Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/2559/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності; укладення, зміна, розірвання договорів, пов’язаних з реалізацією.
Надіслано судом: 30.09.2022. Зареєстровано: 01.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2022.
Дата набрання законної сили: 22.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 вересня 2022 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/2559/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
		за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача-1- ЕВС Eastern Beverage Company Limited (І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед) [далі - Компанія Беверідж, позивача-1] - не з`явився,
		позивача-2 - Zaforpo Ventures Limited (Зафорпо Венчурс Лімітед) [далі - Компанія Зафорпо, позивач-2, скаржник] - Гаврилової О.Ю. (адвокатка), Шкаровського Д.О. (адвокат),
		відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдінг" (далі - Товариство, відповідач) - Лоленко О.А. (адвокатка),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії Зафорпо
		на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 (головуючий - суддя Марченко О.В.) і
		постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 (головуючий - суддя Грек Б.М., судді Поляков Б.М., Отрюх Б.В.),
		 
		у справі №910/2559/21
		за позовом Компанії Беверідж і Компанії Зафорпо
		до Товариства
		про заборону використання ліцензійного договору від 01.01.2018 №01/01-18 та зобов`язання припинити порушення прав інтелектуальної власності.
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		ВСТУП
		Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для заборони використання ліцензійного договору та для припинення порушення прав інтелектуальної власності.
		 
		1. Короткий зміст позовних вимог 
		1.1. Компанія Беверідж і Компанія Зафорпо звернулися до суду з позовом до відповідача про:
		- заборону Товариству використовувати укладений Компанією Беверідж і Товариством ліцензійний договір у зв`язку з тим, що він не був укладений Компнією Беверідж і Товариством;
		- зобов`язання Товариства припинити порушення прав інтелектуальної власності позивачі на торговельні марки.
		 
		1.2. Позов мотивовано тим, що:
		- позивачам стало відомо про намагання відповідача привласнити собі виключні права інтелектуальної власності на торговельні марки, які належать позивачам; привласнення прав на цілий ряд торговельних марок позивачів Товариство намагається здійснити на підставі ліцензійного договору, який в дійсності не укладався;
		- використання Товариством ліцензійного договору як правовстановлюючого документу на використання знаків для товарів і послуг є порушенням прав позивачів, оскільки є посяганням на виключні майнові права останніх на вказані об`єкти.
		 
		2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
		 
		2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 апеляційну скаргу позивачів залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 у справі №910/2559/21 - без змін.
		 
		3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
		3.1. Компанія Зафорпо, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №910/2559/21, передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі в новій редакції Компанія Зафорпо із посиланням на пункти 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушили норми матеріального права, а саме:
		- не застосували до спірних правовідносин статтю 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у сукупності із частиною другою статті 5 ГПК України; 
		- неправильно застосували частину першу статті 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (далі - Закон);
		- не застосували частину четверту статті 16 Закону; 
		- скаржник наголошує, що з питань застосування вище перелічених норм права у правовідносинах щодо відновлення порушеного права інтелектуальної власності на торгову марку, шляхом заборони використання підробленого ліцензійного договору відсутній правовий висновок Верховного Суду.
		 
		4.2. Також скаржник вказує і на порушення норм процесуального права, а саме:
		- статті 79 та частини третьої статті 86 ГПК України, суди не застосували стандарт доказування "вірогідність доказів" і не надали оцінку усім у сукупності доказам;
		- суди не застосували частину першу статті 75 ГПК України до спірних правовідносин;
		- суди необґрунтовано відхилили клопотання позивачів про призначення комплексної судово-технічної та судово-почеркознавчої експертизи. Поряд з цим скаржник наголошує, що з питань застосування вище перелічених норм права у правовідносинах щодо відновлення порушеного права інтелектуальної власності на торгову марку, шляхом заборони використання підробленого ліцензійного договору відсутній правовий висновок Верховного Суду.
		 
		5. Позиція інших учасників справи
		5.1. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		6.1. Державною службою інтелектуальної власності України 22.08.2016 прийнято рішення про публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу товариством з обмеженою відповідальністю "Домані гупп" (общество з ограниченной ответственностью "Домани групп") Компанії Зафорпо права власності на знаки для товарів і послуг у класах 16, 21, 32, 33, 35, 42, 43 Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП), за якими зареєстровано знаки за свідоцтвами України №14590, №37247, №37250, №38717А, №47015, №47016, №47029, №47268, №49406, №54611, №56162, №70774, №70776, №709874, №71016, №80902, №90620, №105725, №112893, №120772, №120773, №141763, №154730, №154731, №154732, №154733, №158368, №162488, №163639, №174967, №174968, №191190, №191634, №194247, №194282.
		 
		6.2. Міністерством економічного розвитку і торгівлі України 07.12.2018 прийнято рішення про публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу Компанією Зафорпо Компанії Беверідж прав власності на знаки для товарів і послуг у класах 16, 21, 32, 33, 35, 42, 43 МКТП, за якими зареєстровано знаки за свідоцтвами України №14590, №37247, №38717А, №47015, №47016, №47029, №47268, №49406, №54611, №56162, №70974, №71016, №80902, №105725, №112893, №120772, №120773, №141763, №154730, №154731, №154732, №154733, №158368, №162488, №163639, №174967, №174968, №191190, №191634, №194247, №194282, №215324, №220965, №220966, №224028, №237859, №238994, №238995, №238996, №240813, №249593.
		 
		6.3. Компанія Беверідж є власником таких свідоцтв України:
		- №200189 на торговельну марку "Lord Byron", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №200191 на торговельну марку "Лорд Байрон", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП.
		 
		6.4. Компанія Зафорпо є власником таких свідоцтв України:
		- №215324 на торговельну марку "ARCTICA", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №141763 на торговельну марку "АРКТИКА", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №223361 на торговельну марку "",зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №14590 на торговельну марку "НАША МАРКА", зареєстровану для товарів 32 і 33 та послуг 42 класів МКТП;
		- №194282 на торговельну марку "НАША МАРКА", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №174967 на торговельну марку "НАША МАРКА ПОСОЛЬСЬКА", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №174968 на торговельну марку "НАША МАРКА ПОСОЛЬСЬКА", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №154731 на торговельну марку "МЕДОФФ", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №154730 на торговельну марку "MEDOFF", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №162488 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №163639 на торговельну марку "ДІАМАНТ ВІД МЕДОФФ", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №194247 на торговельну марку "DIAMANT BY MEDOFF", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №56162 на торговельну марку "МЕДКОФФ", зареєстровану для товарів 32 і 33 та послуг 42 класів МКТП;
		- №70974 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		 
		- №71016 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 32 і 33 та послуг 35 і 43 класів МКТП;
		- №80902 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №105725 на торговельну марку "MEDOFF PLATINUM", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №112893 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №120772 на торговельну марку "М`ЯКА, ТОМУ ЩО MEDOFF", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №120773 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №47015 на торговельну марку "МІРНА", зареєстровану для товарів 16, 21, 32 і 33 та послуг 35 і 43 класів МКТП;
		- №47016 на торговельну марку "MERNAYA", зареєстровану для товарів 16, 21, 32 і 33 та послуг 35 і 43 класів МКТП;
		- №37247 на торговельну марку "МЕРНАЯ", зареєстровану для товарів 16, 21, 32 і 33 та послуг 35 і 43 класів МКТП;
		- №47029 на торговельну марку "", зареєстровану для товарів 16, 21, 32 і 33 та послуг 35 і 43 класів МКТП;
		- №54611 на торговельну марку "Мърная. На молоке", зареєстровану для товарів 33 та послуг 35 і 43 класів МКТП;
		- №154732 на торговельну марку "МЕРНАЯ", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №154733 на торговельну марку "MERNAYA", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №191190 на торговельну марку "МІРНА", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №191634 на торговельну марку "МЪРНАЯ", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП;
		- №38717А на торговельну марку "ХУТОРОК", зареєстровану для товарів 33 класу МКТП.
		 
		6.5. Упровадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа №911/3658/20 за позовом Товариства до Компанії Зафорпо, Компанії Беверідж, товариства з обмеженою відповідальністю "Беверідж Трейдінг Компані" (далі - ТОВ "Беверідж Трейдінг Компані") та товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Гетьман" (далі - Підприємство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача-3 - товариство з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" і товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український горілчаний стандарт", про захист права інтелектуальної власності.
		 
		6.6. Так, у своєму позові Товариство просить:
		- зобов`язати Компанію Зафорпо, Підприємство, Компанію Беверідж і ТОВ "Беверідж Трейдінг Компані" усунути перешкоди щодо використання знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №215324, №141763, №223361, №14590, №194282, №174967, №174968, №38717А, №154731, №154730, №162488, №163639, №194247, №56162, №70974, №71016, №80902, №105725, №112893, №120772, №120773, №47015, №47016, №37247, №47029, №54611, №154732, №154733, №191190, №191634, №187571, №187570, №187573, №187574, №188094, №188095 і №187569;
		- визнати за Товариством право виключної ліцензії, передбачене ліцензійним договором від 01.01.20218 №01/01-18 (далі - Ліцензійний договір), на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №215324, №141763, №223361, №14590, №194282, №174967, №174968, №38717А, №154731, №154730, №162488, №163639, №194247, №56162, №70974, №71016, №80902, №105725, №112893, №120772, №120773, №47015, №47016, №37247, №47029, №54611, №154732, №154733, №191190, №191634.
		 
		6.7. Позовні вимоги у справі №911/3658/20 Товариство мотивує наявністю укладеного з Компанією Беверідж Ліцензійного договору, на підставі якого Товариство отримало виключну ліцензію на використання знаків для товарів і послуг за наведеними у Ліцензійному договорі свідоцтвами України.
		 
		6.8. Позивачі дізналися про існування Ліцензійного договору після відкриття Господарським судом Київської області провадження у справі №911/3658/20.
		 
		6.9. Так, за умовами Ліцензійного договору:
		- Ліцензійним договором регулюються правовідношення в сфері інтелектуальної власності, що виникають з приводу надання ліцензіаром (Компанія Беверідж) дозволу ліцензіату (Товариство) на використання знаків для товарів і послуг в порядку та на умовах, визначених Ліцензійним договором (пункт 1.1 Ліцензійного договору);
		- ліцензіар, який володіє правом власності на знаки для товарів і послуг, що засвідчені свідоцтвами України №215324, №141763, №223361, №14590, №194282, №174967, №174968, №38717А, №200189, №200191, №154731, №154730, №162488, №163939, №194247, №56162, №70974, №71016, №80902, №105725, №112893, №120772, №120773, №47015, №47016, №37247, №47029, №54611, №154732, №154733, №191190, №191634 за плату надає ліцензіату дозвіл на використання знаків (ліцензію) для нанесення їх на будь-які товари, для яких знаки зареєстровано, упаковку, в якій містяться такі товари, вивіски, пов`язані з ними, етикетки, нашивки, бирки чи інший прикріплений до товарів предмет, зберігання таких товарів із зазначеним нанесенням знаків з метою пропонування їх для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експерт (вивезення); застосування їх під час пропонування та надання будь-якої послуги, для яких знаки зареєстровано; застосування їх в діловій репутації чи в рекламі та в мережі Інтернет (пункт 1.2 Ліцензійного договору);
		- вид ліцензій - виключна; територія дії ліцензії - вся територія України (пункт 1.3 Ліцензійного договору);
		- ліцензіар не має права використовувати знаки самостійно та видавати ліцензії на використання знаків іншим особам протягом дії Ліцензійного договору та ліцензії (пункт 2.2 Ліцензійного договору);
		- ліцензіат має право: використовувати знаки в своїй діяльності шляхом його нанесення на будь-який товар, для якого знаки зареєстровані (далі - товар), упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, етикетку, нашивку, бирку або інший доданий до товару ярлик чи/або предмет; пропонувати товар з нанесеним знаків для продажу, імпорту, експерту, зберігання та перевезення товарів; використовувати знаки на власний розсуд як окремо, так і спільно зі своїми знаками; використовувати знаки в рекламі, здійснювати спонсорські проекти з використанням знаків з метою популяризації знаків або продукції, виготовленої з використанням знаків; застосовувати їх під час пропонування та надання будь-якої послуги, для яких знаки зареєстровано; застосувати знаки в діловій документації, листуванні, в доменних іменах тощо; передавати право використання (субліцензію) знаки будь-яким третім особам на власний розсуд та у відповідності до самостійно визначеними умовами, без необхідності буд-якої згоди з ліцензіаром; забороняти іншим особам використовувати знаки без погодження з ліцензіаром; вимагати поновлення порушених прав на знаки (пункт 3.1 Ліцензійного договору);
		- ліцензіат має право подавати заявки на реєстрацію знаків для товарів і послуг чи інших об`єктів інтелектуальної власності, які схожі із знаками, або містять знаки чи схожі з ними до ступеня змішування (пункт 3.2 Ліцензійного договору);
		- сторони домовилися про те, що ліцензіат має повне необмежене, безвідкличне, абсолютне переважне право придбання знаків; це переважне право передбачає обов`язок ліцензіара до пропонування третім особам (або, залежно від обставин, акцептування пропозиції від третіх осіб) придбання знаків ліцензіара, попередньо запропоновувати ліцензіату придбати знаки ліцензіара на таких саме умовах; ліцензіат може придбати знаки ліцензіара як повністю, так і частково; про своє рішення ліцензіат має повідомити ліцензіара протягом 30 календарних днів, починаючи з дня отримання повідомлення з запропонованими умовами продажу; якщо ліцензіат вирішить придбати знаки на запропонованих умовах: ліцензіар має відмовити відповідним третім особам у продажі знаків; ліцензіар має продати ліцензіату знаки на запропонованих умовах; будь-який продаж знаків у порушення переважного права ліцензіата є нікчемними (пункт 3.6 Ліцензійного договору);
		- якщо сторони не дійдуть угоди про зворотне, у якості ліцензійного платежу сплачується 50 000 доларів США банківським переказом протягом 60 календарних днів після дня спливу строку дії Ліцензійного договору та ліцензії (пункт 4.1 Ліцензійного договору);
		- Ліцензійний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення його тексту печатками сторін та діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку до спливу чинності відповідних майнових прав на останній зі знаків (залежно від того, яка з подій станеться раніше); якщо будь-який знак для товарів і послуг, що входить у визначення "Знаки", припиняє бути чинним, Ліцензійний договір та ліцензія припиняють діяти стосовно такого знаку і продовжують діяти стосовно інших знаків для товарів і послуг, які входять у визначення "Знаки"; при поновленні захисту знаку, який раніше припинив бути чинним, дія Ліцензійного договору та ліцензії автоматично поновлюється стосовно такого знаку; при цьому, узгоджений розмір ліцензійного платежу не буде залежати від зміни кількості знаків для товарів і послуг, які входять у визначення "Знак" (пункт 8.1 Ліцензійного договору);
		- в разі якщо сторони не заявлять про свій намір розірвати Ліцензійний договір за 90 днів до закінчення строку його дії, Ліцензійний договір буде вважатися подовженим на кожні наступні три календарних роки на тих самих умовах (пункт 8.2 Ліцензійного договору);
		- жодна зміна правонаступника будь-якого знаку для товарів і послуг, який входить у визначення "Знаки" не матиме наслідків щодо дійсності або чинності ліцензії, передбаченої Ліцензійним договором; при зміні правовласників знаків умови Ліцензійного договору залишаються незмінними так, якби така зміна не сталася (пункт 8.6 Ліцензійного договору);
		- після набрання чинності Ліцензійним договором всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються Ліцензійного договору, втрачають юридичну силу, але можуть враховуватися при тлумаченні умов Ліцензійного договору (пункт 10.2 Ліцензійного договору);
		- сторони підтверджують, що з укладенням Ліцензійного договору вони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які на думку будь-якої з сторін можуть бути істотними та необхідними за змістом Ліцензійного договору (пункт 10.3 Ліцензійного договору).
		 
		6.10. Звертаючись до суду з даним позовом Компанія Беверідж зазначає, що Ліцензійний договір ніколи не підписувався Компанією Беверідж, остання сторінка Ліцензійного договору є сторінкою з іншого ліцензійного договору, укладеного 10.12.2015 Компанією Беверідж і Товариством за №10/12-15, за яким Компанія Беверідж, яка є власником знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України №194282, №174967 і №174968, за плату надала Товариству дозвіл на використання знаків (ліцензію) для нанесення їх на будь-які товари, для яких знаки зареєстровано, упаковку, в якій містяться такі товари, вивіски, пов`язані з ними, етикетки, нашивки, бирки чи інший прикріплений до товарів предмет, зберігання таких товарів із зазначеним нанесенням знаків з метою пропонування їх для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування їх в діловій репутації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
		 
		6.11. На підтвердження наведеного позивачами подано суду письмові свідчення Клеу Василіу під присягою, згідно з якими:
		- "Компанія не підписувала і не зберігає вказаний Ліцензійний договір 2018 року в своїх документах та/або справах.
		 Схоже, що сторінка з підписами Ліцензійного договору 2018 року є копією сторінки з підписами Ліцензійного договору №10/12-15, укладеного і належним чином оформленого між Компанією та ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг" 10 грудня 2015 року.
		 Це очевидно з того факту, що підпис і печатка на Ліцензійному договорі № 10/12-15 ідентичні тим, що знаходяться на сторінці з підписами Ліцензійного договору 2018.
		 Я однозначно підтверджую, що ані Компанія, ані я як директор не підписували Ліцензійний договір 2018 року, а, отже, будь-яка така дія, тобто використання сторінки з підписами Ліцензійного договору № 10/12-15 в якості сторінки з підписами в Ліцензійному договорі 2018, є шахрайською і недійсною";
		- "… з метою уникнення будь-яких непорозумінь в зв`язку із перекладом мого афідевіту від 23.12.2020р., наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдинг", заявляю:
		- я ніколи не підписувала Ліцензійний договір №01/01-2018 від 01.01.2018 від імені І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед;
		- до мене ніколи не звертався ніхто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдинг" щодо укладання Ліцензійного договору №01/01-2018 від 01.01.2018 на тих умовах, які викладені в ньому, ні на будь-яких інших умовах;
		- я ніколи не погоджувала умов, викладених в Ліцензійному договорі №01/01-2018 від 01.01.2018 ні в усному, ні в письмовому порядку.
		- Вперше я побачила Ліцензійний договір №01/01-2018 від 01.01.2018 лише в грудні 2020 року. Я ніколи не бачила тексту Ліцензійного договору №01/01-2018 від 01.01.2018 до грудня 2020 року.
		- остання сторінка Ліцензійного договору № 01/01-2018 від 01.01.2018 ймовірно містить мій підпис, проте інші 5 сторінок даного договору я ніколи не бачила і ніколи не погоджувала.
		- враховуючи, що між І-Бі-Сі Істерн Беверідж Кампані Лімітед та Товариством з обмеженою відповідальністю "Істерн Беверідж Трейдинг" до 2018 року укладалося декілька різних угод з різними змістами, я впевнена, що в Ліцензійному договорі №01/01-2018 від 01.01.2018 була використана (підкладена) остання сторінка з іншого договору. Таким чином шоста сторінка договору №01/01-2018 від 01.01.2018 була підписана раніше 01.01.2018 року.
		- я ніколи не підписувала жодного договору, в якому б частина тексту була виконана виключно українською мовою, оскільки не розумію її. А тому зазначення в Ліцензійному договорі №01/01-2018 від 01.01.2018 на першій сторінці переліку торговельних марок виключно українською мовою, також вказує на неможливість укладання мною даної угоди.
		- мені ніколи не направляли проект Ліцензійного договору №01/01-2018 від 01.01.2018 ні в електронному вигляді, ні в роздрукованому вигляді.
		- враховуючи, що я проживаю за межами території України і є громадянкою Кіпру, звертаю увагу, що я не могла фізично підписати 01 січня 2018 року ліцензійний договір №01/01-2018 в м. Києві, оскільки не перебувала в цей час Україні".
		 
		6.12. У свою чергу Товариство, вказує про те, що ніколи не підписувало з Компанією  Беверідж ліцензійний договір від 10.12.2015 №10/12-15, що підтверджується відсутністю у такому договорі підпису директора відповідача ОСОБА_1
		 
		6.13. Товариством подано суду висновок експерта від 13.04.2021 №13/21 за результатами проведення почеркознавчої експертизи, за заявою адвоката Ткачука С.В. від 01.04.2021, на вирішення якої поставлено такі питання:
		"1. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 (ОСОБА_3), що міститься у графі: "Директор/Director", нижче реквізитів ліцензіара І-БІ-СІ ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ КАМПАНІ у примірнику Ліцензійного договору № 01/01-18, укладеного між І-БІ-СІ БЕВЕРІДЖ КАМПАНІ ЛІМІТЕД, в особі директора ОСОБА_3 (даний переклад прізвища зазначено у тексті) та ТОВ "ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ", в особі генерального директора ОСОБА_1 від 01.01.2018 року - ОСОБА_3 (ОСОБА_3) або іншою особою?
		 
		2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі: "Генеральний директор/General Director", нижче реквізитів ліцензіата ТОВ "ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ" у примірнику Ліцензійного договору № 01/01-18, укладеного між І-БІ-СІ ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ КАМПАНІ ЛІМІТЕД, в особі директора ОСОБА_3 (даний переклад прізвища зазначено у тексті) та ТОВ "ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ", в особі генерального директора ОСОБА_1 від 01.01.2018 року - ОСОБА_1 або іншою особою?"
		 
		6.14. Проведення почеркознавчої експертизи доручено експерту у галузі почеркознавчих досліджень Панчошнік Ірині Зіновіївні.
		 
		6.15. За результатами проведеної експертизи ОСОБА_2 дійшла таких висновків:
		"1. Підпис від імені ОСОБА_3 (ОСОБА_3), що міститься у графі: "Директор/Director", нижче реквізитів ліцензіара І-БІ-СІ ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ КАМПАНІ у примірнику Ліцензійного договору № 01/01-18, укладеного між І-БІ-СІ ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ КАМПАНІ ЛІМІТЕД, в особі директора ОСОБА_3 (даний переклад прізвища зазначено у тексті) та ТОВ "ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ", в особі генерального директора ОСОБА_1 від 01.01.2018 року, виконано самим ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ).
		2. Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі: "Генеральний директор/General Director", нижче реквізитів ліцензіата ТОВ "ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ" у примірнику Ліцензійного договору № 01/01-18, укладеного між І-БІ-СІ ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ КАМПАНІ ЛІМІТЕД, в особі директора ОСОБА_3 (даний переклад прізвища зазначено у тексті) та ТОВ "ІСТЕРН БЕВЕРІДЖ ТРЕЙДІНГ", в особі генерального директора ОСОБА_1 від 01.01.2018 року, виконано самою ОСОБА_1 ".
		 
		6.16. У відповідь на запит адвокатського об`єднання "Юридична фірма "Ілляшев та партнери" Міністерство юстиції України листом від 26.04.2021 №380/14836-33-21/6.3 повідомило об`єднанню таке:
		- за даними державного Реєстру атестованих судових експертів свідоцтво судового експерта Панчошнік І.З №25-11, видане на підставі рішення Експертно-кваліфікаційної комісії (далі - ЕКК) Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - КНДІСЕ), і яке надавало ОСОБА_2 право на проведення почеркознавчих експертиз, недійсне з 01.02.2018 у зв`язку із звільненням останньої з КНДІСЕ (наказ від 19.01.2018 №09-к), та рішенням ЕКК КНДІСЕ від 02.02.2018 №2(1) вказане свідоцтво анульовано;
		- відповідно до пункту 4 розділу VІ Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5, свідоцтво, видане працівнику науково-дослідної установи судових експертиз Міністерства юстиції України, дійсне за наявності посвідчення співробітника відповідної установи;
		- крім того, слід зазначити, що згідно з підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, почеркознавча експертиза належить до криміналістичних видів експертиз;
		- частиною третьою статті 7 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних експертиз, здійснюється виключно державними спеціалізованими установами.
		 
		6.17. Також матеріали справи містять висновок експертного дослідження від 25.08.2021 №КЕД-19-21/19369, складений ДНДЕКЦ МВС на замовлення Товариства, щодо проведення комплексного експертного почеркознавчого дослідження, експертного технічного дослідження документів та дослідження матеріалів документів у справі №910/2559/21, на вирішення судових експертів поставлені такі питання:
		"1. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_3 на Договорі №01/01-18 від 1 січня 2018 року тією особою, від імені якої він зазначений?
		2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 на Договорі №01/01-18 від 1 січня 2018 року тією особою, від імені якої він зазначений?
		3. Чи нанесений відтиск печатки І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед (ЕВС Eastern Beverage Company Limited) на сторінці 6 Договору №01/01-18 від 1 січня 2018 року у той час, яким датований цей документ?
		4. У який період було виконано рукописний текст (підписи представників сторін договору) на сторінці 6 Договору №01/01-18 від 01 січня 2018 року?
		5. У якому ймовірному проміжку часу відбувся друк тексту на аркушах Договору №01/01-18 від 01 січня 2018 року?
		6. Чи нанесений текст на сторінках 1-5 Договору №01/01-18 від 01 січня 2018 року в той самий проміжок часу, коли і сторінка 6 даного договору?
		7. Чи надруковано Ліцензійний договір №01/01-18 від 01 січня 2018 року на одному або різних принтерах (копіювальних апаратах, багатофункціональних пристроях, тощо)?
		8. Чи є Ліцензійний договір №01/01-18 від 01 січня 2018 року таким, що роздрукований на папері однакових технічних характеристик і чи всі сторінки роздруковані на папері, який належить до однієї партії випуску?"
		 
		6.18. За результатами проведення вказаних досліджень судові експерти дійшли таких висновків:
		"1. Підпис від імені ОСОБА_3 в ліцензійному договору №01/01-18 від 01.01.2018 між "І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед" та ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг", виконаний, ОСОБА_3 .
		2. Підпис від імені ОСОБА_1 в ліцензійному договору №01/01-18 від 01.01.2018 між "І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед" та ТОВ "Істерн Беверідж Трейдінг", виконаний, ОСОБА_1 .
		3. Відбиток печатки "ЕВС EASTERN BEVERAGE COMPANY LIMITED *" на сторінці 6 Договору №01/01-18 від 01 січня 2018 року, ймовірно нанесено не в той час, яким датовано документ.
		Відбиток печатки "Товариство з обмеженою відповідальністю * м. Київ * Україна * "Істерн Беверідж Трейдінг" Ідентифікаційний код 38679874» на сторінці 6 Договору №01/01-18 від 01 січня 2018 року, ймовірно нанесено не в той час, яким датовано документ.
		4 - 6. Питання: "У який період було виконано рукописний текст (підписи представників сторін договору) на сторінці 6 ліцензійного договору №01/01-18 від 01.01.2018?", "У якому ймовірному проміжку часу відбувся друк тексту на аркушах ліцензійного договору №01/01-18 від 01.01.2018?", "Чи нанесений текст на сторінках 1-5 ліцензійного договору №01/01-18 від 01.01.2018 в той самий проміжок часу, коли і сторінки 6 даного договору?", не вирішувались у зв`язку з тим, що на даний час у Експертній службі МВС відсутня методика за напрямом визначення абсолютної давності виготовлення документів за їх реквізитами (виконаними за допомогою знакодрукувальних апаратів та фарбовими матеріалами кулькових ручок).
		7. Друкований текст, який розташований на 1 - 5 аркушах ліцензійного договору №01/01-18 від 01.01.2018 виконано за допомогою одного знакодрукувального пристрою, за типом лазерного принтера; друкований текст, який розташований на 6 аркуші ліцензійного договору №01/01-18, виконано за допомогою іншого знакодрукувального пристрою, за типом лазерного принтера.
		8. Питання "Чи є Ліцензійний договір №01/01-18 від 01 січня 2018 року таким, що роздрукований на папері однакових технічних характеристик і чи всі сторінки роздруковані на папері, який належить до однієї партії випуску?" не вирішувалось, оскільки ініціатором не було надано згоди на проведення досліджень «внаслідок яких договір №01/01-18 від 01.01.2018 може бути знищено чи пошкоджено, в тому числі частково»".
		 
		6.19. Відповідачем 23.10.2021 подано суду рецензію від 17.09.2021 на висновок експертного дослідження від 25.08.2021 №КЕД-19-21/19369 згідно з якою "рецензент констатує, що висновок експертного дослідження №КЕД-19-21/19369 від 25.08.2021 в частині технічного дослідження документів, складений експертами Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Малівською В.С., Симоненко В.С., Задорожньою І.В. виконаний з порушенням методики дослідження відтисків печаток та штампів виготовлених за новими технологіями з метою встановлення періоду їх нанесення, Харківський НДІСЕ Міністерства юстиції України, 2016. (Реєстр методик проведення судових експертиз 2.3.50) і є необгрунтованим".
		 
		7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
		7.1. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/2559/21 за касаційною скаргою Компанії Зафорпо на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
		 
		7.2. У судовому засіданні представники скаржника та відповідача не заперечували щодо розгляду касаційної скарги за відсутності представника позивача-1.
		 
		7.3. Слід зазначити, що ухвали Суду надсилалися на адресу адвоката позивача-1 (Нікулеско Д.С. [на момент касаційного розгляду повноваження чинні, доказів протилежного Суду не подано]), який визначив таку адресу для надсилання судової кореспонденції та брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції та під час апеляційного провадження, інформація щодо зміни адреси листування у порядку частин сьомої та восьмої статті 120 ГПК України у матеріалах справи відсутня.
		 
		7.4. Компанія Беверідж є одним із ініціаторів розгляду спору, а тому має з розумним інтервалом часу цікавитися провадженням у справі, добросовісно користуватися належними правами. Зазначене відповідає судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) [рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України"].
		 
		7.5. Протокольною ухвалою від 22.09.2022 постановлено розглядати справу за відсутності позивача-1.
		 
		7.6. Представник скаржника зазначив про наявність підстав для неприйняття відзиву, вказуючи на відсутність доказів направлення позивачу-1.
		 
		7.7. З огляду на наведене у пунктах 7.2 - 7.4 доводи представника позивача-2 є необґрунтованими.
		 
		7.8. Протокольною ухвалою від 22.09.2022 Суд ухвалив прийняти відзив до розгляду та залучив його до справи.
		 
		7.9. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		7.10. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		8.1. Щодо доводів касаційної скарги вказаних у пункті 4.1 цієї постанови, слід зазначити таке.
		 
		8.2. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		8.3. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		8.4. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду щодо питань застосування норм права у правовідносинах, які означені скаржником, відсутні.
		 
		8.5. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		8.6. Позивачі у даній справі звернулися з позовними вимогами, викладеними у пункті 1.1 цієї постанови.
		 
		8.7. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з такого:
		- звертаючись до суду з даним позовом, позивачі просять заборонити Товариству використовувати укладений Компанією Беверідж і Товариством Ліцензійний договір як правовстановлюючий документ на використання знаків для товарів і послуг за свідоцтвами України, що перелічені у ньому;
		- як похідні вимоги від вказаної позивачі визначили зобов`язання Товариства припинити порушення прав інтелектуальної власності на торговельні марки, які зазначені у Ліцензійному договорі;
		- проте чинне законодавство України не містить такого способу захисту прав як заборона використовувати договір. Крім того, вибраний спосіб не можна назвати ефективним;
		- разом з тим, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачам, тоді як перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню та меті судового розгляду є обов`язком суду;
		- так, в межах даного спору позивачі фактично хочуть заборонити відповідачу використовувати торговельні марки, проте жодних доказів використання Товариством визначених у Ліцензійному договорі торговельних марок позивачами суду не подано;
		- окрім того, Компанія Беверідж в силу приписів статей 651 і 652 ЦК України не позбавлена права звернутися до відповідача з листом про розірвання Ліцензійного договору, а у разі недосягнення сторонами згоди - звернутися до суду з відповідним позовом;
		- що ж до вимог стосовно зобов`язання Товариства припинити порушення прав інтелектуальної власності Компанії Беверідж і Компанії Зафорпо на належні їм торговельні марки, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки при зверненні до суду з відповідними вимогами позивачі мають визначити конкретні види порушення прав - способи використання знаків і подати на підтвердження наведеного відповідні докази.
		 
		8.8. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 16 ЦК України у сукупності із частиною другою статті 5 ГПК України.
		 
		8.9. Слід зазначити, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції вказав, що обраний позивачем спосіб [заборона використовувати Ліцензійний договір як правовстановлюючий документ], по-перше, не передбачений законом, по-друге, не є ефективним, по-третє, позивачі фактично хочуть заборонити відповідачу використовувати торговельні марки.
		 
		8.10. Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що серед способів захисту відсутній такий спосіб як заборона використовувати договір.
		 
		8.11. Так, відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		 
		8.12. Слід зазначити, що, на думку скаржника, припинення використання договору - це припинення дії, яка порушує право.
		 
		8.13. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019 у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19) та ін.].
		 
		8.14. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
		 
		8.15. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частин першої та другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		8.16. Отже, з огляду на вказані приписи суд може, а не зобов`язаний, відповідно до викладеної в позові вимоги визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, це повноваження суду є суддівською дискрецією.
		 
		8.17. Верховний Суд зазначає, що дискреція суду, визначена у вказаній нормі, має узгоджуватися з завданнями та засадами господарського судочинства передбаченими частинами першою та третьою статті 2 ГПК України, у тому числі, з принципам дизпозитивності та верховенства права.
		 
		8.18. В силу приписів статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		 
		8.19. Тобто саме позивач, розпоряджаючись своїх правом щодо предмета спору на власний розсуд, визначає вимоги та подає докази.
		 
		8.20. Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів [пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)].
		 
		8.21. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права [пункт 5.34 постанови від 11.01.2022 №904/1448/20 Великої Палати Верховного Суду].
		 
		8.22. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 
		 
		8.23. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) ЄСПЛ зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
		 
		8.24. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року, заява №38722/02).
		 
		8.25. Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		 
		8.26. Тож у кожному конкретному спорі суд найперше повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають з характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь -якою особою.
		 
		8.27. Верховний Суд звертає увагу, що у даному випадку позивачі заявляють про порушення відповідачем їх прав інтелектуальної власності (торговельні марки) як власників відповідних свідоцтв.
		 
		8.28. Відновленням порушеного права у даному спорі є зобов`язання Товариства припинити порушення прав інтелектуальної власності позивачів, що чітко визначено Законом, а не заборона використання ліцензійного договору.
		 
		8.29. Таким чином, належним і ефективним способом захисту прав позивачів у даній справі є саме друга заявлена ними вимога, а саме зобов`язати Товариство припинити порушення прав інтелектуальної власності Компанії Беверідж і Компанії Зафорпо на торговельні марки за відповідними свідоцтвами України.
		 
		8.30. Також, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину першу статті 20 Закону.
		 
		8.31. Відповідно до частини першої статті 20 Закону будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
		Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах торговельних марок та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону.
		 
		8.32. Позивач-2 зазначає, що відповідач (1) підробив Ліцензійний договір, (2) подав позов у справі №911/3658/20 про заборону позивачам використовувати та розпоряджатись торговельними марками, (3) виробляв і реалізовував товари з нанесенням торговельної марки, використовував її у своїй рекламі. Тобто Товариство, на думку скаржника, вчинило дії, що відповідно до частини першої статті 20 Закону є порушенням прав власника свідоцтва. 
		 
		8.33. Слід зазначити, що підробка договору є злочином [стаття 358 Кримінального кодексу України "Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів"] і розглядається в межах кримінального провадження, а не в процесі вирішення господарського спору.
		 
		8.34. Водночас у господарських судах розглядаються справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів і які передбачені статтею 20 ГПК України, серед іншого щодо визнання недійсними договорів.
		 
		8.35. Що ж до подання позову у справі №911/3658/20, то така дія не може визначатися як порушення прав власника свідоцтва в силу приписів статті 55 Конституції України, частини першої статті 20 Закону та статті 4 ГПК України.
		 
		8.36. З огляду на викладене, доводи скаржника щодо незастосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин статті 16 ЦК України у сукупності з частиною другою статті 5 ГПК України та неправильного застосування частини першої статті 20 Закону не знайшли свого підтвердження.
		 
		8.37. Що ж до тверджень скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не застосовано частину четверту статті 16 Закону, то слід зазначити таке.
		 
		8.38. Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону використанням торговельної марки визнається:
		- нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
		- застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано;
		- застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.
		 
		Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки.
		 
		8.39. На думку скаржника, те, що суди попередніх інстанцій не задовольнили позовну вимогу щодо зобов`язання припинити порушення прав інтелектуальної власності на торговельні марки свідчить про незастосування частини четвертої статті 16 Закону.
		 
		8.40. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій процитували та застосували вказану вище норму права.
		 
		8.41. Так, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання припинити порушення прав інтелектуальної власності на торговельні марки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що саме позивачем не визначено конкретні види порушення прав - способи використання знаків і не подано на підтвердження наведеного відповідних доказів.
		 
		8.42. Разом з тим, судова практика у питанні щодо розгляду спорів про припинення порушення прав інтелектуальної власності на торговельні марки є сталою та послідовною.
		 
		8.43. Так, на підтвердження факту використання торговельної марки власник свідоцтва має, по-перше, визначити яким саме чином відповідач використовує торговельну марку, та, по-друге, подати суду докази вчинення дій з числа зазначених у частині четвертій статті 16 Закону, в залежності від обставин, які доводяться у справі.
		 
		8.44. Отже, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання припинити порушення прав інтелектуальної власності суди попередніх інстанцій вказували на недоведеність такої вимоги.
		 
		8.45. Що ж до доводів скаржника на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (статті 79, частини третьої статті 86, частини першої статті 75 ГПК України), то Верховний Суд зазначає таке.
		 
		8.46. На думку скаржника, суди не застосували стандарт доказування "вірогідність доказів", не надали оцінку усім у сукупності доказам, не застосували частину першу статті 75 ГПК України до спірних правовідносин (на думку Компанії Зафорпо, відповідачем визнані обставини використання торговельних марок), необґрунтовано відхилили клопотання позивачів про призначення комплексної судово-технічної та судово-почеркознавчої експертизи. 
		 
		8.47. Суд відхиляє аргументи скаржника щодо незастосування стандарту доказування "вірогідність доказів", оскільки ці аргументи зводяться до необхідності переоцінки Верховним Судом наданих у справі доказів, що суперечить повноваженням суду касаційної інстанції, закріпленим частиною другою статті 300 ГПК України, а суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими (частина друга статті 300 ГПК України).
		 
		8.48. При цьому Верховний Суд виходить з того, що стаття 86 ГПК України зазначає, що: суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів [частина перша]; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності [частина друга]; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) [частина третя].
		 
		8.49. В силу приписів частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
		 
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
		 
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		 
		Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		 
		8.50. Відповідно до частини першої статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є:
		1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;
		2) з`ясування заперечень проти позовних вимог;
		3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;
		4) вирішення відводів;
		5) визначення порядку розгляду справи;
		6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
		 
		8.51. Водночас доводів того, що попередніми судами під час оцінки та дослідження доказів порушено статті 73, 74, 76-79 ГПК України у касаційний скарзі не доведено.
		 
		8.52. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень і передачі справи на новий розгляд.
		 
		8.53. Верховний Суд наголошує, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
		 
		8.54. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).
		 
		8.55. Отже, позивачем-2 не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо дослідження доказів та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		8.56. Що ж до порушень частини першої статті 75 ГПК України, то слід зазначити таке.
		 
		8.57. Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		 
		8.58. Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що необхідним для звільнення від доказування є наявність двох умов, а саме: (1) учасники справи визнають обставини; (2) у суду не має обґрунтованих підстав вважати такі обставини недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.
		 
		8.59. Визнаними відповідачем обставинами, на думку скаржника, є зазначене у клопотанні про відмову у відкритті провадження та у відзиві на позов, а саме:
		- на підставі Ліцензійного договору у відповідача наявні виключні права на використання торговельних марок і Товариство звернулося до суду з метою позбавлення Компанії Зафорпо права на використання торговельних марок;
		- у 2014 - 2020 роках відповідач використовував торговельні марки в своїй рекламі (витрати на яку становили 224 млн грн), здійснював виробництво та реалізацію товарів з нанесенням на них торговельних марок.
		 
		8.60. Водночас Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує щодо визнання ним використання торговельних марок у рекламі та виробництво і продаж товарів з нанесенням торговельних марок у період після 2018 року.
		 
		8.61. Отже, для застосування приписів частини першої статті 75 ГПК України відсутня така важлива умова як визнання відповідачем саме обставин порушення прав інтелектуальної власності.
		 
		8.62. Таким чином, порушення судами першої та апеляційної інстанцій частини першої статті 75 ГПК України не знайшло свого підтвердження, при цьому суд виходить із зазначеного у пунктах 8.43 - 8.51.
		 
		8.63. Що ж до необґрунтованого відхилення клопотання позивачів про призначення судової експертизи, то Верховний Суд виходить з такого.
		 
		8.64. Мотивуючи відмову у задоволенні клопотання позивачів про призначення судової експертизи, суд першої інстанції зазначив, зокрема, таке:
		 
		"Відповідно до статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
		1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
		2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
		Частиною першою статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Одним з принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Так, матеріали справи містять висновок №КЕД-19-21/19369, складений ДНДЕКЦ МВС на замовлення Товариства, за результатами проведення комплексного експертного почеркознавчого дослідження, експертного технічного дослідження документів та дослідження матеріалів документів у справі №90/2559/21, за результатами проведення якого надано такі висновки:
		« 1. Підпис від імені ОСОБА_3 в ліцензійному договору № 01/01-18 від 01.01.2018 між «І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед» та ТОВ «Істерн Беверідж Трейдінг», виконаний, ОСОБА_3.
		2. Підпис від імені ОСОБА_1 в ліцензійному договору № 01/01-18 від 01.01.2018 між «І-БІ-СІ Істерн Беверідж Кампані Лімітед» та ТОВ «Істерн Беверідж Трейдінг», виконаний, ОСОБА_1 .
		3. Відбиток печатки «ЕВС EASTERN BEVERAGE COMPANY LIMITED *» на сторінці 6 Договору № 01 /01 -18 від 01 січня 2018 року, ймовірно нанесено не в той час, яким датовано документ.
		Відбиток печатки «Товариство з обмеженою відповідальністю * м. Київ * Україна * «Істерн Беверідж Трейдінг» Ідентифікаційний код 38679874» на сторінці 6 Договору №01/01 -18 від 01 січня 2018 року, ймовірно нанесено не в той час, яким датовано документ.
		4-6. Питання: «У який період було виконано рукописний текст (підписи представників сторін договору) на сторінці 6 ліцензійного договору № 01/01-18 від 01.01.2018?», «У якому ймовірному проміжку часу відбувся друк тексту на аркушах ліцензійного договору № 01/01-18 від 01.01.2018?», «Чи нанесений текст на сторінках 1-5 ліцензійного договору № 01/01-18 від 01.01.2018 в той самий проміжок часу, коли і сторінки 6 даного договору?», не вирішувались у зв`язку з тим, що на даний час у Експертній службі МВС відсутня методика за напрямом визначення абсолютної давності виготовлення документів за їх реквізитами (виконаними за допомогою знакодрукувальних апаратів та фарбовими матеріалами кулькових ручок).
		7. Друкований текст, який розташований на 1 - 5 аркушах ліцензійного договору №01/01-18 від 01.01.2018 виконано за допомогою одного знакодрукувального пристрою, за типом лазерного принтера; друкований текст, який розташований на 6 аркуші ліцензійного договору № 01/01-18, виконано за допомогою іншого знакодрукувального пристрою, за типом лазерного принтера.
		8. Питання «Чи є Ліцензійний договір № 01/01-18 від 01 січня 2018 року таким, що роздрукований на папері однакових технічних характеристик і чи всі сторінки роздруковані на папері, який належить до однієї партії випуску?» не вирішувалось, оскільки ініціатором не було надано згоди на проведення досліджень «внаслідок яких договір №01/01-18 від 01.01.2018 може бути знищено чи пошкоджено, в тому числі частково».».
		Разом з тим, для визначення часу (періоду часу) нанесення відтисків печаток (штампів) у документі використовується методика (реєстраційний код 2.3.50 у Реєстрі методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України «Методика дослідження відтисків печаток і штампів, виготовлених за новими технологіями, з метою встановлення періоду їх нанесення»; далі - Методика), яка дозволяє встановлювати період нанесення відтисків печаток і штампів, при умові , надання вільних зразків відтисків печаток (штампів), а саме при умові надання датованих документів, що містять відтиск печатки (штампу) за період їх датування - шість місяців до дати вказаної у досліджуваному документі та шість місяців після цієї дати, включаючи дату, якою датований наданий на дослідження документ (документи у кількості 25-30 штук за кожен місяць вказаного періоду за різні числа із якісним відображенням відтисків печатей у цих документах), а також документи за той період часу, в який виходячи із матеріалів справи, міг бути нанесений досліджуваний відтиск у документі (приблизно це від 300 документів).
		Тобто, вказана методика передбачає, що зразки надаються за кожен місяць, за різні дати, у тому числі й за дату, якою датований наданий на дослідження документ. Даний факт, підтверджує Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України у листі від 18.10.2021 №14358-21.
		Крім того, ДНДЕКЦ МВС також зазначалося про необхідно надання не менш ніж 10 відбитків за кожен рік, отриманих з моменту виготовлення печатки до дати, якою оформлений документ, не менш ніж 10 відбитків за кожен рік, отриманих з дати, якою оформлений документ, до моменту призначення експертизи, не менш ніж 10 відбитків за кожен місяць, отриманих за три, два, та один місяці до дати, якою оформлений документ, не менш ніж 10 відбитків за кожен місяць, отриманих за один, два та три місяці після дати, якою оформлений документ.
		Експертам ДНДЕКЦ МВС було надано лише три документи, виконані в один день 17.10.2017, та два документи, виконані 17.04.2018.
		З пояснень представників сторін вбачається, що господарські відносини позивачів і відповідача тривали невеликий проміжок часу, що свідчить про неможливість подати необхідну за Методикою кількість зразків.
		Що ж до встановлення відносної давності документа, то відповідач заперечує проти проведення експертного дослідження з даного питання, оскільки оригінал документу може бути незворотно пошкоджений".
		 
		8.65. Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, суд апеляційної інстанції зазначив таке:
		 
		"Представник апелянтів заявив клопотання про проведення комплексної додаткової судово-технічної та судово-почеркознавчої експертизи для надання відповіді на наступні питання:
		1. У який період часу був виконаний рукописний текст (підписи представників сторін договору) на сторінці 6 Договору № 01/01-18 від 1 січня 2018 року;
		2. У якому ймовірному проміжку часу відбувся друк тексту на аркушах Договору №01/01-18 від 1 січня 2018 року?
		3. Чи нанесений текст на сторінках 1-5 Договору № 01/01-18 від 1 січня 2018 року в той самий проміжок часу, коли і сторінки 6 даного договору?
		4. Чи є Ліцензійний договір № 01/01-18 від 1 січня 2018 року таким, що роздрукований на папері однакових технічних характеристик і чи всі сторінки роздруковані на папері, який належить до однієї партії випуску?
		Відповідно до норм ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
		1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
		2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не може замінити інші засоби доказування. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.
		Призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.
		З огляду на предмет позовних вимог щодо заборони використовувати ліцензійний договір, зобов`язання припинити порушення прав інтелектуальної власності Компанії-1 на торговельні марки, предметом доказування у спорі є дослідження обставин, які свідчать про порушення прав інтелектуальної власності Компанії-1 на торговельні марки; позивач не доводить обставин порушення його права інтелектуальної власності на торгівельні марки виконанням/невиконанням умов ліцензійного договору, тому у предмет доказування не входить з`ясування дійсності/недійсності умов ліцензійного договору.    
		Відтак, оскільки відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення обставин справи, що стосуються предмету доказування, даний спір може бути розглянуто за наявними в матеріалах справи доказами, тому суд відмовляє у призначенні судової експертизи".
		 
		8.66. З огляду на викладене вище, твердження скаржника про те, що, розглядаючи заявлені позивачами клопотання, суди відмовили у їх задоволенні, при цьому взагалі не навели жодних мотивів щодо відсутності/наявності підстав у контексті необхідності чи не необхідності саме у призначенні судової експертизи; будь-яких обґрунтувань, за якими суд вважав відповідні доводи відповідача безпідставними, не наведено і в судовому рішенні при вирішенні справи по суті, не відповідає дійсності, оскільки як ухвала Господарського суду міста Києва від 15.11.2021, так і постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 містять відповідні мотиви та обґрунтування, з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у призначенні експертизи.
		 
		8.67. При цьому міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статтей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.
		 
		8.68. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відсутні.
		 
		8.69. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
		 
		8.70. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
		 
		8.71. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
		 
		8.72. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		 
		8.73. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		 
		8.74. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, відзиві, не спростовують вказаного висновку.
		 
		9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		 
		9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача-2 слід залишити без задоволення.
		 
		10. Судові витрати
		10.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Zaforpo Ventures Limited (Зафорпо Венчурс Лімітед) на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №910/2559/21 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 у справі №910/2559/21 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                              Т. Малашенкова
		 
		 
		Суддя                                                                                               І. Бенедисюк
		 
		 
		Суддя                                                                                               І. Булгакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...