Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/1330/21 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2022. Зареєстровано: 05.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2022.
Дата набрання законної сили: 20.09.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		_____________________________________
		_______________________________________________________________
		майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
		e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
		код ЄДРПОУ 03499916 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"20" вересня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1330/21 
		Господарський суд Житомирської області у складі:
		судді Соловей Л.А. 
		при секретарі судового засідання: Васильєвій Т.О.,
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача:       ОСОБА_2., паспорт № НОМЕР_1 від 04.01.2019;
		                             Кошліченко В.С., ордер серії АР №1008370 від 14.01.2020; 
		від відповідача:   Вірьовкін О.І., ордер серії АМ №1020933 від 24.01.2022;
		присутні вільні слухачі: ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_2 від 22.11.1997; 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
		за позовом ОСОБА_2 (с.Калинівка
		Житомирського району Житомирської області)  
		до "Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с.Калинівка Житомирського району Житомирської області" (с.Калинівка Житомирського району Житомирської області)  
		про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсним статуту 
		 
		 
		ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним протоколу №2 загальних зборів Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" від 06.07.2019; визнання недійсним Статуту релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої  Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Пресвятої Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області" у новій редакції, прийнятого рішенням загальних зборів релігійної громади 06.07.2019, затвердженого Єпархіальним архієреєм Управління Житомирсько-Овруцької Єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) Єпископом Житомирським і Овруцьким 15.07.2019 та зареєстрованого на підставі розпорядження Житомирської ОДА №346 від 03.10.2019 Житомирською районною державною адміністрацією реєстраційної дії №12871050003003180 від 09.10.2019.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що про загальні збори, які відбулись 06.07.2019, не було повідомлено керівника - настоятеля церкви Олександра Хрустюка, голову парафіяльної ради та її членів.  Крім того, збори всупереч вимог чинного законодавства проходили без участі людей, які постійно відвідують храм та приймають активну участь в житті парафії. Внаслідок прийнятих протизаконних рішень, що стосувались статутної діяльності, зареєстровано Статут релігійної організації у новій редакції. Вважаючи, що збори проведені з порушенням процедури, визначеної Статутом (в редакції, чинній на момент проведення зборів), Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", позивач зазначає, що  протокол №2 від 06.07.2019 та нова редакція Статуту мають бути визнані недійсними.
		Ухвалою господарського суду від 22.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.01.2022.
		У відзиві на позовну заяву відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає,  що загальним зборам, які відбулись 06.07.2019, передували загальні збори релігійної громади, які відбулись 09.03.2019, на яких були присутні 126 членів релігійної громади, в тому числі позивач та його керівник, тобто збори були скликані, проведені та оформлені результати відповідно до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Вважає безпідставними твердження позивача, що релігійна організація "Українська православна Свято-Покровська церква" є власником Свято-Покровського храму, оскільки юридично передача храму релігійній організації не відбулась; храм знаходиться на території місця поховань (кладовища); землі, на яких розташовані місця поховання, є об`єктами права комунальної власності і не підлягають приватизації або передачі в оренду, таким чином власником земельної ділянки  та Свято-Покровської церкви є Левківська сільська рада Житомирського району Житомирської області, на території якої знаходиться село Калинівка. На думку відповідача, позивачем порушуються права та свободи 81% віруючих громадян села Калинівка Житомирського району Житомирської області, які виражені в тому, що позивачем закрито Свято-Покровську церкву, тобто обмежено доступ до храму віруючих прихожан однієї віри та позбавлено можливості задоволення релігійних потреб  "Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с.Калинівка Житомирського району Житомирської області" (а.с.66-69).
		У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач жодним чином не підтверджує факт належності осіб, які підписали протокол №2 від 06.07.2019, до релігійної організації (громади) "Українська православна Свято-Покровська церква"; додаток до протоколу №2 від 06.07.2019 має назву "Реєстр членів Релігійної організації "Релігійна громада  Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с.Калинівка Житомирського району Житомирської області", що свідчить про те, що рішення приймалась не членами релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква", жодна з осіб, які внесені до додатку протоколу №2 не були членами релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква", відтак прийняте рішення є незаконним, оскільки ухвалене неповноважними особами. Вважає, що ніяких зборів релігійної організації (громади) 09.03.2019 не проводилось, а складений протокол загальних зборів від 09.03.2019 викликає сумніви, зокрема, відповідно до змісту протоколу проводились збори "релігійної громади Свято-Покровська церква села Калинівка Житомирського району Житомирської області, однак позивачу не відомо, що це за релігійна громада; із списку членів релігійної громади, які взяли участь у зборах та підтримують приєднання Калинівської Свято-Покровської церкви УПЦ МП до Православної церкви України вбачається штучне збільшення осіб, що приймали участь у зборах. Також звертає увагу, що рішення та документи не були засвідчені в нотаріальному порядку, а засвідчувались секретарем виконавчого комітету Левківської сільської ради; на підставі заяви членів релігійної організації УПЦ в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження  №12019060170000920  за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України (а.с.92-94).
		У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначає, що порядок скликання,  проведення та оформлення результатів зборів від 06.07.2021 був предметом дослідження у справі №910/7880/20, що розглядалась Господарським судом м.Києва, за результатами розгляду якої у задоволенні позовних вимог відмовлено; додатково зауважено, що відповідно до повідомлення, розміщеного на сайті Житомирської єпархії УПЦ 11.03.2019, збори релігійної громади с.Калинівка були проведені, однак позивач відмовився голосувати щодо зміни канонічної приналежності та покинув збори. Крім того, вказано, що позивачем не надано доказів та обґрунтування порушення його прав, як члена релігійної громади. Натомість, у разі незгоди з рішенням про зміну прилеглості позивач має право утворити нову релігійну громаду та укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з  власником (а.с.112-113).
		21.02.2022 представником відповідача подано клопотання про доручення до матеріалів справи заяв свідків, які є релігійною громадою села Калинівка.
		23.05.2022 представник позивача подав пояснення від 19.05.2022 на заперечення відповідача та заяви свідків, у якому зазначив про безпідставність доводів відповідача, що порядок скликання, проведення та оформлення результатів зборів від 06.07.2019 був предметом дослідження у справі №910/7880/20. Щодо заяв свідків повідомив, що останні подані з порушенням строку, встановленого для подання доказів, оформлені з порушенням форми встановленої ГПК України та не повинні братись до уваги під час розгляду справи по суті (а.с.143-146).
		11.07.2022 на адресу суду від відповідача надійшли нотаріально засвідчені заяви свідків з доказами направлення позивачу.
		15.07.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшли заперечення (пояснення) на заяви свідків, подані супровідним листом від 11.07.2022 (а.с.174-175).
		Ухвалою господарського суду Житомирської області від 18.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/1330/21 до судового розгляду по суті на 20.09.2022.
		20.09.2022 від представника позивача надійшло письмове пояснення від 19.09.2022 з додатками, у якому останній просить  врахувати долучені рекомендації та роз`яснення щодо порядку дій релігійних громад, київської міської, обласних державних (військових) адміністрацій у разі зміни релігійною громадою своєї підлеглості в канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центром (управлінням) у редакції станом на 03.09.2022.
		У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
		Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд 
		ВСТАНОВИВ:
		20.11.1991 рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів зареєстровано Статут Релігійного об`єднання Українська Православна Церква у селі Калинівка Житомирського району (код ЄДРПОУ 26092264) (а.с.15-16).
		ОСОБА_2 згідно з указом Архієпископа Житомирського і Новогад-Волинського  від 20.11.2015 №76 призначено настоятелем Свято-Покровського храму с.Калинівка Житомирського районного округу Житомирської єпархії (а.с.14).
		Відповідно до п.1. розділу 1 Статуту Калинівської парафії Житомирської єпархії, затвердженого Житомирською єпархією Української Православної Церкви 24.10.1991, Калинівська парафія є релігійне об`єднання (релігійна спілка), первинний структурний підрозділ Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії.
		Пунктом 1.4 розділу 1 Статуту передбачено, що парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, Статуту Української Православної церкви, Статуту Житомирської єпархії, а також цього Статуту.
		Згідно з п.п.1.6, 1.7 розділу 1 Статуту, парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим статутом, статутом Української Православної церкви та статутом Житомирської єпархії.
		Згідно п.14 розділу 2 Статуту, парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.
		Відповідно до п.п.37, 38 розділу 5 Статуту передбачено, що статут підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Житомирської єпархії Української Православної церкви, зміни та доповнення цього Статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.
		Позивач зазначає, що 20.01.2019 відбулися парафіяльні збори Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ - 26092264), оформлені протоколом № 2 (а.с.10-11) з наступним порядком денним:
		1. Обрання секретаря парафіяльних зборів;
		2. Виключення особи із списку парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів.
		3. Обрання складу парафіяльної ради.
		4. Обрання ревізійної комісії релігійної організації.
		5. Вирішення питання конфесійної належності релігійної організації.
		Додатком №1 до вказаного протоколу затверджено список членів парафіяльних зборів релігійної організації Української православної церкви Свято-Покровського храму у кількості 28 осіб (а.с.12).
		Так, на парафіяльних зборах членів релігійної організації, згідно реєстраційного списку, прийнято рішення про виключення осіб із Списку Парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів, обрано склад Парафіяльної ради, обрано ревізійну комісію релігійної організації та вирішено питання конфесійної належності релігійної організації, а саме: підтверджено  належність релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ 26092264) Українській православній церкві та вірність Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському та всієї України. З усіх питань порядку денного проголосували: "за" -28, "проти" -0, "утримались" - 0.
		Рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" від 20.01.2019 затверджено керуючим Житомирською Єпархією Української православної церкви Митрополитом Житомирським та Новоград-Волинським Никодимом.
		Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що 09.03.2019 відбулися збори громади села Калинівка, на які не було належним чином запрошено настоятеля, голову парафіяльної ради та дійсних членів релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви. На думку позивача, на  зборах відбулось протизаконне голосування, що стосувалось статутної діяльності релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та перехід релігійної громади до Православної церкви України.
		В подальшому, 06.07.2019 відбулися загальні збори Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ - 26092264), оформлені протоколом №2, на яких були присутні 10 осіб. Всього до складу загальних зборів входять: 10 осіб (а.с.39-40).
		На вказаних зборах, зокрема вирішено: змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити таке нове найменування Релігійної громади, а саме: "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області"; викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції; провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
		06.09.2019 року голова загальних зборів ОСОБА_3 та секретар зборів ОСОБА_4 , діючи від імені "Української православної Свято-Покровської церкви" звернулися із заявою до Житомирської обласної державної адміністрації  щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції (а.с.38).
		03.10.2019 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №346 прийнято рішення зареєструвати Статут релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області" у новій редакції  (а.с.36).
		Позивач вважає, що проведення зборів саме територіальної громади та винесення на розгляд таких зборів питання про зміну підлеглості релігійної громади є таким, що суперечить положенням чинного законодавства України. Особи, які хоч і вважають себе членами релігійної громади, однак не включені до складу парафіяльних зборів релігійної громади або були виключені зі складу останніх, не можуть вважатись членами релігійної громади в розумінні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та не мають права брати участь у  прийнятті рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, а парафіяльні збори в порядку, передбаченому Законом та Статутом, не скликались та не проводились.
		При цьому, позивач також вказує, що про збори, які відбулися 06.07.2019, не було повідомлено настоятеля церкви, голову парафіяльної ради та дійсних членів релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви, всупереч вимогам чинного законодавства збори проходили без участі людей, які постійно відвідують храм та приймають активну участь в житті парафії.
		На переконання позивача, на зборах відбулося неправомірне голосування,  що стосувалося зміни підлеглості релігійної громади та статутної діяльності Релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви та вирішено низку питань, які грубо порушили права релігійної громади та релігійної організації.
		 
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Положеннями пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
		У своїх постановах ВП ВС неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.
		ВП ВС у постанові від 06.04.2021 по справі №910/10011/19 також звернула увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України. (Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі №804/14471/15, від 03.11.2020 у справі №922/88/20).
		Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 року у справі №673/1400/19і зазначив, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколами від 23 лютого 2019 року №1 та від 27 лютого 2019 року №2, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. Позивач убачає порушення своїх прав в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту. Тобто, має місце спір між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), який відноситься до спорів щодо управління такою юридичною особою. Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув. Регулювання корпоративних відносин здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", іншими нормативно-правовими актами, і безпосередньо установчими документами товариства. Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
		Підставою позову у даній справі є незгода керівника релігійної організації з рішенням, оформленим протоколом від 06.07.2019 про зміну канонічної підлеглості, про реєстрацію Статуту в новій редакції, зміну керівного складу, зміну назви, оскільки, вони прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню, а також незгода з подальшими діями щодо відповідного затвердження (реєстрації) змін про релігійну громаду.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. 
		Одним з проявів верховенства права, підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.
		З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
		Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
		Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
		Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		У даному випадку позивач оскаржує протокол №2 загальних зборів Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" від 06.07.2019 щодо зміни канонічної підлеглості релігійної громади, зміни назви та прийняття Статуту релігійної громади у новій редакції.
		Необхідно відзначити, що рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 20.03.2018 року у справі №916/375/17).
		Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (аналогічна позиція викладена в постановах ВС від 21.03.2018 у справі № 927/699/17,  від 20.03.2018 у справі № 916/375/17, від 01.03.2018 у справі № 916/4139/15, від  28.03.2018 у справі № 910/22291/16, від 31.01.2018 у справі № 927/265/17.
		Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
		Таким чином, рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів релігійної громади (постанова ВС від 24.02.2021 року у справі №233/3516/18-ц).
		ОСОБА_2 стверджує, що особи, які вважають себе членами релігійної громади, однак не включені до складу парафіяльних зборів релігійної громади або були виключені зі складу останніх не можуть вважатись членами релігійної громади в розумінні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та не мали права брати участь у прийнятті рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, а парафіяльні збори в порядку передбаченому Законом та Статутом не скликались та не поводились.
		Слід відзначити, що взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації". Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.
		Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.
		Згідно частин першої та другої статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
		Європейським судом по справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
		У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.
		Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.
		Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.
		Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		У своєму рішенні по справі "Коккінакіс проти Греції" Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин "демократичного суспільства" у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про "свободу сповідувати релігію чи переконання" (пункт 33).
		Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
		Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на  прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.
		Оскільки на загальних зборах членів релігійної громади 07.06.2019 приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання.
		Таким чином, рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав позивача.
		Схожі висновки, щодо відсутності порушеного права позивача рішенням релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №598/157/15-ц.
		За вказаних обставин, суд не знаходить достатньо аргументованими та доведеними належними і допустимими доказами порушення прав настоятеля ОСОБА_2 та релігійної громади Української Православної Церкви щодо порушення їхнього права на сповідування своєї релігії в результаті реорганізації релігійної громади як юридичної особи в результаті зміни конфесійності.
		Окрім того, відповідно до п.8 ч.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
		За положення ст.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
		Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.
		Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		В свою чергу, відповідно до п.9 Статуту відповідача в редакції 1991 року, парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18 річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
		Крім того, зі змісту Статуту відповідача у редакції 1991 року, судом не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. 
		Ні законодавство України, ні Статут релігійного об`єднання Української православної церкви у селі Калинівка Житомирського району не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади. Позивачем не наданого жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був.
		Натомість, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується різна кількість членів релігійної громади с.Калинівка, однак вони також не свідчать про членство в релігійній громаді виключно перелічених осіб.  
		Із оскаржуваного протоколу вбачається, що на зборах 06.07.2019 були присутніми 10 парафіян. Водночас, з наданого позивачем суду протоколу парафіяльних зборів вбачається, що на зборах 20.01.2019 були присутні 28 членів релігійної громади, що є більше від кількості членів релігійної організації, яка прийняла оскаржуване рішення про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до релігійного об`єднання  - Православної Церкви України.
		Разом з тим, як зазначено вище, ні чинне законодавство України, ні статут церкви не визначають необхідну кількість присутніх на зборах від загальної кількості членів релігійної громади та не встановлюють умови (підстави) правомочності парафіяльних зборів. 
		При цьому суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення настоятеля - ОСОБА_2 та дійсних членів релігійної громади, оскільки Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачає й не надає особливих повноважень скликання таких зборів священнослужителям. Відповідно, згода священнослужителя не є обов`язковою.
		Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади (частина друга статті 8 Закону). Проте такі вимоги статуту (положення) релігійної громади не повинні суперечити Закону.
		Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.
		Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
		Відтак, суд приходить до висновку, що частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.
		Разом з цим, позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону позивача на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось
		Окрім того, як зазначалося вище, відповідно до п.8 ч.8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), відтак, позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.
		Посилання позивача на ту обставину, що додаток до оскаржуваного протоколу №2 від 06.07.2019 має назву "Реєстр членів Релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української православної церкви (Православної Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області", що свідчить про те, що рішення приймалось не членами релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська Церква", а збори проводились іншою релігійною організацією, суд не приймає до уваги, з огляду на недоведеність позивачем наявності ще однієї діючої релігійної громади на території села Калинівка Житомирського району Житомирської області.
		Аргументи позивача про те, що на підставі заяви членів релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12019060170000920 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, суд вважає безпідставними  з огляду на відсутність обвинувального вироку.
		Також, суд не приймає до уваги Рекомендації та роз`яснення Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (долучені позивачем під час розгляду справи по суті) щодо порядку дій релігійних громад Київської міської обласних державних (військових) адміністрацій у разі зміни релігійною громадою своєї підлеглості в канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) у редакції станом на 03.09.2022, оскільки правовідносини між сторонами виникли у 2019 році, при цьому вищевказані рекомендації не є нормативно-правовими актами, а мають лише роз`яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.
		Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави.
		Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також про неправомірність його прийняття, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання недійсним рішення  Загальних зборів Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква", оформлених протоколом №2 від 06.07.2019, не підлягають задоволенню.
		 
		Щодо вимоги про визнання недійсним Статуту релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої   Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Пресвятої Церкви України) село Калинівка Житомирського району Житомирської області" у новій редакції, прийнятого рішенням загальних зборів релігійної громади, оформленим протоколом №2 від 06.07.2019, суд зазначає наступне.
		31.01.2019 у набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 року № 2673-VІІ, згідно якого визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.
		Відповідно до п.п. 2, 3 Прикінцевих положень до Закону  у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.
		Відповідно до ст.13 Закону, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
		Згідно до ч.3 ст.14 Закону для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
		До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
		Відповідно до ч.19 ст.14 Закону орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
		Згідно до п.1 ч.1 ст.30 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.
		Матеріалами справи стверджується, що 06.07.2019 року релігійною громадою с.Калинівка прийнято нову редакцію статуту, яку зареєстровано відповідно до розпорядження Житомирської обласної державної адміністрації від 03.10.2019 "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Православної церкви України".
		У п.1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4" від 25.02.2016 року роз`яснено, що спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.
		У пунктах 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 Цивільного кодексу України, статей 57, 82 ГК України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства", суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача. При вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно враховувати, що статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.
		Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю - голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства). У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.
		Судом вище встановлено, що рішення загальних зборів Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква", оформлених протоколом №2 від 06.07.2019, на яких прийнято статут в новій редакції, є чинним; позивачем не наведено, а також не подано доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства, відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним, тому в задоволенні відповідної позовної вимоги суд також відмовляє.  
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
		З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та недоведеними, не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.
		Судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на позивача.
		 
		Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні позову відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне рішення складено:  04.10.22 
		 
		Суддя                                                                     Соловей Л.А.  
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Віддрукувати:  1- у справу;
		2- позивачу;
		 - представнику позивача - адвокату Кошліченку В.С. на ел. пошту (ІНФОРМАЦІЯ_2);
		3- відповідачу;
		- представнику відповідача - адвокату Вірьовкіну О.І. на ел.пошту (ІНФОРМАЦІЯ_1).

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...