Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/470/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 06.10.2022. Зареєстровано: 07.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 12.10.2022.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
		e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"03" жовтня 2022 р.                                м. Рівне                              Справа № 918/470/22 
		 
		Господарський суд Рівненської області у складі судді Бережнюк В.В. розглянувши матеріали у справі   
		за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" 
		до відповідача фізичної особи-підприємця Коза Миколи Миколайовича 
		про стягнення в сумі 342 541,51 грн.   
		 
		Секретар судового засідання Сідлецька Ю.Р.  
		Представники: 
		від позивача  адвокат Ремез К.І.  (у режимі ВКЗ)
		від відповідача  ФОП Коза, М.М., адвокат Михайлов В.О.   
		          
		 
		Суть спору:  
		Благодійна організація "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Коза Миколи Миколайовича про стягнення  342 541,51 грн., з яких 341 000,00 грн.  безпідставно набуті кошти,  1 541,51 грн. 3% річних. 
		 
		Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача.    
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Благодійна організація "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" здійснює свою діяльність виключно за рахунок благодійних внесків фізичних та юридичних осіб. У зв`язку із численними запитами військових частин на забезпечення автотранспортом, позивач здійснює безперервний пошук осіб, що мають змогу на оплатній або безоплатній основі поставити автомобілі та здійснити їхній ремонт у разі потреби. Так, через мережу інтернет волонтерами позивача був знайдений відповідач - ФОП Коза М.М., який пообіцяв поставити запчастини. Позивач здійснив перерахування грошових коштів у сумі 341 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 23 від 11.05.2022 на суму 341 000,00 грн. Проте,  після проведення оплати відповідач перестав виходити на зв`язок із позивачем, не надав жодного документу - договору, рахунку, акту тощо.
		Позивач посилається на  ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, згідно якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Вказує, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які укладені правочини, тобто відповідач набув грошові кошти без наявності на те правових підстав.
		Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 
		Відповідно до частини 2 статті 1216 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). 
		Позивач нарахував відповідачу 1 541,51 грн. 3% річних, посилаючись на ст.625 ЦК України. 
		Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 341 000,00 грн.  безпідставно набуті кошти та  1 541,51 грн. 3% річних.  
		 
		17 серпня 2022 року відповідач подав відзив на позов, у якому пояснює, що дійсно, волонтери, а в подальшому керівник Благодійної організації "Благодійний Фонд "Волонтерський Центр "Схід" Р.Євстаф`єв у травні 2022 року зв`язувалися із ФОП Коза М.М. щодо поставки/купівлі-продажу автомобільних запчастин та комплектуючих до автомобілів, та надали контактних осіб і реквізити щодо оформлення договорів, накладних, рахунків тощо.
		10 травня 2022 року на електронну адресу Благодійної організації "Благодійний Фонд "Волонтерський Центр "Схід", яка була надана представниками організації - ІНФОРМАЦІЯ_2 був направлений відповідачем супровідний лист від 10.05.2022 року з сканкопіями підписаного та скріпленого печаткою договору купівлі-продажу №3 від 10.05.2022 року, підписаної та скріпленої печаткою примірник видаткової накладної №КМ- 0022586 від 10.05.2022, рахунок на оплату №0000000114 від 10.05.2022 року. У вказаному супровідному листі було зазначено, що один примірник договору та видаткової накладної необхідно підписати та повернути на адресу ФОП Коза М.М.  
		Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3 Договору загальна вартість Товару за цим Договором становить 341 000,00 грн. без ПДВ. Оплата ціни (вартості) Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця. Покупець проводить 100% передплату за Товар протягом З календарних днів з дня отримання рахунку на оплату Товару. 
		У зв`язку з тим, що позивачем 10.05.2022 року було отримано на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 примірники договору купівлі-продажу №3 від 10.05.2022 року, видаткової накладної №КМ-0022586 від 10.05.2022 року та рахунок на оплату №0000000114 від 10.05.2022 року, 11 травня 2022 року позивачем було здійснено оплату згідно рахунку та договору на розрахунковий рахунок ФОП Коза М.М. в сумі 341 000 грн. 00 коп. (дата проведення платежу банком 11.05.2022 року о 18 год. 19 хв.), про що свідчить платіжне доручення №23 від 11.05.2022 року. Також відповідач стверджує, що 12 травня 2022 року водій підприємця Коза М.М. вантажним автомобілем з м.Костопіль здійснив перевезення та доставку автомобільних запчастин та комплектуючих, які були вказані у видатковій накладній №КМ-0022586 від 10.05.2022 року до м.Львова, оскільки керівник позивача повідомив, що вказані автозапчастини потрібні для ремонту привезених із- за кордону автомобілів на одній із станцій технічного обслуговування у м.Львові.
		Таким чином, відповідач вказує, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України, а саме при укладенні правочинів, відтак позовні вимоги позивача щодо стягнення безпідставно набутих відповідачем коштів в сумі 341 000 грн. є необгрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення. 
		15 вересня 2022 року від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач не визнає обставини, викладені відповідачем у відзиві та повідомляє, що між ним та відповідачем відсутні будь-які господарські відносини, не укладені у будь-який спосіб правочини, не поставлений та не прийнятий товар тощо. Позивач зареєстрований та здійснює діяльність у місті Дніпро, представництв у місті Львові він не має і ніколи не мав. Листи та документи, на які посилається відповідач у відзиві, на електронну адресу позивача ніколи не надходили. Товар від відповідача позивач не отримував. 
		 
		03 жовтня 2022 року позивач подав додаткові письмові пояснення, у яких наголошує, що договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами .
		Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
		Намір юридичної особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття, може виражатись лише у разі підписання проекту договору і направлення його іншій стороні. Без підписання такого паперового документу власноруч чи у разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом.
		На підставі викладеного, просить суд задовольнити позов у повному обсязі. 
		 
		Процесуальні дії у справі.  
		Разом із позовом до суду подано заяву про забезпечення позову (вх. № 1826/22 від 11.07.2022) та заяву про відстрочення сплати судового збору (вх. № 1827/22 від 11.07.2022).
		Ухвалою від 13.07.2022  заяву Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" про відстрочення сплати судового збору задоволено та відстрочено сплату судового збору за даним позовом до ухвалення рішення у справі. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Справу призначено до слухання в засіданні  на 03 серпня 2022 р. на 11:00 год.  
		Ухвалою від 13.07.2022 відмовлено Благодійній організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід"  у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, які належать ФОП Коза М.М.    
		Ухвалою від 03.08.2022 розгляд справи відкладено на 29 серпня 2022 р. на 14:00 год.  Продовжено відповідачу фізичній особі-підприємцю Козі Миколі Миколайовичу строк для підготовки письмового відзиву на позов до  19 серпня 2022 року.    
		19 серпня 2022 року від ФОП Коза М.М. надійшло клопотання про приєднання до матеріалів заяви свідка ОСОБА_1 . 
		05.09.2022 від представника Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" надійшла заява адвоката Ремез Катерини Ігорівни про вступ у справу як представника. Також надійшли письмові заперечення щодо приєднання до справи заяви свідка. 
		28.09.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення до справи скрин-шот сторінки електронної скриньки позивача. 
		03.10.2022 від ФОП Коза М.М. надійшло клопотання про приєднання до справи скрин-копії відправлених листів з електронної адреси відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі за 10.05.2022.   
		У судовому засіданні оголошувалися перерви: з 03 серпня 2022 року до 29 серпня 2022 на 14:00 год.; до 05 вересня 2022 р.  на  15:00 год.; до 28 вересня 2022 р.  на  10:30 год.; до 03 жовтня 2022 р.   на   13:00 год.  
		Представник позивача під час розгляду спору по суті позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив позов задоволити та покласти на відповідача усі судові витрати. Представник відповідача у свою чергу позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. 
		У подальшому суд дослідив письмові докази, що містяться у справі.  
		 
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Критерії оцінювання розумності строку справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади  (справа Кучерук проти України) (заява 2570/04).
		Згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника  і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у  цьому спорі.
		Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини однією із складових справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона  має знати про всі докази чи подання, які представленні або зроблені в цілях впливу на думку суду і коментувати їх (п. п. 23,31 та 33 рішення у справі "Лобо Мачадо проти Португалії" від 20.02.1996, п. 24 рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" від 18.02.1997, п. 42 рішення у справі "Кєроярві проти Фінляндії").
		Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
		За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. 
		Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що розумним для розгляду даної справи є строк, що має забезпечити реалізацію процесуальних прав сторін у справі, повний, всебічний, об`єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору, з урахуванням ст.ст. 7, 13 ГПК України. 
		 
		Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.  Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін. 
		Як вказує позивач, та не заперечує відповідач волонтери Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" через мережу інтернет вийшли на зв`язок з ФОП Коза М.М. з приводу поставки автозапчастин. Позивач здійснив перерахування грошових коштів на рахунок фізичної особи-підприємця Кози Миколи Миколайовича у сумі 341 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 23 від 11.05.2022 на суму 341 000,00 грн. У призначенні платежу у даному платіжному дорученні зазначено "оплата за автозапчастини".
		Як зазначає позивач, письмового договору купівлі - продажу товару між сторонами не укладалося, товар на суму проведеної оплати поставлений не був, грошові кошти не повернуто. Вказане, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
		Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
		Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.
		Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.  
		Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.  
		Так, відповідач, заперечуючи проти позову, наполягає на тому, що між сторонами у справі йшли перемовини щодо укладення договору. А саме, у травні 2022 року представники позивача зв`язувалися із ФОП Коза М.М. щодо поставки/купівлі-продажу автомобільних запчастин та комплектуючих до автомобілів, та надали контактних осіб і реквізити щодо оформлення договорів, накладних, рахунків тощо. 10 травня 2022 року на електронну адресу Благодійної організації "Благодійний Фонд "Волонтерський Центр "Схід", яка була надана представниками організації - ІНФОРМАЦІЯ_2 був направлений відповідачем супровідний лист від 10.05.2022 року з сканкопіями підписаного та скріпленого печаткою договору купівлі-продажу №3 від 10.05.2022 року, підписаної та скріпленої печаткою примірник видаткової накладної №КМ- 0022586 від 10.05.2022, рахунок на оплату №0000000114 від 10.05.2022 року. У вказаному супровідному листі було зазначено, що один примірник договору та видаткової накладної необхідно підписати та повернути на адресу ФОП Коза М.М.  
		Копіх цих документів надано до матеріалів справи, проте вони не підписані зі сторони позивача. 
		Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.3 Договору загальна вартість Товару за цим Договором становить 341 000,00 грн. без ПДВ. Оплата ціни (вартості) Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок Продавця. Покупець проводить 100% передплату за Товар протягом 3 календарних днів з дня отримання рахунку на оплату Товару. 
		У подальшому 11 травня 2022 року позивачем було здійснено оплату коштів на розрахунковий рахунок ФОП Коза М.М. в сумі 341 000 грн. 00 коп. (дата проведення платежу банком 11.05.2022 року о 18 год. 19 хв.), про що свідчить платіжне доручення №23 від 11.05.2022 року із призначення платежу"оплата за автозапчастини", яке наявне у справі.  
		Тому, на переконання відповідача, дані факти спростовують помилковість перехованих коштів, а навпаки підтверджується цільове призначення даних коштів. 
		Суд проаналізувавши подані докази, дійшов висновку, що між сторонами у справі було укладено договір у спрощений спосіб, у вигляді поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину, про що свідчать надані в якості доказу скрин-копії відправлених листів з електронної адреси відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі за 10.05.2022, на електронну адресу позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 .   
		Наразі, дослідивши наявні в матеріалах докази, господарський суд зазначає, що дії відповідача щодо надіслання на електронну адресу позивача примірників договору, рахунку, накладної , та дії позивача щодо  оплати коштів 341 000,00 грн. свідчать про те, що між сторонами виникли зобов`язання.
		Так, нормами цивільного права України в розділі "Зобов`язальне право" визначено, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.
		При цьому відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених   статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
		Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
		Згідно з частиною першою ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі.
		Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої ст. 11, частини першої ст. 177, частини першої ст. 202, частини першої ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно ч. 1 та 2 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
		За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
		Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого   статтею 181 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
		Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Згідно ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
		За приписами ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
		Частиною 1 ст. 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
		Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).
		При цьому відповідно до ч. 1, 2  ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
		Оскільки законом не встановлена особлива форма договору про поставку/купівлю-продаж, суд доходить до висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору, адже сторонами вчинені фактичні дії, які свідчать про укладення сторонами договору з приводу поставки автозапчастин. В свою чергу вказані обставини свідчать про виникнення у сторін по справі господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України).
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
		Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15.
		Крім того, у постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3-11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14, також висловлено позицію про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
		Водночас, як визначено п. 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 11 цієї Інструкції.
		Пунктом 1.19. Інструкції передбачено, що банк не несе відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиного внеску) (обов`язкових платежів).
		Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в платіжному дорученні, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду. 
		Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку (п. 2.3. Інструкції).
		Як зазначалося, позивачем було здійснено перерахування спірних коштів зі свого рахунку на рахунок ФОП Кози М.М. за платіжним дорученням №23 від 11.05.2022 на суму 341 000,00 грн.  з призначенням платежу "Оплата за автозапчастини. Без ПДВ".
		Як визначено п. 1.4. Інструкції, неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		Пунктом 2.35. Інструкції передбачено, що кошти, які помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.
		Згідно п. 2.29. Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.
		При цьому позивач не надав до суду докази відкликання вказаного платіжного доручення з банку,  обставин виявлення помилки при здійсненні платежу  не пояснив, та не обґрунтував як помилковості здійсненого переказу, так і неправомірності набуття цих коштів відповідачем. 
		Отже, враховуючи передумови виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави та встановлені судом обставини справи, зокрема, існування між сторонами у даній справі договірних відносин (внаслідок укладення договору з приводу поставки автозапчастин у спрощений спосіб), проведення розрахунку із призначенням платежу за автозапчастини, а також за відсутності доказів того, що цей договір є розірваним, чи зобов`язання за ним припинилися з інших підстав, такі кошти набуто за наявності правової підстави. Тому не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 ЦК.
		За вказаних обставин, суд вважає, що спірні кошти в розмірі 341 000,00 грн. не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набуті.
		Наразі суд зазначає, що у даному випадку судом не встановлюється ступінь виконання відповідачем зобов`язань щодо фактичної поставки автозапчастин позивачу, оскільки такі обставини можуть бути встановлені при вирішенні спору у зв`язку з виконанням вказаного договору.  
		Таким чином, в даному випадку правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог. Отже, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. 
		За наведеного позов про стягнення 341 000,00 грн. коштів як безпідставно набутих та  1541,51 грн. 3% річних до задоволення не підлягає.  
		Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.   
		Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.  
		Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		 
		Висновки суду. 
		За результатами розгляду спору та з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" до відповідача фізичної особи-підприємця Коза Миколи Миколайовича про стягнення коштів як безпідставно набутих 341000,00 грн.   та нарахованих  1 541,51 грн. 3% річних - слід відмовити.           
		 
		Розподіл судових витрат.  
		Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.  
		Відтак, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача у повному обсязі. 
		 
		Керуючись ст. ст.  129, 237 -240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В задоволенні позову відмовити. 
		2. Стягнути з Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" (49000, місто Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.78, код ЄДРПОУ 44729608) в дохід Державного бюджету України  5 138,12 грн. судового збору. 
		 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги  до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 06 жовтня 2022 року.
		 
		 
		      Суддя                                                   Бережнюк В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...