Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2022.
Дата набрання законної сили: 08.09.2022
Номер судового провадження: 11-279сап21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРЕМА ДУМКА (частково розбіжна)
		суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Рогач Л. І., Ткача І. В.
		Провадження № 11-279сап21
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Дисциплінарне провадження щодо скаржника
		(1.1) Зміст рішення Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя
		1.           11 квітня 2018 року Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя (далі - ДДП ВРП) ухвалила рішення № 1073/2дп/15-18 про притягнення ОСОБА_1 (далі - скаржник) до дисциплінарної відповідальності (далі - рішення ДДП ВРП). Кваліфікувала його дії як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), і застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді. Під час розгляду дисциплінарної справи встановила такі обставини:
		1.1.       22 грудня 2015 року до Вищої ради юстиції надійшла заява скаржника про відставку.
		1.2.       Під час перевірки заяви та матеріалів про звільнення судді у відставку виявилося, що скаржник з 3 серпня 2015 року був відсутнім на роботі з невідомих причин і фактично припинив виконання обов`язків зі здійснення правосуддя (довідка Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року № 130/0323/16, акти про відсутність на роботі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва № 3, 4, 6, 7, 8 за 2015 рік і № 1, 2 за 2016 рік).
		1.3.       14 липня 2015 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС України) розмістила на своєму офіційному вебсайті інформацію про те, що під час засідання 10 липня 2015 року вона задовольнила клопотання Генерального прокурора України та на два місяці відсторонила скаржника від займаної посади з огляду на те, що 24 червня 2015 року скаржник отримав повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення) та частиною другою статті 376-1 (незаконне втручання у роботу автоматизованої системи документообігу суду) Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		1.4.       3 липня 2015 року Новозаводський районний суд міста Чернігова постановив ухвалу, згідно з якою надав дозвіл на затримання скаржника.
		1.5.       2 та 8 липня 2015 року слідчий Генеральної прокуратури України прийняв постанови про оголошення скаржника у національний і міжнародний розшуки відповідно.
		1.6.       Голова Апеляційного суду міста Києва Головачов Я. В. надав довідку, яку склав відділ кадрової роботи та управління персоналом, про те, що згідно з даними «Verex Director» - програми автоматизованого контролю входу (виходу) працівників суду до адміністративної будівлі та приміщень суду, які не віднесені до публічного блоку, - з 3 серпня 2015 року до 1 березня 2018 року не зафіксовано вхід (вихід) скаржника (користувача електронної картки доступу до приміщень суду № 1222).
		1.7.       Скаржник усунувся від виконання визначених законом обов`язків судді. З 3 серпня 2015 року і до часу прийняття рішення ДДП ВРП без поважних причин на робочому місці не з`являвся.
		1.8.       Скаржник безпідставно відсутній на роботі протягом тривалого часу, що підтверджує грубе та систематичне нехтування ним обов`язками судді. Така поведінка є умисною, такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, несумісною зі статусом судді у розумінні частин восьмої та дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII і пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
		(1.2) Зміст рішення Вищої ради правосуддя
		2.           25 травня 2021 року Вища рада правосуддя (далі - ВРП) ухвалила рішення № 1125/0/15-21 про залишення без змін рішення ДДП ВРП (далі - рішення ВРП). Мотивувала його так:
		2.1.       Питання про звільнення скаржника у відставку з посади судді відповідно до його заяви від 22 грудня 2015 року не можна вирішити під час розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		2.2.       23 лютого 2016 року скаржник досяг 65 років. На час прийняття Вищою радою юстиції ухвали про зупинення заяви про звільнення з посади судді у відставку та на час розгляду дисциплінарного провадження скаржник мав статус судді, оскільки не був звільнений з посади у встановленому законом порядку. Тому суддю, який досягнув граничного віку перебування на посаді, можна притягнути до дисциплінарної відповідальності.
		2.3.       20 вересня 2018 року Апеляційний суд міста Києва надіслав до ВРП лист, у якому повідомив таке:
		2.3.1.  З 23 червня до 31 липня 2015 року включно скаржник перебував в основній щорічній і у щорічній додатковій відпустках.
		2.3.2.  12 серпня 2015 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов лист адвоката Кравця Ростислава Юрійовича в інтересах скаржника. До листа автор долучив заяву скаржника про надання відпустки з 1 серпня до 19 вересня 2015 року. Апеляційний суд міста Києва у відповідь повідомив про відсутність юридичних підстав для надання відпустки скаржнику з 1 серпня 2015 року, бо зазначена заява надійшла пізніше запитуваної дати початку відпустки, а наказ про надання відпустки не може бути виданий пізніше дати її початку та не може містити посилань на дати, які вже минули на момент його видачі.
		2.3.3.  29 вересня 2015 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов інший лист адвоката Кравця Ростислава Юрійовича в інтересах скаржника. До листа автор долучив заяву скаржника про надання відпустки з 19 вересня до 11 листопада 2015 року. Апеляційний суд міста Києва у відповідь повідомив про відсутність юридичних підстав для надання відпустки скаржнику з 19 вересня 2015 року, бо зазначена заява надійшла пізніше запитуваної дати початку відпустки, а наказ про надання відпустки не може бути виданий пізніше дати її початку та не може містити посилань на дати, які вже минули на момент його видачі.
		2.3.4.  10 листопада 2015 року до Апеляційного суду міста Києва надійшов лист адвоката Кравця Ростислава Юрійовича в інтересах скаржника. До листа автор долучив заяву скаржника про надання відпустки з 12 листопада до 31 грудня 2015 року. Апеляційний суд міста Києва у відповідь повідомив про відсутність юридичних підстав для прийняття рішення з питань, які викладені у зверненні, оскільки адвокат не долучив копію договору про надання правової допомоги скаржнику.
		2.4.       Доводи адвоката Сільвицького Ігоря Володимировича про те, що скаржник був переконаним, що перебував у відпустці на підставі поданих ним заяв, не можна взяти до уваги, оскільки вони є власним тлумаченням обставин та не ґрунтуються на будь-яких об`єктивних даних і доказах (немає наказів голови суду про надання відпусток відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку).
		2.5.       Скаржник за відсутності поважних причин не з`являвся на роботі, чим порушив законодавство України про працю та правила внутрішнього трудового розпорядку, тобто фактично у такий спосіб ухилився від виконання службових обов`язків судді.
		2.6.       Здійснення правосуддя є основним, але не єдиним обов`язком судді. Досягнення суддею 65 років хоч і зумовлює неможливість здійснення правосуддя, однак не звільняє від обов`язку дотримуватись норм суддівської етики, високих стандартів поведінки та не звільняє від необхідності перебувати на роботі. Саме по собі припинення повноважень судді не зумовлює право перебувати протягом робочого часу поза межами місця роботи.
		(2) Провадження у справі про оскарження рішення ВРП
		(2.1) Доводи скаржника
		3.           13 вересня 2021 року до суду надійшла скарга на рішення ВРП (скаржник назвав її «касаційною»). Просив скасувати це рішення та зобов`язати ВРП скасувати рішення ДДП ВРП. Обґрунтував скаргу так:
		3.1.       Склад ВРП був неповноважним для ухвалення рішення. Члени ВРП Блажівська О. Є., Грищук В. К. , Прудивус О. В., Саліхов В. В. і Болотін С. М. не могли брати участь у розгляді скарги на рішення ДДП ВРП, бо входили до складу дисциплінарної палати, яка ухвалила таке рішення.
		3.2.       Член ВРП Маловацький О. В., який брав участь у засіданні Секції Вищої ради юстиції 21 березня 2016 року, не мав права розглядати скаргу адвоката Сільницького І. В. на рішення ДДП ВРП.
		3.3.       ВРП не відповіла на питання про те, чи повноважна вона після подання 22 грудня 2015 року скаржником заяви про відставку за відсутності на той час жодного дисциплінарного провадження самостійно ініціювати після досягнення граничного віку перебування на посаді судді дисциплінарне провадження та зупиняти розгляд заяви про відставку.
		3.4.       ВРП у рішенні обмежилась посиланням на наявність актів про відсутність скаржника на робочому місці у 2015-2016 роках (з 3 серпня 2015 року), не оцінила факти незаконного кримінального переслідування, відсторонення від посади та фізичного перешкоджання у можливості потрапити до суду на робоче місце у цей період часу.
		3.5.       Сторона обвинувачення у кримінальному провадженні мала всі можливості для того, щоби протягом 5 років звернутися до суду з обвинувальним актом щодо скаржника, однак не зробила цього. За результатами досудового розслідування було прийняте рішення про закриття кримінального провадження «у зв`язку з відсутністю події злочину». За відсутності незаконного кримінального переслідування не виникло б жодних питань присутності чи відсутності скаржника на робочому місці.
		(2.2) Доводи ВРП
		4.           19 жовтня 2021 року ВРП подала відзив на скаргу. Просила відмовити у задоволенні останньої. Навела доводи, аналогічні до тих, які навели ДДП ВРП і ВРП у рішеннях.
		5.           24 січня 2022 року ВРП подала письмові пояснення. Мотивувала їх так:
		5.1.       Згідно з відомостями ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва з 3 серпня 2015 року до 11 квітня 2018 року скаржник не отримував суддівську винагороду.
		5.2.       9 грудня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 640/30527/20 за позовом скаржника до Голови ліквідаційної комісії Апеляційного суду міста Києва Орлюка Д. Л., Київського апеляційного суду, зокрема, про стягнення на користь скаржника заборгованості з виплати суддівської винагороди, що виникла з часу припинення нарахування (26 липня 2015 року), включно до моменту відрахування зі штату Апеляційного суду міста Києва (11 червня 2018 року). Тим самим скаржник фактично погоджується з висновками ВРП про те, що після закінчення повноважень його трудові відносини з Апеляційним судом міста Києва на час розгляду дисциплінарної справи не припинилися.
		(3) Зміст рішення Великої Палати Верховного Суду
		6.           8 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою рішення ВРП скасувала (далі - постанова). Мотивувала постанову так:
		6.1.       ДДП ВРП і ВРП не конкретизували, в яких саме питаннях поведінка скаржника порочила звання судді та підривала авторитет правосуддя. Інкриміноване скаржнику діяння не стосується питань моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, проявів неповаги до колег та учасників судового процесу.
		6.2.       Ні частина сьома статті 56 Закону № 1402-VIII, ні частина п`ята статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), який, крім окремих положень, втратив чинність 30 вересня 2016 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ні зміст присяги судді не передбачають дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку суду.
		6.3.       Основні професійні обов`язки судді прямо чи опосередковано пов`язані зі сферою відправлення правосуддя. Скаржник у період поведінки, поставленої йому за провину, не мав права реалізовувати повноваження через тимчасове відсторонення від посади судді на підставі рішення ВККС України від 10 липня 2015 року, а після 23 лютого 2016 року - за віком.
		6.4.       ВРП належно не аргументувала, які конкретно норми суддівської етики, стандарти професійної поведінки й обов`язки, передбачені частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VIII або частиною п`ятою статті 55 Закону № 2453-VI, порушив скаржник, який не з`являвся на роботу, не маючи повноважень розглядати справи й ухвалювати судові рішення.
		6.5.       У рішеннях ДДП ВРП і ВРП немає переконливого мотивування того, як згадана формальна невідповідність дій позивача загальним вимогам трудового законодавства дискредитувала судову систему, завдавала шкоди репутації всього суддівського корпусу і досягла такого ступеня тяжкості, щоби порочити звання судді та підривати авторитет судової влади.
		6.6.       Розгляд справ і ухвалення рішень скаржником, якого підозрювали у вчиненні злочинів проти правосуддя, після спливу строку відсторонення від виконання повноважень судді та до досягнення 65-річного віку викликали б обґрунтовані сумніви у незалежності, неупередженості судді та значно гірше вплинули б на сприйняття судової влади суспільством.
		6.7.       Законодавство не зобов`язує особу, підозрювану у кримінальних правопорушеннях, добровільно здаватися правоохоронним органам чи створювати цим органам сприятливі умови для позбавлення її свободи.
		6.8.       13 січня 2021 року прокурор прийняв постанову, якою закрив кримінальне провадження за підозрою скаржника у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375, частиною другою статті 376-1 КК України, на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України (у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей для їхнього отримання).
		6.9.       ВРП, кваліфікуючи відсутність судді на роботі та нездійснення правосуддя як дисциплінарний проступок (грубе і систематичне нехтування обов`язками судді), вказала, що причини такої поведінки невідомі. Вказане не узгоджується з посиланням ВРП на вручення судді підозри, надання дозволу на його затримання й оголошення в розшук. ВРП не оцінила ці обставини, як і аргументи скаржника щодо поважності причин його відсутності на робочому місці, перешкоджання у можливості потрапити на роботу та припинення кримінального переслідування з підстави, що реабілітує особу.
		6.10.    З огляду на те, що скаржник не виконував обов`язків судді з 10 вересня 2015 року до 23 лютого 2016 року, а не з 3 серпня 2015 року до 11 квітня 2018 року, як зазначила ВРП, а також на відсутність у її рішенні оцінки доводів скаржника про наявність у нього поважних причин, які перешкоджали виконанню обов`язків судді, є сумнів стосовно дотримання принципу пропорційності під час обрання виду стягнення.
		6.11.    Рішення ВРП не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
		7.           Погоджуємося з відмовою Великої Палати Верховного Суду у задоволенні вимог скаржника про зобов`язання ВРП скасувати рішення ДДП ВРП та закрити дисциплінарне провадження, але вважаємо, що не було підстав скасовувати рішення ВРП.
		8.           Проблему у цій справі спричинило, насамперед, поновлення ВРП 27 квітня 2021 року строку на оскарження рішення ДДП ВРП від 11 квітня 2018 року на тій підставі, що скаржник не міг подати відповідну скаргу через відсутність остаточного процесуального рішення у кримінальному провадженні, в якому він був підозрюваним. Приблизно так само скаржник обґрунтовував і те, чому він тривалий час не з`являвся на роботі. Проте наявність кримінального провадження та підозри не є та не можуть бути поважними причинами відсутності на робочому місці та неможливості захищати себе від неправомірних, на думку скаржника, дій органів влади. Зрештою, скаржник мав адвокатів, послугами яких неодноразово користувався, зокрема, з метою подання заяв про відпустку. З одного боку, ці заяви, надіслані до суду поштою через адвоката, підтверджують у певні періоди відсутність скаржника на роботі без достатніх підстав (див. пункт 24.2.2 нижче). З іншого боку, якщо у скаржника була можливість користуватися послугами адвоката для того, щоби писати листи до суду, він міг скористатися такими послугами і для оскарження рішення ДДП ВРП.
		9.           Скаржника притягнули до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII - допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу. Вказаний пункт не передбачає вичерпного переліку діянь, які порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя. ДДП ВРП вважала, що поведінкою скаржника, яка порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя (пункт 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII), є те, що він упродовж тривалого часу без поважних причин був відсутнім на роботі. Це діяння ДДП ВРП оцінила як грубе та систематичне нехтування суддею обов`язками, що є несумісним зі статусом судді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України, пункт 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII).
		10.        Така кваліфікація діяння скаржника є правильною. Обов`язок виконувати роботу, яка полягає не тільки у розгляді судових справ і ухваленні судових рішень, охоплюється нормами суддівської етики та стандартами поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду. Небажання належно виконувати цей обов`язок порочить звання судді.
		11.        У постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що вичерпний перелік професійних обов`язків судді визначений частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VIII. З цим висновком можна погодитися. Проте у практиці Великої Палати Верховного Суду він має, так би мовити, продовження: «Обов`язки суддів містять як урегульовані правовими нормами вимоги щодо необхідної поведінки судді (юридичні обов`язки), так і вимоги, що мають характер моральних та обумовлюються вимогами професійного обов`язку судді. Невиконання або неналежна реалізація суддею обов`язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2018 року у справі № 800/153/17 (П/9901/313/18)). Отже, з визначених частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VIII професійних обов`язків судді випливають «вимоги, що мають характер моральних». Їхнє невиконання теж може мати наслідком втрату статусу судді.
		12.        Суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики (пункт 2 частини п`ятої статті 55 Закону № 2453-VI).
		13.        Суддя зобов`язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII).
		14.        «Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону…, а також дотримання високих стандартів поведінки…»(стаття 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з`їздом суддів України 22 лютого 2013 року). «Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною» (стаття 3 цього кодексу).
		15.        Означені стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, визначені, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23.
		16.        Велика Палата Верховного Суду помилково застосувала Четвертий показник Бангалорських принципів поведінки суддів і не застосувала Шостий: «Компетентність та старанність є необхідними умовами для виконання суддею своїх обов`язків». «Суддя присвячує свою професійну діяльність виконанню судових функцій, до яких належать не тільки виконання судових та посадових обов`язків у судовому розгляді справи та винесення рішень, а й інші завдання, що стосуються судової посади та діяльності суду» (пункт 6.2 Бангалорських принципів поведінки суддів).
		17.        Суддя зобов`язаний систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень в суді, де він обіймає посаду (пункт 7 частини п`ятої статті 55 Закону № 2453-VI; пункт 8 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII).
		18.        Таким чином, суддя не може стверджувати про те, що його робота зводиться до розгляду судових справ і ухвалення судових рішень. Більше того, він не вправі допускати можливість не перебувати тривалий час на робочому місці без належних підстав (зокрема, вважаючи, що оскільки відсторонення від посади та досягнення 65-річного віку не дозволяють розглядати справи й ухвалювати судові рішення, то і перебування на роботі не має сенсу).
		19.        Маючи обов`язок бути прикладом неухильного додержання вимог закону та демонструвати бездоганну поведінку, суддя повинен розуміти, що його трудові відносини регулюються не виключно Законами № 2453-VI і № 1402-VIII, але й Кодексом законів про працю України та іншими Законами, зокрема у частині, що стосується припинення трудових відносин і виконання службових обов`язків до часу такого припинення.
		20.        Скаржник наголошував на своїй високій трудовій дисципліні, 40-річному досвіді роботи на посаді судді, у тому числі 12-річному перебуванні на посаді голови суду, 6-річному членстві у Вищій раді юстиції. Саме тому немає сумніву у тому, що суддя з таким досвідом, зокрема і на керівній посаді, усвідомлював протиправність дій, коли був відсутній на роботі без поважних причин.
		21.        Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що «ні частина сьома статті 56 Закону № 1402-VIII, ні частина п`ята статті 55 Закону № 2453-VI, ні зміст присяги судді не містять положень про дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку суду», є правильним. Але дисциплінарне правопорушення, за вчинення якого скаржника притягнули до дисциплінарної відповідальності, не стосується виконання ним правил внутрішнього трудового розпорядку суду. Тому вказаний висновок не впливає на дисциплінарне провадження щодо скаржника.
		22.        Повноваження судді припиняються у разі досягнення суддею шістдесяти п`яти років (пункт 1 частини сьомої статті 126 Конституції України). Повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років. Суддя не може здійснювати правосуддя з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років (частини перша та третя статті 120 Закону № 1402-VIII). Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ (частина перша статті 125 Закону № 1402-VIII).
		23.        Отже, до досягнення суддею 65-річного віку, включно з днем такого досягнення, у межах трудових відносин з відповідним судом суддя має здійснювати правосуддя. З наступного дня після досягнення цього віку він не може здійснювати правосуддя, але трудові відносини з судом тривають до їхнього припинення. Відповідно і гарантії оплати праці за виконання обов`язків, інших, ніж здійснення правосуддя, теж діють до того часу, поки ці відносини не будуть припинені у встановленому порядку, якщо тільки не буде доведено, що виконання цих обов`язків припинилося раніше, ніж трудові відносини (у справі № 640/30527/20, в якій 9 грудня 2020 року відкрив провадження адміністративний суд першої інстанції, скаржник обґрунтовує, чому слід стягнути на його користь суддівську винагороду з 26 липня 2015 року аж до відрахування 11 червня 2018 року зі штату Апеляційного суду міста Києва, а відповідно має пояснювати, де він перебував у вказаний період часу).
		24.        Твердження Великої Палати Верховного Суду про те, що скаржник не виконував обов`язків судді з 10 вересня 2015 року до 23 лютого 2016 року треба розуміти, як визнання того, що у вказаний період він не здійснював правосуддя і не виконував інші обов`язки судді. Проте це не виключає висновку ДДП ВРП і ВРП про те, що скаржник не був на роботі і більш тривалий період - з 3 серпня 2015 року до 11 квітня 2018 року. У межах цього періоду слід виокремити декілька:
		24.1.    З 10 липня до 10 вересня 2015 року включно - період відсторонення скаржника від посади судді на підставі рішення ВККС України.
		24.1.1.   Суддя на час відсторонення від посади позбавляється права на отримання доплат до посадового окладу судді (абзац третій частини четвертої статті 49 Закону № 2453-VI).
		24.1.2.   Відсторонення від посади не припиняє трудові відносини судді з відповідним судом. Таке відсторонення означає, що суддя не може здійснювати правосуддя, проте не звільняється від виконання інших обов`язків судді. Вказане підтверджує те, що за період відсторонення суддя позбавляється тільки частини суддівської винагороди (доплат до посадового окладу), а іншу частину має право отримувати (за умови належного виконання обов`язків, не пов`язаних зі здійсненням правосуддя).
		24.1.3.   Немає жодних доказів присутності скаржника в Апеляційному суді міста Києва з 3 серпня до 10 вересня 2015 року включно (як, зрештою, і після цього). Так само немає підтвердження доводам скаржника про те, що його не впускали до цього суду охоронці. За словами скаржника, коли йому чинили «фізичне перешкоджання … в можливості потрапити до суду на своє робоче місце» перешкоди, поліцію він не викликав. Відеозаписи його спроб потрапити на роботу відсутні.
		24.1.4.   Більше того, 30 червня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову, згідно з якою надала згоду на затримання та арешт (взяття під варту) скаржника, 3 липня 2015 року Новозаводський районний суд міста Чернігова постановив ухвалу, згідно з якою надав дозвіл на затримання скаржника з метою приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а 2 та 8 липня 2015 року слідчий Генеральної прокуратури України прийняв постанови про оголошення скаржника у національний і міжнародний розшуки відповідно. Тому є обґрунтовані сумніви у тому, що скаржник, який перебував у розшуку та мав бути затриманий згідно з чинним судовим рішенням, намагався потрапити на роботу після завершення 31 липня 2015 року його відпустки як упродовж періоду відсторонення його від посади, так і після цього.
		24.2.       З 11 вересня 2015 року до 23 лютого 2016 року включно - період від завершення відсторонення скаржника від посади судді до досягнення ним 65-річного віку.
		24.2.1.   Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що скаржник «не виконував своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя з 10 вересня 2015 року по 23 лютого 2016 року». Отримання ВРП 22 грудня 2015 року заяви скаржника про відставку та відсутність рішення за цією заявою для 22 січня 2016 року включно на цей висновок не впливає.
		24.2.2.   Скаржник вважає, що нібито продовжував перебувати у відпустці після 31 липня і до 31 грудня 2015 року включно.
		    Проте два листи адвоката із заявами скаржника про надання нових відпусток надходили до Апеляційного суду міста Києва після того, як розпочався бажаний для скаржника період відпустки. Тому навіть якби голова суду задовольнив такі заяви, то у періоди з 1 до 12 серпня 2015 року (дати отримання судом заяви про надання відпустки з 1 серпня до 19 вересня), а також з 20 до 29 вересня 2015 року (дати отримання судом ще однієї заяви про надання відпустки з 19 вересня до 11 листопада) у скаржника не було підстав не з`являтися на роботі. Більше того, він не просив про такий вид відпустки, який голова суду зобов`язаний надати саме у той період, який зазначив скаржник. Тому до видання відповідного наказу він не міг не з`являтися на роботі. Те, що адвокат, імовірно, не цікавився виданням таких наказів, не знімає відповідальності за відсутність на роботі зі самого скаржника.
		    Третій лист адвоката із заявою скаржника про надання відпустки з 12 листопада до 31 грудня 2015 року надійшов до суду 10 листопада 2015 року. Суд повідомив ВРП, що не задовольнив цю заяву через те, що мав сумніви у наявності повноважень в адвоката через відсутність копії договору про надання правової допомоги скаржникові. На нашу думку, зазначений період відсутності скаржника на роботі міг потребувати більшої уваги ВРП хоча би для того, щоби переконатися, (а) чи справді скаржник мав підстави просити про надання йому ще однієї відпустки, (б) чи був у суді графік відпусток, згідно з яким була можливість надати її скаржникові, (в) чи не додав адвокат до листа довіреність або ордер, які згідно з пунктами 2 і 3 абзацу другого частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» теж посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомогипоряд із відповідним договором, копію якого адвокат не подав. Однак у будь-якому разі без інформації про те, що голова суду видав наказ про надання відпустки, про яку просив скаржник, останній не міг не з`являтися на роботу.
		24.2.3.   Навіть якщо припустити, що скаржник мав право на відпустки (яке, насправді, не використав у встановленому законом порядку), належна реалізація цього права все одно не дозволяла йому бути відсутнім на роботі до досягнення 65-річного віку, а тим більше - до дня відрахування зі штату суду (остання заява про надання відпустки передбачала її закінчення 31 грудня 2015 року, тоді як скаржник досяг 65-річного віку 23 лютого 2016 року, а відрахований зі штату 11 червня 2018 року).
		24.3.    З 24 лютого 2016 року до 11 червня 2018 року - період після досягнення граничного віку перебування на посаді судді до відрахування зі штату Апеляційного суду міста Києва.
		25.        На судових засіданнях скаржник неодноразово стверджував, що весь час, поки не ходив на роботу, перебував в Україні, не виїжджав за її межі та навіть не мав паспорта для виїзду за кордон. Проте сумніви у правдивості цих слів зумовлені не стільки поширеною у медіа неперевіреною інформацією про перебування скаржника у російській федерації й оголошенням його у міжнародний розшук, скільки відкритою інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень: 19 липня 2019 року Печерський районний суд міста Києва у справі № 757/37832/19-к постановив ухвалу, в якій зазначив, що відповідно до листа Служби безпеки України від 4 лютого 2019 року № 51/7/3-892 скаржник у 2015 році незаконно перетнув кордон України і по теперішній час знаходиться на території російської федерації. ВРП могла отримати зазначений лист, однак, судячи з матеріалів справи, цього не зробила.
		26.        У постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРП не оцінила «вручення судді підозри, надання дозволу на його затримання та оголошення в розшук», як і не оцінила аргументи скаржника «щодо причин (поважних чи ні) його відсутності на робочому місці, перешкоджання в можливості потрапити до суду на своє робоче місце та припинення згаданого кримінального переслідування з підстав, що реабілітують особу». Отже, після скасування рішення ВРП може спробувати з`ясувати місце перебування скаржника у період його відсутності на роботі (зокрема на підставі даних справи № 757/37832/19-к), а також має визначити, чи можна вважати поважними причинами такої відсутності вчинені державою процесуальні дії у кримінальному провадженні.
		27.        Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ВРП не обґрунтувала, «яким чином сама лише фізична присутність на робочому місці судді, котрий не здійснює правосуддя, могла підвищити довіру до суду громадян, які очікують справедливого судового розгляду для своєчасного й ефективного захисту своїх прав та законних інтересів». Такий висновок Великої Палати Верховного Суду стосується тільки першого та третього періодів, коли скаржник не міг здійснювати правосуддя. У межах цих періодів ВРП тепер зобов`язана навести додаткову аргументацію зв`язку між необхідністю виконання суддею роботи, не пов`язаної безпосередньо зі здійсненням ним правосуддя, званням судді й авторитетом судової влади.
		28.        Роздуми Великої Палати Верховного Суду про те, що «навіть за межами дії відсторонення від виконання повноважень і до досягнення 65-річного віку розгляд справ і прийняття рішень» скаржником, якого на той час підозрювали у вчиненні злочинів проти правосуддя, «викликало б обґрунтовані сумніви в незалежності, неупередженості судді і значно гірше вплинуло б на сприйняття судової влади суспільством», не спрямовують подальшу роботу ВРП. Законодавство України передбачає достатньо юридичних засобів для того, щоби попередити й усунути такі сумніви, якщо вони можуть виникати (розкриття інформації за Законом України «Про запобігання корупції», самовідвід і відвід згідно з процесуальними кодексами, відпустка без збереження заробітної плати за Законом України «Про відпустки» тощо).
		29.        Вочевидь, наявність у судді статусу підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення не звільняє його від виконання професійних обов`язків. В іншому разі повідомлення судді про підозру у вчиненні кримінального правопорушення можна би було використовувати з метою навіть не відсторонити, а повністю усунути суддю від здійснення правосуддя без ухвалення з цього приводу будь-якого рішення та зі збереженням у повному обсязі суддівської винагороди. Проте законодавство України такого сумнівного механізму не передбачає. Можлива незаконність кримінального переслідування не є підставою для звільнення від виконання службових обов`язків.
		30.        Велика Палата Верховного Суду визнала, що нез`явлення скаржника «на роботі впродовж тривалого часу зумовлювалося виключно його кримінальним переслідуванням і бажанням уникнути санкціонованих на той час затримання й арешту». Отже, ВРП після скасування її рішення має оцінити цей мотив дій скаржника на предмет того, чи дозволяє бажання судді уникнути кримінального переслідування, затримання та арешту не виходити йому на роботу (та претендувати на отримання суддівської винагороди) впродовж усього часу тривання кримінального провадження.
		31.        Твердження Великої Палати Верховного Суду про те, що «чинне законодавство не зобов`язує особу, підозрювану у кримінальних правопорушеннях, добровільно здаватися правоохоронним органам чи створювати цим органам сприятливі умови для позбавлення її свободи», не означає, що на таку особу перестає поширювати дію законодавство України щодо виконання професійних обов`язків, і що вона звільняється від будь-яких обов`язків, крім того, який пов`язаний із «бажанням уникнути санкціонованих на той час затримання й арешту». Дисциплінарне провадження щодо скаржника не було пов`язане із тим, що він не «здався» правоохоронним органам і не створив для них «сприятливі умови» для позбавлення його свободи. Більше того, скаржник не стверджував, що переховувався від правоохоронних органів, щоби не створювати для них «сприятливі умови». Навпаки, заявляв, що у період відсторонення від посади судді та перебування у розшуку навіть приходив до суду, куди його не пускала охорона. Тому зазначене вище твердження Великої Палати Верховного Суду не стосується дисциплінарного провадження та не впливає на виконання ВРП її обов`язку після скасування рішення.
		32.        Нарешті, Велика Палата Верховного Суду у постанові вийшла за межі дисциплінарного провадження. Переконані, що за скаргою на рішення ВРП вона не мала:
		(а) встановлювати обставини, які стосуються спору у справі № 757/5351/21-ц про стягнення на користь скаржника з держави (не в особі ВРП) відшкодування на підставі Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР);
		(б) оцінювати законність притягнення скаржника до кримінальної відповідальності та його ситуацію як таку, на яку поширюється дія пункту 2 частини першої статті 2 вказаного Закону;
		(в) виснувати про те, що «санкціоноване в межах відповідного кримінального провадження втручання у право позивача на свободу й особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не могло вважатися вчиненим згідно із законом».
		32.1.    За обставинами справи № 757/5351/21-ц у січні 2021 року скаржник звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду. Стверджував про таке: перебував під слідством більше 5 років; через це був відсторонений від посади судді Апеляційного суду міста Києва; дії органів досудового розслідування дискредитували скаржника як посадову особу високого рангу, що виразилося в обшуку за місцем його роботи, неодноразових обшуках за місцем проживання його та рідних, оголошенні в розшук, публічних висловлюваннях на його адресу, тобто у вчиненні державою дій, спрямованих на втручання в особисте життя та професійну діяльність, незаконне звинувачення його як голови апеляційного суду у вчиненні кримінального правопорушення.
		32.2.    17 вересня 2021 року Печерський районний суд м. Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову: стягнув з Державного бюджету України на користь скаржника 54 931,80 грн втраченого заробітку (суддівської винагороди), 435 000,00 грн компенсації вартості пального через закінчення строку дії талонів і 500 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Мотивував тим, що скаржник має право на відшкодування такої шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР у зв`язку із закриттям кримінального провадження щодо нього через невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості у суді і вичерпання можливостей їх отримати.
		32.3.    16 лютого 2022 року Київський апеляційний суд прийняв постанову про скасування рішення суду першої інстанції у частині задоволених вимог і ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову: стягнув з Державного бюджету України на користь скаржника 750 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, враховуючи, зокрема, тривалість перебування скаржника під слідством (5 років 6 місяців та 19 днів); відмовив у компенсації вартості пального; закрив провадження за вимогою про стягнення втраченого заробітку (суддівської винагороди), оскільки її треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		32.4.    11 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження на підставі частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
		ІІІ. ВИСНОВКИ
		33.        На нашу думку, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» (частиною першою статті 52) підстав для скасування рішення ВРП не було. Остання у рішенні навела обґрунтовані мотиви притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності. Він не надав належних доказів того, що для його відсутності на роботі були інші причини, ніж наявність щодо нього кримінального провадження, оголошення йому підозри у вчиненні кримінального правопорушення, надання згоди на його арешт і затримання, перебування у розшуку. Такі причини не є поважними, а поведінка, спрямована на ухилення від перебування на роботі, порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Тому наявність у діянні скаржника складу дисциплінарного проступку, визначеного у пункті 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, та пропорційність застосованого щодо нього стягнення не викликає сумнівів.
		34.        Велика Палата Верховного Суду вказала, що ВРП і дисциплінарний орган не конкретизували, у чому саме поведінка скаржника порочила звання судді та підривала авторитет правосуддя.Крім того, зазначила, що ВРП належним чином не аргументувала, які конкретно норми суддівської етики, стандарти професійної поведінки й обов`язки, передбачені частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VIII або частиною п`ятою статті 55 Закону № 2453-VI, порушив скаржник.
		35.        Отже, повторно розглядаючи дисциплінарну справу, ВРП повинна конкретизувати її попередні висновки й аргументи про порушення скаржником конкретних норм. Зокрема: 1) ще раз оцінити відсутність скаржника без поважних причин на роботі у періоди (а) відсторонення від посади судді, (б) від завершення такого відсторонення до досягнення 65-річного віку, (в) після досягнення цього віку - до моменту відрахування зі штату суду; 2) за можливості - встановити його місце перебування у період такої відсутності, зокрема, враховуючи лист Служби безпеки України від 4 лютого 2019 року № 51/7/3-892 у справі № 757/37832/19-к; 3) вказати на перелік вищезгаданих норм, порушення яких стосується дисциплінарне провадження.
		Судді : Ю. Л. Власов І. В. Желєзний  М. І. Гриців Л. І. Рогач  Д. А. Гудима І. В. Ткач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...