Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/27852/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: 18.10.2022. Зареєстровано: 18.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2022.
Дата набрання законної сили: 26.12.2022
Результат оскарження 26.12.2022 Вінницький апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/127/4651/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Cправа № 127/27852/21
		Провадження № 2/127/4651/21 
		 
		 
		ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем України
		22 вересня 2022 року                                                                 м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі:
		головуючого-судді                                                Гуменюка К.П.,
		за участю секретаря судового засідання                Шмигори О.В.,
		представника позивача                                         ОСОБА_1 ,
		відповідача                                                         ОСОБА_2 ,
		представника відповідача                                         ОСОБА_3 ,
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
		 
		в с т а н о в и в:
		В жовтні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Вимоги позову мотивовано тим, що позивач є власником вказаної вище квартири, яку придбав за власні кошти за договором купівлі-продажу.
		Донька позивача перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року було розірвано (справа № 127/23621/20).
		Після придбання квартири у 2011 році позивач разом зі своєю дружиною запропонували своїй доньці та її чоловікові (відповідачу по справі) переїхати проживати у придбану квартиру, так як у них вже на той час було двоє дітей (внуки позивача), а вони проживали у однокімнатній квартирі.
		Відповідач виїхав із квартири 12 жовтня 2020 року, забравши усі свої речі. У даній квартирі він не проживає більше року, не вносить плату за користування жилим приміщенням і комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню житла та не приймає участь у спільному побуті, а тому він вважається таким, що втратив право користування вказаним житлом.
		З підстав наведених вище позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Ухвалою суду від 29 жовтня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін (а.с. 28).
		Ухвалою суду від 03 грудня 2021 року, за клопотанням відповідача, призначено розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 40).
		До початку розгляду справи по суті від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горбатюка В.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначено, що відповідач не має іншого житла та до останнього часу проживав у квартирі позивача, який змінив замок у вхідних дверях, внаслідок чого відповідач був позбавлений доступу до місця свого проживання. У квартирі до цього часу знаходяться особисті речі відповідача, які він не може забрати із-за зазначених дій позивача, а тому вимушений за відсутності іншого житла тимчасово проживати у гуртожитку разом із неповнолітніми дітьми. Таким чином, твердження позивача, що відповідач втратив інтерес до житла та не проживає в ньому більше року, не відповідає дійсності, оскільки йому чиняться перешкоди у користуванні цим житлом (а.с. 75-78).
		Від представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якому просив суд прийняти доводи викладені у ній та задовільнити вимоги позову (а.с. 96-99).
		Від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Горбатюка В.В. надійшли заперечення, у яких він просить відмовити в задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві (а.с. 108-110).
		В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 вимоги позову підтримав, просив суд їх задовільнити.
		В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Горбатюк В.В. вимоги позову не визнали, просили суд відмовити в їх задоволенні.
		Суд, вислухавши представника позивача, а також відповідача та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, надавши належну оцінку усім доказам, що є у справі, дійшов до наступного висновку.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 являється власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі продажу квартири від 06 грудня 2011 року (а.с. 15).
		За вказаною вище адресою зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується відповідною довідкою від 27 жовтня 2021 року, виданої Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради (а.с. 27).
		Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 16 жовтня 2005 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище та прізвище після розірвання шлюбу - ОСОБА_6 ), який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року було розірвано (а.с. 8).
		Із вказаного рішення суду встановлено, що у шлюбі відповідача та ОСОБА_7 народилось двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Відповідач ОСОБА_2 разом із неповнолітніми дітьми проживає у кімнаті АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою, виданої Комунальним закладом вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти» від 15 листопада 2021 року (а.с. 72).
		На підставі судового наказу, виданого 11 січня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області, з ОСОБА_10 на користь відповідача ОСОБА_2 в примусовому порядку Першим відділом державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) стягуються аліменти на утримання їхніх неповнолітніх синів, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження від 14 січня 2022 року (а.с. 80).
		ОСОБА_7 доводиться донькою позивача, про що зазначає сам позивач у позові та не заперечується відповідачем, а тому відповідно до положення ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.
		Із довідки, виданої ОСББ «Космонавтів, 39» від 28 квітня 2021 року вбачається, що в помешканні квартири АДРЕСА_2 зареєстровано місце проживання 5 осіб: ОСОБА_4 (власник, зареєстрований, не проживає), ОСОБА_5 (дочка, зареєстрована та проживає), ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (внуки, зареєстровані, не проживають) та ОСОБА_2 (зареєстрований, не проживає) (а.с. 7).
		В актах, які надані позивачем від 14 жовтня 2020 року (а.с. 9), 28 квітня 2021 року (а.с. 10), 13 жовтня 2021 року (а.с. 11), засвідчених головою правління ОСББ «Космонавтів, 39» зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 фактично не проживає.
		Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		За змістом статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
		Згідно частин 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Нормами ст. 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
		Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
		Як вбачається зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, що членами сім`ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).
		За наведеного, відповідач доводиться позивачу, як колишній член сім`ї власника житла, адже перебував у зареєстрованому шлюбі із донькою позивача та зі згоди останнього, зареєстрував своє місце проживання у його квартирі.
		У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
		Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
		За змістом ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
		Частиною 2 ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Отже, для визнання особи такою, що втратила право на користування житлом є необхідним встановлення, що така особа не користується відповідним житлом понад рік без поважних причин.
		Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
		Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
		Поняття житло не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зав`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі Прокопович проти Росії, заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі МакКенн проти Сполученого Королівства, заява № 19009/04, пункт 50).
		Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року в справі Савіни проти України , заява № 39948/06, пункт 47).
		У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року в справі Кривіцька та Кривіцький проти України, заява № 30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями.
		Так, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
		Отже суд вважає, що у зазначеній справі необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на приміщення квартири та права користування даною квартирою відповідачем, який вже не є членом його сім`ї, проте зареєстрований у цій квартирі та проживав у ній.
		Судом встановлено, що позивач на законних підставах, а саме, на праві власності володіє квартирою АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі зареєстровано місце проживання відповідача ОСОБА_11 , який до розірвання шлюбу із донькою позивача, був членом його сім`ї, а саме - зятем, вселився і був зареєстрований в даній квартирі з дозволу позивача, який є її власником, вів спільне господарство.
		Жодних належних, допустимих та достовірних доказів відсутності відповідача у квартирі позивача без поважних причин більше року суду не надано.
		Звертаючись до суду та порушуючи питання про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, позивач посилався на акти про не проживання відповідача за місцем реєстрації протягом певного періоду часу (а.с. 9-11).
		У вказаних актах мешканці квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 стверджують про не проживання відповідача у квартирі позивача з 12 жовтня 2020 року, проте будь яких доказів того, що зазначені особи є дійсно мешканцями вказаних квартир матеріали справи не містять. Клопотань про допит вказаних осіб у якості свідків, суду не заявлялись.
		Щодо довідки, виданої ОСББ «Космонавтів, 39» від 28 квітня 2021 року про не проживання відповідача (а.с. 7), то з її змісту вбачається, що відомості у вказану довідку внесено зі слів власника.
		За таких обставин, зазначені акти та довідка ОСББ «Космонавтів, 39» від 28 квітня 2021 року не можна вважати належним та допустимим доказом обставин, на які посилається позивач.
		Наданні відповідачем відповіді Вишенського відділення поліції Вінницького відділу поліції ГУНП у Вінницькій області від 16 грудня 2020 року (а.с. 88) та відповіді Відділення поліції №1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області від 09 лютого 2021 року (а.с. 89), від 07 лютого 2022 року (а.с. 90) не свідчать про те, що відповідачу чиняться перешкоди у доступі до квартири, у зв`язку із чим він звертався до поліції, адже відомості про це у згаданих відповідях відсутні. Натомість у них зазначено про те, що відповідач звертався із заявами, щодо прийняття мір до ОСОБА_5 та притягнення останньої до адміністративної відповідальності. Наведене свідчить про неприязні стосунки між відповідачем та колишньою дружиною.
		Також суд звертає увагу на наступне.
		Відповідно до частин 1, 2, 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
		З наведеної норми вбачається, що місце проживання дітей пов`язано із місцем проживання їх батьків, або одного із батьків.
		Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 разом із двома неповнолітніми дітьми: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які народились у шлюбі із донькою позивача, проживає у кімнаті АДРЕСА_3 . Також судом встановлено, що з ОСОБА_10 (донька позивача) на користь відповідача ОСОБА_2 в примусовому порядку органами державної виконавчої служби на підставі судового наказу, виданого 11 січня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області стягуються аліменти на утримання їхніх неповнолітніх синів. Вказане також свідчить про те, що неповнолітні діти проживають разом із батьком, адже стягнення аліментів присуджується на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).
		Отже в даному випадку місце проживання неповнолітніх дітей, є місце проживання відповідача.
		Як зазначив відповідач, що він являється працівником поліції. Вказаний вище гуртожиток не є відомчим, а домовленість про надання кімнати для тимчасового проживання була досягнута особисто з адміністрацією КЗВО «Вінницька академія безперервної освіти», і на вимогу останньої він буде змушений виселитись.
		Матеріалами справи не встановлена обставина, що у відповідача наявне інше приміщення, придатне для постійного проживання.
		На переконання суду, у разі настання обставин, за яких відповідач та неповнолітні діти, які з ним проживають, буде вимушений виселитись із кімнати гуртожитку, будуть порушуватись права дітей на житло. Тому, враховуючи, що діти проживають разом із батьком (відповідачем по справі), з метою недопущення порушення права на житло дітей, суд дійшов висновку, що позбавлення права користування відповідача, щодо користування приміщенням квартири позивача буде не в інтересах дітей.
		З урахуванням наведених вище мотивів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.
		У зв`язку із відмовою в задоволені позову, усі понесені судові витрати, відповідно до 141 ЦПК України, слід покласти на позивача.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 49, 81, 82, 1258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
		 
		у х в а л и в :
		В задоволенні позову  ОСОБА_4 до ОСОБА_11 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя Вінницького міського суду
		Вінницької області                                        Костянтин ГУМЕНЮК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...