Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/5103/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за межі України.
Надіслано для оприлюднення: 30.09.2022. Зареєстровано: 30.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2022.
Дата набрання законної сили: 14.10.2022
Номер судового провадження: 2/461/1338/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 461/5103/22
		У Х В А Л А
		про відмову у відкритті провадження
		 
		"29" вересня 2022 р. місто Львів
		 
		Суддя Галицького районного суду м. Львова Романюк В.Ф. отримавши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Галицької РДА Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської рада про розшук та захист прав викраденої дитини, притягнення до відповідальності державні органи та установи за підробку документів, визнання відібрання та вивезення дитини закордон незаконним,- 
		встановив:
		ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до Галицької РДА Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської рада про розшук та захист прав викраденої дитини, притягнення до відповідальності державні органи та установи за підробку документів, визнання відібрання та вивезення дитини закордон незаконним.
		Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд ухвалити рішення суду, яким визнати незаконним відібрання дитини та вивезення дитини за межі України.
		Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд прийшов до висновку, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити, з наступних підстав.
		Згідно статті 1 ЦПК України, Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
		Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч.1,2 ст. 5 ЦПК України).
		Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		У свою чергу, позовом є звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспореного права або охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у певній, визначеній законом процесуальній формі із визначенням конкретного, а не будь-якого способу судового захисту, який не суперечить закону.
		Відповідно до вимог частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Частина 3 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 03 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зобов`язує суди при вирішенні питання про відкриття провадження у справі перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
		Для розмежування справ цивільної юрисдикції від інших, за загальним правилом, існує певний критерій: 1) наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; 2) спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. 
		Таким чином, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
		Тобто,у порядкуцивільного судочинстварозглядаються справи,що виникаютьіз приватноправовихвідносин,якщо іншийпорядок їхрозгляду непередбачено законом. При визначенні предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Разом з тим, цивільне процесуальне законодавство дозволяє відносити до суб`єктів процесу юридичні особи, зокрема залучати їх до участі у справі в якості відповідачів.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге  суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
		Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Оскільки Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію судумає визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).
		У позовній заяві, позивач стверджує, що за сукупності наведених у ній об`єктивних та суб`єктивних ознак, було вчинено суспільно-небезпечне діяння, тобто конкретне кримінальне правопорушення, вчинене посадовими особами Галицької РДА Львівської міської ради. 
		Також, зі змісту позовної вбачається, що позивач фактично описує вчинене, на його думку, кримінальне правопорушення, яке, у свою чергу, складається з: об`єкту кримінального правопорушення, об`єктивної сторони кримінального правопорушення, суб`єкту кримінального правопорушення та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення.
		З матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , вбачається, що для захисту прав та інтересів дитини позивач зверталася в правоохоронні органи, а саме: Шевченківське відділення НП, Управління СБУ у Львівській області, ДБР у м. Львові, Львівської обласної прокуратури, однак, як зазначає позивач, такі звернення не дали «позитивних та правових результатів». 
		З вище наведеного вбачається, що ініційований позивачем спір фактично стосується необхідності організації досудового розслідування щодо посадових осіб-підписантів незаконних, на думку позивача, розпоряджень та рішень з питань перетину дитиною кордону. 
		Суд звертає увагу на те, що сформульована позивачем позовна вимога не містить вимоги до жодного з відповідачів.
		Правила розгляду того чи іншого юридичного конфлікту, встановлюються виходячи з його сутності, з дійсних правовідносин, що склалися між учасниками такого конфлікту, а не з огляду на сформований позивачем склад сторін справи та сформульовані позивачем вимоги. Саме орієнтація на сутність конфлікту, який виник, а не на формальне зосередження на визначених позивачем сторонах спору чи його предметі вимагає від позивача переформатувати свої вимоги з огляду на дійсний зміст відповідного юридичного конфлікту, уточнити склад учасників провадження та звернутися до суду належної юрисдикції за захистом свого порушеного права. В свою чергу, відповідачем у справі має бути саме та особа, з якою дійсно існує юридичний спір.
		При визначенні юрисдикційності відповідної справи слід надавити належну оцінку фактам звернення до суду із вимогами, що не підлягають судовому розгляду, оскільки їх задоволення не дозволить захистити порушене право позивача та вирішити спір по суті. 
		Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення  це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним. 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції.
		При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Згідно ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
		Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п.10 ч. 1 ст. 3 КПК України).
		Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України.
		Так, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора: бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогамистатті 169цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
		У свою чергу при зверненні до суду зі скаргою у порядку ст. 303 КПК України, застосовуються ч.1 ст.306 КПК України, відповідно до якої, скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
		Отже, правовідносини щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення, а також ініціювання початку досудового розслідування за своєю правовою природою віднесено до галузі кримінального процесуального законодавства.
		З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що питання, які порушує позивач підлягають розгляду у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав позивача (заявника), з урахуванням обов`язковості дотримання вимог ст.ст.4, 19 ЦПК України, вимагав би від суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду цивільної юрисдикції, а саме дотримання приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України, ініціювання досудового розслідування, оголошення розшуку та встановлення факту викрадення дитини.
		Також, ухвалюючи дане рішення враховую доводи наведені у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6-рп/2001 про те, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.
		Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
		Враховуючи викладене, питання які ініціює позивач у цій справі, підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України у межах кримінального, а не цивільного судочинства. З урахуванням наведеного, вбачається оскаржуваність дій за правилами КПК України.
		Притягнення особи до кримінальної відповідальності здійснюється в порядку, передбаченому КПК України, в тому числі на підставі поданої заяви про вчинення злочину до компетентного органу, що передбачено ст. 25 КПК України, відповідно до якої прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		Не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства шляхом пред`явлення позовних вимог й вимога позивачки про визнання незаконним відібрання дитини та вивезення дитини за межі України, оскільки таке відібрання було здійснено на підставі Розпорядження № 73 від 26.02.2020 р. Голови Галицької РДА А. Зозулі, тобто правового акта індивідуальної дії, а відповідно до ст. 19 КАС України, на справи щодо оскарження таких актів поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Приписамист.186ЦПК України визначено перелік підстав відмови у відкритті провадження у справі.
		Так, п. 1 ч. 1ст.186ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Отже, порушені в позовній заяві питання не підлягають судовому розгляду за правилами позовного провадження, згідно ЦПК України, а за певних умов залежно від конкретних обставин справи та предмету і змісту питань, які порушуються заявником, можуть бути предметом розгляду в порядку кримінального процесуального законодавства в межах провадження. 
		З огляду на вищенаведене та керуючись статтями 186, 260 ЦПК України, суд, -
		постановив:
		Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до Галицької РДА Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської рада про розшук та захист прав викраденої дитини, притягнення до відповідальності державні органи та установи за підробку документів, визнання відібрання та вивезення дитини закордон незаконним. 
		У відповідності до вимог ч. 3 ст. 186 ЦПК України, повернути позивачу позовну заяву разом із долученими до неї документами. 
		Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду.
		 
		 
		 
		Суддя В.Ф. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...