Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/19373/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та злочини проти журналістів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 51-1955км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017110020003456

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		05 жовтня 2022 року
		м. Київ
		справа №759/19373/17
		провадження № 51-1955км22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_6
		суддів                                                            ОСОБА_7., ОСОБА_8., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання                ОСОБА_9,     
		прокурора                                                    ОСОБА_10.,
		виправданого                                              ОСОБА_1 ,
		захисника                                                     ОСОБА_11.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року, постановлену у кримінальному провадженні стосовно
		ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Грузьке Гайсинського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
		за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 09 червня 2017 року близько 10 год 00 хв, перебуваючи поблизу Києво-Святошинського районного суду Київської області, що розташований на вулиці Мельниченка, 1 у місті Києві, умисно завдав 5 ударів руками у ділянку голови потерпілого ОСОБА_2 , який будучи працівником правоохоронного органу (помічником чергового ізолятора тимчасового тримання №2 ГУ НП у Київській області), попередньо представившись та пред`явивши посвідчення, виконував ухвалу Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року про затримання ОСОБА_1 для його подальшого приводу до прокурора та суду задля вирішення питання про обрання запобіжного заходу, тобто виконував покладені на нього службові обов`язки. Вказаними діями потерпілому ОСОБА_2 було завдано легких тілесних ушкоджень.      
		Вироком  Святошинського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано за недоведеністю в діяннях особи складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 КК.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
		У касаційній скарзі прокурор не погоджується із постановленою ухвалою апеляційного суду, просить її скасувати з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		В обґрунтування своїх вимог стверджує, що апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, як того вимагає стаття 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а відтак безпідставно погодився з висновками місцевого суду про недоведеність в діянні ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину.
		Окрім того, на переконання скаржника, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про дослідження доказів у справі, заявленого стороною обвинувачення у порядку частини 3 статті 404 КПК, чим порушив вимоги щодо безпосередності дослідження доказів.
		У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 стверджує про безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі прокурора, а відтак і відсутність підстав для скасування ухвали апеляційного суду. 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор ОСОБА_10. подану касаційну скаргу підтримала, просила ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. 
		Виправданий та його захисник наполягали на необґрунтованості доводів касаційної скарги сторони обвинувачення, а відтак і відсутності підстав для скасування ухвали апеляційного суду.
		Потерпілого ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання він не з`явився. При цьому клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин його неприбуття до Суду не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, виправданого та його захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, на підставі доказів, досліджених та оцінених з точки зору належності, допустимості та достовірності у судовому засіданні, місцевий суд дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 КК, а саме у заподіянні працівнику правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень, у зв`язку із виконанням цим працівником службових обов`язків. 
		Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, сторона обвинувачення звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій просила вирок місцевого суду скасувати і ухвалити новий, яким ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину та призначити покарання, визначене санкцією частини 2 статті 345 КК. 
		У поданій апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, стверджував, що місцевий суд не дав належної оцінки показанням потерпілого, свідків, а також письмовим доказам у справі, а тому неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. 
		Як встановив касаційний суд, у ході апеляційного провадження суд апеляційної інстанції дотримався вимог статті 419 КПК, та, розглядаючи апеляційну скаргу за доводами, аналогічними викладеним у поданій касаційній скарзі прокурора, дійшов висновку про їх безпідставність, належним чином вмотивувавши прийняте рішення.
		Так, як слідує з ухвали, апеляційний суд погодився з оцінкою показань ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наданих місцевому суду, з яких слідує, що потерпілий, перебував на службі по охороні громадського порядку в Києво-Святошинському районному суді Київської області як постовий, службових обов`язків, пов`язаних із виконання ухвали апеляційного суду по затриманню ОСОБА_1 не виконував, копії судового рішення у нього не було. У той же час сам потерпілий повідомив суд, що усвідомлював відсутність у нього повноважень на затримання особи та під час допиту категорично заперечував свою причетність до процедури затримання виправданого у справі на підставі рішення суду.
		При цьому жодних документів про те, що потерпілий є працівником слідчого відділу Києво-Святошинського ВП ГУНП, а відтак був уповноважений ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 травня 2017 року здійснити затримання ОСОБА_1 для його подальшого приводу до прокурора та суду задля вирішення питання про обрання запобіжного заходу у кримінальному провадженні, як про те наголошується в обвинувальному акті, матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновків про недоведеність стороною обвинувачення факту виконання потерпілим, за обставин, викладених у обвинувальному акті, своїх службових обов`язків, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 КК.
		Окрім того, колегія суддів вважає що при кваліфікації дій за вищезазначеною статтею Особливої частини КК, важливим є встановлення інтелектуального моменту умислу особи, а саме розуміння винним двох обов`язкових складових: по-перше, усвідомлення особою, що опір вчиняється саме працівникові правоохоронного органу; по-друге, усвідомлення, що такий працівник виконує, покладені на нього законом функції. Така позиція узгоджується зі сталою практикою Касаційного кримінального Суду у складі Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15 січня 2020 року (справа №75914950/17, провадження 51-4724км19).
		Як правильно зазначив апеляційний суд, досліджені місцевим судом докази, подані та відкритті стороною захисту у порядку статті 290 КПК, а саме фотоматеріали, які місять фіксацію подій 09 червня 2017 року, свідчать про те, що потерпілий на місці події був одягнутий у чорні штани та футболку, без будь-яких розпізнавальних знаків, як то шеврони, написи, головний убір, тощо, які би давали змогу ідентифікувати його оточуючим, у тому числі виправданому, як працівника правоохоронного органу. На вказані обставини посилався ОСОБА_1 , і власне у місцевому суді не заперечував і сам потерпілий, зазначивши, що формених ознак працівника поліції на його одязі не було, не мав їх й інший працівник поліції ОСОБА_3 , який на той момент перебував у цивільному одязі. Ще дві особи, які знаходилися на місці події, були невідомими сторонніми громадянами.
		При цьому з показань виправданого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_4 та  ОСОБА_5 , узгоджених між собою, слідує, що після виходу із приміщення суду, в якому вони брали участь у розгляді справи, спочатку дві особи, до яких у подальшому приєдналося ще дві, у цивільному одязі, не пред`являючи службових посвідчень та не пояснюючи своїх дій, почали вчиняти дії по затриманню ОСОБА_1 , заламувавши руки та одягаючи кайданки. 
		Таким чином, описана вище обстановка затримання ОСОБА_1 , у якій він перебував, не давала йому можливості усвідомлювати належність потерпілого до правоохоронного органу, тим більше, за умови недоведеності виконання ОСОБА_2 у цей момент своїх службових обов`язків, що свідчить про недоведеність умислу особи на вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 345 КК.
		А тому за відсутності інших доказів у кримінальному провадженні, які би окремо чи у своїй сукупності доводили «поза розумнім сумнівом» наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому злочину, апеляційний суд обґрунтовано постановив ухвалу, якою виправдувальний вирок залишив без змін. З чим погоджується і колегія суддів.
		Необґрунтованими є твердження прокурора про безпідставну відмову апеляційного суду у задоволенні клопотання сторони обвинувачення у порядку частини 3 статті 404 КПК.
		Відповідно до частини 3 статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
		Відмовивши у задоволенні клопотання прокурора у цій справі про повторне дослідження доказів, апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції. Отже застосована судом процедура не суперечила встановленій у статті 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
		Більше того, виходячи з мотивів необхідності задоволення поданого клопотання, викладених прокурором у судовому засіданні 18 травня 2022 року, слідує, що сторона обвинувачення жодних тверджень про неповноту дослідження доказів у справі чи порушення процедури їх дослідження судом не наводила, а відтак не обгрунтувала наявності тих умов, які за правилами частини 3 статті 404 КПК, зобов`язують суд провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження.
		Таким чином ухвала апеляційного суду, постановлена за наслідками перевірки кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 за апеляцією прокурора відповідає вимогам статей 404, 419 КПК, містить докладні підстави, з яких доводи, висловлені стороною обвинувачення, визнані судом необґрунтованими та належні мотиви їх спростування.
		За встановлених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни судового рішення за доводами прокурора, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 травня 2022 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		ОСОБА_12ОСОБА_13ОСОБА_14

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...