Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/6066/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 07.10.2022.
Дата набрання законної сили: 04.10.2022
Номер судового провадження: 51-1299км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12016140060002333

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                   
		іменем України
		04 жовтня 2022 року?
		м. Київ
		справа № 462/6066/16-к
		провадження № 51-1299км22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:?
		головуючого                                              ОСОБА_9.,
		суддів                                               ОСОБА_10, ОСОБА_11,
		за участю:?
		секретаря судового засідання ОСОБА_12.,
		захисника       
		(в режимі відеоконференції)      ОСОБА_13,
		прокурора                                       ОСОБА_14,
		розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_13 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 березня 2022 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140060002333 від 03 липня 2016 року,  за обвинуваченням 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця м. Львова, громадянина України, раніше судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого частиною 1 статті 125, п. 13 частиною 2 статті 115  Кримінального кодексу України (далі - КК),
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами ?першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 125 КК до покарання у виді 200 годин громадських робіт.
		ОСОБА_1 звільнено від покарання та його відбування за частиною 1 статті 125 КК у зв`язку з закінченням строків давності на підставі статей 49, 74 КК.
		ОСОБА_1   визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 03 липня 2016 року.
		Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_1 залишено до часу набрання вироком законної сили.
		Як установлено судом та детально викладено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин. 
		ОСОБА_1 03 липня 2016 року о 01:40, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на АДРЕСА_1 , з метою заподіяння тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 удар кулаком правої руки в обличчя, чим відповідно до висновку експерта №309/16 від 04 липня 2016 року спричинив потерпілому легке тілесне ушкодження.
		Крім цього, ОСОБА_1 , будучи раніше судимим, а саме вироком Залізничного районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року за пунктом 7, 12 частини 2 статті 115, частиною 2 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років 6 місяців, знов вчинив умисне вбивство за наступних обставин. 
		Так, ОСОБА_1 03 липня 2016 року о 01:40, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклого конфлікту, керуючись раптово виниклим умислом спрямованим на вчинення умисного вбивства ОСОБА_3 , витягнув з кишені шортів ножа, та завдав ним ОСОБА_3 три удари в ліву аксілярну ділянку, четверте міжребер`я лівої половини грудної клітки, ліву бокову поверхню живота, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які сприяли настанню смерті.
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2022 року вказаний вирок залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
		Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не забезпечив правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки застосував закон, а саме частину 1 статті 125, пунктом 13 частини 2 статті 115 КК, який не підлягав застосуванню за відсутності в діях засудженого складу даного злочину та не застосував закон, який міг бути застосований, а саме статтю З6 КК та статтю 284 КПК.
		 
		Захисник стверджує, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд, та будучи зобов`язаним проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, безпідставно проігнорував доводи захисника, не надав на кожен із них вичерпної відповіді, а висновки суду з питань застосування норм матеріального та процесуального права суперечать позиції Верховного Суду.
		Вважає, що апеляційним судом за наявності беззаперечного приводу не довіряти рішенню суду першої інстанції - представленої захисником стенограми технічного запису судового засідання, якою спростовувались висновки суду першої інстанції, та водночас доведено не надання останнім належної оцінки кожному доказу за критеріями статті 94 КПК, що фактично свідчило про порушення порядку дослідження доказів, було безпідставно відмовлено у задоволенні письмового клопотання захисника про повторне дослідження доказів у відповідності до вимог частини 3 статті 404 КПК, та правових підстав посилатись на вказану судову практику не було.
		Зокрема, захисник вважає, що апеляційним судом не було надано оцінки таким доводам апеляційної скарги захисника:
		-         суд першої інстанції напад на   ОСОБА_1 трактував як бійку двох осіб та безпідставно вказав у вироку, що ОСОБА_1 приймав участь у бійці виключно із ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 знаходився позаду та не вчиняв жодних активних дій щодо засудженого;
		-         про недостовірність висновку суду першої інстанції про узгодженість показань потерпілого ОСОБА_2 та основного свідка ОСОБА_4 , не надано відповіді, по якій причині невмотивовано «довіряє» суду та не довіряє захиснику, який на доведення достовірності своїх доводів представив беззаперечний доказ стенограму технічного запису судового засідання;
		-         апеляційним судом проігноровано довід захисника про те, що як на доказ побиття ОСОБА_1 братами ОСОБА_3 та існування реальної загроза життю та здоров`ю ОСОБА_1 він посилався на наявність в нього тілесних ушкоджень: синців на спині, на лівій руці, на правій нозі, які утворились від дії тупих предметів, відносяться до легкого ступеню тяжкості, які могли виникнути 03 липня 2016 року, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 1283 від 03 липня 2016 року.
		-         не було правових підстав посилатись у вироку, як на докази у справі, на протокол обшуку від 03 липня 2018 року, протокол огляду речей від 29 серпня 2016 року, протоколи пред`явлення особи для впізнання від 03 липня 2016 року, складені за участю ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , оскільки, на його переконання, ці докази отримано з порушенням вимог кримінального процесуального закону;
		-         не оцінено та не надано відповіді на доводи щодо недопустимості доказів у провадженні.
		Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав касаційну скаргу, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на наступних підставах. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до вимог статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 КК, щодо потерпілого ОСОБА_2 захисником не оспорюється та не заперечується, а тому касаційний суд виходить з обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та не переглядає судові рішення  в цій частині.
		Що стосується доводів захисника щодо наявності в діях ОСОБА_1 необхідної оборони, а також те, що апеляційний суд потворно доказів у кримінальному провадженні не дослідив, а доводи апеляційної скарги сторони захисту не оцінив та рішення не вмотивував, то Верховний Суд вважає їх неспроможними.
		 
		Доводи захисника щодо перебування засудженого у стані необхідної оборони.
		Всупереч твердженням захисника судами належним чином перевірено та спростовано версію сторони захисту щодо перебування засудженого у стані необхідної оборони, а отже і вчинення умисного вбивства при перевищенні її меж (стаття 118 КК).
		Так, умисне вбивство, передбачене статтею 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
		На відміну від умисного вбивства, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		Частина 1 статті 36 КК необхідною обороною визнає дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина 3 статті 36 КК).
		Вирішуючи питання про відсутність чи наявність у діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		Якщо дії особи мають на меті не зупинити протиправне посягання, а завдати шкоди іншій (потерпілій) особі, необхідна оборона виключається.
		Місцевий та апеляційний суди, врахувавши вищезазначене, дійшли висновку про відсутність суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, яке б потребувало його негайного відвернення.
		З встановлених судом фактичних обставин вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючись раптово виниклим умислом, спрямованим на вчинення умисного вбивства ОСОБА_3 , витягнув з кишені шортів ножа, та завдав ним ОСОБА_3 три удари в ліву аксілярну ділянку, четверте міжребер`я лівої половини грудної клітки, ліву бокову поверхню живота, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, які сприяли настанню смерті.
		Судами попередніх інстанцій також враховано, що вказані обставини підтверджені показаннями потерпілого ОСОБА_2 , свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , які вказували на перебіг події, що підтверджували під час слідчих експериментів, відтвореними у судовому засіданні відеозаписами слідчого експерименту, висновками експертів, протоколами слідчих дій та іншими письмовими матеріалами кримінального провадження.
		Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вважали, що зміст і спрямованість інкримінованого ОСОБА_1 протиправного діяння, який раніше вчинив умисне вбивство, з врахуванням часу, місця, обстановки вчинення нового злочину, використаного ним знаряддя - ножа, характеру, особливостей та динаміки агресивних його дій, який, незважаючи на відсутність об`єктивної, реальної та безпосередньої загрози його життю з боку потерпілого, заподіяв останньому три тілесні ушкодження, в тому числі і в життєво важливі органи, що призвело до смерті ОСОБА_3 , а також з огляду на посткримінальну поведінку ОСОБА_1 , який залишив місце події і не вжив заходів для надання медичної допомоги потерпілому, за своїми ознаками не становить необхідної оборони та переконливо свідчило про направленість умислу засудженого саме на позбавлення життя ОСОБА_3 , про що суди навели обґрунтовані мотиви.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що засуджений, завдаючи потерпілому удару ножем, реалізовував свій умисел, спрямований на позбавлення життя потерпілого, та бажав настання таких наслідків, з чим погоджується і колегія суддів.
		Як убачається з апеляційної скарги, захисник вказував на стенограму відеозапису перебігу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_4 , однак судом апеляційної інстанції було враховано, що це не виправдовує необхідність застосування засудженим ножа щодо потерпілого, не виключає протиправність його дій, направлених на позбавлення життя потерпілого.
		При постановленні судових рішень судами попередніх інстанцій було враховано, що у матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би підтверджували, що під час конфлікту потерпілий використовував предмети чи зброю, прикладав достатню фізичну силу до засудженого що дали би можливість засудженому відчувати реальну загрозу своєму життю та здоров`ю, а тому дії потерпілого ані за своїм характером, ані за об`єктивними проявами не могли бути розцінені засудженим як такі, що досягли ступеня суспільної небезпечності та викликали стан необхідної оборони. 
		З такими висновками погоджується і колегія суддів.
		Таким чином, колегією суддів не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Що стосується доводів захисника про те, що апеляційний суд доводи апеляційної скарги сторони захисту не оцінив та рішення не вмотивував, то такі доводи Верховний Суд вважає неспроможними.
		Твердження захисника про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, п. 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано. Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи апеляційної скарги прокурора та в цілому надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких апеляційна скарга визнана необґрунтованою.
		Апеляційний суд встановив, що районний суд обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК на підставі доказів, що зібрані у встановленому законом порядку, які дослідженні під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог статті 94 КПК.
		Апеляційний суд не погодився з доводами апеляційної скарги сторони захисту щодо недопустимості доказів у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 . Зокрема, сторона захисту вказувала на недопустимість доказів:
		-          протоколу обшуку від 03 липня 2016 pоку та протоколів пред`явлення особи для впізнання від 03 липня 2016 pоку, складених з участю ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , у зв`язку із неправомірністю винесення постанови про проникнення до житла, до якої, на думку сторони захисту, було внесено недостовірні відомості про безпосереднє переслідування особи, підозрюваної у вчиненні злочину та проведення вказаного обшуку без ухвали слідчого судді, а також через нероз`яснення ОСОБА_1 його прав як підозрюваного, в тому числі права на захист, та незабезпечення реалізації прав затриманої особи; про виправлення у протоколі обшуку від 03 липня 2016 року; 
		-         про безпідставність визнання речовими доказами двох ножів, вилучених 03 липня 2016 року в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , що нібито були знаряддям злочину; 
		-         про застосування доктрини «плодів отруєного дерева» та визнання недопустимими доказами висновків експертиз №233/2016-мк, №234/2016-мк, якими проводилось дослідження об`єктів: одягу ОСОБА_3 та ножів, отриманих в ході слідчої дії (обшуку); 
		-         про визнання висновків №53/16 від 04 липня 2016 року і №454/16 від 28 жовтня 2016 року недопустимими доказами, оскільки їх вступна частина не містить даних про номер к/с, кількість томів та листів справи, перелік об`єктів та зразків, що надійшли на експертизу та у зв`язку з тим, що експертом при проведенні відповідного дослідження використовувались дані з медкартки стаціонарного хворого №6609 ОСОБА_3 , яка слідчим у передбаченому законом процесуальному порядку не вилучалась і експерту не надавалась. 
		Апеляційний суд наголосив, що такі доводи сторони захистуабсолютно повторюють лінію захисту, обрану у суді першої інстанції, а наведені на їх обґрунтування аргументи були предметом дослідження і обговорення у місцевому суді та в результаті, знайшли належну оцінку у вироку, правильність якої не спростована під час апеляційного розгляду.
		Разом з цим, апеляційний суд обґрунтовано не погодився з доводами сторони захисту щодо неправомірності проведення обшуку у помешканні засудженого з підстав наявності відомостей про місцезнаходження особи, яка може бути причетною до скоєння злочину, отриманих при безпосередньому переслідуванні особи, що у даному випадку, стверджується, зокрема, актом про застосування службового собаки. 
		Як правильно наголошено апеляційним судом за клопотанням слідчого обшук у житлі засудженого легалізованого у встановленому законом порядку ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 04 липня 2016 року, де наведено, покликаючись на положення ст. 233 КПК України, обґрунтовані мотиви доцільності та виправданості винесення постанови про проникнення до квартири АДРЕСА_2 від 03 липня 2016 року. 
		Судом апеляційної інстанції враховано, що вказана слідча дія  узгоджується з встановленими обставинами інкримінованої події та показаннями потерпілого і свідків, а також з нормами процесуального закону щодо вчинення необхідних заходів при переслідуванні особи, яка причетна до злочину.  
		Не було підстав у апеляційного суду вважати виправлення у протоколі обшуку такими, що вказують на недопустимість доказів та вказували на безумовну підставу для скасування вироку суду першої інстанції з огляду на те, що вони суттєво не змінюють зафіксованих у протоколі відомостей щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень, тоді як не будь-яке процесуальне порушення, допущене при збиранні доказів, тягне за собою безумовне визнання доказів недопустимими.
		З підстав цього, апеляційний суд обґрунтовано не вбачав підстав для застосування доктрини «плодів отруєного дерева»  щодо висновків експертиз №233/2016-мк, №234/2016-мк, якими проводилось дослідження об`єктів: одягу ОСОБА_3 та ножів, отриманих в ході слідчої дії (обшуку).
		Крім того, покликаючись на дотримання експертом вимог статей 69, 102 КПК, колегія суддів вважає правомірним те, що апеляційний суд не погодився з доводами сторони захисту про визнання висновків №53/16 від 04 липня 2016 року і №454/16 від 28 жовтня 2016 року недопустимими доказами у зв`язку із невідповідністю таких вимогам щодо їх форми та змісту, та тим, що експертом при проведенні дослідження використовувались дані з медкартки стаціонарного хворого ОСОБА_3 , яка слідчим у передбаченому законом процесуальному порядку не вилучалась і експерту не надавалась.
		Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій надали кожному доказу правильної оцінкиз дотриманням вимог статей 86, 87, 94 КПК на предмет належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й належними доказами вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, передбаченого частиною пунктом 13 частини 2 статті 115 КК.
		 
		Щодо доводів захисника про те, що апеляційний суд потворно доказів у кримінальному провадженні не дослідив, то вони є безпідставними, виходячи з такого.
		Відповідно до вимог частини 3 статті 404 КПК, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд не вбачав підстав для повторного дослідження доказів у провадженні, покликаючись на те, що повторне дослідження доказів має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких.
		Вказане повністю узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, де неодноразово наголошувалося на тому, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження.
		Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
		Матеріалами кримінального провадження встановлено, що підстав, передбачених  частиною 3 статті 404 КПК, для повторного дослідження доказів стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено, тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом щодо доведеності винуватості ОСОБА_1  у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		Таким чином, з огляду на відсутність умов, передбачених частиною 3 статті 404 КПК, для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обмежився у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції.
		Апеляційний розгляд кримінального провадження проведено відповідно до вимог закону. Ухвала апеляційного суду в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Даних, які би свідчили, що суд апеляційної інстанції допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.
		З огляду на викладене підстав для задоволення касаційної скарги захисника не встановлено.
		На підставі наведеного, керуючись статтями 433, 434, 436 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		ухвалив:
		Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 01 червня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 березня 2022 року щодо засудженого ОСОБА_1 без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_13 - без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_9                          ОСОБА_10                            ОСОБА_11

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...