Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 530/487/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 23.09.2022.
Дата набрання законної сили: 14.09.2022
Номер судового провадження: 61-5555ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		14 вересня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 530/487/20
		провадження № 61-5555св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Зіньківська районна державна адміністрація Полтавської області, 
		третя особа - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Бакуна Олександра Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року у складі судді Должко С. Р. та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Дорош А. І., Одринської Т. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зіньківської районної адміністрації Полтавської області (далі - Зіньківська РДА), за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування розпорядження.
		Позовну заяву мотивував тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 серпня 2016 року до 04 лютого 2020 року перебували у шлюбі, у шлюбі народився спільний син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На цей час ОСОБА_3 проживає із ОСОБА_2 , за місцем проживання батьків останньої, а саме: АДРЕСА_1 .
		Зазначив, що з рішенням своєї колишньої дружини щодо проживання сина із нею та її батьками він не погоджувався, проте, враховуючи вік малолітнього сина, змирився.
		У 2019 році позивач звернувся із заявою за своїм місцем проживання та зареєстрованим місцем проживання свого сина в службу у справах дітей Нововолинської міської ради Волинської області щодо обстеження житлово-побутових умов свого проживання. 
		Враховуючи реєстрацію місця проживання дитини на АДРЕСА_2 , наміром такого обстеження відповідною службою було засвідчення належних умов та наявності дитячої кімнати.
		У січні 2020 року позивач звернувся із клопотанням у службу у справах дітей Зіньківської РДА. У своєму клопотанні просив встановити графік побачень зі своїм сином, врахувавши при цьому відстань між адресами проживання, періодичність, кількість днів на побачення та можливість відвідування медичних закладів, а також надати можливість перебування сина у нього за адресою проживання.
		У лютому 2020 року позивач отримав листа із розпорядженням голови Зіньківської РДА від 10 лютого 2020 року № 24 «Про визначення часу для спілкування та участі у вихованні малолітньої дитини» та другий екземпляр акта обстеження умов проживання.
		У пункті 1 розпорядження визначено дні для спілкування із дитиною у святкові та вихідні дні та за попередньою домовленістю із матір`ю дитини та в її присутності.
		На думку позивача, це положення обмежує його можливість щодо повноцінної участі у вихованні та піклуванні про дитину та відповідно порушує вимоги статті 150 СК України. 
		У пункті 2 розпорядження рекомендовано ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу у спілкуванні з дитиною.
		Просив визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Зіньківської РДА від 10 лютого 2020 року № 24 «Про визначення часу для спілкування та участі у вихованні малолітньої дитини» та зобов`язати Зіньківську РДА повторно розглянути клопотання від 03 січня 2020 року і прийняти нове розпорядження з урахуванням інтересів малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вимог СК України та Конституції України.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням від 23 грудня 2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області у позові відмовив.
		Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що рішення у формі розпорядження Зіньківська РДА як орган опіки та піклування прийняла на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, обставин, що мають істотне значення, відповідно до статті 158 СК України.
		Зазначив, що рекомендація Зіньківської РДА дотримуватись імперативної вказівки і «громадянці ОСОБА_2 не перешкоджати батькові дитини, громадянину ОСОБА_1 , спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні» не звужує права батька, а є тільки застереженням від таких дій матері дитини. 
		Зауважив, що рекомендація голови Зіньківської РДА у вищезазначеному розпорядженні виконувати чинне законодавство ОСОБА_2 не може звужувати права батька малолітньої дитини та позивача у праві - ОСОБА_1 , а отже, не може вважатися порушенням чинного законодавства України.
		Місцевий суд виходив з того, що оскаржене розпорядження видане на прохання позивача, ОСОБА_1 , а не за власної ініціативи. Розпорядження прийняте на підставі висновку служби у справах дітей Зіньківської РДА і вивчення питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Зіньківської РДА, які позивачем не оскаржувалися.
		Дійшов висновку, що позивач не надав суду доказів, на які посилається, а саме, що ним належним чином виконуються обов`язки, як батька та належного ставлення до свого сина, ОСОБА_4 , про допомогу з свого боку та сплати аліментів та відсутності заборгованості зі сплати аліментів.Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу неправомірності дій відповідача.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою від 04 березня 2021 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
		Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що фактично Зіньківська РДА виконала клопотання позивача в частині надання запитуваної ним інформації. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що оскаржене розпорядження прийнято із порушенням процедури його прийняття.
		Відсутні докази того, що позивач звертався до Зіньківської РДА з клопотанням чи заявою про ознайомлення з протоколом засідання комісії з питань захисту прав дитини, рішенням комісії з питань прав дитини, висновком служби у справах дітей районної державної адміністрації.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, адвокат Бакун О. С. в інтересах ОСОБА_1 просив, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Підставою для відкриття касаційного провадження адвокат Бакун О. С. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо дотримання розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 638/12278/15; від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, від 13 травня 2020 року у справі № 718/2693/17, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 760/561/14-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 320/9488/18.
		Касаційну скаргу мотивував тим, що позивач надав всі необхідні докази на підтвердження незаконності, недоцільності, неефективності розпорядження, а також докази бажання позивача та належне виконання своїх батьківських обов`язків; спірне розпорядження порушує конституційне право позивача та батьківські обов`язки, а також права батьків позивача, тобто права дідуся та бабусі на участь у вихованні та піклуванні про дитину;
		Зіньківська РДА не повідомляла позивача про хід розгляду його клопотання про встановлення графіка побачень із дитиною, а тому прийняте розпорядження Зіньківської РДА свідчить про формальність його прийняття та формальний підхід працівників служби до власних обов`язків;
		підстав для обумовлення побачення батька з дитиною тільки в присутності мами, фактично колишньої дружини позивача, немає, оскільки ОСОБА_1 працює, має житло, де облаштована дитяча кімната, та позитивно характеризується;
		суд не врахував того, що наявність рішення про визначення порядку спілкування із дитиною, яке виконується належним чином, не позбавляє позивача права врегулювати спір у судовому порядку;
		відповідач за допомогою її родини створила штучні перешкоди у спілкуванні із дитиною та ухиляється від зобов`язання не чинити перешкод у спілкуванні із сином. Батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини, тому позивач має право та обов`язок спілкуватись із дитиною без присутності матері та її попередньої згоди.
		У червні 2021 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суд установив, що 06 серпня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб (свідоцтво про шлюб, видане Нововолинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, серія НОМЕР_1 , а. с. 8).
		ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 (свідоцтво про народження, видане Нововолинським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, серія НОМЕР_2 , а. с. 9).
		Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2020 року у справі № 530/1287/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		03 січня 2020 року ОСОБА_1 направив клопотання до Зіньківської РДА про визначення способу участі у вихованні батьком дитини і про встановлення графіка зустрічей (а. с. 16, 17).
		Розпорядженням голови Зіньківської РДА «Про визначення часу для спілкування та участі у вихованні малолітньої дитини» від 10 лютого 2020 року № 24 встановлено ОСОБА_1 дні для участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, а саме: у святкові та вихідні дні за місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 та за попередньою домовленістю з матір`ю дитини, в її присутності. Рекомендовано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні (а. с. 17).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
		Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною третьою статті 400 ЦПК України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог.
		З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки вони дійшли його без дотримання норм процесуального права.
		Верховний Суд у постанові від 26 січня 2022 року у справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18) зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. 
		Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 200/8461/15-ц).
		З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
		Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.
		Так, відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
		Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. 
		Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини.
		Пред`являючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження органу опіки та піклування щодо визначення часу для спілкування та участі у вихованні малолітньої дитини, ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_2 перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною, яка проживає з нею та її батьками, а тому звернувся із клопотанням у службу у справах дітей Зіньківської РДА. У своєму клопотанні просив встановити графік побачень зі своїм сином, врахувавши при цьому відстань між адресами проживання, періодичність, кількість днів на побачення та можливість відвідування медичних закладів, а також надати можливість перебування сина у нього за адресою проживання.
		Отже, саме ОСОБА_2 не визнає та оспорює право ОСОБА_1 на спілкування та участі у вихованні малолітньої дитини, тобто у справі спір виник між батьками щодо питання виховання дитини ОСОБА_3 .
		Таким чином, саме ОСОБА_2 повинна була брати участь у справі як відповідач.
		Зазначене свідчить про неналежний суб`єктний склад учасників справи та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. 
		Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків  ОСОБА_2 , а отже, такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з третьою особою, яка в такій ситуації має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд може вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
		При цьому права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовими значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Питання про залучення належних співвідповідачів судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.
		Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості визначити суб`єктний склад учасників справи, залучати на стадії касаційного перегляду справи відповідачів та/або співвідповідачів та, а тому встановивши, що у справі не залучено усіх суб`єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог як відповідачі, змінює підстави для відмови у задоволенні позову через неналежний склад відповідачів.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Частиною третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , однак з помилкових мотивів, судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
		Колегія суддів звертає увагу позивача на те, що відмова в задоволенні позовних вимог у зв`язку із викладеними вище підставами не позбавляє права на захист своїх порушених прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом до належних учасників справи, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не порушене.
		Згідно з частиною першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У решті рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції необхідно залишити без змін.
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу адвоката Бакуна Олександра Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		У решті рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий    І. М. Фаловська   Судді:  В. М. Ігнатенко     С. Ю. Мартєв      В. В. Сердюк      В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...