Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/3002/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 05.10.2022.
Дата набрання законної сили: 29.09.2022
Номер судового провадження: 51-1397км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018140050002038

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		29 вересня 2022 року
		м. Київ
		справа № 461/3002/19
		провадження № 51-1397 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                                                  ОСОБА_12.,
		суддів                                                                                               ОСОБА_13., ОСОБА_14.,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                                   ОСОБА_15.,
		прокурора                                                                                       ОСОБА_16.,
		захисника в режимі відеоконференції                                     ОСОБА_17.,
		потерпілого                                                                                    ОСОБА_1 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_17. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у кримінальному провадженні № 12018140050002038 від 03 травня 2018 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Мала Вільшанка Золочівського району Львівської області, мешканця АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України.
		 
		Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 345-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік. 
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без розгляду.
		Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 02 травня 2018 року, приблизно о 08:40, перебуваючи поблизу будинку №16, що на пр. Шевченка у м. Львові, діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_1 здійснює законну професійну журналістську діяльність, зокрема й щодо діяльності комунальної першої стоматологічної поліклініки м. Львова, яку очолює ОСОБА_2 , підійшов до ОСОБА_1 , який відповідно до наказу Всеукраїнської громадської організації «Народний антикорупційний нагляд» №14 від 04 квітня 2014 року є журналістом газети «Антикорупційний вісник» і відповідно до наказу Львівської обласної організації «Партії захисників вітчизни» - шеф-редактором та журналістом газети «Вибір-правозахисник», та шляхом усного висловлювання почав погрожувати йому насильством у зв`язку із здійсненням останнім журналістської діяльності, а саме висловив фразу: «Ну що пікетуємо, знову будеш пописувати в своїх газетках. А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись , а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті». Вищезазначене висловлювання містить погрозу життю ОСОБА_1 за дії, що пов`язані з його професійною журналістською діяльністю, яку останній сприйняв як таку, що може здійснитися.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_17. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. 
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_18. в інтересах засудженого ОСОБА_2 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували наявність в діях засудженого складу інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України.
		Аргументуючи свої доводи, захисник стверджує, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не було доведено того факту, що обвинувачений ОСОБА_2 дійсно висловлював в бік потерпілого ОСОБА_1 будь-які погрози. 
		Крім того, захисник зазначає, що обвинувачений з потерпілим раніше не знайомі, а тому ОСОБА_2 не міг знати про те, що ОСОБА_1 є журналістом та на момент їх зустрічі виконував законну професійну діяльність журналіста. При цьому вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_1 дійсно видавав статті у засобах масової інформації про комунальну першу стоматологічну поліклініку м. Львова, керівником якої працював обвинувачений ОСОБА_2 , що слугувало б доказом наявності між ними неприязних стосунків.
		Одночасно захисник зауважує, що під час розмови між обвинуваченим та потерпілим, останній виконував роль пікетувальника, а не журналіста, що, на переконання сторони захисту, спростовує висновки судів попередніх інстанцій про наявність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України, оскільки останній не усвідомлював, що потерпілий в той момент міг здійснювати журналістську діяльність. 
		Разом з тим захисник наголошує, що висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам справи, а саме, зміст висловлювань ОСОБА_2 у формулюванні оскаржуваного вироку не відповідає змісту, зафіксованому на відеозаписі, який місцевим судом було визнано допустимим доказом та покладено в основу судового рішення. При цьому вказує, що встановлене за результатами перегляду відеозапису висловлювання з боку обвинуваченого щодо потерпілого не містить жодної погрози, що в свою чергу, на думку захисника, повністю спростовує висновки місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого йому злочину.
		Водночас захисник посилається на те, що місцевим судом було допущено неповноту судового розгляду, оскільки суд не допитав експерта, який проводив судову лінгвістичну експертизу, внаслідок чого залишилися недослідженими обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення. 
		Також у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_18. звертає увагу на те, що місцевим судом було не повно досліджено показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та, як наслідок, надано їм неправильну оцінку. Зокрема, судом не враховано того факту, що згідно показань вказаних осіб у потерпілого ОСОБА_1 жодних розпізнавальних знаків журналіста не було, останній під час зустрічі та спілкування з обвинуваченим редакційне або службове посвідчення, яке б підтверджувало його журналістську діяльність, не пред`являв, а тому висновки суду про те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується показаннями вищенаведених свідків, на думку сторони захисту, є неправильними. При цьому захисник зазначає, що згідно пояснень свідків, останні раніше ОСОБА_2 не знали, впізнання обвинуваченого за участю свідків на досудовому розслідуванні не проводилось, а тому пояснення зазначених осіб, які вони давали за результатом проведення впізнання під час судового розгляду, на думку захисника, є недопустимими доказами, оскільки таке впізнання було проведено з порушенням вимог статей 228, 355 КПК України.
		Крім того, захисник звертає увагу на безпідставне врахування судами попередніх інстанцій висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 грудня 2018 року № 20329, посилаючись на те, що вказаний доказ є неналежнимта недопустимим, оскільки у висновку експерта не зазначено об`єкт експертного дослідження, у якому зафіксовано висловлення погроз з боку обвинуваченого щодо потерпілого. 
		Разом з тим захисник вказує на порушення апеляційним судом права обвинуваченого ОСОБА_2 на захист, аргументуючи свою позицію тим, що суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК України, відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, які були предметом дослідження в суді першої інстанції. 
		Також у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_18. наголошує, що в ході апеляційного розгляду ним було подано доповнення до апеляційної скарги, в яких ставилось питання про недопустимість наданих стороною обвинувачення доказів, як таких, що були отримані неуповноваженою особою, оскільки в матеріалах справи відсутня постанова про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні. При цьому зазначає, що на спростування таких доводів прокурором було надано суду для дослідження копію доручення на проведення досудового розслідування, однак суд не перевірив цей документ на його відповідність положенням ст. 110 КПК України.
		Крім того, захисник, посилаючись на постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, вказує на порушення під час апеляційного розгляду вимог ст. 324 КПК України, оскільки в матеріалах провадження відсутня постанова про призначення групи прокурорів, до якої входять прокурори ОСОБА_19. та ОСОБА_20., а тому вказані представники сторони обвинувачення не мали законних підстав для участі в апеляційному розгляді матеріалів справи щодо ОСОБА_2 .
		Одночасно захисник ОСОБА_18. стверджує, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, належним чином свої висновки не обґрунтував, доводи, зазначені у скарзі, не перевірив, а допущені судом порушення, на які захисник звертав увагу, не усунув та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України.
		На зазначену касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_1 подав заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони захисту, просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни. 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_18. підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Потерпілий ОСОБА_1 та прокурор ОСОБА_21. заперечували щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту, просили рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_18. стверджує, що висновки місцевого суду про те, що обвинувачений висловлював в бік потерпілого погрози, не відповідають дійсності та спростовуються наявним в матеріалах відеозаписом. При цьому захисник також наголошує, що вказані у вироку місцевого суду висловлювання ОСОБА_2 в бік потерпілого не відповідають його словам, які зафіксовані на відеозаписі. Крім того, захисник стверджує, що судом не було надано оцінку показанням свідків  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в частині того, що потерпілий на момент спілкування з обвинуваченим не мав жодних розпізнавальних знаків журналіста. Також, на переконання сторони захисту, місцевим судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про допит експерта ОСОБА_7 , яка проводила судову лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу від 22 грудня 2018 року № 20329, внаслідок чого залишилися недослідженими обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.
		Однак колегія суддів вважає, що зазначені доводи захисника в даному випадку зводяться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочину, тобто сторона захисту, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, посилається на невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи та неповноту судового розгляду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
		У своїй касаційній скарзі захисник вказує на незаконність та необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 345-1 КК України, аргументуючи свою позицію тим, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які б підтверджували наявність в діях обвинуваченого склад інкримінованого йому злочину.
		Однак колегія суддів з такими доводами сторони захисту не погоджується, виходячи з наступного. 
		Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань потерпілого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були. При цьому, як убачається з вироку, суд встановив, що зазначені свідки в ході допиту в суді першої інстанції прямо повідомили, що бачили, як обвинувачений ОСОБА_2 підійшов до потерпілого ОСОБА_1 та почав висловлювати в бік останнього погрози, пов`язані із здійсненням потерпілим професійної діяльності журналіста. Разом з тим, суд зазначив, що показання свідків повною мірою підтверджують показання потерпілого ОСОБА_1 про те, що обвинувачений ОСОБА_2 підійшов до нього зі словами «Ну що пікетуємо, знову будеш пописувати в своїх газетках. А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись , а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті», що було розцінено останнім як погроза. 
		Заслухавши вказаних осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх показання є достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження. 
		В ході перевірки матеріалів справи колегією суддів встановлено, що допит свідків та потерпілого було проведено з дотриманням положень статей 352, 353 КПК України.
		Крім того, місцевим судом було враховано як доказ винуватості ОСОБА_2 фактичні дані, що були отримані за результатами дослідження заяви потерпілого про вчинення злочину, копії посвідчення ОСОБА_1 на підтвердження журналістської діяльності, наказу від 04 квітня 2014 року № 14 про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду журналіста газети «Антикорупційний вісник», наказу від 12 лютого 2002 року № 02 про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду шеф-редактора та журналіста газети «Вибір-правозахисника Львівщини», повідомлення про пікетування 02 травня 2018 року. 
		Разом з тим судом було досліджено зміст газет «Вибір» від ІНФОРМАЦІЯ_2 року № 12 та «Антикорупційний вісник» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року № 59, в яких опубліковано статті ОСОБА_1 щодо реформування комунальних стоматологічних поліклінік м. Львова, а також враховано дані, що містяться на диску з відеозаписом і диску з посиланнями на відеозаписи в мережі інтернет, та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту про відсутність даних, що підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України.
		Крім того, місцевий суд на підтвердження доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину також послався на висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 грудня 2018 року № 20329. 
		Разом з тим, відкидаючи доводи сторони захисту про недопустимість даного висновку як доказу з підстав не встановлення експертом об`єкту дослідження, місцевий суд зазначив, що об`єктом дослідження лінгвістичної експертизи усного мовлення є продукт мовленнєвої діяльності людини, відображений в усній формі. 
		При цьому суд, посилаючись на ухвалу слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 07 серпня 2018 року про задоволення клопотання слідчого про проведення лінгвістичної експертизи, вказав, що експертові було надано для дослідження висловлювання ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , які були повідомлені свідками  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а саме фразу: «Ну що пікетуємо, знову будеш пописувати в своїх газетках. А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись , а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті». Водночас перед експертом було поставлено питання, чи містить дане висловлювання погрозу вбивством та/або насильством щодо ОСОБА_1 , зокрема, і у зв`язку зі здійсненням ним журналістської діяльності. 
		Ураховуючи вищенаведене, місцевий суд дійшов висновку, що проведена в рамках даного кримінального провадження судова лінгвістична (семантико-текстуальна) експертиза є належним та допустимим доказом, який узгоджується з іншими доказами та підтверджує позицію сторони обвинувачення щодо наявності в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України. 
		Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_2 . 
		Досліджуючи матеріали кримінального провадження, Верховний Суд не встановив істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановив і підстав для визнання доказів недопустимими, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
		Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.
		Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду, належним чином оцінив показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, документальні та інші докази, які є послідовними й узгоджуються між собою, та мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України. 
		Що стосується доводів сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. 
		У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_18. посилається на те, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не було доведено того факту, що обвинувачений ОСОБА_2 дійсно висловлював в бік потерпілого ОСОБА_1 будь-які погрози. Крім того, захисник також стверджує, що обвинувачений під час спілкування з потерпілим не знав та не міг знати про те, що останній є журналістом та на момент їх зустрічі виконував законну професійну діяльність журналіста. Вказані обставини, на переконання захисника, спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину. 
		Однак Суд з такою позицією сторони захисту не погоджується з огляду на таке.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, дії ОСОБА_2 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 345-1 КК України, а саме висловлювання погрози життю потерпілого ОСОБА_1 у зв`язку з виконанням ним професійної діяльності журналіста. 
		Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України, характеризується діянням, яке полягає у погрозі, що має цілком конкретний зміст (вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна потерпілого) та пов`язується з його законною професійною діяльністю як журналіста. При цьому злочин, передбачений ч. 1 ст. 345-1 КК України, вважається закінченим з моменту вчинення діяння, тобто доведення до потерпілого погрози відповідного змісту.
		Суб`єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умислом та мотивом, змістом якого є здійснення журналістом законної професійної діяльності. 
		Відповідно до вироку, місцевим судом встановлено, що ОСОБА_2 , діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_1 здійснює законну професійну журналістську діяльність, підійшов до останнього, та шляхом усного висловлювання погрожував йому насильством у зв`язку із здійсненням потерпілим його професійної діяльності, а саме висловив фразу: «Ну що пікетуємо, знову будеш пописувати в своїх газетках. А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись , а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті». 
		Разом з тим суд зауважив, що вищенаведений факт повною мірою підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_1 та свідків  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		При цьому суд вказав, що зазначене висловлювання з боку обвинуваченого щодо потерпілого містить в собі ознаки погрози, яка виникла внаслідок виконання останнім журналістської діяльності, а саме: вказівку на діяльність ОСОБА_1 , яка полягала у написанні ним статей у газетах; залякування у формі питання щодо наявності у потерпілого страху ходити ввечері по вулицях; вказівку на те, що дане пікетування може бути останнім в його житті. 
		Одночасно факт того, що фраза: « Ну що пікетуємо, знову будеш пописувати в своїх газетках. А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись , а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті», яка промовлена ОСОБА_2 , виражена у формі погрози, адресованої ОСОБА_1 , також підтверджується висновком судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 грудня 2018 року № 20329, згідно якої об`єктивний зміст даного висловлювання містить погрозу життю адресата за дії, що пов`язані з його професійною журналістською діяльністю. 
		Крім того, на обґрунтування своїх висновків щодо наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345-1 КК України, місцевий суд послався на відеозапис з місця події вчинення кримінального правопорушення, який свідчить про факт словесного конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, а також доводить, що висловлення погроз обвинувачений здійснював безпосередньо до початку відеозапису, що підтверджується змістом розмови ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , яка зафіксована на відео. 
		При цьому посилання сторони захисту на відсутність на даному відеозаписі безпосередньо погроз ОСОБА_2 до ОСОБА_1 суд спростував тим, що запис даного відео розпочався вже після висловлення обвинуваченим погроз, що підтвердили потерпілий та свідки у своїх показаннях, зокрема і свідок ОСОБА_6 , який здійснював запис відео.
		Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що місцевим судом у вироку наведено достатню кількість обґрунтувань на підтвердження факту висловлювання обвинуваченого ОСОБА_2 в бік потерпілого ОСОБА_1 погрози життю останнього, за дії, що пов`язані з його професійною журналістською діяльністю, яку останній сприйняв як таку, що може здійснитися.
		Крім того, як убачається з вироку, доказами того, що ОСОБА_2 було відомо про журналістську діяльність ОСОБА_1 та саме у зв`язку з нею ним було висловлено погрози потерпілому, є сам зміст висловлювання, яке містить пряме посилання на дану діяльність. При цьому на підтвердження вказаного факту суд також послався на показання потерпілого щодо обізнаності ОСОБА_2 з цього приводу, зокрема, на докази, надані ОСОБА_1 , які доводять, що останній, займаючись журналістською діяльністю, висвітлював питання реформування комунальних стоматологічних поліклінік м. Львова, що прямо стосується професійної діяльності обвинуваченого ОСОБА_2 . 
		За таких обставин колегія суддів вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 345-1 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення, досліджені судом докази та встановлені фактичні обставини є правильною, а посилання сторони захисту на відсутність в діях засудженого складу інкримінованого йому злочину та недоведеність його вини поза розумним сумнівом, на переконання Суду, є надуманими, необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
		Доводи захисника про порушення місцевим судом вимог статей 228, 355 КПК України є необґрунтованими з огляду на наступне. 
		Так, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_18. зауважує, що показання свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які вони надавали за результатом проведення впізнання під час судового розгляду, є недопустимими доказами, оскільки таке впізнання було проведено судом з порушенням вищенаведених норм кримінального процесуального закону. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду в суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . При цьому відповідно до вироку зазначені особи в судовому засіданні ствердно та впевнено вказали на обвинуваченого, який в цей момент також перебував в залі судового засідання, як на особу, яка мала словесний конфлікт з потерпілим та висловила в бік останнього фразу: «Ну що пікетуємо, знову будеш пописувати в своїх газетках. А тобі не страшно ввечері ходити по вулицях. Дивись , а то це пікетування може бути останнє у твоєму житті», зміст якої відповідно до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 грудня 2018 року № 20329 містить в собі погрозу життю адресата за дії, що пов`язані з його професійною журналістською діяльністю.
		За таких обставин будь-яких порушень процесуальних норм, що свідчать про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого за результатами допиту вказаних осіб, колегією суддів встановлено не було.
		Твердження у касаційній скарзі захисника про незаконність ухвали апеляційного суду у зв`язку з тим, що суд всупереч вимогам КПК України безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження наявних в матеріалах кримінального провадження доказів, а також доказів, які заявлялись в суді першої інстанції, однак судом не досліджувались, на переконання Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду стороною захисту було заявлено клопотання про повторне дослідження копії посвідчення ОСОБА_1 , наказу від 04 квітня 2014 року № 14 про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду журналіста газети «Антикорупційний вісник», наказу від 12 лютого 2002 року № 02 про прийняття на роботу ОСОБА_1 на посаду шеф-редактора та журналіста газети                        «Вибір-правозахисника Львівщини», повідомлення про пікетування 02 травня 2018 року, газети «Вибір» від ІНФОРМАЦІЯ_2 року № 12 та «Антикорупційний вісник» від ІНФОРМАЦІЯ_3 року № 59, в яких опубліковано статті ОСОБА_1 щодо реформування комунальних стоматологічних поліклінік м. Львова, диск з відеозаписом, диск з посиланнями на відеозаписи в мережі інтернет, лист засновника газети «Антикорупційний вісник», лист засновника газети                        «Вибір-правозахисника Львівщини» та висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 22 грудня 2018 року № 20329, а також про дослідження показань свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом прослуховування технічного запису судового засідання, на якому зафіксовані їх пояснення, надані в місцевому суді. 
		Крім того, вказане клопотання містило вимогу про дослідження інших доказів, які заявлялись в суді першої інстанції, однак судом не досліджувались, а саме: протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 06 червня 2018 року, протокол одночасного допиту декількох осіб від 06 липня 2018 року, протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_2 та допит свідків сторони захисту ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
		Зазначене клопотання було оголошено в судовому засіданні та апеляційним судом ставилось на обговорення учасників судового провадження питання про необхідність проведення відповідних процесуальних дій. При цьому як сторона обвинувачення, так і сторона захисту без обмежень у часі мали можливість висловитись з приводу доцільності дослідження доказів, вказаних у клопотанні захисника (звукозапис судового засідання від 22 лютого 2022 року).
		За результатом обговорення зазначеного клопотання апеляційний суд відмовив у його задоволенні, посилаючись на те, що захисник належним чином не мотивував своїх вимог та не навів обґрунтованих доводів наявності підстав для дослідження вказаних письмових доказів та допиту зазначених осіб, як того вимагають положення ст. 404 КПК України.
		Під час дослідження звукозапису судового засідання апеляційного суду колегія суддів не встановила процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи касаційної скарги в цій частині вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи захисника про безпідставну відмову у задоволенні клопотання про дослідження доказів є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час касаційного розгляду встановлено не було, а безпосередня наявність клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення.
		Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході апеляційного розгляду захисником було подано доповнення до апеляційної скарги, в яких останній, посилаючись на недопустимість наданих прокурором доказів у зв`язку з тим, що вони були зібрані неуповноваженою особою, оскільки у справі відсутня постанова про призначення слідчого (слідчих) на проведення досудового розслідування, просив зазначені докази дослідити повторно.
		Відповідно до звукозапису судового засідання від 22 лютого 2022 року питання необхідності прийняття вказаних доповнень до розгляду судом апеляційної інстанції, ставилось на обговорення учасників судового процесу, які не були обмежені у часі та могли висловитись з приводу доцільності врахування поданих захисником доповнень в рамках апеляційного розгляду.
		Заслухавши думку учасників провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що доповнення до апеляційної скарги захисника не можуть бути прийняті судом до розгляду, оскільки були подані з порушенням вимог ч. 3 ст. 403 КПК України.
		Верховний Суд погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції, оскільки такий висновок апеляційного суду узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону. 
		Одночасно колегія суддів звертає увагу, що у судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор ОСОБА_21. надав Суду копію доручення на проведення досудового розслідування та копію постанови про призначення групи слідчих від 01 лютого 2019 року, відповідно до яких слідчий ОСОБА_22. був уповноважений на проведення досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження. При цьому прокурор також надав копію протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 17 квітня 2019 року, згідно якого сторона захисту повною мірою ознайомилась з усіма матеріалами, зібраними стороною обвинувачення та жодних скарг щодо відсутності повноважень слідчого, який здійснював досудове розслідування, не заявляла. 
		За таких обставин колегія суддів, перевіривши касаційні доводи сторони захисту щодо проведення досудового розслідування не уповноваженими особами, вважає їх необґрунтованими, так як стороною обвинувачення спростовано такі доводи під час касаційного розгляду.
		Такий висновок Суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51 - 4963 кмо 20).
		Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів не вбачає порушень процесуальних норм, які, на переконання захисника, були допущені судом під час апеляційного розгляду.
		Твердження захисника про відсутність повноважень у прокурорів ОСОБА_19. та ОСОБА_23. на підтримання державного обвинувачення в суді апеляційної інстанції, на переконання Суду, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
		Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 36 КПК України у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, за нововиявленими або виключними обставинами можуть брати участь прокурори органу прокуратури вищого рівня.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження апеляційним судом було встановлено, що прокурори ОСОБА_19. та ОСОБА_20. є прокурорами Львівської обласної прокуратури, тобто прокурорами органу прокуратури вищого рівня, а тому відповідно до вищевказаної норми кримінального закону вони мали право приймати участь у судовому провадженні з перегляду вироку місцевого суду в апеляційному порядку.
		За таких обставин Суд вважає, що прокурори ОСОБА_19. та ОСОБА_20. мали право приймати участь у розгляді матеріалів кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, а тому доводи захисника про відсутність у вказаних прокурорів відповідних повноважень на підтримання державного обвинувачення в суді апеляційної інстанції є безпідставними.
		Одночасно посилання у касаційній скарзі захисника на постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15, як на додатковий аргумент, що підтверджує факт відсутності повноважень у прокурорів ОСОБА_19. та ОСОБА_23., колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаному рішенні Суд дійшов відповідного висновку з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від обставин справи у даному конкретному випадку.
		Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
		Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.
		Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
		Законність ухвали апеляційного суду - це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.
		Положеннями статей 370, 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.
		Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
		У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.
		За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, виразилось у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги захисника, в ході касаційного розгляду не встановлено.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_18 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду щодо ОСОБА_2 від 22 лютого 2022 року - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_12                                 ОСОБА_13                                    ОСОБА_14

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...