Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 377/219/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 14.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 51-5060км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020110270000038

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 жовтня2022 року
		м. Київ
		справа № 377/219/20
		провадження № 51-5060 км 21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                           ОСОБА_11,
		суддів                                              ОСОБА_12, ОСОБА_13,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_14,
		прокурора                               ОСОБА_15,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_16 та засудженого ОСОБА_1 на вирок Славутицького міського суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020110270000038 та № 12020110270000083, за обвинуваченням
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гродно Республіки Білорусь, раніше неодноразово судимого, востаннє 20 березня 2014 року вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області за ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Славутицького міського суду Київської області від 21 серпня 2020 року ОСОБА_1 засуджено до покарання: 
		-  за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк6 років;
		-  за ч. 1 ст. 357КК Україниу виді обмеження волі на строк 2 роки;
		-  за ч. 2 ст. 185КК Україниу виді позбавлення волі на строк 3роки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк6 років.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 16 254, 17 грн. 
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
		За обставин викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він повторно, в період часу з  07 год 10 лютого 2020 року до 18 год 20 хв. 13 лютого 2020 року, знаходячись біля будинку № 10 Чернігівського кварталу в м. Славутич Київської області, шляхом розбиття вікна таємно проник до квартири АДРЕСА_3 , з якої викрав майно ОСОБА_3 на загальну суму 14 869 грн, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
		24 березня 2020 року, приблизно о 14 год, ОСОБА_1 , знаходячись на пішохідному переході між Добринінським та Чернігівським кварталом в м. Славутич, помітив на асфальтному покритті банківську картку, а саме кредитну картку АТ «Акцент-Банк»  № НОМЕР_1 , та не вживаючи будь-яких заходів для повернення знайденого ним майна, усвідомлюючи те, що знайдена ним банківська картка належить іншій особі - ОСОБА_2 та є офіційним документом, привласнив її. Після цього місце вчинення кримінального правопорушення залишив, розпорядившись вищевказаним офіційним документом на власний розсуд з корисливих мотивів.
		В період часу з 24 по 27 березня 2020 року,  ОСОБА_1 , реалізуючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, повторно, шляхом використання привласненої кредитної картки ОСОБА_2 в АТ «Акцент-Банк» №  НОМЕР_1 , у якій був відсутній пін-код для авторизації, здійснював покупки товарів у м. Славутич Київської області та у м. Чернігів. Крім того, 
		ОСОБА_1 передавав вказану картку для здійснення покупок своїм знайомим  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , повідомивши їм неправдиві відомості про те, що кредитна картка належить йому. Внаслідок дій ОСОБА_1 , які охоплювались єдиним злочинним умислом, потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно матеріальні збитки на загальну суму 16 254,17 грн.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_16, посилаючись на невідповідність висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,  просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Вказує, що судом першої інстанції в обґрунтування обвинувального вироку щодо  ОСОБА_1 покладено недопустимі та неналежні докази. Так, на думку захисника, суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_3 перебували у неприязних стосунках, про що останній повідомив під час судового засідання, а відтак потерпілий був упереджений по відношенню до засудженого. Також суд не взяв до уваги той факт, що свідок ОСОБА_6 бачила зі спини чоловіка, який вчинив крадіжку, та не змогла його впізнати, про що заявила під час судового засідання.
		Стверджує, що свідки ОСОБА_7 та  ОСОБА_8 , які були понятими під час проведення слідчого експерименту, в судовому засіданні надали показання, які містять суперечності та неточності, а тому суд відповідно до вимог ст. 89 КПК України мав визнати показання вказаних свідків недопустимими доказами.
		Щодо протоколу слідчого експерименту від 13 березня 2020 року захисник вказує, що зазначені у ньому дані не відповідають дійсності, оскільки під час слідчого експерименту не здійснювалось відтворення дій, обстановки та обставин події, про що зазначив свідок ОСОБА_7 , який був залучений як понятий. Крім того, інший понятий - свідок ОСОБА_8 є членом Добровільної народної дружини м. Славутич і постійно надає допомогу поліції, зокрема, шляхом його залучення до проведення різних процесуальних дій, та є заінтересованою особою.
		Вказує, що показання у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_2 щодо заподіяної матеріальної шкоди не відповідають дійсності, оскільки у останнього на картці було 1 254, 17 грн власних коштів, а решта - кошти банку. 
		Показання свідка ОСОБА_5 , на думку захисника, є недопустимим доказом, оскільки під час його допиту в судовому засіданні свідок зачитував показання з листка, який надав йому прокурор.
		Крім того, показання свідків  ОСОБА_5 та  ОСОБА_9 суперечать показанням потерпілого ОСОБА_2 , який повідомив, що на його картці не було пін-коду, в той час як свідки вказували, що при купівлі телефону картка вимагала пін-код.
		Також захисник вказує на те, що досліджені у судовому засіданні відеозаписи з камер спостереження за участю свідка  ОСОБА_5 є неналежними доказами, оскільки неможливо встановити хто на них зображений.
		Вважає, що всупереч ст. 404 КПК України, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідків та дослідження письмових доказів.
		У касаційній скарзі засуджений  ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладеним у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. 
		Зазначає, що в основу вироку про його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, суд першої інстанції поклав домисли та припущення, які не знайшли свого підтвердження дослідженими в судовому засіданні доказами, при оцінці показань свідків, суд не врахував, що вони мають сумнівний характер.
		Також засуджений посилається на порушення права на захист, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутній протокол його затримання, а також, що не проводились такі процесуальні дії, як повідомлення про підозру, вручення пам`ятки про права і обов`язки та відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України.
		Вважає, що звіт про оцінку майна є недопустимим доказом, оскільки відповідно до вимог ст. 242 КПК України розмір матеріальної шкоди визначається лише шляхом проведення експертизи.   
		Позиції учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржених судових рішень, просив касаційні скарги залишити без задоволення. 
		Від засудженого ОСОБА_1 та захисника  ОСОБА_16 надійшли клопотання про проведення касаційного розгляду за їх відсутності. 
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту касаційних скарг вбачається, що не погоджуючись із визнанням винуватості  ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, скаржники оспорюють правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, наводять власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої  інстанції. 
		Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України. 
		Слід зазначити, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1  у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених  ч. 1 ст. 357, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом і є обґрунтованим.
		В основу вироку місцевий суд поклав наступні докази:
		за епізодом за ч. 3 ст. 185 КК України - показання потерпілого  ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , протокол слідчого експерименту від 13.03.2020 року з фототаблицею (т. 2 а. п. 108-119), звіт про оцінку майна 
		від 10.03.2020 року (т. 2 а. п. 93-103); 
		за епізодами за ч. 1 ст. 357 та ч. 2 ст. 185 КК України - показання потерпілого  ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , протокол огляду речей та документів від 01.04.2020 року (т. 2 а. п. 120-127), виписку по картці/рахунку № НОМЕР_1 із додатковим рахунком договору № О5DV-F9TE-SV82-4S5N за період 23.03.2020 року по 27.03.2020 року ОСОБА_2 від 30.03.2020 року (т. 2 
		а. п. 133-1136), паспорт банківського продукту «Розстрочка» про умови кредитування АТ «Акцент-Банк» (т. 2 а. п. 129-130), постанову про визнання речовими доказами від 01.04.2020 року (т. 2 а. п. 137-138), протокол огляду речей та документів від 16.04.2020 року (т. 2 а. п. 139-150), копії товарних чеків, наданих магазинами «Продукти-423» ТОВ «АТБ-Маркет», «Склад № 85» ТОВ «Сільпо-Фуд», «Продукти ТТ035 Квартал», «Продукти ТТ010 СОЮЗ» м. Славутич (т. 2 а. п. 152-159, а. п. 161-164, а. п. 166-171, а. п. 173-179), постанову про визнання речовими доказами від 16.04.2020 року (т. 2 а. п. 180-181), протокол огляду речей та документів від 16.04.2020 року (т. 2 а. п. 182-184), відеозаписи з камер спостереження магазинів «Відео-Сільпо»,  «Продукти-423 відео АТБ», «Відео - Союз-квартал» (т. 2 а. п. 196-198), протокол огляду речей та документів 18.04.2020 року (т. 2 а. п. 185-186).
		Проаналізувавши досліджені у справі докази та надавши оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв`язку, дотримуючись вимог статей 86, 87, 94 КПК України, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеною винуватість  ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 357, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України.
		Апеляційний суд, розглянувши апеляційні скарги засудженого та захисника в межах, визначених ст. 404 КПК України, та в порядку, встановленому ст. 405 цього Кодексу, обґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та навів докладні мотиви ухваленого рішення.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		В судових рішенняхсудами першої і апеляційної інстанцій наведено переконливі аргументи, чому вони визнали обвинувачення доведеним поза розумним сумнівом, та чому не взяли до уваги те пояснення події, що надала сторона захисту.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість  ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
		Твердження засудженого про порушення права на захист, так як відсутній протокол його затримання, є безпідставним, оскільки з матеріалів кримінального провадження слідує, що під час досудового розслідування ОСОБА_1 не затримували, а тому відсутні були підстави для складання вказаного протоколу.
		Під час дослідження матеріалів кримінального провадження, не знайшли свого підтвердження доводи засудженого щодо не проведення таких процесуальних дій, як повідомлення про підозру, вручення пам`ятки про права і обов`язкита відкриття матеріалів в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, оскільки наведене спростовується реєстрами матеріалів досудового розслідування за № 12020110270000038 та № 12020110270000083, відповідно до яких ОСОБА_1 повідомлено про підозру, роз`яснено право на захист та відкрито матеріали в порядку, передбаченомуст. 290 КПК України (т. 1 а. п. 6-7, 103-104). 
		Таким чином, касаційний суд не вбачає будь-яких порушень права  ОСОБА_1 на захист, передбаченого ст. ст. 20, 42 КПК України.
		Як слідує з матеріалів провадження, постановою слідчого від 10.03.2020 року у кримінальному проваджені за № 12020110270000038 призначено товарознавчу експертизу (т. 2 а. п. 106-107), при цьому в порушення вимог ст. ст. 242, 243 КПК України проведення експертизи було доручено ФОП « ОСОБА_10 », яка діє на підставі Сертифікату суб`єкта оціночної діяльності № 433/18 від 25.05.2018 року отриманого від ФДМ України (т. 2 а. п. 104). 
		Відповідно до Звіту про оцінку майна суб`єкта оціночної діяльності ФОП « ОСОБА_10 » від 10.03.2020 року, вартість викраденого у потерпілого ОСОБА_3 майна складає 14 869 грн. 
		За змістом п. 15 ч. 1 ст. 7, частин 1-3 ст. 22 КПК України кримінальне провадження, що здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків.
		Суд за приписами ч. 2 ст. 26 КПКУкраїни у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості й обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно з п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК України.
		Відповідно до положень ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
		Таким чином, виходячи із законодавчих норм, обвинувачений та його захисник наділені можливістю активно реалізувати свої права, в тому числі у разі наявності обґрунтованих підстав ставити під сумнів правильність визначення розміру заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди.
		Стороною захисту дієвості зазначених гарантій у цьому кримінальному провадженні під сумнів не поставлено. Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, у сторони захисту не виникало сумніву в достовірності даних, указаних у звіті про оцінку майна, клопотань про виключення вказаного документа із числа доказів або призначення відповідної експертизи для визначення вартості майна в місцевому суді та в суді апеляційної інстанції не заявлялось, а також не вживалось інших процесуальних заходів щодо обґрунтування іншого розміру заподіяної шкоди потерпілому, а тому доводи касаційної скарги засудженого щодо не вірного встановлення розміру матеріальної шкоди заподіяної потерпілому ОСОБА_3  є безпідставними.
		Щодо доводів захисника про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту від 13 березня 2020 рокупроведеного за участю  ОСОБА_1 , понятих  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового слідства був дотриманий процесуальний порядок проведення слідчого експерименту та складено відповідний протокол з фототаблицею, який у повному обсязі відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та відображає з приводу чого здійснено таку слідчу дію, його підписано всіма особами, які були присутні під час її проведення,  ОСОБА_1 зазначив, що зауважень не має.
		Зі змісту протоколу вказаної слідчої дії з фототаблицею слідує, що ОСОБА_1 показав, яким чином він проник до квартири потерпілого ОСОБА_3 та де знаходилось викрадене ним майно, а тому безпідставним є посилання захисника на показання свідка ОСОБА_7 , що під час слідчого експерименту обвинуваченим не здійснювалось відтворення обставин події вчиненого злочину. 
		Крім цього, незважаючи на твердження захисника, у колегії суддів відсутні будь-які підстави вважати, що понятий ОСОБА_8 , який був залучений для проведення слідчого експерименту у цьому кримінальному провадженні, був заінтересованою особою та не міг брати участь у слідчій дії з урахуванням вимог ч. 7 ст. 223 КПК України.
		Водночас, суд апеляційної інстанції, з посиланням на вимоги ст. ст. 223, 240 КПК України, безпідставно зазначив, що залучення понятих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до участі у слідчому експерименті було правом, а не обов`язком слідчого, з урахуванням того, що при його проведенні не застосовувався безперервний  відеозапис ходу проведення вказаної слідчої дії.
		Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги захисника про недопустимість показань свідка  ОСОБА_5 у зв`язку з тим, що під час його допиту в судовому засіданні свідок зачитував показання з листка, який йому надав прокурор.
		Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_5 є свідком сторони обвинувачення, показання давав в суді під присягою, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення.
		Згідно з ч. 13 ст. 352 КПК України свідок, даючи показання, має право користуватися нотатками, якщо його показання пов`язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам`яті.
		З урахуванням того, що ОСОБА_1 в період часу з 24 березня 2020 року по 
		27 березня 2020 року, неодноразово використовував привласнену кредитну картку банку для здійснення покупок товарів в присутності свідка ОСОБА_5 , то останній під час допиту в суді правомірно користувався нотатками, оскільки вказані відомості було важко зберегти в пам`яті.
		З технічного носія інформації про перебіг судового засідання за 17.07.2020 року вбачається, що свідок  ОСОБА_5 зайшов у зал судового засідання з нотатками, коли прокурор вже там знаходився. В кримінальному провадженні відсутні об`єктивні дані, які підтверджують, що вказані записи були надані йому прокурором.
		Крім того, користування свідком нотатками під час допиту в судовому засіданні не вплинуло на достовірність його показань, оскільки розрахунок за товар банківською картою, яка вибула із володіння потерпілого ОСОБА_2 , об`єктивно підтверджується відповідними роздруківками здійснення банківських операцій, які наявні в матеріалах провадження і стороною захисту, як докази, під сумнів не ставились.
		Також показання свідка ОСОБА_5 узгоджуються з дослідженими в його присутності відеозаписами з камер спостереження, встановлених у магазинах, на яких він впізнає себе і ОСОБА_1 , коли останній передає свідку банківську карту для розрахунку за придбаний товар, після чого ОСОБА_5 повертає її обвинуваченому. За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави вважати вказані відеозаписи неналежними доказами, з підстав наведених у касаційній скарзі захисника. 
		Не викликає сумнівів й те, що суд прийняв як доказ показання свідка ОСОБА_9 , яка зазначила, що на прохання ОСОБА_1 придбала для нього каву та алкогольні напої, розраховувалась банківською картою, яку їй надав обвинувачений, при цьому при намаганні купити телефон картка вимагала пін-код.
		Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що вказане жодним чином не вливає на правдивість показань свідка, оскільки введення пін-коду зумовлено встановленими банком умовами продажу товару відповідної вартості.
		Крім того, доводи касаційної скарги захисника про те, що показання потерпілого ОСОБА_2 щодо заподіяної матеріальної шкоди не відповідають дійсності, оскільки у останнього на кредитній картці було 1 254,17 грн власних коштів, а решта - кошти банку, є безпідставними та не спростовують того, що внаслідок вчинення ОСОБА_1  злочинних дій, шляхом використання привласненої кредитної картки банку, потерпілому ОСОБА_2 було заподіяно матеріальні збитки на загальну суму 16 254,17 грн, що підтверджується відповідними роздруківками здійснення банківських операцій. 
		Доводи касаційної скарги захисника, що показання потерпілого ОСОБА_3 є недопустимими доказами, оскільки  ОСОБА_1 та потерпілий перебували у неприязних стосунках, а показання свідка ОСОБА_6 неналежними доказами по справі, є аналогічними доводам апеляційних скарг, які були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
		Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати докази із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд повторно дослідив протокол слідчого експерименту від 13.03.2020 року, частково задовольнивши клопотання захисника ОСОБА_16, при цьому з наданою місцевим судом оцінкою доказів погодився. Таким чином, вказаний суд діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень, як на те посилається захисник.
		Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що зі змісту заявленого в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_16 клопотання про повторне дослідження інших доказів та допит свідків слідує, що воно зумовлене незгодою сторони захисту з юридичною оцінкою місцевим судом доказів по справі та встановлених обставин кримінального провадження, в ньому не наведено будь яких обґрунтувань, які б указували на те, що вказані докази сторони обвинувачення судом першої інстанції були досліджені не повністю або з порушеннями, що вказує на відсутність передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України підстав для їх повторного дослідження апеляційним судом. 
		Водночас, розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. Незгода сторони захисту з показаннями свідків та письмовими доказами по справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів. 
		Таким чином, вказаний суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, апеляційним судом розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
		Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було з`ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінальних правопорушень, вчинених  ОСОБА_1 , так і відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнули б за собою зміну чи скасування оскаржуваних судових рішень. 
		При цьому, апеляційний суд ретельно перевірив викладені в апеляційних скаргах доводи та правильно зазначив про законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку щодо  ОСОБА_1 , тобто встановив, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до приписів ст. 370 КПК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд 
		ухвалив:
		Вирок Славутицького міського суду Київської області від 21 серпня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги останнього та захисника ОСОБА_16 в його інтересах - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.      
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_11                                       ОСОБА_12                                  ОСОБА_13

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...