Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 389/2183/20-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2022.
Дата набрання законної сили: 15.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД
		                                   
		 
		 
		Справа № 389/2183/20-ц                                                                       Головуючий у суді І інстанції Вовк С.В.
		Провадження № 22-ц/824/323/2022                                             Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		15 вересня 2022 року                                                                  м. Київ
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - Ігнатченко Н.В.,
		суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., 
		за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 лютого 2021 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У серпні 2020 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») про визнання кредитного договору недійсним.
		На обгрунтування позову зазначила, що 30 серпня 2019 року вона подала до Знам`янського ВП ГУ НП в Кіровоградській області заяву щодо шахрайських дії відносно неї, а саме її персональні дані були використані для отримання он-лайн кредитних коштів невстановленими особами. Коли позивач перебувала за кордоном 20 січня 2020 року від її імені було оформлено кредит в ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і отримано кредитні кошти у розмірі 2 000,00 грн, які перераховано на невідому банківську картку, відкриту на її ім`я, з якої невідомою особою були зняті. Після прибуття в Україну позивачу стали телефонувати представники відповідача і вимагати повернення грошових коштів, які вона не отримувала і ніяких кредитних договорів з відповідачем не укладала. Крім цього, позивач вказала про нечесну підприємницьку діяльність відповідача, а також те, що вона є споживачем кредитних послуг, тому її права як споживача порушені укладенням оспорюваного договору, в який включено несправедливі умови, про що її не повідомили взагалі.
		Посилаючись на наведені вище обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійним кредитний договір, укладений 20 січня 2020 року між нею та ТОВ «Укр Кредит Фінанс», та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 2 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підставою для звернення до суду із позовом про визнання недійсним кредитного договору позивач визначила те, що такий договір був оформлений не нею, а іншою особою від її імені з шахрайським використанням її персональних даних, проте стороною позивача не надано доказів того, що оспорюваний кредитний договір був укладений не нею. При цьому позивач не вказує, у чому полягає підприємницька діяльність відповідача відносно неї, що несе характер нечесної, які саме умови вона вважає несправедливими і чим такі доводи вона підтверджує.
		Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Бойка О.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення (постанову), яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції фактично самоусунувся від виконання завдань зі здійснення правосуддя і не забезпечив можливості позивачу з`ясувати обставини оформлення кредиту на її ім`я, взагалі не розглянув клопотання позивача і не витребував у відповідача матеріали кредитної справи, не з`ясував яким чином у останнього з`явились паспорт та довідка про присвоєння податкового номера позивачу, в якому банку була відкрита картка, на яку були перераховані кредитні кошти і хто замість позивача їх отримав. Посилання суду на те, що відсутній обвинувальний вирок по заяві позивача до органів Національної поліції України безпідставні, адже позов обґрунтовувався лише тим, що позивач не оформлювала цей кредит і не отримувала кредитних коштів взагалі. Суд не врахував підстави пред`явленого позову і невірно застосував норми статей 203, 204, 215, 216 ЦК України. При цьому, розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі доказами, не витребувавши матеріали кредитного договору у відповідача та не надавши їм належної оцінки, суд обмежив права позивача на справедливий судовий розгляд та подання інших клопотань в тому, з урахуванням того, що дана справа становить значний суспільний інтерес, так як випадки незаконного оформлення кредитів на осіб, які про це нічого не знають, є одним із способів шахрайства в Україні і тягнуть за собою кримінальну відповідальність.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача за довіреністю - Омельчук П.І. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованістьзроблених судом першої інстанції висновків.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
		За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
		Суд першої інстанції встановив, що наприкінці липня 2019 року ОСОБА_1 з метою працевлаштування у ТОВ «Транслейт ОФ» направила електронними засобами зв`язку на вимогу контактної особи, яка підписувала електронні листи «Елена», копії свого паспорту громадянина України та довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.
		30 серпня 2019 року позивач звернулася до Знам`янського відділу поліції ГУ НП у Кіровоградській області із заявою, зареєстрованою за № 7848 в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України», про те, що вона не оформлювала кредитів і що власне повідомляє, оскільки надсилала скановані копії своїх документів (паспорт громадянина України, ідентифікаційний код) на електронну адресу ТОВ «Транслейт ОФ».
		26 січня 2020 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0300-3159, за умовами якого 26 січня 2020 року позичальнику перераховано кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 2 000, 00 грн строком до 8 лютого 2020 року.
		27 лютого 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_1 , згідно із якою 20 січня 2020 року невідома особа, скориставшись її персональними даними, оформила без її згоди он-лайн кредит на суму 2 000, 00 грн. Розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020120160000359.
		ТОВ «Укр Кредит Фінанс» повідомив ТОВ «Українське бюро кредитних історій» про заборгованість позичальника за вказаним договором № 0300-3159, у зв`язку із чим відомості про борг внесено до кредитної історії ОСОБА_1 .
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, а саме, що такий правочин був оформлений не позивачем, а іншою особою від її імені з шахрайським використанням її персональних даних.
		Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.
		Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
		З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
		За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
		Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
		Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
		Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтями 81, 82 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
		Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду (частини перша, третя, шоста статті 84 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. 
		Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Тобто, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами та витребувані у передбаченому законом порядку докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
		З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві ОСОБА_1 та її представник - адвокат Бойко О.В. порушували клопотання про витребування ухвалою суду у ТОВ «Укр Кредит Фінанс» інформації по оспорюваному кредиту, оформленому на ім`я позивача, а також завірених копій документів, зокрема, кредитного договору, платіжних доручень про перерахування коштів, документів про банківську картку, на яку були перераховані кошти.
		Однак, як під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, так і під час подальшого розгляду справи, суд першої інстанції залишив вказане клопотання без належної уваги та не розглянув його у встановленому процесуальним законом порядку.
		При цьому відзиву на позовну заяву відповідач не подавав і заперечення проти позову не висловлював.
		Виходячи з наведеного, у даній справі суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності пред`явлених вимог без належного розгляду клопотання сторони позивача про витребування доказів, які вона самостійно не мала змоги отримати і якими обґрунтовувала свої вимоги щодо предмета спору.
		Внаслідок такого розгляду справи суд порушив принципи змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.
		Колегія суддів врахувала, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право на справедливий судовий розгляд. При цьому ключовими принципами, які мають скеровувати тлумачення статті 6 Конвенції, є верховенство права, правова певність і належне відправлення правосуддя.
		Дотримання вимог процесуальної форми (у тому числі й щодо належного вирішення усіх клопотань учасників справи) є важливою гарантією їх прав та передумовою ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
		Разом із тим, надмірний процесуальний формалізм, який не враховує вимог справедливості, добросовісності й розумності, може спотворити завдання цивільного судочинства, спричинивши прийняття явно несправедливого рішення.
		За таких обставин районний суд не дотримався умов проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та ухвалив рішення в цій справі з порушенням вимог процесуального законодавства, а відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову у позові з наведених вище мотивів не може бути залишене в силі.
		Так, в судовому засіданні 21 липня 2022 року, яке проведене за участю позивача, апеляційній суд постановив ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, якою задовольнив клопотання  ОСОБА_1 про витребування доказів та зобов`язав ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подати (надіслати) до наступного судового засідання матеріали кредитної справи щодо кредитного договору № 0300-3159, укладеного між  ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 26 січня 2020 року.
		На виконання вимог зазначеної ухвали ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало письмові пояснення, в яких вказало, що при здійсненні внутрішньої перевірки товариством було прийнято рішення щодо відсутності факту укладення з ОСОБА_1 кредитного договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року на підставі виявленням неправомірних (шахрайських) дій третіх осіб при укладенні договору. На підставі викладеного ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за підписом директора 9 серпня 2022 року видано наказ № 17-СП щодо проведення корегувань по кредитному договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року. Згідно цього наказу, зокрема, було зазначено про виявлення неправомірних (шахрайських) дій третіх осіб при укладенні кредитного договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року, позичальник -  ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також визнання товариством кредитного договору неукладеним, у зв`язку з чим здійснено сторнування (припинення) зобов`язання щодо повернення кредиту та списання (анулювання) нарахованих процентів за користування кредитом по договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року, позичальник -  ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ). Ураховуючи наказ № 17-СП від 9 серпня 2022 року та відсутність факту укладення кредитного договору між сторонами, відповідач вважає, що фактично відсутній предмет спору і даний правочин взагалі не може бути визнаний недійсним як такий, що неукладений.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом, одним із яких може бути визнання правочину недійсним.
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною третьою статті 203 ЦК України, згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що кредитний договір № 0300-3159 на суму 2 000,00 грн, укладений з ТОВ «Укр Фінанс Кредит» не нею, а іншою невстановленою особою від її імені, яка шахрайським способом використала її персональні дані.
		В суді апеляційної інстанції ТОВ «Укр Кредит Фінанс» визнало відсутність факту укладення саме з ОСОБА_1 кредитного договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року у зв`язку з виявленням неправомірних (шахрайських) дій третіх осіб при укладенні цього договору, внаслідок чого визнало кредитний договір неукладеним та 9 серпня 2022 року видало наказ № 17-СП «Про проведення корегувань по кредитному договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року», яким вирішено сторнувати (припинити) зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом по договору № 0300-3159 від 26 січня 2020 року, позичальник - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) згідно додатка № 1 до цього наказу (а.с. 132, 133).
		Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		У відповідності до положень статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		У пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
		Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
		Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливими способам захисту цивільних прав і обов`язків непередбачених законом і суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.
		Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у пункті 14 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», також звернув увагу судів на те, що вони повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 Цивільного кодексу, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).
		На підставі встановлених фактичних обставин справи, які визнаються обома сторонами, та норм законодавства можна зробити висновок, що між сторонами справи кредитний договір не укладався, оскільки позивач як позичальник його не підписувала, кредитні кошти не отримувала та будь-які умови кредитування не погоджувала, що визнано відповідачем та повністю анульовано заборгованість останньої.
		Отже, виходячи із вищевказаних положень та встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що кредитний договір № 0300-3159 від 26 січня 2020 рокує неукладеним, а тому взаємні права і обов'язки у сторін не виникали й відповідно  ОСОБА_1 не є зобов'язаною особою перед ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за цим кредитним договором, відтак позовні вимоги про визнання його недійсним задоволенню не підлягають, оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено його сторонами.
		Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		За наведених вище обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
		Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивача у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви відмови щодо визнання кредитного договору недійсним.
		Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 лютого 2021 року змінити в мотивувальні частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                          Н.В. Ігнатченко
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                                          М.В. Мережко
		 
		 
		 
		С.І. Савченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...