Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/11909/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.09.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2022.
Дата набрання законної сили: 28.09.2022
Номер судового провадження: 61-5212ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		28 вересня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 369/11909/20 
		провадження № 61-5212св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивачі: громадська організація «Стоп Корупції», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2022 року в складі судді: Калинюка О. П., додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року в складі судді: Калинюка О. П., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Девляшевського В. А.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У вересні 2020 року ГО «Стоп Корупції», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування збитків.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_5 о 14 год. 21 хв. на «Facebook» - сторінці, якою володіє та користується відповідач ( ОСОБА_5 ), останній опублікував та розповсюдив недостовірну інформацію, що стосується ГО «Стоп корупція» та її засновників: (орфографія та пунктуація автора збережені) « ОСОБА_6 , якщо про вас пишуть аферисти з НЕприбуткової організації «Стоп корупції», то знайте, що вас замовили. І на вашій дискредитації заробляють керівники даної організації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ( ОСОБА_2 ».
		 
		Вказували, що з наведеного фрагменту зрозуміло, що інформація у публікації стосується саме вказаної організації та її засновників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто, всіх позивачів. У вказаному фрагменті автор використовує вислів «аферисти», що зумовлює поширення інформації про цю організацію як шахрайську, аферистичну. Однак, ця організація здійснює свою діяльність виключно згідно зі своїм статутом, в якому вказані мета та напрямки її діяльності. Отже, вказана інформація є недостовірною.
		 
		Розповсюдження такої інформації та висловлювань може свідчити виключно про заангажованість та упередженість автора відносно згаданих у публікації осіб.
		 
		Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не є керівниками даної організації і не очолюють її, а є лише її засновниками. У зв`язку з цим вказана інформація є недостовірною.
		 
		Крім того, автором зазначено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нібито заробляють на дискредитації ОСОБА_9 (оскільки публікація являє собою звернення до останнього), тобто, що позивачі умисно, на замовлення, з корисливих мотивів применшують авторитет та підривають довіру ОСОБА_9 і до того ж «заробляють» на цьому. Жодних доказів наведеного автор у публікації не надає, вводячи в оману читачів, та доносить хибну думку про діяльність ГО «Стоп корупції» та окремих осіб. Абсолютно очевидно, що автор застосовує суцільні маніпуляції, демонструє завідомо неправдиву інформацію, явно прагне нав`язати широкому загалу думку про нібито незаконну діяльність позивачів.
		 
		Викладена інформація стала доступна для необмеженого кола осіб завдає шкоди діловій репутації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та дискредитує її.
		 
		Також 27 травня 2020 року між позивачем ОСОБА_2 як адвокатом та ОСОБА_10 як клієнтом укладено договір-доручення про надання правової допомоги. Вартість таких послуг становила 100 000 грн. Однак, після та внаслідок розповсюдження вказаної негативної інформації відповідачем, ОСОБА_10 повідомив про розірвання цього договору через сумніви в доброчесності та законній діяльності цього позивача.
		 
		Розміщена та поширена відповідачем інформація є недостовірною, має на меті довести до відома необмеженої кількості осіб викривлену інформацію про них, є неправдивою, відтак не є оціночними судженнями, а поширення такої інформації принижує їх честь, гідність та завдає шкоди діловій репутації, а також такими діями позивачу ОСОБА_2 завдано збитки, 
		 
		ГО «Стоп Корупції», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили:
		визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів інформацію, викладену ІНФОРМАЦІЯ_5 на Facebook-сторінці ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , такого змісту: « ОСОБА_6 , якщо про вас пишуть аферисти з НЕприбуткової організації «Стоп корупції», то знайте, що вас замовили. І на вашій дискредитації заробляють керівники даної організації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8)»;
		зобов`язати ОСОБА_3 вилучити вказану інформацію;
		зобов`язати ОСОБА_3 протягом 3-х днів після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену інформацію;
		стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 збитки у розмірі 100 000 грн.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2022 року позов ГО «Стоп Корупції», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Визнано недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів інформацію, викладену ІНФОРМАЦІЯ_5 на Facebook-сторінці ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), інтернет-посилання: ІНФОРМАЦІЯ_1, такого змісту:
		« ОСОБА_6 , якщо про вас пишуть аферисти з НЕприбуткової організації «Стоп корупції», то знайте, що вас замовили. І на вашій дискредитації заробляють керівники даної організації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8)».
		 
		Зобов`язано ОСОБА_3 вилучити зазначену інформацію з його Facebook-сторінки.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_3 протягом 3 (трьох) днів після набрання цим рішенням законної сили спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення відповідної публікації на його Facebook-сторінці ( ОСОБА_5 ).
		 
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		під час судового розгляду доведено факт вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка є недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особам позивачів повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права. Відповідачем не спростовано того факту, що оспорювана інформація, опублікована ІНФОРМАЦІЯ_5 саме на «Facebook»-сторінці відповідача, і що ця інформація стосується саме позивачів, вона є доступною для невизначеного кола осіб, недостовірною (оскільки не підтверджена будь-якими доказами) та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів. Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню;
		суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. Якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого спростування повинно бути оприлюднено;
		суд погодився із запропонованим позивачами строком, у межах якого повинно бути оприлюднено відповідачем спростування, у такий же спосіб, яким поширено вказану інформацію, тобто шляхом публікації спростування на зазначеній «Facebook»-сторінці відповідача;
		вимоги про стягнення завданих збитків задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено, що 27 травня 2020 року між позивачем ОСОБА_2 як адвокатом та ОСОБА_10 як клієнтом укладено договір-доручення про надання правової допомоги, а 01 червня 2020 року - додаткову угоду № 3 до цього договору-доручення. У пункті 2 цієї додаткової угоди зазначено, що вартість послуг, що надані клієнту, становить 100 000 грн з оплатою їх до 05 липня 2020 року. 08 липня 2020 року, тобто, після поширення ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідачем оспорюваної інформації, ОСОБА_10 звернувся до ОСОБА_2 із претензією про розірвання зазначеного договору та повернення сплачених 100 000 грн внаслідок того, що зі змісту оспорюваної інформації цьому клієнту стало відомо про недоброчесність та незаконну діяльність ОСОБА_2 як адвоката. 23 липня 2020 року на підставі вказаної претензії сторони дійшли згоди розірвати укладений ними 27 травня 2020 року договір-доручення про надання правової допомоги. Однак, позивачем ОСОБА_2 не долучено до позову жодних доказів на підтвердження того, що йому як адвокату дійсно перераховувалися чи надавалися ОСОБА_10 як клієнтом 100 000 грн як оплата за надання правової допомоги, а також документи, які свідчать про повернення вказаним позивачем зазначених коштів ОСОБА_10 .
		 
		Додатковим рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Ухвалено додаткове рішення.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 842 грн судових витрат.
		 
		У задоволенні заяви про розподіл інших судових витрат відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції погодився із заявленими витратами, пов`язаними з переїздом представника позивача ОСОБА_1 з м. Києва до м. Коломия, враховуючи, що його представник брав особисто участь в судових засіданнях 07 та 17 грудня 2021 року, а ним заявлено про компенсацію витрат за одноразовий проїзд та лише в одному напрямку в розмірі 1 807,90 грн, а також за найм житла в розмірі 1 035 грн. Отже, загальний розмір цих витрат складає 2 842,90 грн. Зазначені в акті приймання-передачі № 2 від 15 січня 2022 року тривалість та вартість робіт і послуг є занадто завищеними. Враховуючи передбачені частиною другою та третьою статті 141 ЦПК України обставини, а також те, що вартість витрат за участь представника позивача в судових засіданнях визначено в розмірі 4 076 грн, то вартість витрат на професійну правничу допомогу, включаючи підготовку процесуальних документів, суд визначає в розмірі 8 000 грн, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Загальний розмір судових витрат, які підлягають присудженню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 складає 10 842,90 грн.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 25 січня 2022 року та додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 лютого 2022 року залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21);
		вирішуючи спір по суті позовних вимог і розмежувавши фактичні твердження від оціночних суджень, суд першої інстанції правильно виходив з того, що доведено факт вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка має статус недостовірної і такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особам позивачів повно і своєчасно здійснювати свої особисті немайнові права. Стороною відповідача не спростовано того факту, що оспорювана інформація опублікована ІНФОРМАЦІЯ_5 саме на «Facebook»-сторінці відповідача, і що дана інформація стосується саме позивачів, вона є доступною для невизначеного кола осіб, недостовірною (оскільки не підтверджена будь-якими доказами) та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів;
		ЄСПЛ вважає порушенням статті 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії зумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Поширена відповідачем інформація про без надання належних підтверджень, доказів зазначеного, є негативною, образливою та такою, що виходить за межі виправданої (допустимої) критики, ще й з урахуванням висвітлення в пості події щодо опублікування на сторінці громадської організації позивача інформації щодо публічного діяча. Водночас, апеляційним судом враховується посилання відповідача на те, що межа допустимої критики позивача є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, при цьому поняття «ширше» не означає безмежно, оскільки вони не є тотожними поняттями. У будь-якому випадку, хоча свобода критики публічних діячів передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних, вона не передбачає права поширення недостовірної інформації, такої, що погіршує репутацію. З цих підстав безпідставними є доводи апеляційної скарги, що поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що ОСОБА_1 є публічною особою, у зв`язку із цим межа допустимої критики відносно нього є значно ширшою;
		не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що зміст текстового наповнення в оскаржуваній публікації є нічим іншим, як оціночними судженнями, а не фактичним твердженням, а висновок суду про те, що оскаржувана публікація є фактичним твердженням не відповідає обставинам справи. Зі змісту публікації відповідача вбачається, що така є реакцією на факт опублікування на сторінці громадської організації позивача інформації щодо публічного діяча. При цьому, в цій публікації відповідача вказується на конкретні обставини щодо публікації громадською організацією на своїй сторінці такої інформації, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Водночас, позивачі посилаються на такий факт як здійснення діяльності громадської організації виключно згідно зі своїм Статутом, в якому вказані мета та напрямки її діяльності, а відповідачем не надано будь-яких доказів, якими підтверджується, існування таких викладених ним в публікації обставин. З цих підстав також не заслуговує на увагу вказівка в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції проігнорував відеозапис, посилання на який міститься в тексті цієї публікації, та, що викладена відповідачем інформація не має значення фактичного твердження, оскільки носить похідний характер щодо відеозапису;
		поширення недостовірної інформації (дифамації), яка є фактичним твердженням про громадську організацію порушує її право на захист ділової репутації. Крім того, одночасне згадування у публікації найменування організації, прізвищ та імен позивачів, які відповідно до даних, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є засновниками організації, а також, що така є реакцією на факт публікування на сторінці громадської організації позивача інформації, свідчить про можливість точної ідентифікації позивачів. Тому безпідставним є твердження апелянта про те, що конкретна ідентифікація ГО «Стоп Корупції» за допомогою оскаржуваної публікації є неможливою, а інших позивачів - неочевидною, суперечливою і обґрунтовано сумнівною;
		не спростовують висновків суду першої інстанції доводи відповідача, що твердження позивачів про належність відповідачу сторінки у соціальній мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 зводиться до нічим не обґрунтованого припущення. Крім того, що позивачами надано дані про інші публікації з того ж акаунту, в обліковому записі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 вказано ім`я та прізвище особи, яка є його володільцем, що співпадає з ім`ям та прізвищем відповідача. Ним не спростовується приналежність йому цього облікового запису, не надано доказів щодо звернення до адміністратора соціальної мережі Facebook чи відповідних компетентних органів з приводу того, що під такими ім`ям та прізвищем здійснює його права та обов`язки і використовує такі інша особа;
		не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що в порушення частини восьмої статті 141 ЦПК України ОСОБА_1 та його представником не було подано заяву (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів, оскільки ОСОБА_1 25 січня 2022 року на електронну адресу суду першої інстанції подано клопотання про стягнення з відповідача судових витрат, згідно якого він просив у разі ухвалення рішення на користь позивачів стягнути з відповідача на його користь суму судових витрат в розмірі 68 842,90 грн (Т. 2, а. с. 188-199);
		у додатковому рішенні суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу, та взявши до уваги умови договору про надання правової допомоги, загальний час участі представника ОСОБА_1 в судових засіданнях, зробив обґрунтований висновок про те, що визначений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним. При цьому, судом першої інстанції правильно визначено розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, що встановлено згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, якими підтверджено здійснення відповідних витрат. Оскільки витрати у зазначеній позивачем сумі суд першої інстанції не визнав належним чином обґрунтованими та дійсно понесеними у зв`язку із наданням необхідної за обставин цієї справи правової допомоги, та вірно вважав за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу адвоката до 10 842,90 грн, не заслуговують на увагу посилання відповідача на необґрунтованість таких заявлених витрат як підставу скасування оскаржуваного додаткового рішення суду;
		доводи відповідача про неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду, оскільки ОСОБА_1 договір про надання правової допомоги укладено більш ніж через рік після звернення до суду з позовом та відповідно до частини другої статті 134 ЦПК України з цих підстав судом може бути відмовлено у відшкодуванні відповідних судових витрат. Враховуючи вимоги пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України не є підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду посилання апелянта на не надсилання учасникам справи копії договору - доручення про надання правової допомоги від 01 грудня 2021 року.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		13 червня 2022 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2022 року, додаткове рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року, в якій просив:
		скасувати оскаржені рішення;
		повністю відмовити у задоволенні позову ГО «Стоп Корупції», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації;
		повністю відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення;
		стягнути із позивачів судові витрати.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суди попередніх інстанцій ігнорують той факт, що оспорювана публікація у первинному вигляді має додаткову інформацію, яка є її частиною, і повинна впливати на зроблену судами оцінку оспорюваної інформації. Фрагмент текстової інформації із оспорюваної публікації, який судами попередніх інстанцій було визнано недостовірним, позбавлений самостійного (відокремленого) значення, оскільки є лише критичними оціночним судженнями автора оспорюваної публікації, зробленим на підставі власної і суб`єктивної оцінки факту поширення критичної публікації ГО «Стоп корупції» відносно ОСОБА_11 , а також інформації третіх осіб, яка міститься у відеозаписі за посиланням. Вказаний відеозапис досліджувався судами попередніх інстанцій, є невід`ємною частиною спірної публікації та містить інформацію, яка пояснює зміст оспорюваної публікації та зроблені в ній судження. Тобто є тим самим поясненням поширеної інформації, відсутність якого було покладено судами попередніх інстанцій в обґрунтування оскаржуваних рішень;
		у відеозаписі йдеться про те, що особи, які представлені як ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , розповідають, що організацією «Стоп корупція» і особами, які діяли від імені цієї організації - « ОСОБА_7 » і «ОСОБА_8» надавались за гроші послуги щодо створення позитивного іміджу особи « ОСОБА_14 » або створення негативного іміджу для іншої особи. В іншій частині цього відеозапису, особа, яка представлена як ОСОБА_15 , розповідає що вона звернулася до заступника міністра «ОСОБА_20» який нібито звів його з « ОСОБА_16 » [у відеозаписі підписано: « ОСОБА_17 голова ГО «СТОРкоррупції»] і «Бочками», які після розмови нібито запропонували ОСОБА_18 «смету ... «где-то на 50 000 долларов». Отже, у оспорюваній публікації лише повторюється інформація проте, що «ОСОБА_8 та ОСОБА_7 » є «аферистами», - тобто інформація, яка була вперше оприлюднена не встановленою особою (або особами) на відеозаписі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6. При цьому, ані у рамках даної справи, ані у рамках інших відомих на даний час проваджень, позивачі не оскаржують інформацію, яка міститься у згаданому відеозаписі та не вимагають визнання її недостовірною;
		оспорювана публікація складається з трьох частин: неоскаржуваний позивачами відеозапис, в якому наводяться приклади отримання позивачами грошових коштів, які обраховуються десятками тисяч доларів США, за виготовлення та поширення інформації щодо певних осіб на замовлення; скріншот публікації автора «Стоп корупції» із інформацією негативного змісту щодо Міністра інфраструктури ОСОБА_9 ; зроблені автором публікації критичні оціночні судження за результатами власного і суб`єктивного аналізу перших двох частин цієї ж публікації. Тому оспорювана інформація є лише частиною оспорюваної публікації, яку неможливо і неправильно розглядати та оцінювати окремо від іншої публікації;
		ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Звертаючись із позовними вимогами, позивачі зазначали, що поширена відповідачами інформація є фактичними твердженнями, які не є достовірними, тому підлягає спростуванню у спосіб, у який її було поширено. Судам слід було уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна;
		суди не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19). Верховних суд чітко та однозначно наводить характер та ознаки оціночних суджень та фактичних тверджень, за якими можна визначити характери спірної інформації як фактичні твердження чи оціночні судження. У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19 вказано: «за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом;
		суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачі не спростовують факт публікації та достовірність (відповідність першоджерелу) інформації, яка була долучена автором у якості скріншоту до оспорюваної публікації;
		фрагмент оспорюваної публікації: не вказує на конкретну публікацію (наведену у скріншоті, або будь-яку іншу), допускає існування й інших публікацій як в минулому і теперішньому, так і в майбутньому; виконаний із використанням дієслова «писати» в неозначеній формі «пишуть», а отже, відповідно до правил мовної стилістики, означає дію, стан або процес поза часом, способом, числом, особою; не має конкретної вказівки на те, «хто замови?», «кому замовив?», «коли замовив?», «за яких обставин замовив?» та що мається на увазі під словом «замовив». Натомість висновки апеляційного суду про те, що «відповідачем не надано будь-яких доказів, якими підтверджується, існування таких викладених ним в публікації обставин» не відповідають фактичним обставинам справи та змісту оспорюваної публікації, оскільки безпосередньо в оспорюваній публікації міститься посилання на відеозапис, в якому різні особи повідомляють про свій власний досвід відносин із позивачами, та вказують на конкретні випадки передачі позивачам десятків тисяч доларів США за виготовлення та поширення інформації про певних осіб на замовлення і позивачі не спростовують наведену у даному відеозаписі інформацію. Натомість суд апеляційної інстанцій вказує, що «не заслуговує на увагу вказівка в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції проігнорував відеозапис, посилання па який міститься в тексті цієї публікації». При цьому суди не навели доводів та аргументів, у який спосіб вказаний доказ, на який відповідач посилався на підтвердження своєї позиції, вплинув на ті чи інші висновки та їх мотиви;
		суди не навели доводів та мотивів на підтвердження висновків про те, що у фрагменті оспорюваної публікації, який може стосуватися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , містяться фактичні твердження, а не оціночні судження про них;
		«...І на вашій дискредитації заробляють керівники даної організації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8)...». Із даного фрагменту неможливо встановити, що саме «заробляють» ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8) на дискредитації ОСОБА_9 . Адже заробляти можна, наприклад, популярність, авторитет, пізнаваність, що є позитивними для ОСОБА_1 , ОСОБА_2 факторами. Очевидно, що публічний та державний діяч загальнодержавного рівня, член Уряду України та Міністр інфраструктури Владислав Криклій за своєю посадою, службою та діяльністю є особою, увага до якої зі сторони суспільства і ЗМІ, а тому і пізнаваність є значно більшою ніж у позивачів. Тому критичні публічні висловлювання (публікації) менш суспільно та медійно вагомих позивачів про більш суспільно та медійно вагомого Міністра інфраструктури ОСОБА_9 привертають увагу, дозволяють заробляти популярність, авторитет та впізнаваність позивачам. Неконкретність даної спірної інформації, відсутність прямої вказівки на те, що саме заробляють ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8), позбавляє можливості оцінити дану оспорювану інформацію як фактичне твердження;
		запропонована та цілком допустима інтерпретація фрагменту спірної публікації взагалі не може бути визнана недостовірною, оскільки є цілком логічною, а тому і правдивою. Оспорювана інформація, як частина публікації, є розумовим актом оцінки та співставлення автором публікації двох інших частин цієї ж публікації, які не оскаржуються позивачами, а саме інформації, яка міститься у долученому до публікації скріншоті, та інформації, яка міститься у відеозаписі, посилання на який теж долучено до спірної публікації. Вказана інформація викладена без зазначення конкретних даних про час, місце обставини написання будь-чого про ОСОБА_9 , і не має чіткої і прямої вказівки на конкретний допис, скріншот якого долучений до публікації;
		використання слова «аферист», хоча і може мати негативний та образливий характер, свідчить лише про власне суб`єктивне оціночне ставлення автора публікації до фізичних осіб та юридичної особи, яке ґрунтується на наявній у публікації та достатній для такого судження інформації, пов`язане із індивідуальними відчуттями, а тому не можу бути підтверджено чи спростовано. Зазначення у спірній публікації про замовлення, теж не має чіткої вказівки на час, спосіб, замовника, виконавця та умови замовлення, а тому також не може бути визнано фактичним твердженням. Відсутність конкретики у другій частині спірної публікації, теж позбавляє можливості оцінити її як фактичне твердження. Неконкретний характер вказаної інформації дозволяє робити різні, допустимі припущення щодо дійсного змісту інформації, яку закладав автор, а тому теж свідчить про відсутність у даної інформації характеру фактичного твердження. Автор публікації свідомо поширює також інформацію, на підставі якої ним були зроблені його суб`єктивні оціночні судження, щоб кожен споживач цієї інформації мав можливість самостійно її перевірити, оцінити та прийти до власних, можливо протилежних, висновків;
		Верховний Суд неодноразово робив висновки щодо застосування норм права при оцінці спірної інформації, у якій використовується слово «аферист». У справі № 127/30294/18 позивач оскаржував публікацію на сторінках відповідачів в соціальній мережі «Фейсбук», а саме своє фото з наступним написом: «Мошенник! #Аферист ОСОБА_1 Внимание всем кто может знать этого человека. Это бессовестный аферист и мошенник! Который занимается обманом людей завладевая их деньгами, оскорбляя их достоинство и угрожая физической расправой за просьбы вернуть деньги обратно. Называет себя ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживает в ІНФОРМАЦІЯ_2. В данный момент известен факт обмана как минимум трёх человек. Передайте по возможности эту информацию своим знакомым и будьте осторожны!». Верховний Суд зазначив, що при скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, визнавши створену ОСОБА2. та розміщену на його сторінці інформацію недостовірною, не узяв до уваги, що оспорювана інформація є оціночним судженням, а тому зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову. Натомість суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача формі, та не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані (в чому полягають шахрайські дії позивача, чим доводиться шахрайство останнього тощо). Крім того у інформації, що є предметом судового захисту, є висловлення, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів;
		у постанові від 14 липня 2021 року справі № 203/360/20 Верховний Суд вказав, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. При цьому шахрай - це той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою, в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманшик, проноза, пройда, крутій, брехун, людина, нечиста на руку. Застосування у спірній статті слова «шахрай» не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи. Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що спірна стаття не містить будь- яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень. Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими;
		використання терміну «аферист» та «шахрай», зважаючи на зазначені рішення Верховного Суду, не вказують на приналежність спірної інформації, в якій використовуються вказані терміни, до фактичних тверджень»;
		якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №910/9111/17 та від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18). Клопотання ОСОБА_1 про стягнення з відповідача судових витрат від 25 січня 2022 року було подано до відділення поштового зв`язку для направлення до суду лише 25 лютого 2022 року, тобто, у день, коли судом було закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, відбулися судові дебати і судом, на підставі частини шостої статті 259 ЦПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення;
		визначаючи розмір судових витрат суд першої інстанції, із рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, присудив відшкодувати судові витрати  ОСОБА_1 на залучення представника ОСОБА_2 , який одночасно є позивачем у даній справі. Нерозумним та несправедливим є твердження про те, що ОСОБА_2 брав участь у справі виключно як представник  ОСОБА_1 , переслідуючи мету представництва інтересів  ОСОБА_1 , а не своїх власних інтересів як позивач. Суть та характер спору свідчить про те, що всі позивачі мали єдині спільні між собою інтереси, а тому участь будь-кого з позивачів у розгляді справи забезпечувала інтереси інших позивачів, та не потребувала оплати послуг на правову допомогу як умову такої участі.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються у частині вимог про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів, зобов`язання ОСОБА_3 вилучити вказану інформацію, зобов`язання ОСОБА_3 протягом 3-х днів після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену інформацію, судових витрат. Судові рішення у частині вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 збитків у розмірі 100 000 грн не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		У липні 2022 року ГО «Стоп Корупції» засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		відеозапис, на який посилається відповідач, не має відношення до оспорюваної публікації і не є «першоджерелом» інформації;
		відеозапис опубліковано користувачем « ОСОБА_5 », на фото профіля зображено відповідача, і також на відеозаписі безпосередньо відповідач бере інтерв`ю у осіб « ОСОБА_12 » та « ОСОБА_13 ». Відеозапис та оспорювана публікація не пов`язані між собою за змістом, стосуються різних подій, обставин, часових відрізків, тощо;
		посилання відповідача на практику ЄСПЛ, а саме справу «Лінгенс проти Австрії», є необґрунтованим, оскільки у справі № 369/11909/20 критерії відмежування фактичних тверджень від оціночних суджень підтверджують те, що оспорювана інформація є фактичними твердженнями. Однак відповідачем не надано жодних підтверджень оприлюдненої ним інформації;
		висловлювання у публікації є образливими та такими, що виходять за межі допустимої критики. Поширена інформація є фактичними твердженнями, які є недостовірними, у зв`язку із чим не підпадають під категорію допустимої критики;
		відповідач зазначає про ГО «Стоп корупції» як шахрайську, аферистичну організацію, що не відповідає дійсності. Загальний зміст тексту вказують на те, що в оспорюваній публікації слово «аферист» використано у негативному значенні. Посилання відповідача на судові рішення, в яких по-іншому витлумачено слова «аферист» та «шахрай» є недоцільним, оскільки відповідно до принципів цивільного судочинства кожна справа має розглядатися з урахуванням конкретних обставин та доказів.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 16 червня 2022 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18; від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19; від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18; від 07 квітня 2021 року у справі № 910/1255/20; від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18; від 21 листопада 2019 року у справі № 927/791/18; від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18; від 24 березня 2021 року у справі № 760/13253/19; від 02 грудня 2020 року у справі № 127/30294/18; від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20; від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17; від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18; від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; від 08 квітня 2021 року у справі № 161/20630/18; від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що на «Facebook»-сторінці ( ОСОБА_5 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 опубліковано наступну інформацію: « ОСОБА_6 , якщо про вас пишуть аферисти з НЕприбуткової організації «Стоп корупції», то знайте, що вас замовили. І на вашій дискредитації заробляють керівники даної організації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8)».
		 
		Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ГО «Стоп корупції» є: ОСОБА_19 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).
		 
		Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (частина перша статті 94 ЦК України).
		 
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		 
		Аналіз статті 5 ЦК України свідчить, що зазвичай чинність актів цивільного законодавства не обмежена певним строком, якщо в них не передбачено іншого. Тобто акт цивільного законодавства є чинним до його скасування у встановленому порядку. Про скасування акту цивільного законодавства чи цивільно-правової норми може бути прямо вказано в новому акті цивільного законодавства. 
		 
		У частині третій статті 277 ЦК України (у редакції, чинній станом на 28 березня 2014 року) передбачалося, що «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного».
		 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.
		 
		Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. 
		 
		Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
		 
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
		 
		Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
		 
		Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
		 
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що:
		«вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
		Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).
		Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
		При зверненні до суду з позовом до ОСОБА_3 позивачі просили: визнати недостовірною інформацію, опубліковану та поширену ОСОБА_3 на власній сторінці в мережі Facebook, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_1», де зазначено, про те, що ОСОБА_1 є - «авторитет», «правая рука криминального авторитета ОСОБА_12 по кличке « ОСОБА_12 »»; зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили видалити цю публікацію та опублікувати спростування під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» із вказівкою, що така інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, а також відшкодувати компенсацію моральної шкоди, а також визнати недостовірною інформацію про ОСОБА_2 , а саме інформацію про те, що він «известный в определенных кругах под именем «ОСОБА_2», «лидер организованный преступной группировки», «криминальный авторитет «ОСОБА_2», які опубліковані в мережі Інтернет на офіційній сторінці ОСОБА_3 в мережі Facebook, в статті журналіста під назвою - « ІНФОРМАЦІЯ_1», зобов`язати ОСОБА_3 протягом 10 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили вилучити цю інформацію шляхом її видалення та опублікувати спростування під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_6» із вказівкою, що така інформація є недостовірною та не відповідає дійсності, а також відшкодувати компенсацію моральної шкоди.
		Колегія суддів вважає, що зазначення ОСОБА_3 у публікації того, що ОСОБА_1 «авторитет», «правая рука криминального авторитета ОСОБА_12 по кличке « ОСОБА_12 »», а ОСОБА_2 - «криминальный авторитет « ОСОБА_2 »», є оціночними судженнями, правдивість яких не можна перевірити на предмет їх дійсності.
		Такі висловлювання є вираженням суб`єктивної думки і поглядів ОСОБА_3 і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації позивачів. У публікації, викладеній ОСОБА_3 , міститься текст, виділений лапками: «« ОСОБА_2, известный в определенных кругах под именем « ОСОБА_2», проходил по материалам МВД как лидер организованный преступной группировки. Пик активности этой ОПГ приходился на период 2000-2004 годов. В 2005 году он покинул территорию Украины, ряд членов его группировки были задержаны, а сама группировка была фактически разгромлена». Після цієї цитати міститься посилання на сайт ІНФОРМАЦІЯ_20, на якому була раніше розміщена така інформація».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 398/3086/19 (провадження № 61-9893св20) зазначено, що:
		«за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
		Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		[...]
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).
		Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
		Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11)».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 127/30294/18 (провадження № 61-21899св19) вказано, що: 
		«суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року користувач ОСОБА_2 на сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» за веб-адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3ІНФОРМАЦІЯ_4 поширив інформацію наступного змісту: 
		«Мошенник! #Аферист ОСОБА_1 Внимание всем кто может знать этого человека. Это бессовестный аферист и мошенник! Который занимается обманом людей завладевая их деньгами, оскорбляя их достоинство и угрожая физической расправой за просьбы вернуть деньги обратно. Называет себя ОСОБА_1, проживает в ІНФОРМАЦІЯ_2. В данный момент известен факт обмана как минимум трёх человек. Передайте по возможности эту информацию своим знакомым и Будьте осторожны!».
		[...]
		«вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
		При скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний суд визнавши створену ОСОБА_2. та розміщену на його сторінці інформацію недостовірною, не узяв до уваги, що оспорювана інформація є оціночним судженням, а тому зробив помилковий висновок про часткове задоволення позову.
		Натомість суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача формі, та не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані (в чому полягають шахрайські дії позивача, чим доводиться шахрайство останнього тощо). Крім того у інформації, що є предметом судового захисту, є висловлення, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 (провадження № 61-17422св20) зазначено, що: 
		«чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
		Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачем спірна інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.
		При цьому шахрай - це той, котрий дурить інших, зловживаючи їх довірою, в корисливих цілях; аферист, пройдисвіт, злодій, ошуканець, обманщик, проноза, пройда, крутій, брехун, людина, нечиста на руку.
		Застосування у спірній статті слова «шахрай» не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки таке слово може носити склад провокативного забарвлення і може мати різні поняття щодо діяльності особи.
		Суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що спірна стаття не містить будь-яких фактичних відомостей, тверджень чи звинувачень у вчиненні позивачем конкретних кримінальних правопорушень.
		Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, а тому посилання позивача на те, що зміст статті щодо нього є фактичним твердженням про вчинення злочину, є помилковими.
		Суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши вищенаведені правові норми та усталену практику ЄСПЛ, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, із дотриманням норм процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що спірна інформація носить характер оціночних суджень, є суб`єктивною думкою відповідача щодо діяльності позивача та не може бути ним спростована.
		Таким чином, установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання щодо позивача відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову».
		 
		У справі, що переглядається:
		в позові позивачі просили визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачів інформацію, викладену ІНФОРМАЦІЯ_5 на Facebook-сторінці ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 такого змісту: «ОСОБА_21 якщо про вас пишуть аферисти з НЕприбуткової організації «Стоп корупції», то знайте, що вас замовили. І на вашій дискредитації заробляють керівники даної організації ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (ОСОБА_8)»;
		при залишенні без змін рішення суду першої інстанції в оскарженій частині апеляційний суд не звернув увагу, що ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом;
		апеляційний суд не надав оцінки оспорюваній інформації на предмет того чи є оспорювана інформація суб`єктивною думкою автора та може ця інформація бути витлумачена як така, що містить фактичні дані (в чому полягають аферистські дії позивачів, чим доводяться ці дії тощо). Апеляційний суд не дослідив зміст оспорюваної інформації та не встановив чи є у ній є висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів;
		апеляційний суд не дослідив зміст зазначених  ОСОБА_3 у публікації словосполучень: «...пишуть аферисти», «...заробляють керівники», не встановив чи є ці словосполучення оціночними судженнями, чи можливо перевірити їх правдивість на предмет їх дійсності.
		 
		За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог ГО «Стоп Корупції», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації, викладену ІНФОРМАЦІЯ_5 на Facebook-сторінці, зобов`язання вилучити інформацію з Facebook-сторінки та протягом 3 днів після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення відповідної публікації.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		У зв`язку із цим підлягає скасуванню також постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року в частині залишення додаткового рішення суду першої інстанції без змін.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена із неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог про визнання недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації, викладену ІНФОРМАЦІЯ_5 на Facebook-сторінці, зобов`язання вилучити інформацію з Facebook-сторінки та протягом 3 днів після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення відповідної публікації, залишення додаткового рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року без змін, скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розподілу судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
		 
		Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року в частині задоволених позовних вимог громадської організації «Стоп Корупції», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації, викладену ІНФОРМАЦІЯ_5 на Facebook-сторінці, зобов`язання вилучити інформацію з Facebook-сторінки та протягом 3 днів після набрання рішенням законної сили спростувати зазначену інформацію шляхом розміщення відповідної публікації та залишення додаткового рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2022 року без змін, скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 04 травня 2022 року у скасованій частині втрачає законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...