Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 544/414/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; споживчого кредиту.
Надіслано для оприлюднення: 14.10.2022. Зареєстровано: 14.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2022.
Дата набрання законної сили: 08.11.2022
Номер судового провадження: 2/544/160/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 544/414/22
		2/544/160/2022
		Номер рядка звіту 40
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		07 жовтня 2022 року                                                        м.Пирятин
		Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:
		               головуючого - судді Нагорної Н.В.,
		               за участю:
		               секретаря - Киричевської В.М.,
		               учасників справи:
		               представника позивачки ОСОБА_1 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пирятин цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ВЕРОНА» про визнання кредитної угоди недійсною,
		В С Т А Н О В И В:
		Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом про захист прав клієнта банківських послуг шляхом визнання кредитної угоди недійсною. В обґрунтування позову зазначила, що 15 вересня 2019 року вона виявила, що її номер мобільного телефону оператора стільникового зв`язку «Водафон» відключений, а саме: був поза межами досяжності, протягом наступного дня також не працював. Позивачка вважала, що просто немає зв`язку через технічні причини мобільного оператора. Проте пізніше дізналася, що будь-яких заборон за мобільним номером немає та їй потрібно придбати відновлюючу картку та зробити декілька операцій для відновлення своєї картки мобільного зв`язку. Пізніше на її номер телефону подзвонив невідомий чоловік і поцікавився щодо оформлення нею кредитів, вона повідомила, що ніяких кредитних угод не укладала, вважаючи, що помилилися номером телефону. Тоді їй було повідомлено, що на її ім`я було оформлено 6 кредитів без її згоди. Як виявилося невстановлені особи перевипустили картку мобільного зв`язку «Водафон» за її номером НОМЕР_1 та оформили і отримали кредит у ТОВ «Фінансова компанія Верона» Оскільки сім-карту фінансового номеру телефону було перевипущено, позивачка ОТП-пароль особисто не отримувала та не здійснювала акцепт кредитних угод, тобто оформлення кредитних коштів відповідно до вищевказаних кредитних угод не відповідало її волевиявленню. Позивачка звернулася із заявою до Пирятинського ВП Гребінківського ВП ГУНП в Полтавській області із заявою, в якій просила прийняти міри до осіб, які шахрайськими діями здійснили оформлення кредитів на її ім`я. За вказаним фактом Пирятинським ВП внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. У даний час досудове розслідування триває. Позивачка також зверталася до ТОВ «Фінансова компанія Верона» із заявою провести службове розслідування за вищезазначеним фактом та надіслала листа з викладеними вище обставинами та вимогою надати копії документів по кредиту, провести службове розслідування і в подальшому скасувати вказаний кредит. Особа, яка телефонувала, надала необхідні для ідентифікації дані стосовно обслуговування згаданого вище номеру. Заміна сім-карти проводилася без звернення до ПрАТ «Водафон», оскільки компанія пропонує окремий сервіс, який дозволяє виконати зазначену операцію дистанційно. Позивачка зазначає, що в даному випадку відповідачем порушено одну із істотних умов кредитного договору, а саме їй не були надані грошові кошти як позичальнику, а також їй не був переданий сам кредитний договір. Вона не приймала умов кредитної угоди від ТОВ «Фінансова компанія Верона» та невідомими їй особами, не підписувала їх в ніякому вигляді, в тому числі і відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронним цифровим підписом та ОТП - паролем. Ці обставини свідчать про відсутність волевиявлення позивачки на укладення такої угоди. Другою підставою недійсності договору позивачка вважає те, що певні пункти кредитного договору суперечать чинному законодавству щодо отримання кредитів. Зокрема, вважає, що п. 1.4, 2.1, 2.4, 5.1.1, 5.2.3, 5.2.6, 5.2.7, 5.2.8, 5.2.9, 5.3.3, 5.3.6, 6.3, 10.7, 10.10 - суперечать чинному законодавству та у своїй сукупності дають підстави для визнання недійсним кредитного договору, укладеного між нею та ТОВ «ФК Верона». Третьою підставою недійсності договору позивачка вважає встановлену у договорі комісійну винагороду, яка є незаконною з огляду на те, що зміни у Закон України «Про споживче кредитування» відносно нарахування комісії та витрат на користь банків за обслуговування кредитної заборгованості були внесені після укладення кредитного договору. Четвертою підставою недійсності кредитного договору позивачка вважає ту обставину, що комісійна винагорода у розмірі 693,50грн, яка зазначена у кредитному договорі, є незаконною і суперечить чинному законодавству у сфері надання мікрокредитів. П`ятою підставою недійсності договору позивачка вважає те, що з 01 січня 2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування і формування та обігу кредитних історій», яким встановлено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір за яким не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, відноситься до споживчих кредитів. Розмір кредиту, наданого позивачці, складав 3600грн, який не перевищував розміру мінімальної заробітної плати на момент укладення договору (у 2019 році мінімальна заробітна плата складала 4173грн), а тому максимальна сума виплат за порушення зобов`язань відповідача складає 7000грн, тобто подвійної суми, одержаної відповідачем за вказаним договором, а не у розмірі 7671грн, як зазначено у бюро кредитних історій. Шостою підставою недійсності договору позивачка вважає нечесну підприємницьку практику з боку відповідача та недійсність правочину, вчиненого під впливом обману з огляду на наступне. Кредитний договір був укладений між Банком із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів - фізичних осіб. Якщо б на момент укладання договору позивачці було відомо, що розмір процентної ставки за кредитом, ціна договору та розмір фактичного удорожчення кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленим у договорі розмірами і є великими, то позивачка могла б відмовитися від його укладення. Реальна процентна ставка за кредитом відповідно до додатку № 1 до кредитного договору склала значно більше відсотків річних ніж зазначено у договорі. Банк не попередив позивачку, що його послуги, зважаючи на їх ціну (вартість), явно не задовольнятимуть інтереси і вимоги позивача, також банк не попередив і про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалося під час укладення договору. Також спірний договір містить умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання Договору лише в односторонньому порядку і лише в інтересах і з боку банку. Оскільки всі зазначені відмінності в розрахунках здійснені виключно на користь відповідача, аналізуючи всі наявні факти в сукупності, позивачка вважає, що підписання оспорюваного кредитного договору було здійснено нею під впливом обману з боку відповідача. Сьомою підставою недійсності договору позивачка вважає те, що банківська картка, на яку було здійснено зарахування коштів під час оформлення кредиту, їй не належала, тобто кредитних коштів вона взагалі не отримувала. Зазначає, що в провадженні Пирятинського районного суду Полтавської області знаходилася цивільна справа № 544/1545/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кредитна установа Європейська кредитна група» про визнання кредитної угоди недійсною з моменту укладення. В ході розгляду даної справи відповідач вказував на те, що у неї наявна картка з відділення «Ощадбанку» (№ НОМЕР_2 ), на яку було здійснено переказ кредитних коштів, але у неї з таким номером картки не існувало і не існує. У зв`язку з вищевикладеним суд направляв запит до відділення «Ощадбанку», за результатами відповіді вказана картка оформлена на ім`я ОСОБА_3 , жительки м. Кривий Ріг, яка позивачці взагалі не відома, та оформлена 13.09.2019, тобто за 2 дні до оформлення кредиту 15.09.2019. Крім цього, під час розгляду цивільної справи № 544/1545/19 встановлено на підставі відповіді на запит ПрАТ «Водафон Україна», що абонентом 0958445358 впродовж 15.09.2019 в проміжок часу з 18 до 23 год двічі відбувалася зміна СІМ-карти за цим номером в результаті розгляду заявки, поданої при зверненні до ЦОА. Позивачка наголошує на тому, що викладені вище обставини є встановленими рішенням суду і доказуванню не підлягають. Восьмою підставою недійсності договору позивачка вважає те, що на її ім`я одночасно було оформлено 6 кредитів в ТОВ ФК «Верона», ТОВ «Фінансова компанія Гелексі», ТОВ «Качай гроші», ТОВ «Кредитна установа Європейська кредитна група», ТОВ КФ.ЮА та в ТОВ «Гоуфінгоу». Позивачка зверталася до зазначених товариств з вимогами анулювання вказаних кредитних договорів, оскільки вона не брала участі в їх укладенні і не брала ніяких коштів і не користувалася ними. ТОВ «Качай гроші» було здійснено службову перевірку і виявлено, що позивачка не отримувала кредитних коштів, внаслідок чого кредитний договір було анульовано. Від ТОВ «КФ.ЮА» надійшов лист про те, що МФО було проведено перевірку по факту отримання нею кредиту і було зазначено, що кредитний договір деактивовано і принесено їй вибачення. Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про те, що кредитні кошти позивачкою не отримувалися ні від ТОВ «Качай гроші», ні від ТОВ «КФ.ЮА» та ні від ТОВ «Фінансова компанія Верона». Вказані кредити були оформлені внаслідок обману невідомими позивачці третіми особами, а отже є підстави вважати їх недійсними. Дев`ятою підставою недійсності договору позивачка вважає те, що у заявці на отримання кредиту не зазначено, на яку банківську картку було здійснено перерахування кредитних коштів, що дає підстави стверджувати, що грошові кошти позивачкою взагалі не отримувалися. З огляду на вказане, позивачка просить визнати недійсним кредитний договір № 1449812 від 15.09.2019, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія Верона».
		Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Просив визнати кредитну угоду недійсною з тієї підстави, що позивачка кредитний договір не укладала та не підписувала, кредитні кошти за вказаним кредитним договором їй не передавалися.
		Належним чином повідомлений про дату і час судового засіданні представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзиву на позов не подавав.
		Суд, вислухавши доводи представника позивачки, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши докази, що маються в матеріалах справи, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом установлено, що згідно даних, які містяться в реєстрі Українського Бюро кредитних історій, 15 вересня 2019 року між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія Верона» укладено кредитний договір №1449812 в електронній формі (а.с.33). Сума кредиту по договору становить 3600грн на строк до 03.10.2019. Сума заборгованості станом на листопад 2019 року становить 7671,60грн.
		Як убачається з копії відповіді директора ТОВ «Фінансова компанія «Верона» від 01.02.2022, наданої на заяву позивачки, 15 вересня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Верона» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 1449812. Умовами укладеного Договору передбачено: загальний розмір наданої позики в розмірі 3600,00 грн; строк, на який надається позика - з 15 вересня 2019 року по 13 жовтня 2019 року включно; проценти за користування позикою нараховуються на суму позики, а у разі часткового погашення - на непогашену частину та встановлюються в розмірі 1,90 % від суми позики в день, що на рік складає 693,5 % від суми позики; загальна вартість позики становить - 5583,60 грн, строк повернення позики - 13 жовтня 2019 року; пеня у розмірі 2,9 % від загальної суми позики. Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» свою відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) Позикодавця укласти електронний договір, позичальник надав 15 вересня 2019 року, шляхом прийняття такої пропозиції в електронній формі, яка підписана ним шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором в порядку, передбаченому ст.. 12 Закону. 15 вересня 2019 року о 21:41 позикодавцем здійснено безготівковий переказ грошових коштів у розмірі 3600,00 грн на рахунок банківської платіжної картки позичальника, вказаний під час ідентифікації. З 15 вересня 2019 року по 01 лютого 2022 року позичальником не було сплачено жодного платежу в рахунок виконання зобов`язання. Заборгованість станом на 01 лютого 2022 року становить 7383,60 грн і складається з: основної суми боргу за позикою 3600 грн, процентів за користування позикою - 1983,60 грн, пені у розмірі 2,9 % - 1800 грн (а.с. 25).
		Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Стаття 639 ЦК України визначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
		Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
		Статтею 11 Закону «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до ч.3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
		Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:
		надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
		Статтею 12 цього Закону визначено форми підписання електронного правочину:
		електронним підписом або електронним цифровим підписом відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		За змістом п. 6 ч. 1 cт. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
		Позивачкою надана копія письмової публічної пропозиції ТОВ "ФК "ВЕРОНА" укласти договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (оферта), яка містить істотні умови договору. Згідно Акцепту (заяви про прийняття пропозиції укласти договір про надання коштів у позику) № 1449812, позивачу ОСОБА_2 надана сума позики в розмірі 3600 грн зі строком повернення (терміном платежу) - не пізніше 13.10.2019 (а.с.26-31). У зазначеній пропозиції вказані персональні дані про фізичну особу-заявника, зокрема, вказано ідентифікаційний податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податку) ОСОБА_2 - НОМЕР_3 , номер телефону - НОМЕР_4 , електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказані її паспортні дані - НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 та місце роботи - Перша міська лікарня (а.с.35, 38).
		Свою відповідь про прийняття пропозиції позикодавця укласти електронний договір, позичальник надав шляхом прийняття такої пропозиції в електронній формі, яка підписана шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором - в графі заяви, що містить реквізити позичальника містяться електроні дані у вигляді алфавітно-цифрової послідовності «82К3А», введені позичальником у відповідне вікно на сторінці сервісу (https://groshivsim.com), які призначені для ідентифікації позичальника, використовуються ним як підпис та відповідають вимогам до електронного підпису одноразовим ідентифікатором, встановленим п. 6 ч. 1 cт. 3 Закону України «Про електронну комерцію», а також вимогам ч. 1 cт. 12 Закону України «Про електронну комерцію» щодо підписів у сфері електронної комерції.
		Отже наданою позивачкою копією Договору про надання коштів у позику та копією Акцепту підтверджується існування Договору та наявність у його тексті електронного підпису позивача.
		Позивачка першою підставою недійсності договору вважає те, що невідомі особи шляхом перевипущення картки оператора мобільного зв`язку «Водафон» за номером її телефону НОМЕР_1 , шахрайським способом оформили позику на її ім`я.
		На підтвердження обставин вчинення відносно позивачки кримінального правопорушення наданий витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне провадження №12019170290000368 від 05.11.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України(а.с.22). Проте даний витяг з ЄРДР є лише наслідком виконання слідчим, прокурором обов`язків, передбачених ст. 25, ч. 1 ст. 214 КПК України щодо внесення відповідних відомостей до ЄРДР не пізніше 24 годин після подання заяви (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення та початку досудового розслідування в кожному випадку надходження такої заяви (повідомлення). Вирок у кримінальній справі чи постанова суду, які б набрали законної сили та свідчили про те, що треті особи, використовуючи дані про особу позивача, шляхом перевипуску картки оператора мобільного зв`язку за номером її телефону оформили позику на її ім`я, на даний час відсутні. Будь-яких доказів щодо результатів даного кримінального провадження суду не надано. Як зазначено позивачкою в позовій заяві досудове слідство триває.
		Як вбачається із наданої на виконання ухвали суду ПрАТ «Водафон Україна» інформації щодо абонента НОМЕР_1 у період з 15.09.2019 по 17.09.2019, зафіксовано, що 15.09.2019 з 21:38:32 до 21:41:06 були здійснені телефонні операції з Groshivsim (а.с. 81-86).
		Разом з тим, указані докази у сукупності достовірно не підтверджують факт використання третіми особами шахрайським способом персональних даних позивача без її згоди з метою оформлення кредиту.
		Крім цього в судовому засіданні представник позивачки та сама позивачка у позовній заяві посилалися на те, що під час розгляду Пирятинським районним судом Полтавської області цивільної справи № 544/1545/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Кредитна установа Європейська кредитна група» судом було встановлено, що впродовж 15.09.2019 в проміжок часу з 18 до 23 год двічі відбувалася заміна СІМ-карти за номером її телефону НОМЕР_1 в результаті розгляду заявки, поданої при зверненні до ЦОА. Проте позивачкою та її представником не надано зазначене рішення суду, клопотання про його витребування судом ними не заявлялося.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Позивач зазначає те, що вона кредитний договір не підписувала, тому волевиявлення на його укладення було відсутнє.
		Натомість матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що 15.09.2019 між сторонами був укладений договір про надання фінансового кредиту №1449812 в електронній формі, умови якого відповідачем були виконані. Суд вважає, що кредитний договір було укладено та підписано в електронній формі, і такі дії сторін відповідають приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 ЗУ «Про електронну комерцію». В матеріалах справи містяться належні та допустимі докази укладення між сторонами 15 вересня 2019 року кредитного договору. Доказів протилежного позивачкою не надано.
		За приписами ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до cт. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Згідно оспорюваного договору позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти у розмірі та порядку, встановленимх договором. Умовами укладеного договору передбачено: загальний розмір наданої позики в розмірі 3600 грн, строк на який подається позика - з 15 вересня по 13 жовтня 2019 року включно; проценти за користування позикою нараховуються на суму позики, у разі часткового погашення - на непогашену частину та встановлюються у розмірі 1,90% від суми позики в день, що на рік складає 693, 5 % від суми позики, тип процентної ставки - фіксована; загальна вартість позики становить 5583,60 грн; графік платежів; пеню у розмірі 2,9 % від загальної суми позики та несвоєчасної сплати або несплати процентів за користування позикою за кожен день прострочення платежу; порядок та умови надання позики; порядок нарахування та сплати процентів.
		Уклавши Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з внутрішніми правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Верона» та Примірним договором про надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «ФК «Верона» (а.с.35-37).
		Таким чином, договором позики визначені всі істотні умови згідно зі ст. 638, 1048 ЦК України.
		Позивачка другою підставою недійсності договору вважає те, що п. 1.4, 2.1, 2.4, 5.1.1, 5.2.3, 5.2.6, 5.2.7, 5.2.8, 5.2.9, 5.3.3, 5.3.6, 6.3, 10.7, 10.10 Договору позики суперечать чинному законодавству, проте нею не конкретизовано норми законодавства, про суперечність яких йдеться у позовній заяві. Таким чином, наведена позивачкою підстава недійсності договору взагалі не обгрунтована.
		Третьою та четвертою підставою недійсності договору позивачка вважає те, що встановлена договором позики комісійна винагорода (комісія) є платою за супутні послуги відповідача, які за законом мають надаватися безоплатно, у зв`язку з чим посилається на незаконність встановлення в договорі позики комісійної винагороди (комісії) у розмірі 693,50 грн.
		Частиною 2, 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
		За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
		Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою, за однією лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.
		Законодавством у сфері відносин позики і кредитування не встановлено заборони щодо можливості врегулювання сторонами договору позики своїх відносин, які не врегульовані законодавством, на власний розсуд в частині встановлення комісійної винагороди за користування позикою, у зв`язку з чим умови оспорюваного Договору позики про комісію врегульовані сторонами у відповідності до положень ст. 6, 626-628 ЦК України.
		Суд зазначає, що умови договору позики погодженні сторонами до його укладання, викладенні в тексті договору позики у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображенні у графіку платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.
		Крім цього позивачка посилається на додаток № 1 до кредитного договору, в якому закріплено, що позичальник змушений сплатити банку комісійну винагороду за користування позикою за весь період дії кредитного договору у розмірі 683,50 грн, проте не долучила вказаний додаток до позовної заяви, що виключає можливість встановити зазначене судом.
		Закон України № 891-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо споживчого кредитування і формування та обігу кредитних історій» від 15.09.20202, на приписи якого посилається позивачка як на п`яту підставу недійсності кредитного договору, набрав чинності з 01.01.2021. Тому застосуванню до спірних відносин (момент укладення договору 15.09.2019) не підлягає.
		Крім цього позивачка посилається на нечесну підприємницьку практику з боку відповідача та вчинення правочину під впливом обману як на шосту підставу недійсності договору. Водночас указані підстави повністю не узгоджуються з підставами недійсності правочину, зазначені позивачем як першу підставу недійсності правочину, та є взаємовиключними. Оскільки позивачка з одного боку стверджує, що не укладала та не підписувала спірний договір, а з іншого - що відповідач увів її в оману при укладанні договору, свідомо приховав важливу інформацію.
		 
		Обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких було введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
		Натомість позивачкою не доведено наявність одночасно трьох складових:наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і наявність самого обману.
		Через особливість укладання договору позики в електронній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, яке здійснюється дистанційно відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», виключається прямий контакт позичальника з позивачем та можливість спонукання позичальника до укладання договору, можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску. Самі лише твердження позивача про укладення Договору позики під впливом обману не є засобом доказування.
		Сьомою підставою недійсності договору позивачка зазначає, що банківська картка, на яку було здійснено зарахування коштів під час оформлення кредиту, їй не належала, тобто кредитних коштів вона не отримувала.
		Проте, як встановлено судом, на виконання умов Договору позики відповідачем на банківський рахунок, зазначений позивачем під час ідентифікації, перерахована сума грошових коштів в розмірі 3600грн, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» №167/12 від 28.12.2019 (а.с.38). ТОВ «Платежі онлайн» як оператор послуг платіжної інфраструктури повідомив, що на сайті https://groshivsim.com через платіжний сервіс Platon 15.09.2019 о 21.41 год була проведена успішна транзакція типу «виплата», а сама видача кредиту за Договором № 1449812 на банківську картку «Ощадбанку» № НОМЕР_6 .
		Позивачка в позовній заяві і її представник в судовому засіданні посилалися на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області по справі №544/1545/19, в якому було встановлено, що картковий рахунок № НОМЕР_7 , відкритий у АТ «Державний ощадний банк України», оформлений на ім`я ОСОБА_3 , жительки м.Кривий Ріг. Проте позивачкою та її представником всупереч вимог ст. 81 ЦПКне надано зазначене рішення суду, клопотання про його витребування ними не заявлялося.
		Позивачкою до позовної заяви додано копію заяви про приєднання до договору АТ «Ощадбанк» (а.с. 14-16), проте дана копія нечитабельна. Жодних інших доказів на підтвердження того, що картковий рахунок, на який було зараховано кредитні кошти відповідачем, був відкритий на ім`я іншої особи, яка шахрайським способом отримала від відповідача кредитні кошти, всупереч ст. 81 ЦПК позивачкою та її представником не надано.
		Правовідносини позивача з TOB «КАЧАЙ ГРОШІ» і TOB «КФ.ЮА» та обставини анулювання укладених з ними договорів, на які посилається позивач як на восьму підставу недійсності оспорюваного договору, не стосуються спірних правовідносин у цій справі і не впливають на їх оцінку, не стосуються предмета доказування та є неналежними доказами.
		Дев`ятою підставою недійсності договору позивачка вважає ту обставину, що у заявці на отримання кредиту не зазначено, на яку банківську картку буде здійснено перерахування кредитнх коштів, що дає підстави стверджувати, що грошові кошти нею взагалі не отримувалися. Однак позивачка не обґрунтовує дану підставу недійсності договору ніякими нормами законодавства, тому вона є необґрунтованою.
		Згідно частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною другою статті встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Проте позивачкою не було подано належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог.
		Підсумовуючи все викладене вище суд зазначає, що позовні вимоги є недоведеними, тому в їх задоволенні належить відмовити.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а оскільки у задоволенні даного позову відмовлено, то відповідно відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки судового збору.
		Керуючись ст. 6-13, 76-81, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		у задоволенні позову  ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ВЕРОНА» про визнання кредитної угоди недійсною - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повне рішення складено 12.10.2022.
		Суддя                                                                 Н.В.Нагорна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...