Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 409/1467/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2022.
Дата набрання законної сили: 20.09.2022
Номер судового провадження: 51-5370км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22015130000000259

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                   
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 вересня 2022 року
		м. Київ
		справа № 409/1476/16 
		провадження № 51- 5370 км 21-к
		Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_7.,
		суддів                                                                        ОСОБА_8., ОСОБА_9.,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_10.,
		прокурора                                                    ОСОБА_11., 
		виправданої                                                 ОСОБА_1 ,
		захисника                                                    ОСОБА_12.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 лютого 2021 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року щодо виправданої ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за №22015130000000259 від 16 травня 2015 року, за обвинуваченням 
		ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Луганська, мешканки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 1 ст. 258-3 КК у зв`язку з недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення. 
		Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 22015130000000259від 16 травня 2015 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення в тому, що вона  вчинила кримінальне правопорушення, а саме сприяла діяльності терористичної організації за таких обставин.
		У березні - квітні 2014 року в м. Луганську нелегітимними представниками окремих районів Луганської області, які назвали себе «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), було створено стійке ієрархічне об`єднання, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» має ознаки терористичної організації, яка має чітку ієрархію та структуру, складається з політичного і силового блоків, а також має розподіл функцій між її учасниками, на яких покладено відповідні обов`язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.
		25 листопада 2014 року самопроголошеним «Головою ЛНР» видано указ № 51/1/01/11/14 про створення структури виконавчих органів влади «ЛНР», до складу яких, відповідно до «Закону ЛНР про систему виконавчих органів державної влади Луганської Народної Республіки», крім «Голови ЛНР» увійшли «Рада міністрів ЛНР» та інші органи виконавчої влади (міністерства, комітети, служби, агентства, інспекції, тощо).
		Наказом від 10 червня 2014 року № 1-А так званого «міністра охорони здоров`я ЛНР» ОСОБА_2 на базі обласного аптечного складу КП «ЛО «Фармація» (вул. Степний тупік, 2-А, Артемівський район, м. Луганськ) створено склад лікарських засобів та медичних препаратів, які постачалися  з Російської Федерації (далі - РФ). Метою діяльності складу було визначено «лікування та надання першої швидкої допомоги бійцям збройних сил «ЛНР» та громадянам, які постраждали внаслідок бойових дій, пов`язаних з агресією Збройних Сил України», тобто забезпечення надання допомоги учасникам незаконних збройних формувань, які брали участь в організації та веденні збройного опору співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції.
		Згідно з вищевказаним наказом, організація роботи гуманітарного складу покладалась на заступника генерального директора з комерційних питань - начальника відділу продажу КП «ЛО «Фармація» ОСОБА_1 . Ознайомившись із наказом, у період з 10 червня  до 18 липня 2014 року остання займалася питаннями організації обліку медикаментів, які поступали з РФ на вказаний гуманітарний склад, а також надавала розпорядження щодо відвантаження медикаментів на адресу незаконних збройних формувань «ЛНР» та лікувальних закладів з метою сприяння діяльності терористичної організації «ЛНР».
		За вказаним формулюванням обвинувачення дії обвинуваченої ОСОБА_1 кваліфіковано  за ч. 1 ст. 258-3 КК.
		Виправдовуючи обвинувачену   ОСОБА_1 , міський суд установив, що у кримінальному провадженні стосовно неї, сторона обвинувачення не надала достатніх, належних та допустимих доказів, кожен із яких окремо та разом у їх сукупності підтверджували б пред`явлене їй обвинувачення за обставин, викладених в обвинувальному акті, оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо наявності в її діянні складу інкримінованого злочину.
		Луганський апеляційний суд ухвалою від 17 серпня 2021 року вирок місцевого суду щодо  ОСОБА_1 залишив без змін.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати  вирок місцевого суду і ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		Зазначає, що всупереч вимогам ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд першої інстанції не дослідив додатків до протоколів негласних слідчих (розшукових) дій  (далі - НСРД), а саме аудіозаписів та електронних документів (на оптичних  носіях інформації), про дослідження яких у підготовчому засіданні прокурор заявляв клопотання. На його думку, це порушення є підставою для скасування судових рішень відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК. Також уважає недослідженою іншу частину наданих стороною обвинувачення доказів: аудіозапис судового засідання, із допитом ОСОБА_1 , наданий свідком ОСОБА_3 ; протокол огляду диска до цього аудіозапису; копії матеріалів  кримінального провадження  стосовно ОСОБА_3 .
		Вказує на те, що суд першої інстанції,  порушуючи вимоги ст. 89 КПК, не приймав рішення в нарадчій кімнаті про визнання доказів, наданих стороною обвинувачення, очевидно недопустимими або про неможливість їх дослідження під час судового розгляду, при цьому на момент дослідження відповідних доказів сторона захисту не подавала клопотань про визнання доказів недопустимими. 
		Вважає, що місцевий суд безпідставно визнав недопустимим доказом висновок почеркознавчої експертизи від 18 листопада 2015 року № 72 з підстави відсутності в ньому відомостей про попередження щодо кримінальної відповідальності за подання завідомо неправдивого висновку, не врахувавши того, що це не є підставою визнання доказу недопустимим  у разі, якщо доведено іншими обставинами розуміння експертом наслідків надання такого висновку. 
		Посилається на те, що невідкриття ухвал суду про дозвіл на проведення НСРД до передачі справи до суду не є безумовною підставою для визнання всіх результатів НСРД недопустимими доказами, оскільки процесуальні документи (засекречені ухвали слідчих суддів апеляційного суду та клопотання слідчого) не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК  через не розсекречення та їх відсутність у розпорядженні сторони обвинувачення до моменту передачі обвинувального акта до суду. При цьому суди не врахували того, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції прокурор вжив заходів щодо розсекречення зазначених документів та надав їх для ознайомлення стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. 
		Крім того, суди залишили поза увагою факт відкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, після передачі справи до суду, що не зумовлює визнання доказів недопустимими, тому, визнавши результати НСРД у цьому кримінальному провадженні недопустимими доказами з формальних підстав, суди не врахували практики Верховного Суду, зокрема висновків, що містяться в постановах від 17 вересня 2019 року (№ 51-7250 км18), 05 грудня 2019 року (№ 51- 8 км 18), 11 травня 2021 року  (№ 51-1383 км 19), 10 березня 2020 року (№ 51-7218 км18).
		На думку прокурора, апеляційний суд помилково зазначив в ухвалі про відсутність в апеляційній скарзі сторони обвинувачення посилання на передбачені  положеннями ч. 2 ст. 412 КПК підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує, що на 7-му аркуші апеляційної скарги зазначено посилання сторони обвинувачення на порушення вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК.
		Стверджує про невідповідність висновків апеляційного суду щодо допиту свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в іншому провадженні стосовно ОСОБА_3 , оскільки вказані особи були допитані 29 і 30 жовтня 2015 року в межах кримінального  провадження  щодо ОСОБА_1 , що свідчить про поверхневу перевірку апеляційним судом доводів апеляційної скарги прокурора. При цьому прокурор уважає необґрунтованими висновки апеляційного суду щодо ненаведення в апеляційній скарзі аргументів про важливість показань указаних свідків для сторони обвинувачення, адже в ході надання пояснень до скарги прокурор повідомив суду про важливість показань свідка ОСОБА_5 для встановлення обставин справи, з огляду на те, що останній обіймав посаду завідувача сектору закупок КП «ЛО «Фармація».
		Зазначає про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання прокурора про виклик для допиту свідка оперуповноваженого Служби безпеки України (далі - СБУ), який проводив НСРД у кримінальному провадженні, з метою надання  додаткової інформації щодо питань технічної організації та проведення НСРД.
		Суди належним чином не перевірили доводів сторони обвинувачення. Апеляційний суд не дав правової оцінки допущеним судом першої інстанції порушенням у частині не застосування до ОСОБА_1 положень ч.1 ст. 258-3 КК. Вважає, що суди дійшли передчасного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного  кримінального правопорушення.
		У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_12. просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Вважає рішення судів першої й апеляційної інстанцій законними, а висновки обґрунтованими в частині встановлення обставин порушення вимог ст. 290 КПК. Суд першої інстанції під час розгляду провадження установив, що в цьому кримінальному провадженні прокурор не вчинив жодної дії щодо розсекречення матеріалів, які слугували  підставою для проведення НСРД. 
		ОСОБА_1 у своєму запереченні на касаційну скаргу прокурора просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення залишити без зміни, оскільки суди дослідили всі надані стороною обвинувачення докази та надали їм належну оцінку. 
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення, просив скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді  апеляційної інстанції.
		Захисник ОСОБА_12. та ОСОБА_1. просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		За приписами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. 
		За статтею 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
		Суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом. Тобто дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		У цьому провадженні суди попередніх інстанцій цих вимог закону дотрималися. 
		Суд не погоджується з доводами прокурора про допущення судами істотних порушень вимог КПК.
		Зокрема, положеннями частин 1 і 2 ст. 89 КПК передбачено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті  в ході ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
		Суд уважає необґрунтованими доводи прокурора  про істотні порушення вимог КПК в частині того, що суд першої інстанції не приймав рішення про визнання доказів недопустимими в порядку, визначеному ч.  2  ст. 89 КК, адже, дослідивши всі докази під час судового розгляду, суд надав їм належну оцінку у вироку відповідно до ч.1 ст.89 КК. 
		Крім того, колегія суддів  не погоджується з доводами прокурора про помилковість висновків апеляційного суду в ухвалі стосовно відсутності в апеляційній скарзі сторони обвинувачення посилання на передбачені положеннями ч. 2 ст. 412 КПК підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції. 
		Так, в апеляційній скарзі прокурор хоча й посилався на порушення вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, при цьому по суті вказував на не дослідження безпосередньо протоколу огляду від 20 липня 2015 року з додатками (т. 1 а.п. 228-235) та  відсутність у справі аудіозапису процесу прослуховування місцевим судом матеріалів НСРД.
		Однак Суд звертає увагу прокурора на те, що не дотримання вимог п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК належить до випадків, коли у справі відсутній носій звукозапису фіксації судового процесу, що не стосується вирішення питання про відмову судом у задоволенні клопотання. 
		Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до журналу судового засідання та звукозапису від 06 грудня 2018 року (т. 4, а.п. 219-225),  суд відмовив в оголошенні вказаних додатків до протоколів НСРД з оголошенням  у судовому засіданні мотивів прийняття такого рішення.
		Доводи в касаційній скарзі про необґрунтованість висновків апеляційного суду щодо допиту свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та не наведення в апеляційній скарзі аргументів про важливість показань цих свідків, на думку колегії суддів, є  безпідставними.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що у кримінальному провадженні було подано клопотання про виклик свідків стороною обвинувачення, яке місцевий суд ухвалою  від 22 травня 2017 року задовольнив (т. 3, а.п. 22). З цього рішення видно, що свідки  ОСОБА_4 і   ОСОБА_5 були викликані для їх допиту в судовому засіданні. 
		Крім того, апеляційний суд, перевіряючи доводи прокурора в частині того, що не було допитано вказаних свідків і  приймаючи рішення про відмову в допиті свідка ОСОБА_6 , звернув увагу на пояснення прокурора про місцеперебування свідків за межами Луганської області та неспроможність забезпечення стороною обвинувачення явки свідків і можливість їх допиту в судовому засіданні в ході розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції (т. 5, а.п. 190). 
		Водночас, на думку Суду заслуговують на увагу доводи прокурора в частині безпідставного визнання судом першої інстанції усіх результатів НСРД недопустимими доказами, у зв`язку з порушенням прокурором вимог ст. 290 КПК щодо відкриття стороні захисту рішень слідчих суддів про дозвіл  на проведення цих слідчих дій.  
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження сторона обвинувачення по завершенню досудового розслідування  в порядку ст. 290 КПК надала доступ стороні захисту до усіх матеріалів кримінального провадження, крім тих, що мають  гриф таємності. Клопотань від сторони захисту про розсекречення  цих матеріалів не було заявлено. В суді першої інстанції в порядку ст. 290 КПК прокурор  також надав доступ  стороні захисту до розсекречених процесуальних документів, що стали підставою для проведення НСРД (т. 4, а.п. 208, 209 - 212, т. 5, а.п. 116 - 120).  
		За таких обставин те, що ці документи не були надані після завершення досудового  розслідування, а були надані суду під час дослідження доказів, не має вирішального значення для оцінки  доказів з точки зору їх допустимості. Після відкриття цих документів стороною обвинувачення стороні захисту був наданий достатній час і можливості для їх вивчення та підготовки своєї позиції з урахуванням цих документів. 
		Таким чином, і суд і сторона захисту мали можливість пересвідчитись в тому, що негласні слідчі дії було проведено відповідно до вимог КПК за наявності попередніх дозволів слідчого судді.  
		Таку позицію Суд вже неодноразово висловлював у своїх рішеннях, зокрема, у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 травня 2021 року (справа № 737/838/16-к,  провадження № 51 - 1383 км 19), та постанові  Великої  Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15, провадження №13 - 43 кс19).
		Не погоджуючись з оцінкою цих доказів за критерієм допустимості, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку доказам з точки зору належності, достовірності та достатності.
		Зокрема, обґрунтовано не взято до уваги як доказ винуватості ОСОБА_1 копію наказу від 10 червня 2014 року № 1-А з тих підстав, що оригінал наказу відсутній. ОСОБА_1 заперечувала, що була з ним ознайомлена, а згідно з висновком експерта від 18 листопада 2015 року № 72, підпис на цій копії ймовірно виконаний ОСОБА_1 , що є припущеннями, на яких не може ґрунтуватися обвинувальний вирок.
		Оскільки  саме ознайомлення та подальше виконання цього наказу становить зміст обвинувачення ОСОБА_1 , висновки судів про його недоведеність є обґрунтовані. 
		Суди обох попередніх інстанцій надали детальної оцінки всім іншим доказам, наданих стороною обвинувачення та дійшли  правильних висновків, що всі вони у своїй сукупності не є достатніми для доведення того, що ОСОБА_1 виконуючи свої професійні обов`язки начальника відділу продажі  КП «Фармація» сприяла діяльності терористичної організації.
		Інші доводи касаційної скарги прокурора, які стосуються неповноти судового розгляду, відповідно до положень ч.1 ст. 433 КПК не є предметом касаційного розгляду. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів кримінального провадження убачається, що суди попередніх інстанцій надавали можливості сторонам у справі для подання доказів та відстоювання своєї позиції відповідно до вимог статей 22, 26 КПК.
		Таким чином вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, у результаті перевірки кримінального провадження не встановлено.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Рубіжанського міського суду Луганської області від 05 лютого 2021 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 17 серпня 2021 року щодо виправданої ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.     
		Судді:
		 
		 ОСОБА_7                                  ОСОБА_8                                     ОСОБА_9

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...