Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 346/819/19 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 51-527км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42018000000000560

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 жовтня 2022 року
		м. Київ
		справа № 346/819/19
		провадження № 51-527км22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_8.,
		суддів                                                           ОСОБА_9, ОСОБА_10,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_11,
		прокурора                                                   ОСОБА_12,
		у режимі відеоконференції:
		виправданого                                            ОСОБА_1 ,
		захисника                                                   ОСОБА_13.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018000000000560, за обвинуваченням
		ОСОБА_1 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернігова та жителя АДРЕСА_1 ),
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано.
		Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 10 листопада 2021 року залишив указаний вирок без змін.
		Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він, працюючи на посаді прокурора Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах третьої особи дій із використанням наданого йому службового становища, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК.
		Так, ОСОБА_1 03 серпня 2018 року приблизно о 10:15 біля Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області (просп. Грушевського, 29, м. Коломия, Івано-Франківська область) отримав неправомірну вигоду в сумі 300 дол. США від ОСОБА_2 за сприяння у призначенні обвинуваченій ОСОБА_3 судом покарання за ч. 2 ст. 185 КК, не пов`язаного з реальним позбавленням волі, а саме у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись наневідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Сторона обвинувачення в поданій скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказуючи на незастосування судом закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК.
		Зокрема, прокурор вважає необґрунтованими твердження суду про те, що відповідно до ч. 1 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підслідність вказаного кримінального провадження визначена за слідчими органів Національної поліції, оскільки прокуратура не входить до системи правоохоронних органів. 
		Указує, що суд аргументує порушення права ОСОБА_1 на захист лише показаннями виправданого, і не підтверджує зазначене порушення матеріалами справи.
		На переконання прокурора, факт отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди засвідчений протоколами про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), а саме аудіо- та відеоконтролю ОСОБА_2 , затримання ОСОБА_1 , огляду та вручення грошей від 03 серпня 2018 року, та висновком експерта від 05 жовтня 2018 року № 283/1.
		Також зазначає, що з досліджених у суді протоколів проведення НСРД і додатків до них стенограм та карток пам`яті, вбачається, що в ході зустрічей заявника з ОСОБА_1 26 березня, 04 травня, 08 травня, 08 червня 2018 року останній умисними діями створював у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 враження безвихідної ситуації і наявності в нього можливості вирішити питання про призначення покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК і схилив ОСОБА_2 у такий спосіб до добровільної передачі йому грошей.
		За твердженням прокурора, суд надав неналежну оцінку письмовим доказам сторони обвинувачення.
		Крім того, касатор зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК, оскільки відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів, тоді як, на думку прокурора, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.
		У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправданий ОСОБА_1 та його захисник - адвокат ОСОБА_13., посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити скаргу без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення без зміни. 
		 
		 
		Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор  ОСОБА_12, надавши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Виправданий ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_13. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення залишити без зміни. 
		Мотиви Суду 
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновків, що подана касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваного судового рішення, а під час перегляду виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій, якщо відповідні висновки судів належним чином мотивовано. 
		Як убачається зі змісту касаційної скарги прокурора, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а це згідно зі статтями 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
		Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
		Як регламентовано ст. 91 КПК, доказуванню у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.
		Обвинувальний вирок суд може постановити лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
		Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, щона підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення орган досудового розслідування посилався на показання свідків: ОСОБА_2 (заявник), ОСОБА_3 (дочка заявника), ОСОБА_4 (понята, яка брала участь у слідчих діях), ОСОБА_5 (секретар судового засіданні у справі дочки заявника); протоколи, складені за результатом слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, висновок експерта й інші документи, детальний зміст яких відображено у вироку.
		Ухвалюючи виправдувальний вирок, місцевий суд з урахуванням вимог кримінального процесуального закону і практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування критеріїв допустимості доказів за наявності підбурювання до злочину ретельно перевірив вищевказані докази на предмет їх допустимості, а сукупність зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення і, давши належну оцінку як кожному з них, так і їх сукупності у взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не довела допустимими доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, а тому виправдав його за пред`явленим обвинуваченням. 
		Такий висновок суду належним чином мотивований і ґрунтується на даних, перевірених у судовому засіданні та змістовно наведених у вироку, зокрема й на результатах перевірки доводів сторони захисту про провокацію злочину з боку органу досудового розслідування.
		Відповідно до ч. 3 ст. 271 КПК під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
		ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема у справах «Баннікова проти Російської Федерації» від 04 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 02 жовтня 2010 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року, «Раманаускас проти Литви» від 20 лютого 2018 року, розробив критерії для того, щоб відрізняти провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях. Зокрема, у разі визнання заяви про підбурювання такою, що не є явно необґрунтованою, для визнання доказів допустимими суду належить з`ясувати: чи було слідство «по суті пасивним», чи був би злочин вчинений без втручання влади, чи мало місце з боку влади спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; вагомість причин проведення оперативної закупки, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особа була втягнута у злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою. 
		У контексті приписів ст. 92 КПК саме стороні обвинувачення потрібно довести, що ніякого підбурювання не було. 
		Надаючи оцінку показанням ключового свідка обвинувачення ОСОБА_2 який є, як зазначив суд, особою двічі судимою, зокрема за вчинення шахрайських дій, в сукупності з іншими наявними у справі доказами та з урахуванням положень ст. 96 КПК місцевий суд дійшов висновку, що вони є непослідовними та такими, що не узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження та містять ознаки провокації злочину стосовно виправданого. 
		Місцевий суд урахував, що ОСОБА_2 неодноразово змінював свої показання під час допиту, пристосовуючи їх до даних, які ставали йому відомі внаслідок надання сторонами провадження доказів. ОСОБА_2 не зміг пояснити, скільки відбулось зустрічей між ним та ОСОБА_1 до його звернення із заявою про злочин, за яких обставин вперше ОСОБА_1 озвучив йому пропозицію передати неправомірну вигоду. Зокрема, спочатку ОСОБА_2 вказував, що, коли виправданий озвучив йому пропозицію про надання неправомірної вигоди, він через 2-3 дні поїхав у м. Київ та звернувся до правоохоронних органів із заявою. Згодом стверджував, що до правоохоронних органів звернувся наступного дня після зустрічі з виправданим. Не пояснив ОСОБА_2 розбіжності щодо того, що за матеріалами кримінального провадження він, прибувши до м. Києва, безпосередньо звернувся до Генеральної прокуратури, тоді як його мобільний телефон у день та час його звернення до Генеральної прокуратури був активним саме в м. Івано-Франківську.
		Також, за твердженням ОСОБА_2 , після проголошення вироку щодо ОСОБА_3 він вийшов із зали судового засідання і випадково зустрівся з ОСОБА_1 , і саме останній шукав із ним зустрічі, тоді як на відеозаписі камери спостереження за входом у приміщення Коломийського міськрайонного суду зафіксовано, що ОСОБА_2 очікував ОСОБА_1 біля входу у приміщення суду ще до проголошення вироку у справі ОСОБА_3 . Про те, що саме ОСОБА_2 шукав зустрічі з ОСОБА_1 , вказала і секретар судового засідання ОСОБА_5 .
		Крім того, місцевий суд звернув увагу на те, що від імені ОСОБА_2 була оформлена заява «про вчинення неправомірних дій з боку особи, яка займає відповідальне становище», де вказувалося про нібито здійснення психологічного тиску на ОСОБА_2 та його сина ОСОБА_6 зі сторони ОСОБА_1 і його дружини. Тоді як факт написання цієї заяви заперечив сам ОСОБА_2 .
		Не взяв до уваги суд і показання понятої ОСОБА_4 , яка в ході її допиту в суді давала різні відповіді з приводу одних і тих же обставин, зокрема вказувала, що під дією ультрафіолетового проміння світились не тільки гроші, але і штани ОСОБА_1 , хоча згідно з протоколом, складеним за її участю, світіння було виявлено лише на грошах. 
		Не спростувала сторона обвинувачення і сумнівів, висловлених стороною захисту щодо обставин першої зустрічі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , яка за висновками органу досудового розслідування відбувалась у приміщенні Коломийської прокуратури 09 березня 2018 року, натомість захист наполягав, що цей день був офіційним вихідним і прокуратура не працювала. 
		Досліджуючи складені за результатами проведення НСРД протоколи, на які прокурор посилався як на беззаперечні докази для підтвердження висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, суд першої інстанції встановив, що ініціатором численних зустрічей із виправданим, які відбувалися з березня по серпень 2018 року, був саме             ОСОБА_2 . 
		Крім того, суд установив, що в цих протоколах зафіксована інформація, яка не відповідає дійсності.
		Так, у протоколі про результати проведення негласних слідчих дій від 30 травня 2018 року (файл 2018-05-07_083828_091923_01, час з 08:38 по 09:19) 07 травня 2018 року вказано про те, що ОСОБА_2 веде телефонну розмову з ОСОБА_1 , однак зі змісту викладеного тексту розмови місцевий суд з`ясував, що очевидною була її імітація, оскільки співрозмовник зупиняє ОСОБА_2 , більше того, сам ОСОБА_2 зазначає: « ОСОБА_7 , ну вибачай, зараз я тебе наберу».
		До того ж, суд першої інстанції зауважив, що о/у УЗЕ в Івано-Франківській області відображає вищевказану розмову у протоколі як спілкування ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як таку, що проведена по мобільному телефону, тоді як одночасно проводились заходи зі зняття інформації з каналів зв`язку і жодного телефонного з`єднання між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у період з 13 березня по 03 серпня 2018 року не було зафіксовано.
		Також у стенограму до протоколу про результати проведення НСРД від 10 серпня 2018 року де відображено відомості про обставини зустрічі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 03 серпня 2018 року, коли, за версією обвинувачення, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду, внесено фразу «…там так як ви казали триста доларів…», яка насправді в ході бесіди не звучала.
		Крім того, акцентував увагу суд на тому, що частину розмов, унесених до стенограми, взагалі не можна ідентифікувати і перевірити, через неможливість відтворення відеозапису НСРД, попри численні спроби та неодноразове залучення стороною обвинувачення фахівців із різними технічними засобами. Зокрема, досліджуючи в судовому засіданні електронні носії інформації, суд установив, що два із чотирьох носіїв, які є додатком до протоколу від 10 серпня 2018 року, не містять жодного запису, а один відтворюється лише частково.
		Зазначене вище, з урахуванням інших установлених обставин, суд обґрунтовано взяв за основу висновку про те, що стосовно виправданого мала місце провокація, без яких-небудь ознак того, що діяння було би скоєно без втручання правоохоронного органу. 
		За результатами перевірки вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд погодився з висновками про провокування виправданого до вчинення інкримінованих дій та достатнім чином мотивував своє рішення.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині, оскільки вони відповідають тим правилам оцінки спеціальних методів розслідування, яких необхідно дотримуватися за стандартами прецедентної практики ЄСПЛ з метою відмежування правомірної діяльності органу досудового розслідування з виявлення та розкриття злочинів від практики, пов`язаної з підбуренням. 
		У касаційній скарзі сторони обвинувачення відсутня належна аргументація для спростування висновків судів попередніх інстанцій стосовно зазначеної вище оцінки доказів та підтвердження того, що під час дослідження доказів було порушено вимоги кримінального процесуального закону. У скарзі касатор не погоджується з наданою судами оцінкою доказам та викладає власні міркування щодо неї.
		Крім того, касаційна скарга прокурора не містить жодного обґрунтування щодо неправильності висновків суду про наявність провокування з боку правоохоронних органів.
		Верховний Суд відмічає, що з огляду на встановлене судом провокування виправданого до вчинення злочину та похідне від цього виключення доказів, отриманих у результаті провокації, інші мотиви судів, зокрема і щодо обґрунтування недопустимості доказів, наданих стороною обвинувачення, ще й з інших підстав, не мають істотного та вагомого значення для вирішення питання про законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень.
		До того ж Суд зауважує, що, виправдовуючи ОСОБА_1 , місцевий суд також послався на порушення правил підслідності, оскільки вважав, що ОСОБА_1 , будучи працівником прокуратури, не є працівником правоохоронного органу, а тому кримінальне провадження повинні розслідувати органи Національної поліції. На обґрунтування зазначеного суд указав, що прокуратура не входить до системи правоохоронних органів, які за своєю суттю є органами виконавчої влади.
		Цей висновок, на думку касаційного суду, є помилковим, оскільки основним критерієм віднесення певного органу до категорії правоохоронних є функціональне призначення цього органу, тобто визначений напрям діяльності щодо безпосередньої чи опосередкованої охорони права. 
		Так, відповідно до положень статей 1, 2 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. На прокуратуру покладаються, серед іншого, підтримання державного обвинувачення в суді, нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
		Статтею 3 КПК передбачено, що державне обвинувачення це процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а прокурор - особа, яка обіймає посаду, передбачену ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» та діє в межах своїх повноважень. Повноваження прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, визначені ст. 36 КПК.
		Отже, системний аналіз зазначених положень цього Закону і КПК вказує на те, що органи прокуратури безпосередньо в межах спеціально визначених правил і процедур у відповідній формі здійснюють діяльність у кримінальному провадженні, до завдань якого належить захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження (ст. 2 КПК), і по суті ця діяльність є правоохоронною. Тому досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні здійснено з дотриманням правил ст. 216 КПК.
		Також Верховний Суд звертає увагу на те, що за змістом ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» із наступними змінами законодавець до правоохоронних органів відносить органи прокуратури, у яких працював ОСОБА_1 .
		Разом з тим це не впливає на загальну правильність рішень судів попередніх інстанцій про необхідність виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки таке виправдання змістовно ґрунтується й на інших мотивах, що наведені вище. 
		Не заслуговують на увагу і твердження прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК.   
		Відповідно до ч. 3 указаної статті за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, не вважав за потрібне повторно досліджувати докази в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки сторона обвинувачення не навела доводів на обґрунтування того, що місцевий суд дослідив докази неповністю або з порушенням, а тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.
		Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу або факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції.
		Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
		Таким чином, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.
		Отже, твердження, наведені прокурором у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм процесуального права або з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів їх законність.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.
		З урахуванням вищенаведеного колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення - без зміни.
		 
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 26 липня 2021 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_8                                        ОСОБА_9                                  ОСОБА_10

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...