з урахуванням всіх обставин їх виникнення, підстав завершення кримінального провадження та судового розгляду.
		Так, положення, які стосуються процесуальних витрат, регламентовані главою 8 КПК.
		Приписами ст. 118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються із 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КПК витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом
		З аналізу положень кримінального процесуального закону, які регулюють питання розподілу та стягнення процесуальних витрат, слідує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, а на користь держави  документально підтверджені витрати на залучення експерта. При цьому суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою (ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 126, п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК).
		Виходячи з викладеного, стягнення процесуальних витрат з обвинуваченого можливе за наявності таких підстав: визнання особи винною у вчиненні злочину (обвинувальний вирок суду), факт понесення процесуальних витрат (документально підтверджені витрати), залучення спеціаліста/експерта саме стороною захисту.
		Проте, у висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20), зазначено, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. 
		Тобто Великою Палатою Верховного Суду вказано на необхідність вирішення питання щодо процесуальних витрат у різних за процесуальною формою судових рішеннях, однак не визначено які саме витрати необхідно стягувати з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави.
		Разом з цим, кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
		Так, у розділі ІХ КК визначено правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, однією з яких є закінчення строків давності (ст. 49 КК).
		Згідно з ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули встановлені цією статтею строки.
		Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.
		При цьому звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК є безумовним, оскільки приводом для нього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку.
		Особа звільняється судом від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності незалежно від наявності чи відсутності факту примирення з потерпілим, відшкодування шкоди, щирого каяття тощо, тобто, по суті, від особи взагалі не вимагається визнання своєї винуватості шляхом здійснення будь-яких активних дій. 
		Крім того, згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
		В такому випадку, керуючись засадами справедливості та враховуючи загальнодозвільний тип правового регулювання кримінального провадження, наявність факту понесення органом досудового розслідування матеріальних витрат, пов`язаних зі здійсненням кримінального провадження, не може бути приводом для стягнення з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, таких витрат.
		Що ж стосується стягнення судом саме процесуальних витрат за проведення експертиз, то важливе значення у механізмі їх розподілу в кримінальному провадженні набуває питання про те хто призначав експертизу та за чиєю ініціативою вона проводилась, а також чи входить проведення експертизи до сфери службових обов`язків залученого експерта, чи є експерт співробітником державних експертних установ.
		Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність експерта, окрім КПК, є Закон України «Про судову експертизу» № 4038-XII від 25 лютого 1994 року й Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року, з подальшими змінами і доповненнями. 
		Згідно з ч. 1 ст. 69 КПК експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань. 
		Експертиза у кримінальному провадженні переважно проводиться експертами з державних спеціалізованих установ, їх територіальних філій, експертних установ комунальної форми власності, та її проведення належить до службових обов`язків вказаних експертів, за ними зберігається середній заробіток за місцем роботи за весь час, витрачений ними у зв`язку з викликом до органів досудового розслідування, слідчого, прокурора або суду.
		Проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, прокурора, суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України. Це положення відповідає приписам ст. 15 Закону України «Про судову експертизу», а також ч. 2 ст. 122 КПК. 
		При цьому установи, які проводять судово-експертну діяльність надсилають органу досудового розслідування, що здійснює відповідне кримінальне провадження, рахунок з визначенням вартості проведеної судової експертизи. Після закінчення досудового розслідування та складання обвинувального акту, у цьому процесуальному документі, серед іншого, слідчий повинен вказати відомості про розмір витрат на залучення експерта, які у разі винесення судом обвинувального вироку стягуються з обвинуваченого на користь держави (п. 8 ч. 2 ст. 291, ч. 2 ст. 124, КПК).
		Крім того, експертиза у кримінальному провадженні може проводитися також судовими експертами, які не є працівниками зазначених установ, і такі експерти мають право одержати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи й викликом для надання пояснень чи показань, оскільки проведення експертизи не є їх службовим обов`язком (п. 6 ч. 3 ст. 69 КПК, п. 5 ст. 13 Закону «Про судову експертизу» та п. 2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень).
		Враховуючи викладене, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, зокрема документально підтверджені витрати на проведення експертизи, необхідно стягувати з особи, відносно якої здійснювалося кримінальне провадження, у разі: 1) ухвалення щодо неї обвинувального вироку; 2) у разі залучення експерта саме стороною захисту. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_11 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК, яке було скоєне ним в період з 8 червня 2012 року по 22 березня 2013 року.
		Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції захисник ОСОБА_10 у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення останнім кримінального правопорушення сплило понад 5 років. Обвинувачений вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити.
		Суд першої інстанції 9 квітня 2021 року постановив ухвалу, якою звільнив  ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього. При цьому судом було прийнято рішення щодо процесуальних витрат та стягнуто з ОСОБА_11 на користь держави в рахунок відшкодування витрат на проведення судово-економічної експертизи від 21 червня 2016 року №1829/1830 в розмірі 21 184 грн та судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2016 року № 136 в розмірі 2 641 грн.
		Не погодившись з таким рішенням місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_11 процесуальних витрат, захисник ОСОБА_10 звернувся з апеляційною скаргою до Дніпровського апеляційного суду, який ухвалою від 23 червня 2021 року рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_11 залишив без зміни.
		Проте, переглядаючи ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 , апеляційний суд не виправив помилки, допущеної судом першої інстанції, та необґрунтовано залишив рішення місцевого суду без змін. 
		У провадженні, що розглядається, захисник висловлює свою незгоду із стягнення з ОСОБА_11 саме витрат на проведення судових експертиз. Тобто йдеться про вирішення питання, пов`язаного із процесуальними витратами у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження. 
		Оскільки судом першої інстанції ОСОБА_11 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 364 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо нього закрито, при цьому ініціатором проведення судових експертиз у цьому кримінальному провадженні був орган досудового розслідування, а сторона захисту не залучала жодних експертів, тому відповідно до приписів ч. 2 ст. 122, ст. 124 КПК витрати на проведення судово-економічної та судово-почеркознавчої експертиз в розмірі 21 184 грн і 2 641 грн відповідно не підлягають стягненню з ОСОБА_11 та покладаються на державу. Крім того, прокурор, погоджуючись з рішенням суду про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_11 у зв`язку із закінченням строків давності, не заявляв клопотання про компенсацію жодних процесуальних витрат.
		Таким чином, об`єднана палата приходить до висновку про необхідність зміни ухвал Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року та Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року відносно ОСОБА_11 в частині вирішення питання щодо процесуальних витрат за проведення експертиз. Витрати, понесені у вказаному кримінальному провадженні органом досудового розслідування на проведення судово-економічної експертизи від 21 червня 2016 року №1829/1830 в розмірі 21 184 грн та судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2016 року № 136 в розмірі 2 641 грн необхідно віднести на рахунок держави.
		Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
		Висновок:
		Якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
		Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, об`єднана палата
		ухвалила:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 задовольнити частково. 
		Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 9 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року щодо  ОСОБА_11 змінити.
		Процесуальні витрати на проведення судово-економічної експертизи від 21 червня 2016 року №1829/1830 в розмірі 21 184 грн та судово-почеркознавчої експертизи від 20 липня 2016 року № 136 в розмірі 2 641 грн віднести на рахунок держави.
		В решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3  ОСОБА_4 
		 
		  ОСОБА_5   ОСОБА_6   ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...