Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 182/1766/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: 04.10.2022. Зареєстровано: 04.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2022.
Дата набрання законної сили: 04.11.2022
Номер судового провадження: 2/0182/1858/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 182/1766/22
		Провадження № 2/0182/1858/2022 
		 
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		Іменем УКРАЇНИ
		 
		04.10.2022  м. Нікополь
		 
		 
		 
		Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа  приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Наявко Ігор Миколайович про визнання договору дарування недійсним, - 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа  приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Наявко Ігор Миколайович про визнання договору дарування недійсним.
		В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 17 листопада 2016 року між ним та відповідачкою по справі, яка йому доводиться донькою, було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., та зареєстрований в реєстрі за № 16-41. Згідно вищевказаного договору дарування, він передав 1/2 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що інша 1/2 частина вищевказаного житлового будинку належить відповідачці. В той же час, позивач вказує, що договір дарування укладений всупереч його волі, оскільки він помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а отже, на його думку, договір дарування має ознаки недійсності, виходячи з наступного. Так, у 2016році він вирішив заповісти своїй доньці належну йому частку у будинку взамін на те, що вона, разом зі своїм чоловіком, будуть доглядати за ним. Участі у відчуженні житла він не приймав,оскільки є людиною похилого віку, має багато хронічних хвороб та не міг сприймати відповідні терміни та поняття, а тому не знав та не міг знати, що підписує договір дарування,який він вважав заповітом та який мав набрати чинності лише після його смерті. Однак, з моменту укладення договору дарування відповідач не приймає участі в його житті, не надає допомоги, не підтримує ні матеріально ні морально. Натомість, відповідачка разом зі своїм чоловіком виганяють його зі спірного будинку, ображають, постійновчиняють сварки.Будинок наданий часперебуває такожі уйого володінніта користуванні,він здійснюєоплату житлово-комунальнихпослуг таінших витрат,що додаткововказує напомилковість підписаннядоговору даруванняз йогобоку. Начас укладення оспорюваного договору дарування йому було 90 років. Крім цього, позивач посилається на ту обставину, що з 02 червня 2016 року він перебуває на консультативному обліку у лікаря психіатра у зв`язку з наявністю психічного захворювання. Таким чином, вважає, що вказаний договір дарування було укладено під впливом помилки, в момент укладення якого він не розумівйого змістута наслідків, у зв`язкуз чимзмушений звернутисядо судуз позовомпро визнаннянедійсним договорударування 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., та зареєстрований в реєстрі за № 16-41. 
		Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2022 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачам було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.22-23).
		Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть, якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
		Відповідачка про розгляд справи була повідомлена належним чином, про що свідчить повідомлення про поштове відправлення (а.с.26), однак, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористалася, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду від неї не надходили. Крім цього, відповідачка про розгляд справи повідомлялась також на офіційному сайті «Судової влади» (а.с.24).
		Третя особа  приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., про розгляд справи був повідомлений належним чином, однак, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, не скористався також, будь-які заяви чи клопотання на адресу суду від нього не надходили. Конверт, який був направлений за останньою відомою адресою його місця перебування, повернувся з відміткою «за закінченням строку зберігання» (а.с.25). 
		Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		 
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
		Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
		У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
		Судом встановлено, що 17 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 16-41. Згідно вищевказаного договору дарування, позивач передав ОСОБА_2 1/2 частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5-6). 
		Відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		За вимогами статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
		Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
		Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі, гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
		За змістом статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
		За правовою позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 07.06.2018 року, справа № 569/16624/15-ц, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, на підставі статті 229 ЦК України, повинна довести, на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка, дійсно, була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
		Лише у разі встановлення цих обставин, норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15 та від 03.02.2016 року у справі № 6-1364цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року, справа №645/10160/15-ц, від 03.05.2018 року, справа № 465/826/13-ц.
		Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, під час розгляду справи судом були встановлені наступні обставини: на момент укладення оспорюваного договору дарування житлового будинку від 17 листопада 2016 року позивачу було 90 років. З огляду на його старечий вік, стан здоров`я (зокрема, з 02 червня 2016 року (до моменту укладання договору дарування) перебування позивача на консультативному обліку у лікаря психіатра, про що свідчать довідки, які містяться в матеріалах справи (а.с.7-11), згідно з якими позивач потребує догляду та сторонньої допомоги) та фактично після укладення договору позивач продовжує проживати в житловому будинку, який є предметом дарування та користується ним. При цьому, позивач продовжує сплачувати платежі за комунальні послуги та цей житловий будинок є єдиним житлом позивача. Також, суд бере до уваги те, що передача житлового будинку відповідачу фактично не відбулася, оскільки ключі від житлового будинку відповідачці передані не були, оскільки позивач продовжує проживати в будинку, хоча, за умовами договору (п.2.2) дарувальник повинен передати обдарованому ключі від предмету договору, що і є підтвердженням передачі речі. Все це підтверджує той факт, що позивачем в момент укладення оспорюваного договору дарування неправильно сприймались фактичні обставини укладення правочину. У результаті цього позивач помилився у правильному розумінні правової природи правочину та ця помилка має істотне значення, що вплинуло на волевиявлення позивача під час укладення договору дарування, замість договору довічного утримання. Тим більше, суд враховує й те, що спірний житловий будинок є єдиним житлом позивача і він продовжує проживати в ньому та користуватися ним після укладення договору дарування.
		Крім того, зазначення в договорі про факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не впливає на оспорювання дійсності договору, бо судом враховуються вказані вище обставини укладення оспорюваного правочину, пов`язані з віком позивача та станом його здоров`я. Отже, підставою для визнання недійсним договору дарування від 17 листопада 2016 року, укладеного між позивачем та відповідачем, як такого, що був укладений під впливом помилки, є саме помилка в правовій природі правочину.
		Таким чином, позивач довів належними та допустимими доказами факт неправильного сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення. На думку суду, ця помилка, дійсно, має істотне значення для предмету спору.
		Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, враховуючи ту обставину, що позивач при подачі позовної заяви, на підставі ЗУ «Про судовий збір», був звільнений від сплати судового збору, судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь держави. 
		 
		Керуючись ст.ст.5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 90, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа  приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Наявко Ігор Миколайович, про визнання договору дарування недійсним  задовольнити.
		Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана), посвідчений 17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Наявко І.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 16-41.
		Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН  НОМЕР_1 ), на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн.) 40 коп.
		 
		Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		 
		На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя:  І.  О.  Кобеляцька-Шаховал

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...