Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12829/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано для оприлюднення: 23.09.2022. Зареєстровано: 23.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2022.
Дата набрання законної сили: 20.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		20 вересня 2022 року 
		м. Київ
		cправа №  910/12829/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
		за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
		та представників
		позивача: Онищенко Т.О.,
		відповідача: Глущенко О.М.,
		третьої особи: Єзута К.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м.   Києві
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 
		та рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 
		у справі № 910/12829/21 
		за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		до Головного управління Національної поліції у м. Києві
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунальне підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"
		про усунення перешкод в користуванні майном,
		В С Т А Н О В И В:
		У серпні 2021 року Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі ГУ НП у місті Києві) про усунення перешкод у користуванні майном.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що строк дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-3 від 25.02.2019 припинений 21.02.2021, однак відповідач своїм правом на продовження строку дії договору не скористався, звіту про оцінку не надавав, орендоване приміщення добровільно не звільнив.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 (суддя Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 (колегія суддів у складі: Кравчук Г.А. - головуючий, Коробенко Г.П., Куксов В.В.), позов задоволено повністю. Виселено відповідача з нежитлового будинку за адресою: місто Київ, вул. Ярославська, 20, літ. 3, загальною площею 1135,0 кв.м.
		Судами обох інстанцій встановлено, що 25.02.2019 між позивачем (орендодавцем), відповідачем (орендарем) та третьою особою (балансоутримувачем) укладений договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-3, відповідно до умов якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київради з питань власності від 27.11.2018 №51/127 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 20 літ 3 для розміщення бюджетної установи, що утримується за рахунок державного бюджету (п. 1.1 договору).
		Згідно з п. 2.1. договору об`єктом оренди є нежитловий будинок загальною площею 1135,0 кв.м. на І, ІІ поверсі та підвалі згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину договору про передачу майна територіальній громади міста Києва в оренду від 03.10.2012 №730.
		Відповідно до акта приймання-передачі позивач та третя особа передали, а відповідач прийняв в орендне користування нежитлові приміщення, що перебувають на балансі Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд", загальною площею 1135,00 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 20 літ 3.
		За змістом п. 4.2.20 договору орендар зобов`язався після припинення дії договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу. Акт приймання-передачі об`єкта оренди підписується орендодавцем, орендарем та підприємством. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
		Відповідно до п. 7.5 договору у разі закінчення/припинення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт оренди на момент передачу його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.
		Пунктом 9.1. договору сторони погодили, що цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 25.02.2019 по 23.02.2020.
		Усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі та вступають в силу з моменту підписання їх сторонами (п. 9.2. договору).
		У п. 9.4. договору встановлено, що договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
		Згідно з п. 9.7. договору для продовження дії договору на новий строк орендар звертається до орендодавця за три місяці до закінчення строку дії цього договору із заявою про продовження договору на новий строк. До заяви додається новий звіт з незалежної оцінки об`єкта, як передбачено пунктом 4.2.21 цього договору.
		У разі неотримання орендодавцем заяви орендаря і звіту з незалежної оцінки об`єкта протягом двох місяців з дати закінчення граничного строку для їх надання, орендодавець зобов`язаний направити повідомлення про припинення цього договору. Зазначене повідомлення повинно бути направлене не пізніше місяця після закінчення дії договору.
		У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.
		З урахуванням п. 9.7. договору та листа Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" №056/24-723 від 19.02.2020 даний договір був пролонгований до 21.02.2021.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що у зв`язку із закінченням 21.01.2021 строку дії договору, відповідач не скористався правом на продовження договору, не надав звіт про оцінку, однак продовжує незаконно використовувати нерухоме майно без належних правових підстав.
		Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 та умови договору, відповідач в установлений строк зобов`язаний надати позивачу відповідну заяву та звіт про оцінку майна, який підлягає рецензуванню, для продовження договору оренди комунального майна. Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо подання відповідачем в установлені строки відповідної заяви та звіту про оцінку, суди дійшли висновку, що строк дії договору закінчився 21.02.2021, а тому договір припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Відтак, оскільки відповідач в порушення вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 та договору орендовані ним нежитлові приміщення не звільнив та за актом приймання-передачі не повернув, суди дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог.
		Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що:
		1)          у п. 9.7 договору зазначена послідовність дій сторін, які ведуть за собою настання відповідних наслідків для усіх учасників цих договірних відносин. У вказаному пункті йдеться про автоматичну пролонгацію договору, про що свідчить те, що умовами для використання цього положення договору є відсутність заяв про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення строку його чинності, а також те, що положення договору визначають наслідками відсутності відповідних заяв саме продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах. За доводами скаржника, висновок судів, що відповідачем порушений порядок визначений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» зроблено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах зазначеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду № 910/5410/19 від 15.05.2020, у якому зазначено, що підстави пролонгації договорів оренди державного та комунального майна у вигляді так званої "мовчазної згоди" сторін вичерпно врегульовано положеннями ст.764 Цивільного кодексу України, ст.284 Господарського кодексу України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а норма ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не є такою, що унеможливлює "автоматичне" продовження дії договору оренди, оскільки відповідна норма взагалі ніяким чином не регулює питання пов`язані як із закінченням дії договору оренди, так і з продовженням його дії, тобто спірні правовідносини не є предметом регулювання цієї норми матеріального права";
		2)          у підпункті 5 пункту 3 постанови КМУ № 483 від 03.06.2020 визначено, що орендодавці не застосовують право, передбачене абзацом 4 ч. 1 ст. 19 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ, (якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк) не здійснюють дії, передбачені абзацом другим пунктом 135 Порядку, і не відмовляють у продовженні договорів оренди, строк дії яких закінчився в період з 01.12.2019 по 01.07.2020, на підставі того, що орендар звернувся із заявою про продовження договору оренди до закінчення строку його дії, але пропустив установлений Законом строк подачі звіту про оцінку об`єкта оренди". Таким чином, з урахуванням того, що закінчення строку дії договору припало на 23.02.2020, саме на період з 01.12.2019 по 01.07.2020 впродовж якого позивач не мав права відмовляти відповідачу у продовженні договору, на підставі відсутності звіту оцінки об`єкту оренди. Враховуючи ці обставини справи, судом невірно зроблено висновок про недотримання вимог спеціального законодавства відповідачем, тому що неможливість подання документів викликана саме бездіяльністю та неналежним виконанням покладених обов`язків позивачем та третьою особою у справі у договірних відносинах;
		3)          судами не враховано положення Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", Закон України "Про Національну поліцію", яким покладено на Київську міську раду обов`язок з вирішення питань щодо розміщення та створення належних умов для діяльності у місті органів державної влади, у тому числі ГУ НП у м. Києві.   
		Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19, від 15.05.2020 № 910/5410/19 від 15.05.2020.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.09.2022 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 14.09.2022.
		До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 14.09.2022 від третьої особи та 16.09.2022 від позивача надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких учасники справи вказують на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів попередніх інстанцій, і просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення   - без змін.
		Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
		Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)).)
		При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
		В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 904/5126/19, від 15.05.2020 № 910/5410/19 від 15.05.2020.
		Так у справі № 904/5126/19 про визнання договору оренди продовженим на той самий строк і на тих саме умовах, окрім суми базової орендної плати Верховний Суд зазначив, що правові інститути пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря, сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення, є взаємовиключними, оскільки реалізація орендарем переважного права можлива тільки у разі припинення дії попереднього договору оренди, а суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцю умов договору оренди.
		В свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду № 910/5410/19 від 15.05.2020 викладено правову позицію, відповідно до якої "підстави пролонгації договорів оренди державного та комунального майна у вигляді так званої "мовчазної згоди" сторін вичерпно врегульовано положеннями ст.764 Цивільного кодексу України, ст. 284 Господарського кодексу України та ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а норма ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не є такою, що унеможливлює "автоматичне" продовження дії договору оренди, оскільки відповідна норма взагалі ніяким чином не регулює питання пов`язані як із закінченням дії договору оренди, так і з продовженням його дії, тобто спірні правовідносини не є предметом регулювання цієї норми матеріального права". Аналогічна правова позиція була також викладена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/2822/18.
		Таким чином, доводи заявника касаційної скарги фактично зводяться до того, що суди обох інстанцій обмежились висновками про те, що договір оренди не був продовжений на новий строк, проте не звернули увагу на те, що договір оренди у справі був пролонгований на тих же умовах, і у матеріалах справи відсутні заперечення орендодавця для унеможливлення пролонгації договору і навпаки, у матеріалах справи є копії документів, які підтверджують волевиявлення усіх учасників договірних відносин щодо їх продовження, листування та ухвалення відповідних рішень.
		Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що вказані вище постанови Верховного Суду, щодо неврахування висновків у яких скаржником обґрунтовано підставу відкриття касаційного провадження, винесені щодо правовідносин, які мали місце до введення в дію  Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX (введений в дію 01.02.2020).
		Так, відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором;
		Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 
		Суть поновлення договору оренди згідно з наведеними нормами полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні.    Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді" і у такому випадку орендар, у силу закону, може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
		Аналогічні положення були визначені   у ч. 2 ст. 17 Закону України № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" відповідно до яких, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припинявся. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважався пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагалось обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
		В цьому твердження заявника касаційної скарги дійсно є правильними.
		В той же час, 27.12.2019 набрав чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX (введений в дію 01.02.2020).
		У пункті 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 зазначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
		Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
		Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
		Відтак, оскільки за змістом п. 9.1 договору (в редакції від 25.02.2019) строк його дії закінчувався 23.02.2020, тобто до настання дати (01.07.2020), визначеної абзацом другим пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 157-ІХ, після якої продовження договорів оренди державного або комунального майна, укладених до набрання чинності цим Законом, повинно відбуватися в порядку, визначеному Законом № 157- ІХ, договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 730-3 від 25.02.2019 повинен був продовжуватись відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-ХП, як про це правильно зазначає скаржник.
		Судами обох інстанцій встановлено, що з урахуванням п. 9.7. договору та листа Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" №056/24-723 від 19.02.2020 договір оренди був пролонгований до 21.02.2021.
		Відтак, як правильно зазначили суди обох інстанцій, продовження дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №730-3 від 25.02.2019 (вже з 21.01.2021) відбувається в порядку, встановленому Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019, яким вже встановлено інші правила продовження договору.
		Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 визначено, що право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів.
		Таким чином, відповідач є орган державної влади та має право на продовження договору без проведення аукціону.
		За змістом ч. 1 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які, зокрема, укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону.
		Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
		У відповідності до приписів ч. 7 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.
		Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті,   зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.
		Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.
		Відповідно до п. 134 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 (далі - Порядок), продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом випадках.
		Пунктом 135 Порядку визначено, що орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди   не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
		Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна.
		Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.
		Відповідно до п. 136 Порядку, заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі. Орендар додає до заяви документи, передбачені пунктом 113 цього Порядку та звіт про оцінку майна. Рецензування звіту про оцінку майна здійснюється відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
		Згідно з п. 4.2.21 договору з метою приведення розміру орендної плати у відповідність із новими ринковими умовами орендар має надати орендодавцю новий звіт з незалежної оцінки об`єкта: за три місяці до дати закінчення цього договору - якщо договір укладено менше ніж на три роки і орендар бажає продовжити договір на новий строк, або через три роки після дати попереднього звіту - якщо договір укладено на три і більше років.
		Одночасно із звітом подається заява про продовження договору на новий строк, якщо нова оцінка здійснюється з метою продовження дії договору на новий строк.
		Порушення орендарем зазначеного у цьому пункті строку надання звіту про незалежну оцінку більше ніж на два місяці є підставою для не продовження договору на новий строк або для дострокового розірвання договору.
		Таким чином, враховуючи положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 27.12.2019 та умови договору, суди дійшли висновку, що відповідач в установлений строк зобов`язаний надати позивачу відповідну заяву та звіт про оцінку майна, який підлягає рецензуванню, для продовження договору оренди комунального майна. З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо подання відповідачем в установлені строки відповідної заяви та звіту про оцінку, суди дійшли висновку, що строк дії договору закінчився 21.02.2021, а тому договір припинив свою дію у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.
		Відтак, правовідносини у справах № 904/5126/19, № 910/5410/19 є відмінними до тих, що склалися у справі № 910/12829/21 за матеріально-правовим регулюванням, оскільки склалися за різних редакцій спеціального Закону України, який повинен застосовуватися до відповідних правовідносин.
		Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. 
		Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. 
		До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. 
		Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним. 
		Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). 
		Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").
		Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. 
		У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).
		Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).
		З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки правовідносини у справах № 904/5126/19, № 910/5410/19 та № 910/12829/21 є відмінними.
		Що ж до доводів скаржника, що постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, і у підпункті 5   пункту 3 постанови № 483 від 03.06.2020 визначено, що орендодавці не застосовують право, передбачене абз. 4 ч. 1 ст. 19 Закону від 03.10.2019 №157-ІХ, (якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк) не здійснюють дії, передбачені абзацом другим пунктом 135 Порядку, і не відмовляють у продовженні договорів оренди, строк дії яких закінчився в період з 01.12.2019 по 01.07.2020, на підставі того, що орендар звернувся із заявою про продовження договору оренди до закінчення строку його дії, але пропустив установлений Законом строк подачі звіту про оцінку об`єкта оренди", то вони колегією суддів відхиляються, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо подання відповідачем в установлені строки відповідної заяви та звіту про оцінку.
		Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, - 
		У Х В А Л И В :
		Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2021 у справі №910/12829/21 закрити.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя                                                                        Могил С.К.   
		Судді:                                                                                                Волковицька Н.О.
		                                                                                                          Случ О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...