Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/12399/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: 20.09.2022. Зареєстровано: 21.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2022.
Дата набрання законної сили: 20.10.2022
Номер судового провадження: 2/755/571/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/12399/21
		Провадження № 2/755/571/22
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"13" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
		 
		Головуючого судді -                Хромової О.О.
		 
		при секретарі -                        Кошель К.А.
		 
		розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання права власності на майно та витребування майна,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 , та витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_2 . 
		Позов обґрунтовує тим, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , єдиною спадкоємицею якої є її онука - позивач ОСОБА_1 , яка через уповноважену особу звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. До складу спадщини входить квартира
		 АДРЕСА_1 , яка відповідно до інформаційної довідки Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» від 07 вересня 2015 року зареєстрована за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною державною адміністрацією м. Києва 20 лютого 1994 року.
		30 вересня 2015 року нотаріусом було повідомлено, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно власником квартири зазначена ОСОБА_2 , у якої право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 08 серпня 2015 року. Із зазначеного договору вбачається, що ОСОБА_2 придбала квартиру в ОСОБА_5 , яким право власності набуто на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Рябікіною А.А.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рябікіною А.А. Після цього ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса щодо оформлення спадщини, однак нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстровано за іншою особою. 
		Таким чином, позивач прийнявши спадщину, подавши до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини, не може оформити в установленому законом порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вказана квартира зареєстрована за відповідачем  ОСОБА_2 , яка є незаконним набувачем.
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 13 серпня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
		20 вересня 2021 року відповідач Київська міська рада подала відзив на позов, в якому просила суд прийняти рішення згідно норм чинного законодавства та слухати справу за відсутності їхнього представника. 
		11 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив.
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду. 
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 червня 2022 року витребувано від Першої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи
		№ 1506/2014 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Витребувано від Десятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи
		№ 1446/2010 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
		19 липня 2022 року від Десятої Київської державної нотаріальної контори надійшла спадкова справа № 1446/2010 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
		07 вересня 2022 року від Першої Київської державної нотаріальної контори надійшла спадкова справа № 1506/2014 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
		09 вересня 2022 року від представника позивача - адвоката Пінтова В.В., надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
		Відповідач ОСОБА_2 відзив на позов не подала. Конверти з ухвалою про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, а також судові повістки, що направлялися на адресу останнього відомого місця проживання відповідача та місцезнаходження майна, поверталися до суду не врученими з відміткою Укрпошти про причини повернення - «За закінченням терміну зберігання». Крім того, відповідач ОСОБА_2 викликалася до суду через розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади.
		Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня
		2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
		Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини та дійшов таких висновків.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року позов
		 ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання правочину недійсним, задоволено. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рябикіною Аллою Анатоліївною, зареєстрований в реєстрі за №73.
		З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 24 вересня 2019 року вбачається, що право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Дубенко А.О. від 24 вересня 2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , у зв`язку з тим, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за іншою особою.
		За положеннями частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		Доказами, в розумінні статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України.
		Згідно положень частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 
		При цьому, статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		З матеріалів спадкової справи № 1506/2014 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та спадкової справи № 1446/2010 щодо майна померлого 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , а також з обставин зазначених у рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 27 червня 2018 року у справі № 755/15736/16-ц, судом встановлено такі обставини.
		Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 з 27 липня 1955 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
		Згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим Дніпровською районною державною адміністрацією 20 лютого 1994 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 27 серпня 2010 року, актовий запис №778.
		У встановлений законом строк ОСОБА_3 звернулася до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_4 та нотаріусом було заведено спадкову справу. 
		Свідоцтво про право на спадщину за законом на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 не отримувалося.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві 16 грудня 2014 року, актовий запис
		за № 17661.
		У встановлений законом строк позивач ОСОБА_1 звернулась до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 та нотаріусом 17 грудня 2014 року було заведено спадкову справу. 
		Так, відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		За положеннями статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Відповідно до положень частини третьої статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
		Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Як передбачено частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в т. ч. шляхом визнання права.
		Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_3 та належним чином прийняла спадщину, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса у встановлений законом шестимісячний строк.
		Проте, у зв`язку з тим, що на даний час право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване за відповідачем ОСОБА_8 , позивач позбавлена можливості оформити свої спадкові права та не може отримати свідоцтво про право на спадщину.
		Враховуючи, що договір купівлі-продажу квартири від 02 лютого 2010 року, за яким спірна квартира була відчужена спадкодавицею ОСОБА_3 на користь третіх осіб, визнано недійсним в судовому порядку, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання права власності за позивачем ОСОБА_1 на спірну квартиру.
		Щодо вимоги про витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_2 суд зазначає таке.
		Так, відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Крім того, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Позивач вважаючи себе власником, не є позбавлений можливості звернутися до суду з вимогою про визнання права власності на спірне майно у поєднанні з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння. Адже ці способи захисту не є взаємовиключними та можуть застосовуватися у випадках коли майно вибуло із володіння власника та одночасно право власності ставиться під сумнів іншими особами, які теж вважають себе законними власниками такого майна.
		У випадку коли відповідач, на думку позивача, незаконно володіє чужим майном, вважає себе власником спірного майна і не визнає права власності позивача на це майно (за умови що, сторони не перебувають між собою у зобов`язальних відносинах), у позивача виникає можливість одночасного заявлення позовних вимог про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. У такому випадку згідно з першою позовною вимогою позивач просив би визнати, що саме він є власником спірного майна і це право власності виникло до, а не внаслідок рішення суду, а за змістом другої позовної вимоги, як власник майна, право власності якого підтверджено судом за першою позовною вимогою, позивач зможе витребувати це майно з чужого незаконного володіння.
		Зокрема, такий висновок щодо правового механізму захисту речових прав наведено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16.
		Так, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 335/640/15-ц вказує, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Також Верховним Судом зазначено, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		Добросовісне придбання в розумінні статті 388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація), як зазначив Верховний Суд у постанові.
		Також Верховний Суд зазначив, що відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача. Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
		За таких обставин, оскільки право на спірну квартиру виникло у позивача з моменту відкриття спадщини, при цьому відповідачем ОСОБА_2 не доведено того, що остання є добросовісним набувачем, не спростовано встановлених у судовому засіданні обставин, суд дійшов висновку, що вимоги про витребування майна також підлягають задоволенню.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 321, 328, 387-388, 392, 1216- 1218, ЦК України, статтями 12, 13, 81, 259, 263-265, 280, 353 ЦПК України, суд,- 
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Позов  ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та витребування майна, - задовольнити. 
		Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
		Повне рішення суду виготовлено 19 вересня 2022 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                         О.О. Хромова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...