Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 316/1053/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2022.
Дата набрання законної сили: 28.09.2022
Номер судового провадження: 61-14114ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 вересня 2022 року
		м. Київ
		справа № 316/1053/17
		провадження № 61-14114св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом - державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція»,
		відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		третя особа за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Сектор реєстрації Енергодарської міської ради,
		позивач за зустрічним позовом -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі за зустрічним позовом - держава в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, правонаступником якого є Міністерство енергетики України, державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція», виконавчий комітет Енергодарської міської ради, Територіальна громада м. Енергодар в особі Енергодарської міської ради,
		третя особа за зустрічним позовом, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - комунальне підприємство «Підприємство комунальної власності»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вишняков Максим Ігорович, на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області, у складі судді Бульби О. М., від 09 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: 
		Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,від 13 липня 2021 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2017 року державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (далі - ВП «ЗАЕС») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (квартирою) шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 жовтня 2002 року житловий фонд, в тому числі житловий будинок АДРЕСА_1 , який перебував у віданні Міністерства палива та енергетики України - відомчий житловий фонд, та база ліфтового господарства ВП «ЗАЕС», були передані на баланс КП «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради Запорізької області.
		Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області від 18 липня 2003 року № 145 «Про передачу в тимчасове користування житлових приміщень» ВП «ЗАЕС» були передані у тимчасове користування сорок дві квартири, в тому числі і квартира 
		АДРЕСА_2 .
		У вересні 2006 року ВП «ЗАЕС» звернувся до виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області з клопотанням про надання дозволу на реєстрацію у вищезазначеній квартирі начальника відділу економічної безпеки ВП «ЗАЕС» ОСОБА_1 , а також членів його сім`ї: дружину - ОСОБА_2 і дочку - ОСОБА_3 . Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області від 20 вересня 2006 року № 202 «Про житлові питання» ОСОБА_1 начальнику відділу економічної безпеки ВП «ЗАЕС», склад сім`ї три особи, надано дозвіл на реєстрацію в квартирі строком на три роки, до 20 вересня 2009 року.
		Після 20 вересня 2009 року ВП «ЗАЕС» не звертався до Енергодарської міської ради Запорізької області, до відання якої був переданий державний житловий фонд, як органу, уповноваженого здійснювати правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, з клопотанням про дозвіл реєстрації ОСОБА_1 та членів його сім`ї в квартирі. 
		Енергодарська міська рада Запорізької області не вчиняла дій, направлених на виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї з квартири.
		Із 15 січня 2014 року ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з 
		ВП «ЗАЕС».
		01 грудня 2015 року на спірну квартиру було оформлене право власності держави, в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
		Відносно ОСОБА_1 адміністрацією ВП «ЗАЕС» та Первинною профспілковою організацією ВП «ЗАЕС» не приймалися спільні рішення ні про взяття його на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем роботи, ні про надання йому згідно черговості квартири в порядку, передбаченому чинним житловим законодавством України, як особі, що потребувала поліпшення житлових умов і перебувала на квартирному обліку із затвердженням такого рішення виконавчим комітетом міської ради і видачею ордера на житло.
		10 березня 2017 року позивач направив ОСОБА_1 вимогу «Про звільнення безпідставно займаного приміщення», у відповідь на яку 
		ОСОБА_1 подав заяву про передачу житла йому безоплатно в приватну власність.
		На думку позивача, законні підстави для передачі спірної квартири 
		ОСОБА_1 у приватну власність відсутні, а із 20 вересня 2009 року ОСОБА_1 і члени його сім`ї займають спірну квартиру самоправно, чим порушують право власності позивача.
		Крім того, після подання позову, ВП «ЗАЕС» стало відомо, що з 09 лютого 2007 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі зі ОСОБА_5 , яка також проживає у спірній квартирі та займає її самоправно.
		Посилаючись на вказані обставини та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС», просило суд :
		- усунути перешкоди у користуванні квартирою відомчого житлового фонду АДРЕСА_2 , яка на праві державної власності належить державі Україні в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, закріплена на праві повного господарського відання за ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від імені якого володіння, користування та розпорядження цим житловим приміщенням здійснює ВП «ЗАЕС», шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
		- зняти з реєстраційного обліку з квартири відомчого житлового фонду АДРЕСА_2 
		ОСОБА_1 ;
		У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, правонаступником якого є Міністерство енергетики України, 
		ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС», виконавчого комітету Енергодарської міської ради, територіальної громади м. Енергодар в особі Енергодарської міської ради про скасування державної реєстрації права власності, визнання права на приватизацію квартири, визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
		Зустрічний позов обґрунтовано тим, що 18 липня 2003 року рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області № 145 «Про передачу в тимчасове користування житлових приміщень» 
		ВП «ЗАЕС» були передані у тимчасове користування сорок дві квартири, в тому числі і квартира АДРЕСА_2 . 
		Відповідач не надає доказів та не повідомляє в межах яких норм національного законодавства України ним отримано право власності на спірну квартиру, яка є комунальною власністю. Енергодарською міською радою не приймалося рішення про передачу (відчуження) квартири, яка є комунальною власності, до іншого суб`єкта права власності. Вказане, на думку ОСОБА_1 , є підставою для скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомості.
		Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що спірну квартиру зайняв не самоправно, а на підставі відповідних документів, у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах з 09 квітня 2004 року, як це передбачено приписами статті 118 ЖК України. При цьому положеннями статті 125 ЖК України визначено осіб, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, або скороченням чисельності чи штату працівників. В свою чергу, трудові відносини між позивачем за первісним позовом та ОСОБА_1 були припинені у зв`язку із скороченням штату працівників.
		Квартира АДРЕСА_2 належить до державного житлового фонду та була передана на правах господарського віддання ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС». 
		Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_1 вважав, що має право на безоплатну приватизацію житла, однак в нього відсутній ордер на квартиру через незалежні від нього обставини.
		Оскільки він відкрито володіє та користується квартирою і добросовісно здійснював своє володіння квартирою понад 10 років, до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи статті 334 ЦК України.
		Посилаючись на вказані обставини та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1  просив суд :
		- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру 
		АДРЕСА_2 за державою в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, на підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого 01 грудня 2015 року;
		- визнати за ним право власності на вказану квартиру за набувальною давністю.
		Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 18 серпня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду із позовом ДП «НАЕК «Енергоатом».
		Ухвалою Енергодарського міського суду Запорізької області від 26 січня 2018 року до участі у справі в якості співвідповідача за позовом ДП «НАЕК «Енергоатом» залучено ОСОБА_4 .
		Короткий зміст оскаржених судових рішень
		Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року, позов ДП «НАЕК «Енергоатом» задоволено.
		Усунуто перешкоди у користуванні квартирою відомчого житлового фонду АДРЕСА_2 , яка на праві державної власності належить Державі Україні в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, закріплена на праві повного господарського відання за ДП «НАЕК «Енергоатом» від імені якого володіння, користування та розпорядження цим житловим приміщенням здійснює ВП «ЗАЕС», шляхом виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; знято з реєстраційного обліку із вказаної квартири ОСОБА_1 . 
		У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суди попередніх інстанцій, задовольняючи первісний позов, виходили з того, що  ОСОБА_1 та члени його сім`ї без законних підстав користуються спірної квартири, а тому підлягають виселенню без надання іншого приміщення. При цьому судами враховано, що ОСОБА_1 було надано дозвіл лише на тимчасову реєстрацію в квартирі, ордер, як єдина підстава для вселення відповідачів у житло, не видався, а відповідне рішення виконавчого комітету міської ради не приймалось.
		Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що ОСОБА_1 не доведено як порушення його суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу реєстрацією права власності на квартиру за державою, так і добросовісності заволодіння ним спірною квартирою.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат 
		Вишняков М. І., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ДП «НАЕК «Енергоатом» відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		20 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вишняков М. І. подав касаційну скаргу на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Зупинено, до закінчення перегляду в касаційному порядку, виконання рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року в частині виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_2 .
		У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2021 року залучено до участі у справі Міністерство енергетики України, в якості правонаступника Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Крім того, вважає, що наявні підстави для відступу від висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 
		2019 року у справі № 910/17274/17 (пункт 2 частини другої статті 389 
		ЦПК України).
		Звертає увагу, що  ОСОБА_1  вселився у спірну квартиру на підставі рішення виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області від 20 вересня 2006 року № 202 «Про житлові питання», а тому його вселення не можна вважати самовільним.
		Стверджує, що апеляційний суд мав відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року в справі 
		№ 910/17274/17, оскільки у розглядуваній справі ОСОБА_1 у 2006 році добросовісно заволодів спірним майном. 
		Вказує, що ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників, він є пенсіонером за віком, а тому не може бути виселений зі службового житла без надання іншого житлового приміщення.
		Стверджує, що прийняття державним реєстратором рішення про оформлення права державної власності на квартиру здійснено на підставах, які не відповідають вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Реєстрація права власності за державою порушує права ОСОБА_1 на приватизацію спірної квартири.
		Спірна квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Енергодар та на балансі КП «Підприємство комунальної власності» і не передавалась до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, ДП «НАЕК «Енергоатом» чи ВП «ЗАЕС».
		Будь-які рішення про відчуження комунального майна, передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном стосовно спірного житлового приміщення не приймались.
		ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати копію ордеру, оскільки в організації, що обслуговує будинок, такий документ відсутній. При цьому є всі підстави для застосування у спірних правовідносинах приписів 
		статті 334 ЦК України, у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном понад десять років.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У жовтні 2021 року ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Зазначає, що з огляду на встановлені обставини висновки суддів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України у постанові від 22 червня 2017 року в справі № 6-2010цс16.
		Вважає безпідставним посилання заявника на необхідність відступу 
		від висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17, оскільки ОСОБА_1 в розумінні 
		статті 344 ЦК України не є добросовісним володільцем спірної квартири.
		Звертає увагу, що спірна квартира не надавалась ОСОБА_1 у зв`язку з його перебування у трудових відносинах з ВП «ЗАЕС», а рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області 
		від 20 вересня 2006 року № 202 ОСОБА_1 разом з членами його сім`ї була дозволена лише тимчасова реєстрація в цій квартирі, яка не є службовим житлом. Спеціальний ордер на вселення не видався.
		У жовтні 2021 року Міністерство енергетики України подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду залишити без змін.
		Вказує, що ОСОБА_2 не доведено порушення його прав. Він був обізнаний, що володіє чужою річчю, тому таке володіння, незалежно від його тривалості, не призводить до набуття права власності.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Розпорядженням Енергодарської міської ради від 03 жовтня 2002 року на виконання Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» згідно з рішенням Енергодарської міської ради 
		від 11 січня 2002 року № 7 «Про прийняття в комунальну власність житлового фонду, об`єктів соціальної інфраструктури та об`єктів, які їх обслуговують», зокрема, прийнято на баланс житловий фонд та базу ліфтового господарства ВП «ЗАЕС».
		Згідно акту приймання-передачі об`єктів житлового фонду до комунальної власності м. Енергодар, до вказаних об`єктів увійшов дев`ятиповерховий житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Рішенням Енергодарської міської ради від 18 липня 2003 року розглянуто клопотання адміністрації ВП «ЗАЕС» щодо розміщення в м. Енергодар відрядженого персоналу підприємств та вирішено погодитись з пропозицією ВП «ЗАЕС» щодо розміщення в м. Енергодар відрядженого персоналу підприємств, що беруть участь у забезпеченні робіт із продовження ресурсу енергоблоків станції, модернізації діючого устаткування, упровадження нових систем управління обладнанням, в житлових приміщеннях згідно з додатком.
		13 вересня 2006 року ВП «ЗАЕС» звернулось до виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області з клопотанням «Про надання дозволу на реєстрацію», в якому адміністрація просила надати дозвіл на тимчасову реєстрацію строком на три роки у квартирі відселенського фонду начальнику відділу економічної безпеки 
		ОСОБА_1 , склад родини: ОСОБА_2 - дружина, ОСОБА_3 - дочка.
		Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20 вересня 2006 року, зокрема розділом ІV (Про реєстрацію в квартирі відселенського фонду) за результатами розгляду клопотання адміністрації ВП «ЗАЕС», на підставі статті 98 ЖК України вирішено дозволити реєстрацію у квартиру відселенського фонду АДРЕСА_2 , житлова площа 27,56 кв. м, ОСОБА_1 начальнику відділу економічної безпеки ВП «ЗАЕС», склад сім`ї 3 особи, строком на три роки до 20 вересня 2009 року.
		Із 27 січня 2007 року ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: 
		АДРЕСА_3 .
		Квартира за вказаною адресою до числа службових не включена, ордер на спірну квартиру ОСОБА_1 не видавався.
		Згідно матеріалів реєстраційної справи державним реєстратором прав на нерухоме майно Станіславською Т. О.: 
		-          була здійснена перевірка повноважень представника заявника ВП «ЗАЕС» Вальтер В. С., що підтверджено: заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, до якої внесені відомості документа, що посвідчує особу ОСОБА_6 , а також реквізити довіреності 
		№ 66/2015 від 08 червня 2015 року, виданої Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, і карткою прийому заяви 
		№ 26086928; 
		-          був встановлений факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації права на спірну квартиру, що підтверджено: Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; пошуком заяв у базі даних про реєстрацію заяв та запитів; технічним паспортом № 18708 від 17 червня 2015 року; 
		-          було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 грудня 2015 року, індексний номер: 26616458, з відкриттям в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу номер: 790904423125.
		Станом на дату прийняття державним реєстратором Станіславською Т. О. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (01 грудня 2015 року, індексний номер: 26616458) щодо спірної квартири, право власності територіальної громади м. Енергодара в особі Енергодарської міської ради Запорізької області не було зареєстроване ні на будинок, в якому вона розташована, ні на саму квартиру.
		Позиція Верховного Суду
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підглядає задоволенню.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Щодо позовних вимог ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС»
		Статтею 41 Конституції України передбачено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
		За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначав, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зв`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.
		Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
		Відповідно до статті 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
		Приписами статті 52 ЖК України визначено, що жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради, а у випадках, передбачених Кабінетом Міністрів України, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної ради про надання жилих приміщень для заселення.
		У відповідності до частин першої, другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
		Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		У розглядуваній справі судами встановлено, що у вересні 2006 року 
		ВП «ЗАЕС» звернулось до виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області з клопотанням «Про надання дозволу на реєстрацію», в якому просив надати дозвіл на тимчасову реєстрацію строком на три роки у квартирі відселенського фонду начальника відділу економічної безпеки ОСОБА_1 разом із членами сім`ї.
		Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20 вересня 2006 року, на підставі приписів статті 98 ЖК України, дозволено реєстрацію у квартиру відселенського фонду 
		АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , начальнику відділу економічної безпеки 
		ВП «ЗАЕС», склад сім`ї 3 особи, строком на три роки до 20 вересня 2009 року.
		Рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20 вересня 2006 року прийнято на підставі приписів статті 98 ЖК України, якими перебачено можливість надання дозволу на тимчасове проживання в жилому приміщенні.
		Стаття 98 ЖК України регламентує правовий статус тимчасових мешканців. 
		Відомості про скасування або зміну рішення виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20 вересня 2006 року в матеріалах справи відсутні.
		Відповідно до частини першої статті 99 ЖК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
		Частиною третьою статті 818 ЦК України передбачено, що тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред`явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання.
		З огляду на зміст рішення виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20 вересня 2006 року та відсутність ордеру на жиле приміщення, ОСОБА_1 із 2006 року був обізнаний, що спірна квартира надана йому у тимчасове користування та мав усвідомлювати необхідність її звільнення на вимогу власника.
		Відомості про належність спірної квартири до службового житла, в матеріалах справи відсутні.
		Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ДП «НАЕК «Енергоатом» щодо виселення ОСОБА_1 із квартири та зняття його з реєстраційного обліку, при цьому правильно оцінивши вказані вимоги в контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на предмет пропорційності та балансу інтересів власника квартири і ОСОБА_1 , як особи, якій було дозволено тимчасове в проживання у квартирі.
		За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові 
		від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16, на які заявник посилався у касаційній скарзі.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ДП «НАЕК «Енергоатом» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вказаними відповідачами не оскаржені.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Тобто гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
		Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
		Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
		Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
		Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності держави на спірну квартиру, оскільки за відсутності доказів правомірного користування ОСОБА_1 спірним майном, не доведено порушення його права або охоронюваного законом інтересу оскарженими реєстраційними діями.
		Щодо вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру за набувальною давністю, колегія суддів враховує наступне.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 зазначено, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
		Отримавши квартиру у 2006 році для тимчасового проживання, строк якого рішенням виконавчого комітету Енергодарської міської ради від 20 вересня 2006 року визначено у три роки, ОСОБА_1 мав усвідомлювати, що цих обставин та підстав вочевидь недостатньо для отримання ним в майбутньому права власності на це житло.
		Суди попередніх інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/17274/17 та відсутність передбачених статтею 344 
		ЦК України підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за набувальною давністю, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову. 
		Колегією суддів не встановлено підстав для порушення перед Великою Палатою Верховного Суду питання про відступ від її висновків у постанові від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17.
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржених судових рішень, та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
		Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		Відповідно до стаття 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.
		Виконання рішення суду першої інстанції, яке було зупинене до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вишняков Максим Ігорович, залишити без задоволення.
		Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 липня 
		2021 року залишити без змін.
		Поновити виконання Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 09 лютого 2021 року.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...