Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/7595/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2022. Зареєстровано: 06.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2022.

Номер судового провадження: П/320/7595/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		05 жовтня 2022 року           № 320/7595/22
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за позовом           ОСОБА_1 
		до                     Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області  
		про визнання протиправною бездіяльність,
		в с т а н о в и в:
		I. Зміст позовних вимог
		До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
		- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
		- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.07.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.
		II. Позиція позивача та заперечення відповідача
		Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачці підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з огляду на відновлення з 17.07.2018 дії зазначеної статті у редакції, яка діяла до 01.01.2015, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
		Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що виплати, передбачені Законом №796-XII у період дії постанов Кабінету Міністрів України №745 і №1210 здійснюються в розмірах, визначених цими нормативними актами.
		III. Процесуальні дії у справі
		Ухвалою суду від 31.08.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.
		Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
		Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
		З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
		IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
		ОСОБА_1 є громадянкою, що постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 17.01.1995 та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
		28.07.2022 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 11.08.2022 №1000-0202-8/74694 позивачці повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати підвищення до пенсії.
		Вважаючи протиправною таку відмову відповідача, позивачка звернулась з позовом до суду.
		V. Норми права
		Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
		В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
		Статтею 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
		Стаття 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачала
		«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
		- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
		- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
		- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.»
		28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
		04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
		«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
		Закон №796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
		Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 №791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №791а).
		Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а.
		Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
		У відповідності до частин 2 3статті 2 Закону №791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок) відповідно до пункту 15 якого визначено, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах що проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, - 13,2 гривні; що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
		VІ. Оцінка суду
		Відповідно до пункту 22 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення. Згідно частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Верховним Судом розглянуто зразкову справу №240/4937/18 за позовом особи до Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності Овруцького ОУПФ, яка призвела до не нарахування та невиплату з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язання Овруцького ОУПФ провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
		Рішенням Верховного Суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210, зобов`язано Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210, в задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
		Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 рішення Верховного Суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог особи, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність Овруцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язано Овруцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), в іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року залишено без змін.
		Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
		Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
		Суд встановив, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, який проживає в смт. Іванків Вишгородського району Київської області.
		Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» смт. Іванків Вишгородського району Київської області, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
		Отже, з огляду на встановлені обставини та предмет спору, ця адміністративна справа є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №240/5401/18.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшла таких висновків: статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначалось, що: « 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
		Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
		Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
		28 грудня 2014 року прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
		4 лютого 2016 року прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
		Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
		При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
		Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.
		Тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
		Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
		Водночас, в частині питання про розмір підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
		Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
		Тому стаття 39 вказаного Закону №796-ХІІ з 17 липня 2018 року має такий зміст: «Стаття 39.Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
		В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону №987-VIII від 4 лютого 2016 року.
		Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання Законом №79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеними в апеляційній скарзі позивача доводами про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ з 17 липня 2018 року позивачка має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 №796-ХІІ, а тому позовні вимоги позивачки є обгрунтованими.
		З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 та встановлені судом обставини справи, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в нарахуванні та виплаті із 01.07.2022 позивачці підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача провести відповідні виплати є обґрунтованими, з урахуванням уже виплачених сум.
		VII. Висновок суду
		Згідно з частиною першою  статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Частиною першою  статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини другої  статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України  предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга  статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Частинами першою та другою  статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України  передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до статей  9,  77 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.
		Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
		VIІI. Розподіл судових витрат
		Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Судом встановлено, що позивачка звільнена від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки відшкодуванню не підлягає.
		Керуючись статями 9,14,73-78,90,143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд                                                                                                                                                                                                
		в и р і ш и в:
		 
		Адміністративний позов задовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) здійснити з 01.07.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням вже виплачених сум.
		 
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя                                                                                 Леонтович А.М.
		 
		Дата підписання та виготовлення повного тексту рішення - 05.10.2022

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...