Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/7730/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 18.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 61-8267ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		05 жовтня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 755/7730/16
		провадження № 61-8267св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 ,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В. Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів.
		Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року й 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири АДРЕСА_1 . На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 , відповідно, 2 057 094 грн, що було еквівалентно 260 000 дол. США, та 555 639 грн, що було еквівалентно 
		70 000 дол. США. Також ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав ОСОБА_4 558 117 грн, що було еквівалентно 
		70 000 дол. США.
		За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
		Зобов`язання перед  ОСОБА_1 за вказаними правочинами залишилось не виконаним.
		Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. (далі - приватний нотаріус Київського МНО) повідомила ОСОБА_1 , що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.
		ОСОБА_1 зазначав, що окрім квартири АДРЕСА_2 та машино-місця № НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_4 на праві власності належало й інше нерухоме майно, яке увійшло до складу спадщини, а саме: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га, 
		0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га, 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, розташовані на території Обухівського району Київської області, автомобіль марки Аudi А4, квартира АДРЕСА_3 та машино-місце № НОМЕР_2 за вказаною адресою.
		ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2 , оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 Цивільного кодексу України 
		(далі - ЦК України).
		Посилаючись на вищевказане,  ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
		- здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4 ;
		- стягнути з ОСОБА_2 на його користь 400 000 дол. США, що еквівалентно 10 876 000 грн, за рахунок спадкового майна.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року (у складі судді Потабенко Л. В.) у задоволенні позову 
		 ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту не містить суперечностей або неточностей, складений зі слів заповідача. 
		При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту. Вимога про тлумачення заповіту заявлена не сторонами правочину, чи їх правонаступниками. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно, право на нього, також вартість спадкового майна не встановлена.
		Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року 
		(у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.) рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 
		2017 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора 
		у межах вартості майна, одержаного у спадщину, проте позивачем не доведено наявності спадкового майна та його вартість. Нових доказів або обставин, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, скаржник не вказав.
		Не погодившись з рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року та ухвалою Апеляційного суду Київської області 
		від 17 липня 2017 року,  ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.
		Постановою Верховного Суду від 20 лютого 2019 року (у складі колегії суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 
		2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 
		2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 
		до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про тлумачення заповіту залишено без змін.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 
		2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 
		2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 
		до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , про стягнення коштів скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо тлумачення заповіту, оскільки текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту. 
		Разом з тим, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення коштів, суд касаційної інстанції, зазначив, що відповідно до листів Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України та інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстроване нерухоме та рухоме майно, у зв`язку з чим  суди дійшли помилкового висновку, що позивач не довів на підставі належних та допустимих доказів наявність у спадкодавця за життя рухомого чи нерухомого майна.
		Крім того, суди попередніх інстанцій не встановили коло спадкоємців, які прийняли спадщину, хто звертався із заявою про прийняття спадщини тощо, не дослідили матеріали спадкової справи, отже не встановили всіх обставин, які входять до предмета доказування.
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 
		2019 року (у складі судді Зінченко О. М.) у задоволенні позову 
		ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов`язані із з`ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред`явлення вимоги до спадкоємців боржника. 
		Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та несе відповідальність за борговими зобов`язаннями спадкодавця.
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката       Навродського О. В. задоволено частково.
		Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня       2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 10 891 880 грн за рахунок спадкового майна.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п`ятої черги, на час відкриття спадщини була малолітньою, тому на підставі частини четвертої статті 1268 та                статті 1273 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. Інших спадкоємців за законом не встановлено. Також не встановлено, що       ОСОБА_2 не прийняла спадщину.
		Отже, ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону.
		Встановивши, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, які виникли з договорів позики та попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, докази виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цими правочинами в матеріалах справи відсутні, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а права позивача підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.
		Оскільки на підставі укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та                   22 листопада 2010 року основні договори купівлі-продажу укладені не були, тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів, є авансом та увійшли до складу спадщини.
		Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики від 23 липня 2011 року не виконав, тому на підставі статті 1282 ЦК України спадкоємець ОСОБА_5 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора про стягнення заборгованості за цим правочином.
		Не погодившись з постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року, ОСОБА_2 оскаржила її в касаційному порядку.
		Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року (у складі колегії суддів: Шиповича В. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції 19 серпня 2020 року розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату та час судового засідання, що вплинуло на можливість реалізувати права, надані їй законом.
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 11 191 320 грн за рахунок і в межах вартості спадкового майна.
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом від 10 жовтня 2011 року, зокрема квартиру АДРЕСА_2 та машино-місця            АДРЕСА_4 за вказаною адресою, й в межах вартості одержаного у спадщину майна було задоволено вимоги кредиторів спадкодавця Публічного акціонерного товариства «Апекс-Банк» (далі - ПАТ «Апекс-Банк»), ОСОБА_6 (рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року у справі № 1018/4524/12 за позовом          ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно; рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у справі № 2604/24484/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Берестова І. О., про стягнення боргу відповідно).
		Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду зазначила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.   
		У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
		ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, яка відноситься до п`ятої черги спадкоємців за законом. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено.
		Таким чином, ОСОБА_2  є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_4 в силу вимог закону. 
		Встановивши, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 існували договірні правовідносини, які виникли з договорів позики та попередніх договорів купівлі-продажу нерухомого майна, докази виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цими правочинами в матеріалах справи відсутні, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 , а права позивача підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.
		Оскільки на підставі укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та                   22 листопада 2010 року основні договори купівлі-продажу укладені не були, тому грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів, є авансом та увійшли до складу спадщини.
		Ураховуючи те, що за життя ОСОБА_4 свої зобов`язання за договором позики від 23 липня 2011 року не виконав, тому на підставі статті 1282 ЦК України спадкоємець ОСОБА_5 зобов`язана задовольнити вимоги кредитора про стягнення заборгованості за договором позики.
		Оскільки позивач передав ОСОБА_4 грошові кошти в загальній сумі у розмірі 3 170 850 грн, що еквівалентно 400 000 дол. США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, так як грошові зобов`язання боржника тривають, офіційний курс гривні до долара США змінився і становить станом на день ухвалення судового рішення - 19 квітня 2021 року 27,9783 грн за один дол. США, сума боргу  еквівалентна 400 000 дол. США, становить 11 191 320 грн, яка підлягає стягненню з відповідача за рахунок і в межах спадкового майна. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У поданій у травні 2021 року до Верховного Суду касаційній скарзі
		ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження судового рішення, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18), від 11 лютого 2021 року у справі № 11-1219сап19, у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження             № 61-6924св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17 (провадження № 61-3006св18), від 20 лютого 2019 року у цій справі,              від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц (провадження                   № 61-25487св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 636/2726/16-ц (провадження 61-21364св18), від 25 березня 2020 року у справі                       № 305/235/17 (провадження № 61-11869св19), від 11 червня 2020 року у справі № 761/26618/15-ц (провадження № 61-9404св19), від 29 грудня      2020 року у справі № 909/1165/19.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у цій справі, який в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не перевірив дотримання позивачем строків пред?явлення кредитором вимоги до спадкоємців боржника, не з?ясував коло спадкоємців, які прийняли спадщину, не встановив обсяг спадкового майна та його вартість.
		У порушення статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) апеляційний суд не виконав свій обов?язок розглянути та дослідити релевантні та важливі доводи            ОСОБА_2 , яка заперечуючи проти задоволення позову зазначала про безпідставність та необґрунтованість вимог ОСОБА_1 .
		Крім того, апеляційний суд не надав оцінки доводам ОСОБА_2 про звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом зі спливом позовної давності, про застосування якої ОСОБА_2 подала заяву.  
		На час звернення позивача до суду із цим позовом відповідач ОСОБА_2 була неповнолітньою, разом з тим на час ухвалення оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції вона досягла повноліття й набула повної цивільної дієздатності, тому є повноправним учасником цивільного процесу та наділена всіма цивільними правами і обов?язками, передбаченими статтями 45 - 47 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Разом з тим, постановою апеляційного суду стягнуто грошові кошти з ОСОБА_2 , в особі якої діє законний представник ОСОБА_3 , хоча      ОСОБА_3 не притягувалась до участі у справі як законний представник і не була уповноважена представляти інтереси ОСОБА_2 .
		Апеляційний суд не встановив коло спадкоємців, які прийняли спадщину й на яких відповідно до статті 1282 ЦК України покладається обов?язок задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
		Не звернув увагу, що ОСОБА_2 не приймала спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , не вступала в права спадкування, в права володіння, управління та користування майном, яке увійшло до складу спадщини, тому на неї не може покладатися надмірний тягар та обов?язок нести відповідальність за усіма боргами спадкодавця.
		Апеляційний суд не встановив фактичну вартість спадкового майна та стягнув з ОСОБА_2 грошову суму, яка значно перевищує вартість такого майна.
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною 
		і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.
		При цьому зазначив, що правовідносини, які виникли між кредитором і боржником, який помер, після смерті останнього трансформуються в зобов?язальні правовідносини, що виникли між кредитором і спадкоємцем боржника, та підлягають вирішенню в порядку статті 1282 ЦК України.
		Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п?ятої черги, яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою та згідно зі статтею 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину. 
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання і розгляд її касаційної скарги, зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу 
		з Обухівського районного суду Київської області.
		У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 
		та ОСОБА_1   укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (село Трипілля), площею 0, 5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. З метою забезпечення виконання цього договору ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн, що еквівалентно 260 000 дол. США (т. 1, а. с. 6,7).
		22 листопада 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов`язалися 
		до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , площею 94, 4 кв. м. 
		До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США (т. 1, а. с. 10).
		Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.
		Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов`язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць (т. 1, а. с. 8).
		10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за цією ж адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Топілко О. О., зареєстрований у реєстрі за № 3347 (т. 1, а. с. 9).
		ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер (т. 1, а. с. 197, т. 3, а. с. 5).
		11 листопада 2011 року до приватного нотаріуса Київського МНО    Берестової І. О. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 10 жовтня 2011 року (т. 3, а. с. 4). 
		ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського МНО     Берестовій І. О. заяви від 17 листопада 2011 року та від 05 грудня 2011 року, завірені приватним нотаріусом Київського МНО Петченком Ю. А., зареєстровані в реєстрі за № 1215 та 1273 відповідно, в яких просив повідомити нотаріуса спадкоємців ОСОБА_4 про вимогу повернути борг (т. 1, а. с. 15; т. 3, а. с. 17, 23).
		Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського МНО Берестової І. О. від 05 січня 2012 року станом на 05 січня 2012 року спадкоємцям           ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т. 1, а. с. 11).
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня    2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 1018/4524/12 за позовом ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського МНО Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставне майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ФКЛ/17092010/1 від 17 вересня 2010 року у розмірі                     1 793 497,07 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за      ПАТ «Апекс-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_5 , та на земельну ділянку площею 0,0840 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0044, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області, на земельну ділянку площею 0, 1683 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0056, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 2604/24484/12 за позовом    ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського МНО Берестова І. О., про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг в сумі 1 214 000 грн та 1 214 грн судового збору.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 755/9148/14-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
		Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду зазначила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.   
		Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року 
		за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_3 на АДРЕСА_6 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50, та квартира АДРЕСА_7 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.
		Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії ЯД № 968417 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії ЯД № 968416 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії ЯЖ № 663998 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії ЯЖ № 663997 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії ЯД № 968319 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії ЯЖ № 686165 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії ЯЛ № 634005 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії ЯЛ № 634006 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії ЯЛ № 426140 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.
		Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року 
		ОСОБА_4 є власником: квартири АДРЕСА_3 та машино-місця № НОМЕР_2 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_5 ; земельної ділянки площею 0,084 га у селі Трипілля Обухівського району Київської області.
		Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.
		Відповідно до листа головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль марки Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 року був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 , однак 26 вересня 
		2013 року перереєстрований на нового власника (т. 1, а. с. 218).
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із доведеності позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а саме, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом п`ятої черги, на час відкриття спадщини була малолітньою, тому є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 в силу закону. Інших спадкоємців за законом після смерті спадкодавця не встановлено.        ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 за заповітом, за законом остання спадщину не приймала.
		За життя ОСОБА_4 не виконав свої зобов`язання за договором позики    від 23 липня 2011 року.
		Крім того, між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не було укладено договорів купівлі-продажу на підставі попередніх договорів. Грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на виконання умов попередніх договорів купівлі-продажу від 21 червня 2010 року та від 22 листопада 2010 року, є авансом, тому увійшли до складу спадщини.
		Оскільки між ОСОБА_4 , який помер, та ОСОБА_1 існували правовідносини з договору позики та попередніх договорів купівлі-продажу, повернення позики та укладення договорів купівлі-продажу не встановлено, тому ОСОБА_1 є кредитором ОСОБА_4 та його права підлягають захисту у порядку, передбаченому статтями 1281, 1282 ЦК України.
		Натомість Верховний Суд не повністю погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Частиною першою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
		У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).
		У справі, яка переглядається, судами установлено, що згідно із заповітом    від 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру АДРЕСА_2 та машино-місце № НОМЕР_1 за цією ж адресою заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови нею від прийняття спадщини, або усунення від права на спадкування, заповів ОСОБА_2 ,        ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
		11 листопада 2011 року до приватного нотаріуса Київського МНО   Берестової І. О. звернулася ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 10 жовтня 2011 року.
		Статтею 1245 ЦК України передбачено, що частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
		Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
		У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
		У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
		У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
		У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Також у п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування (статті 1261 - 1265 ЦК України).
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що під час вирішення питання, хто є спадкоємцями за законом, необхідно враховувати такі юридичні факти, як: родинні відносини (кровна спорідненість), шлюбні відносини, усиновлення (удочеріння), перебування на утриманні спадкодавця.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від спадщини у встановленому законодавством України порядку.
		Судами установлено, що ОСОБА_3 є рідною сестрою ОСОБА_4 , тобто спадкоємцем за законом другої черги та одержала право на спадкування за законом майна спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що не охоплено заповітом, хоча в матеріалах справи відсутні докази підтвердження родинних відносин спадкоємця із спадкодавцем.
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 604/24484/12 за позовом      ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Берестова І. О., про стягнення боргу, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 борг в сумі                1 214 000 грн та 1 214 грн судового збору.
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня     2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 1018/4524/12 за позовом ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І. О. та ОСОБА_1 , про звернення стягнення на заставлене майно, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ФКЛ/17092010/1 від 17 вересня 2010 року у розмірі 1 793 497,07 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 17 вересня 2010 року шляхом визнання права власності за ПАТ «Апекс-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_5 , вартістю 1 329 428, 00 гривень, та на земельну ділянку площею 0,0840 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0044 вартістю 214 477,00 гривень, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області, на земельну ділянку площею 0, 1683 га, кадастровий номер 3223188000:01:005:0056, вартістю 420 750,00 гривень, розташовану у селі Трипілля Обухівського району Київської області.
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 31 липня 2014 року у справі № 755/9148/14-ц відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі    № 604/24484/12 задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_6 за рахунок майна, яке прийняла у спадщину ОСОБА_3 за заповітом. За відсутності іншого спадкового майна за заповітом ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов`язаннями спадкодавця перед іншими кредиторами. 
		Під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом ОСОБА_7 до     ОК «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради та свідоцтва про право власності на квартиру, ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 лише за заповітом.  
		Виходячи із встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_4 його сестра ОСОБА_3 не прийняла спадщину за законом у встановленому законодавством порядку. Тому ОСОБА_2 одержала право спадкування за законом.
		Статтею 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від дня настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
		Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
		Згідно з матеріалами спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 ,      ІНФОРМАЦІЯ_5 та 05 грудня 2011 року ОСОБА_1 пред`явив вимоги до спадкоємців ОСОБА_4 шляхом звернення до нотаріуса із заявами, отже, строк пред`явлення вимог до спадкоємців на підставі     статті 1281 ЦК України дотримано, оскільки позичальник помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Разом з тим, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). 
		Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Заперечуючи проти позову в суді першої інстанції ОСОБА_3 , яка діяла як законний представник ОСОБА_2 , крім обґрунтування своїх заперечень, фактично подала заяву про застосування позовної давності у справі (т. 1,    а. с. 38, 39).
		Крім того, ОСОБА_2 , досягши повноліття, подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (т. 2, а. с. 164 - 168).
		При цьому зазначали, що ОСОБА_1 пред`явив вимоги до спадкоємців шляхом подання заяв до нотаріуса 17 листопада 2011 року та 05 грудня 2011 року, а до суду із цим позовом звернувся лише у травні 2016 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 257 ЦК України, у межах якого він міг звернутися до суду із такими вимогами.  
		У заяві, яка надійшла до апеляційного суду 06 квітня 2021 року, ОСОБА_2 вказувала, що ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом зі спливом позовної давності, а суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув (т. 7, а. с. 133 - 191).
		Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), сформулювала висновок, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Вирішуючи спір апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 хоча і є спадкоємцем за законом майна, яке не охоплено заповітом, однак спадщину за законом не прийняла ні шляхом фактичного прийняття, ні шляхом звернення до нотаріуса із заявою в межах строку для прийняття спадщини. Тому її дочка ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем п`ятої черги за законом, є такою, що прийняла спадщину в силу вимог закону, у зв`язку з чим на неї покладається обов`язок задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.   
		Разом з тим, встановивши порушення прав ОСОБА_1 , апеляційний суд не вирішив питання щодо позовної давності, а саме не встановив початок перебігу позовної давності, не з`ясував чи спливла позовна давність за пред`явленими позивачем вимогами.
		Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою    ОСОБА_1 , подану адвокатом Навродським О. В., не звернув уваги на вказане та не перевірив належно доводів відповідача з посиланням на норми матеріального права, хоча зобов`язаний був перевірити обставини, зазначені відповідачем ОСОБА_2 про сплив позовної давності у справі, оскільки зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог     ОСОБА_1 .
		При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника на підставі статей 1281, 1282 ЦК України, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 11 191 320 грн за рахунок і в межах спадкового майна, суд апеляційної інстанції при цьому не встановив обставин щодо вартості цього спадкового майна.
		Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді справи порушив норми процесуального права, оскільки не встановив всі фактичні обставини справи, не вирішив питання про наявність (відсутність) підстав для застосування норми матеріального права щодо позовної давності (глава 19 Розділу V ЦК України), а також не навів обґрунтованого розрахунку розміру стягуваної суми, яка відповідає вартості спадкового майна. 
		Отже межі відповідальності спадкоємця за борговими зобов`язаннями спадкодавця не визначені. 
		За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у           статтях 76-78, 81, 83-84, 228, 229, 235, 243, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
		Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може встановлювати обставин справи, давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		Враховуючи, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим.
		Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.  
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , в якій заявник посилалася на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, частково підтвердилися. 
		Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
		Згідно з частинами першою, другою статті 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. 
		Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 ЦК України).
		На час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом відповідач   ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була неповнолітньою, тому в її інтересах діяла законний представник ОСОБА_3 .
		Досягнувши повноліття, а саме ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 набула повної цивільної дієздатності, у зв`язку з чим отримала здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони у справі, зокрема відповідача, і може особисто виступати в суді, тому відсутні підстави приймати участь ОСОБА_3 у цій справі як законний представник     ОСОБА_2 .
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
		Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат.
		Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.        
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    І. М. Фаловська
		Судді                                                                                                С. О. Карпенко
		С. Ю. Мартєв
		В. В. Сердюк
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...