Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 695/1306/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано судом: 04.10.2022. Зареєстровано: 05.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2022.
Дата набрання законної сили: 08.12.2022
Результат оскарження 08.12.2022 Черкаський апеляційний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: 2/695/824/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа № 695/1306/22 
		номер провадження 2/695/824/22
		                       
		27 вересня 2022 року                            м. Золотоноша
		 
		Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
		головуючого  судді Ушакової К.М.,
		за участю: секретаря судового засідання - Солдат К.В.,
		представника позивача  адвоката Федини О.В.,
		представника відповідача  адвоката Ніколаєва О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Федини Олександра Васильовича до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,
		 
		в с т а н о в и в: 
		 
		представник ОСОБА_1 адвокат Федина О.В. звернувся до суду з позовом до СТОВ «Прогрес» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку. В обґрунтування позову зазначив, що з 15.02.2022 позивач був прийнятий на роботу слюсаря-сантехніка СТОВ «Прогрес». У зв`язку з військовою агресією проти України з 24.02.2022 ОСОБА_1 був призваний у Збройні Сили України та був відсутній за місцем роботи і місцем проживання. 04.05.2022 на адресу позивача кур`єрською доставкою надійшло поштове відправлення від відповідача, в якому містилася копія наказу про звільнення позивача від 29.04.2022 №75-к та лист про звільнення з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору. СТОВ «Прогрес» було відомо про призов ОСОБА_1 до Збройних Сил України та відповідач продовжував нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток по 30.04.2022.
		Враховуючи викладене вище, представник позивача просить поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря-сантехніка СТОВ «Прогрес» з 30.04.2022 та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток з 30.04.2022 по час вирішення справи судом.
		Ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 07.06.2022 прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження з повідомленням (викликом) сторін у даній справі.
		Директором СТОВ «Прогрес» Лисенком В.Ф. надано до суду відзив, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити з таких підстав. 15.02.2022 ОСОБА_1 було прийнято на роботу в СТОВ «Прогрес» за строковим договором по 30.04.2022 на посаду слюсаря-ремонтника. Відповідно до ч. 3 ст.119КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установу, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення терміну дії строкового трудового договору. Укладаючи строковий трудовий договір, позивач надав добровільну згоду та виявив своє волевиявлення на його припинення у визначений сторонами в трудовому договорі термін. В зв`язку з закінченням терміну дії строкового трудового договору СТОВ «Прогрес» було винесено наказ №75-к від 29.04.2022 про припинення дії трудового договору, відповідно до якого в зв`язку з закінченням терміну дії строкового трудового договору позивача звільнено з роботи з 30.04.2022.
		У судовому засіданні представник позивача адвокат Федина О.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
		Представник відповідача адвокат Ніколаєв О.В. у судовому засідані просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві. Додатково пояснив, що ОСОБА_1 в заяві про прийняття його на роботу в СТОВ «Прогрес» виявив своє волевиявлення та просив прийняти його на роботу з 15.02.2022 до 30.04.2022.
		Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
		Судом встановлено, що наказом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» № 35-к від 14.02.2022 ОСОБА_1 прийнято на роботу за строковим трудовим договором на посаду слюсара-ремонтника (7233 18559) з 15.02.2022 по 30.04.2022 з оплатою праці згідно Положення про оплату праці.
		Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 24.02.2022 на підставі наказу ВГ ЗСУ від 22.02.2022 № 2 призваний у Збройні Сили України.
		Наказом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» № 75-к від 29.04.2022 слюсара-ремонтника ОСОБА_1 звільнено з роботи в СТОВ «Прогрес» з 30.04.2022 згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строкового трудового договору.
		Частиною п`ятоюстатті 17 Конституції Українигарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. У ч. 6ст. 43 Конституції Українигарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
		З підстав, передбачених п. 2 ч. 1ст. 36 КЗпП України, трудовий договір може бути припинений у разі закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		У відповідності до ч. 3 ст. 119 КЗпП України(на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Зі змісту цієї правової норми убачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни початку та завершення мобілізації, демобілізації та час дії особливого періоду.
		При цьому, законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій.
		Передбаченіст. 119 КЗпП Українигарантії за своєю сферою дії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором. Право на зазначенні гарантії виникає у зв`язку із настанням юридичного факту залучення до виконання обов`язків, передбаченихзаконами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», прийняттям на військову службу за контрактом, призову на військову службу за призовом під час мобілізації або на особливий період.
		Припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).
		Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у постанові від 25.07.2018 (справа № 761/33202/16-ц), постанові від 13.06.2018 (справа № 813/782/17), які підлягають врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
		Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаютьсяЗаконами України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними нормативними актами.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України»особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Відповідно до статті 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		Відповідно до частин першої та другої статті 2Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначеністаттею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Судом установлено, що ОСОБА_1 24.02.2022 на підставі наказу ВГ ЗСУ від 22.02.2022 № 2 призваний у Збройні Сили України.
		Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
		Отже, припинення трудового договору на підставі п. 2 ст.36КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, прийнятим на військову службу на особливий період, можливе тільки після закінчення особливого періоду або до дня фактичного закінчення проходження ним військової служби.
		У зв`язку з цим звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимогст. 119 КЗпП України.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 7ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Згідно з п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995р. (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Так, ч. 2ст. 235 КЗпП Українипередбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
		Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають врахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
		Представником позивача у тексті позовної заяви зазначено, що «заробітна плата позивача (після призову  середній заробіток) складала: за лютий 2022 рік  3983,19 грн. (після утримань виплачено 3296,47 грн.); за березень 2022 рік - 13650 грн. (після утримань виплачено 10988,25 грн.); за квітень 2022 рік  13639,65 грн. (після утримань виплачено 10979, 92 грн.).За кількості календарних днів 75д. середньоденний заробіток позивача складає: 31272,84 (загальна сума нарахованої заробітної плати) / 75 = 416,97 грн.»
		Суд зауважує, що жодна сума, з якої представник позивача вираховував середньоденний заробіток позивача, не підтверджена належними та допустимими доказами у справі. 
		Відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Системний аналіз ст.ст. 21,94,233 КЗпП Українидає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
		Згідно з п. 3ст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно дост. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленихст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
		Згідно зіст.ст. 76-79 ЦПК Українидоказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
		Частиною 6статті 81 ЦПК Українипередбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		За таких обставин, з урахуванням положень статей77,81 ЦПК України, саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
		Крім того, кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
		Таким чином, представником позивача не доведено обставин щодо вжиття ним заходів з метою отримання інформації про розмір середньої заробітної плати за останні два місяці роботи позивача чи інших даних про заробітну плату позивача для виконання судом розрахунку за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Представник позивача не звертався до суду із клопотанням про витребування вказаних вище доказів.
		У зв`язку з не встановленням належним чином розміру середньої заробітної плати позивача, що перешкоджає правильно обчислити середній заробіток за час вимушеного прогулу, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку задоволенню не підлягають.
		З приводу застосування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах по справах № 753/16193/16, № 761/27037/17 суд зазначає, що встановлені обставини даної справи не є подібними, тому суд не застосував до спірних правовідносин висновки, викладених у вказаних вище справах.
		З практики Європейського суду з прав людини убачається, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Статтею 141 ЦПК Українипередбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Враховуючи, що позивач від сплати судового збору звільнений, суд приходить до висновку про те, що судові витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду пропорційно розміру задоволених позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь держави в розмірі 992,40 грн. 
		Керуючись ст.ст. 259,263-265, 354, 355 ЦПК України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		позов представника ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) адвоката Федини Олександра Васильовича до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (місцезнаходження: с. Богуславець, Золотоніський р-н, Черкаська обл.; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 03793001) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
		Поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря-ремонтника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» з 30.04.2022.
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Рішення в частині поновлення на роботі звернути до негайного виконання.
		Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		   Повний текст судового рішення буде складено 03.10.2022.
		 
		 
		 
		Суддя: К.М. Ушакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...