Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 154/2154/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2022. Зареєстровано: 07.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2022.
Дата набрання законної сили: 06.10.2022
Номер судового провадження: 22-ц/802/824/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 154/2154/21 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/824/22  Категорія: 81   Доповідач: Карпук  А. К.
		 
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		   
		06 жовтня 2022 року                          місто Луцьк
		       
		Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого - судді Карпук А.К.
		суддів  Бовчалюк З. А., Здрилюк О.І., 
		розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої держав за апеляційною скаргою позивача Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 липня 2022 року, 
		В С Т А Н О В И В :
		У березні 2021 року Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 матеріальні збитки в розмірі 14343,26 грн та судові витрати по справі.
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до наказу командира військової частини - НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 101 від 19.05.2020 старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 , призначено наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 19 травня 2020 року №116-РС на посаду гранатометника 7 механізованої проти 3-го механізованого батальйону, зараховано до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення.
		Відповідач на період проходження військової служби був забезпечений державою всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим майном.
		Відповідно до картки обліку військового майна особистого користування № 4787/1285 від 22.05.2020 старшому солдату ОСОБА_1 . Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 було видано речове майно, згідно визначених норм.
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 76 від 14.04.2021 ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні командира бригади і якому з 30 липня 2020 року призупинено військову службу у Збройних Силах України, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади № 93-РС від 13.04.2021 з військової служби у запас відповідно до підпункту «е» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади), з 14.04.2021 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На момент виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, згідно з довідкою на утримання за втрачене речове майно № 9 від 14.04.2021 та довідкою про взаємозалік грошових коштів за речове майно № 55 від 14.04.2021 за ОСОБА_1 рахувалось речове майно строки носіння якого не вийшли на суму 7888, 80 грн. та за втрачене інвентарне майно в розмірі 6454 грн.46 коп.
		Заборгованості ОСОБА_1 перед військовою частиною НОМЕР_1 складає 14343,26 грн.
		Оскільки відповідач не відшкодував дану заборгованість, тому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 14343,26 грн. майнової шкоди та витрати по сплаті судового збору.
		Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 липня 2022 року провадження у справі за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої державі закрито.
		Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати і направити справу до Володимир-Волинського міського суду Волинської області для продовження розгляду.
		Зазначає, що висновок суду першої інстанцій, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства є помилковим. Суд не врахував, що на момент звернення до суду з позовом відповідача звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу. У даному випадку не оскаржуються дії чи бездіяльність ОСОБА_1 , як військовослужбовця, а спір стосується вимог про відшкодування шкоди державі, тому повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства. 
		Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
		Відповідно до вимог ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ.
		За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
		Датою прийняття постанови у даній справі є 06.10.2022, тобто, дата складення повного судового рішення.
		Вивчивши апеляційну скаргу, матеріали цивільної справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з таким.
		Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
		З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи, а також узгоджується з вимогами чинного законодавства виходячи з наступного.
		Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (даліКонвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.
		Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»).
		Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
		З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Судова юрисдикція  це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства  цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		За змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Публічно-правовий спір  спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
		Суб`єкт владних повноважень  орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
		Публічна служба  діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункти 2, 7, 17 частини першої статті 4 КАС України).
		Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення  публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Крім того, до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пунктах 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
		Зазначеними нормами права прямо передбачено, що військова служба є публічною службою.
		Таким чином, зі змісту позову слідує, що відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, своїми діями завдав шкоду державі в особі військової частини НОМЕР_1 .
		Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995.
		Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		Згідно з ч.1 ст. 1166 ЦК Україна майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Частиною 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		У випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
		Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст.19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
		Подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
		Вказані правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18, а також Верховним Судом у постановах: від 05 лютого 2020 року у справі № 761/19799/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 204/2763/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 320/8119/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 756/12568/18, від 25 листопада 2020 року у справі №202/124/19.
		Згідно ч. 4. ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що відповідач проходив військову службу, був зарахований до списків особового складу частини та поставлений на всі види забезпечення.
		Відповідно до картки обліку військового майна особистого користування № 4787/1285 від 22.05.2020 старшому солдату ОСОБА_1 . Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 було видано речове майно, згідно визначених норм.
		Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 76 від 14.04.2021 ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні командира бригади і якому з 30 липня 2020 року призупинено військову службу у Збройних Силах України, звільненого наказом командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади № 93-РС від 13.04.2021 з військової служби у запас відповідно до підпункту «е» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 14.04.2021 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		На момент виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, згідно з довідкою на утримання за втрачене речове майно № 9 від 14.04.2021 та довідкою про взаємозалік грошових коштів за речове майно № 55 від 14.04.2021 за ОСОБА_1 рахувалось речове майно строки носіння якого не вийшли на суму 7888, 80 грн. та за втрачене інвентарне майно в розмірі 6454 грн.46 коп.
		Оскільки при звільненні майно, що належить Військовій частині НОМЕР_1 , отримане ОСОБА_1 , повернуто ним не було та не відшкодовано його вартість, тому позивач просив суд стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду.
		З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 , тобто перебував на публічній службі та через деякий час був звільнений. Після звільнення зі служби відповідачем не було остаточно вирішено питання, пов`язане з проходженням публічної служби, а саме щодо відшкодування вартості отриманого майна.
		Тобто, Військова частина НОМЕР_1 пред`явила вимоги, які стосуються правовідносин з відповідачем щодо переданих останньому безоплатно матеріальних цінностей для належного виконання обов`язків на посаді публічної служби та з`ясування обставин відшкодування вартості такого майна відповідачем позивачу після звільнення, тобто спірні правовідносини стосуються з`ясування правомірності дій відповідача щодо неповернення отриманого майна позивачу та відшкодування його вартості, пов`язаних з проходженням відповідачем публічної служби.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги, заявлені у цій справі, підлягають розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, оскільки безпосередньо пов`язані з закінченням проходження відповідачем публічної служби.
		Посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21-ц, провадження № 14-328 цс 22, на увагу не заслуговують, оскільки висновки викладені у цій постанові стосуються визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби, а саме щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій .
		Згідно з приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
		При постановленні оскарженої ухвали суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду від 30.03.2021 в даній справі - без змін.
		Відповідно до положень частини І статті 256 ЦПК України, апеляційний суд роз`яснює позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
		Керуючись статтями 367, 375,382, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд 
		постановив:
		Апеляційну скаргу позивача Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		Ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 липня 2022 року в даній справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...