Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 926/2657/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Укладення договорів (правочинів); оренди.
Надіслано для оприлюднення: 26.09.2022. Зареєстровано: 26.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2022.

Номер судового провадження: 4/926/2657/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 вересня 2022 року Справа № 926/2657/22
		За позовом Фізичної особи - підприємця Бондаренко Тетяни Іванівни 
		 
		до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях
		 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Буковинський державний медичний університет
		 
		про визнання укладеною Додаткової угоди від 25 липня 2022 року до Договору оренди № 356
		 
		Суддя Проскурняк О.Г.
		Секретар судового засідання Нікітович В.О.
		 
		Представники сторін: 
		Від позивача  адвокат Бошелюк Ю.М.
		Від відповідача  Сопко С.П.
		Від третьої особи  не з`явився.
		 
		СУТЬ СПОРУ: Фізична особа - підприємець Бондаренко Тетяна Іванівна звернулась до Господарського суду Чернівецької області із позовом до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано - Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про визнання договору оренди укладеним.
		Стислий виклад позиції позивача. 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 29 грудня 2011 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Чернівецькій області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та фізичною особою-підприємцем Бондаренко Тетяною Іванівною укладено Договір оренди нерухомого майна № 356, що належить до державної форми власності - нежитлових вбудованих приміщень першого поверху та підвалу гуртожитку (літ. А), загальною площею 225,50 кв.м. (в т.ч. приміщення 1-го поверху: (122-1) - 6,1 кв.м, (122-2) - 103,4 кв.м, (122-3) - 0,9 кв.м, (122-4) - 1,0 кв.м, (122-5) - 1,1 кв.м, (122-6) - 1,6 кв.м, (122-7) -15,0 кв.м, (122-8) - 31,4 кв.м, (122-9) - 4,3 кв.м, (122-10) - 4,7 кв.м, (122-11) - 4,0 кв.м, (122-12) - 10,7 кв.м, (4-7) - 3,2 кв.м. II -3,9 кв.м.; приміщення підвалу: X - 3,9 кв.м., XI -13,0 кв.м., XII - 8,0 кв.м., XIII - 9,3 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. М.Заньковецької, 11, що перебуває на балансі Буковинського державного медичного університету.
		В подальшому, відповідно до додаткового договору від 27 січня 2017 року термін дії договору оренди № 356 від 29 грудня 2011 року продовжено на 5 років, а саме до 28 грудня 2021 року включно.
		Далі, позивач зазначає, що 14 вересня 2021 року останнім подано заяву про намір продовжити Договір оренди № 356 нерухомого майна, що належить до державної власності, проте наказом № 322 від 26 листопада 2021 року Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях відмовлено орендарю у продовженні Договору оренди.
		23 червня 2022 року ФОП Бондаренко Т.І. направила на адресу РВ ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, та Буковинського державного медичного університету підписаний проект додаткової угоди від 22 червня 2022 року щодо продовження терміну дії Договору оренди № 356 від 29 грудня 2011 року на період дії воєнного стану введеного на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ та впродовж 3-х місяців з дати його припинення чи скасування.
		В подальшому, позивачем було підписано Додаткову угоду від 25 липня 2022 року в новій редакції з істотною умовою щодо строку продовження терміну дії Договору оренди № 356 від 29 грудня 2011 року на 5 (п`ять) років, а саме з 28 грудня 2021 року по 28 грудня 2026 року включно, тобто на той самий термін, на який договір оренди був укладений та подано до суду заяву про зміну предмету позову, відповідно до змісту якої, позивач просив суд визнати укладеною Додаткову угоду від 25 липня 2022 року до Договору оренди №356 нерухомого майна, що належить до державної власності від 29 грудня 2011 року.
		Стислий виклад позиції відповідача
		15 серпня 2022 року до суду надійшов письмовий відзив відповідача на позовну заяву.
		Згідно змісту вказаного відзиву, відповідач посилається на відсутність згоди балансоутримувача та дозволу органу уповноваженого управляти об`єктом оренди, які згідно умов укладеного між сторонами Договору, є обов`язковими складовими порядку продовження строку вказаного договору оренди.
		Відтак, з огляду на вищевказане, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях видано наказ № 322 від 26 листопада 2021 року, яким відмовлено орендарю  ФОП Бондаренко Т.І. у продовженні договору оренди № 356 від 29 грудня 2011 року на підставі абз. 3 част. 1
		Так, листом від 21 жовтня 2021 року Вищий державний навчальний заклад України Буковинський державний медичний університет зазначив, що має намір використовувати спірне приміщення для власних потреб з метою розміщення кафедри і тому не погоджує продовження терміну дії договору оренди. 
		Крім того, відповідач зазначає, що його право на відмову від продовження строку дії договору оренди реалізовано у строки передбачені законодавством для вчинення означених дій, проте орендарем не повернуто орендоване приміщення за актом приймання-передавання балансоутримувачу майна.
		Далі відповідач вказує, що строк договору оренди державного майна № 356 від 29 грудня 2011 року із змінами закінчився 28 грудня 2012 року, а відтак відсутні правові підстави для визнання укладеної Додаткової угоди від 25 липня 2022 року до договору оренди державного майна № 356 від 29 грудня 2011 року.
		Стислий виклад позиції третьої особи  Буковинського державного медичного університету.
		27 липня 2022 року до господарського суду надійшли письмові пояснення представника Буковинського державного медичного університету, зі змісту яких вбачається, що станом на вказану вище дату, орендар  ФОП Бондаренко Т.І. продовжує користуватись спірним приміщенням, акти приймання-передавання про повернення майна не підписані.
		В подальшому, 15 серпня 2022 року від представника третьої особи  Буковинського державного медичного університету про проведення розгляду вказаної справи без участі представника третьої особи.
		Процесуальні дії у справі.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 липня 2022 року, судову справу № 926/2657/22 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
		Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19 липня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03 серпня 2022 року; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Буковинський державний медичний університет.
		Ухвалою суду від 03 серпня 2022 року задоволено заяву представника позивача про зміну предмету позову; в підготовчому судовому засідання оголошено перерву до 17 серпня 2022 року.
		Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17 серпня 2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 24 серпня 2022 року.
		Ухвалою суду від 23 серпня 2022 року підготовче судове засідання у справі № 926/2657/22 призначено на 25 серпня 2022 року. 
		Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 25 серпня 2022 року закрито підготовче провадження у справі № 926/2657/22 та призначено розгляд справи по суті на 14 вересня 2022 року.
		Адвокат позивача у судовому засіданні 14 вересня 2022 року позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмету позову підтримала повністю та просила позов задовольнити в повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні 14 вересня 2022 року проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав вказаних у відзиві на позов.
		Третя особа явку належного представника в судове засідання не забезпечила, хоча була належним чином повідомлена про місце, час та дату судового засідання.
		Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (аудіо-запис)
		На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
		Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення адвоката позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		На час виникнення спірних правовідносин нормативно-правовим актом, яким врегульовано організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна був Закон України Про оренду державного та комунального майна від 10 квітня 1992 року № 2269-XII.
		Відповідно до положень статті 2 вказаного Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. 
		Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
		Статтею 3 Закону унормовано, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
		Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
		За змістом статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Так, 29 грудня 2011 року між Регіональним відділенням ФДМУ по Чернівецькій області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та фізичною особою-підприємцем Бондаренко Тетяною Іванівною було укладено Договір оренди нерухомого майна № 356, що належить до державної власності.
		Згідно пункту 1.1. вказаного Договору, орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування - нежитлові вбудовані приміщення першого поверху та підвалу гуртожитку (літ. А), загальною площею 225,50 кв.м. (в т.ч. приміщення 1-го поверху: (122-1) - 6,1 кв.м, (122-2) - 103,4 кв.м, (122-3) - 0,9 кв.м, (122-4) - 1,0 кв.м, (122-5) - 1,1 кв.м, (122-6) - 1,6 кв.м, (122-7) -15,0 кв.м, (122-8) - 31,4 кв.м, (122-9) - 4,3 кв.м, (122-10) - 4,7 кв.м, (122-11) - 4,0 кв.м, (122-12) - 10,7 кв.м, (4-7) - 3,2 кв.м. II -3,9 кв.м.; приміщення підвалу: X - 3,9 кв.м., XI -13,0 кв.м., XII - 8,0 кв.м., XIII - 9,3 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. М. Заньковецької, 11, що перебуває на балансі Буковинського державного медичного університету (надалі  Балансоутримувач).
		Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		Положеннями частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
		Так, згідно пункту 10.1. вказаного Договору, Договір укладено строком на 5 років, що діє з двадцять дев`ятого грудня дві тисячі одинадцятого року по двадцять восьме грудня дві тисячі шістнадцятого року включно.
		Пунктом 2.1. Договору оренди нерухомого майна № 356 передбачено, що Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, зазначений в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна, який підписується Балансоутримувачем та Орендарем за участі Орендодавця.
		В матеріалах справи міститься акт приймання-передавання від 29 грудня 2011 року, підписаний Буковинським державним медичним університетом (Балансоутримувач) та ФОП Бондаренко Т.І. (Орендар), погоджений Регіональним відділенням ФДМУ по Чернівецькій області (Орендодавець), згідно якого Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нежитлові вбудовані приміщення першого поверху та підвалу гуртожитку (літ. А), загальною площею 225,50 кв.м. (в т.ч. приміщення 1-го поверху: (122-1) - 6,1 кв.м, (122-2) - 103,4 кв.м, (122-3) - 0,9 кв.м, (122-4) - 1,0 кв.м, (122-5) - 1,1 кв.м, (122-6) - 1,6 кв.м, (122-7) -15,0 кв.м, (122-8) - 31,4 кв.м, (122-9) - 4,3 кв.м, (122-10) - 4,7 кв.м, (122-11) - 4,0 кв.м, (122-12) - 10,7 кв.м, (4-7) - 3,2 кв.м. II -3,9 кв.м.; приміщення підвалу: X - 3,9 кв.м., XI -13,0 кв.м., XII - 8,0 кв.м., XIII - 9,3 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. М. Заньковецької, 11, що перебуває на балансі Буковинського державного медичного університету з метою розміщення кафе, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи.
		В подальшому, відповідно до додаткового договору від 27 січня 2017 року термін дії договору оренди № 356 від 29 грудня 2011 року продовжено на 5 років, а саме до 28 грудня 2021 року включно.
		Так, згідно пункту 14 вказаного Додаткового Договору вирішено пункт 10.1. Договору викласти в наступній редакції: цей Договір укладено строком до двадцять восьмого грудня дві тисячі двадцять першого року.
		Крім того, сторони погодились викласти пункт 10.5. Договору в наступній редакції: у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, за наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди та згоди Балансоутримувача. Продовження вказаного договору у визначеному вище порядку можливе за умови, якщо інше не буде встановлено законодавством на момент закінчення строку дії цього договору.
		При цьому, станом на момент закінчення строку дії Договору (28 грудня 2021 року) набрав чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03 жовтня 2019 року № 157-IX.
		Згідно змісту пунктів 1 та 2 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного Закону унормовано, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року.
		Договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
		Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
		Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
		Згідно положень частини 1, 2 статті 18 вказаного Закону, продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
		Враховуючи, що норма матеріального права, якою встановлено алгоритм поновлення договору оренди в залежності від того, це перше поновлення чи друге, або послідуюче, суд виходить з того, що з часу набрання чинності та уведення в дію нової редакції Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03 жовтня 2019 року, цей договір продовжується вперше. 
		Отже, до спірних правовідносин застосовується абзац перший частини 2 статті 18 цього закону - без проведення аукціону, оскільки це договір укладено на строк п`ять років та продовжується за час дії цієї норми права вперше після набрання чинності та введення у дію закону з 01 лютого 2020 року.
		Відтак, судом критично оцінюються доводи відповідача, стосовно необхідності проведення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди міг бути продовжений з існуючим орендарем.
		Відповідно до частини 7 статті 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.
		Частиною 2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.
		Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.
		Так, постановою Кабінету міністрів України № 483 від 03 червня 2020 року затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.
		Частиною 3 статті 15 вказаного Закону унормовано, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
		Вказане узгоджується із пунктом 135 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, згідно змісту якого, орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
		Так, на виконання вказаної правової норми, позивачем  ФОП Бондаренко Т.І. 14 вересня 2021 року (тобто в межах встановленого Законом терміну до закінчення строку дії договору оренди) подано на ім`я заступника начальника Регіонального відділення ФДМУ по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях  начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Чернівецькій області заяву про намір продовжити Договір оренди № 356 нерухомого майна, що належить до державної власності.
		Пунктом 141 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна унормовано, що рішення про продовження договору оренди без проведення аукціону або про відмову у продовженні договору оренди приймається відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 18 Закону. 
		Так, частиною 4 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна унормовано, що рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.
		При цьому, згідно частини 5 вказаної статті, граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.
		З аналізу вказаних норм, вбачається, що рішення про продовження договору оренди державного майна приймається орендодавцем протягом 30 календарних днів з дати отримання заяви про намір продовжити Договір оренди і документів від орендаря за наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди та згоди Балансоутримувача; за відсутності випадків, передбачених статтею 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна.
		Як вбачається із матеріалів справи, а саме наказу № 322 від 26 листопада 2021 року Про прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди № 356 від 29.12.2011 (із змінами), орендодавцем порушено 30-ти денний строк для прийняття рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого Законом України Про оренду державного та комунального майна.
		Відтак, судом критично оцінюються доводи відповідача, стосовно того, що його право на відмову від продовження строку дії договору оренди реалізовано у строки передбачені законодавством для вчинення означених дій.
		Разом з тим, статтею 19 вказаного вище Закону закріплено вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди.
		Так, рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.
		При цьому, обґрунтуванням прийняття наказу № 322 від 26 листопада 2021 року Про прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди № 356 від 29.12.2011 (із змінами) орендодавцем зазначено лист балансоутримувача  Буковинського державного медичного університету про відмову у продовженні договору оренди майна та намір використовувати орендоване майно для власних потреб  розміщення кафедри.
		Як встановлено судом вище, згідно статті 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна, рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято, зокрема, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю. 
		Так, у матеріалах справи міститься лист Буковинського державного медичного університету (вих.№ 01.12/3-2078 від 15 листопада 2021 року) надісланий на адресу позивача  ФОП Бондаренко Т.І., згідно змісту якого, орендаря повідомлено про необхідність орендованого приміщення для використання у власних потребах, а відтак, балансоутримувач не погоджує продовження терміну дії договору оренди № 356 від 29 грудня 2011 року (зі змінами).
		Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази надіслання та отримання Орендарем вказаного листа, а відтак судом критично оцінюється вказаний лист, як належне та обґрунтоване письмове звернення балансоутримувача подане орендарю, як самостійна підстава для прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди.
		Так, суд зазначає, що сторони не надала належних доказів наявності підстав, що визначені статтею 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна для відмови позивачеві у продовженні договору оренди.
		При цьому, суд звертає увагу сторін на наступне.
		Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
		Відповідно до статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
		Згідно положень статті 759 ЦК України та частини 1 статті 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Відповідно до частини 3 статті 283 ГК України, об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.
		Згідно частини 1 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
		У відповідності до частини 1 статті 287 ГК України, орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом; 4) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства.
		За приписами статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендодавцями є, зокрема, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
		Згідно частини 1 статті 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
		Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
		Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частин 1 статті 763 Цивільного кодексу України).
		Згідно частини 4 статті 284 ГК України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також визначені у статті 764 ЦК України, якою встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
		Положення статті 764 ЦК України передбачають таку правову конструкцію як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
		Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
		Відсутність такого заперечення може мати прояв у мовчазній згоді і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
		Відповідно до частини 1 та 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
		Вказана норма узгоджується із пунктом 10.5. Договору (в редакції Додаткового договору), згідно якого, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, за наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди та згоди Балансоутримувача. Продовження вказаного договору у визначеному вище порядку можливе за умови, якщо інше не буде встановлено законодавством на момент закінчення строку дії цього договору.
		Норма частини 2 статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною.
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
		Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 09.04.2019 у справі № 904/3415/18, від 29.05.2018 у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17 та від 03.04.2019 у справі № 911/928/18.
		Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом та не заперечується сторонами, згідно пункту 14 Додаткового договору від 27 січня 2017 року до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 356 від 29 грудня 2011 року, сторони дійшли згоди викласти пункт 10.1 в наступній редакції: Цей Договір укладено строком до двадцять восьмого грудня дві тисячі двадцять першого року.
		Відтак, після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку у разі відсутності заперечень орендодавця.
		Як вбачається із наявних в матеріалах справи листів Орендодавця, РВ ФДМУ України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях зверталось до ФОП Бондаренко про необхідність повернення майна листом № 18-122-00003 від 04 січня 2022 року, надавши як доказ відправлення Фіскальний чек від 05 січня 2022 року із зазначенням трекінгу Укрпошти  5800110233129.
		Разом з тим, судом оцінюється вказаний фіскальний чек критично, з огляду на те, що згідно відомостей, що містяться на офіційній інтернет сторінці АТ Укрпошта, дані про відправлення за номером 5800110233129 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Разом з тим, до вказаного фіскального чеку не додано позивачем опису вкладення цінного листа, що позбавляє можливості встановити вміст відправленого конверту, а тому означений доказ не розцінюється судом як належне заперечення орендодавця.
		Стосовно листа-повідомлення про припинення договору оренди № 356 від 29.12.2011 (зі змінами) нерухомого майна, що належить до державної власності (вих.№ 18-122-02285 від 26 листопада 2021 року) та доказів його відправлення орендарю, суд звертає увагу сторін на наступне.
		Як вбачається із матеріалів справи як доказ відправлення вказаного листа, позивачем надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення із зазначенням трекінгу № 5800110201448.
		При цьому, судом оцінюється вказаний фіскальний чек критично, з огляду на те, що згідно відомостей, що містяться на офіційній інтернет сторінці АТ Укрпошта, дані про відправлення за номером 5800110201448 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі. Крім того, з вказаного повідомлення не вбачається, що воно надіслане на адресу відповідача, оскільки містить невірне найменування адресата та не містить поштової адреси. Разом з тим, до вказаного фіскального чеку не додано позивачем опису вкладення цінного листа, що позбавляє можливості встановити й вміст відправленого конверту, а тому означений доказ не розцінюється судом, як належне заперечення орендодавця.
		Частиною 1 статті 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відтак, позивачем не надано належних доказів надсилання орендарю заперечень орендодавця стосовно продовження строку дії договору оренди після закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку.
		Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
		У рішенні Європейського суду з прав людини по справі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
		Ураховуючи викладені положення законодавства та правові висновки, а також те, що: позивач звернувся до відповідача з заявою про намір продовжити Договір оренди № 356 нерухомого майна, що належить до державної власності, у визначений законодавством, відсутність підстав для відмови у продовженні Договору оренди, передбачених законодавством та відсутність доказів надсилання заперечень орендодавця  орендарю, станом на день закінчення Договору та місяць після вказаного строку, суд визнає, що в даному випадку наявні підстави для визнання спірного договору поновленим на тих самих умовах та на той самий строк.
		Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.
		Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або опарення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або опарення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.
		Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Продовження договору оренди в судовому порядку в передбачений договором спосіб вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин, а й необхідності укладення додаткової угоди як підстави продовження орендних прав і обов`язків.
		Отже, суд зауважує, що у такому випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання продовженим договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах шляхом оформлення (укладення) відповідного додаткової угоди, оскільки сама по собі вимога про визнання продовженим договору оренди не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу вказівки умов договору оренди на обов`язковість оформлення поновлення договору саме шляхом укладення додаткового договору.
		Суд встановив наявність усіх підстав для визнання договору продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, що тягне за собою визнання додаткової угоди укладеною на умовах, запропонованих позивачем.
		Отже, суд дійшов висновку позов задовольнити.
		Згідно частини 9 статті 238 ГПК України, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір, умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
		Відповідно до частини 2 статті 187 ГК України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
		Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У справі Трофимчук проти України, Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		Стосовно розподілу судових витрат.
		Частиною 1, 2 статті 123 ГПК України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до пункту 1 частини 4 вказаної статті, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідача.
		Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222, 232-240 Господарського процесуального кодексу України суд,  
		 
		 В И Р І Ш И В : 
		 
		1. Позов задовольнити.
		2. Визнати укладеною Додаткову угоду від 25 липня 2022 року до Договору оренди №356 нерухомого майна, що належить до державної власності від 29.12.2011 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях та фізичною особою-підприємцем Бондаренко Тетяною Іванівною щодо оренди нежитлових вбудованих приміщень першого поверху та підвалу гуртожитку (літ. А), загальною площею 225,50 кв.м. (в т.ч. приміщення 1-го поверху: (122-1) - 6,1 кв.м, (122-2) - 103,4 кв.м, (122-3) - 0,9 кв.м, (122-4) - 1,0 кв.м, (122-5) - 1,1 кв.м, (122-6) - 1,6 кв.м, (122-7) - 15,0 кв.м, (122-8) - 31,4 кв.м, (122-9) - 4,3 кв.м, (122-10) - 4,7 кв.м, (122-11) - 4,0 кв.м, (122-12) - 10,7 кв.м, (4-7) - 3,2 кв.м. ІІ -3,9 кв.м.; приміщення підвалу: X - 3,9 кв.м., XI - 13,0 кв.м., XII - 8,0 кв.м., XIII - 9,3 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Чернівці, вул. М.Заньковецької, 11, що перебувають на балансі Буковинського державного медичного університету, в наступній редакції:
		 
		ДОДАТКОВА УГОДА 
		до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності
		№356 від 29.12.2011
		місто Чернівці 25 липня 2022 року
		Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, код ЄДРПОУ 42891875, місцезнаходження якого: 76019, м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 48 (надалі - Орендодавець), в особі начальника Регіонального відділення Солонини Володимира Федоровича, що діє на підставі Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, затвердженого наказом Фонду державного майна України №255 від 14.03.2019 р., з одного боку, та фізична особа-підприємець Бондаренко Тетяна Іванівна, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Орендар), яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що підтверджено витягом від 15.08.2016 за № 1001270978, з іншого боку, враховуючи положення ЗУ Про оренду державного та комунального майна, Протокол №2 Засідання комісії з питань укладання договорів оренди та відшкодування комунальних послуг від 17.03.2022 р., уклали цю Додаткову угоду до договору оренди № 356 від 29.12.2011 про наступне:
		1.Сторони погодили продовжити термін дії Договору оренди № 356 від 29.12.2011 року на 5 (п`ять) років, а саме з 28 грудня 2021 року по 28 грудня 2026 року включно.
		2.Пункт 10.1. розділу 10 Договору викласти в наступній редакції:
		Цей Договір укладено строком до двадцять восьмого грудня дві тисячі двадцять шостого року.
		3.Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору оренди № 356 від 29.12.2011 року.
		4.Додаткова угода до Договору оренди № 356 від 29.12.2011 року укладена у 3-х примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу, два для Сторін, та один для Балансоутримувача.
		3.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (76019, м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 48, код ЄДРПОУ 42891875) на користь Фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Іванівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 2 481,00 грн судового збору.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано  23 березня 2022 року.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		 
		Суддя О.Г. Проскурняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...