Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/4122/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.10.2022. Зареєстровано: 19.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2022.
Дата набрання законної сили: 12.04.2023
Номер судового провадження: П/520/4733/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		місто Харків 
		 
		17 жовтня 2022 р. справа № 520/4122/22 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до  ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
		встановив:
		Позивач, ОСОБА_1 (далі - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивачу з 30.01.2020р.  31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. та з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; 2) зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 30.01.2020р.  31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. та з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
		Вимоги позову умотивовані тим, що з вини владного суб`єкта грошове забезпечення військовослужбовця заявнику виплачується не у повному обсязі.
		Відповідач із поданим позовом не погодився, зазначивши, що відсутні правові підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця із використанням інших величин, аніж показник прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018р.
		З огляду на достатність приєднаних до матеріалів справи доказів, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже відсутні об`єктивні дані про існування непереборних перешкод та нездоланних перепон у реалізації учасниками спору права на подачу відповідних процесуальних документів протягом прийнятних поза розумним сумнівом строків.
		Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
		Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
		Заявник у період 30.01.2020р.-31.12.2021р. проходив публічну військову службу у складі системи військових комісаріатів Харківської області та ІНФОРМАЦІЯ_3 , на грошовому забезпеченні перебував у ІНФОРМАЦІЯ_4 та у Харківському ОТЦКтаСП.
		Протягом указаного період часу суб"єкт владних повноважень при обчисленні грошового виразу компонентів грошового забезпечення заявника як військовслужбовця використовував сталий показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р.
		Викладені обставини відповідачем-суб"єктом владних повноважень у ході розгляду справи не заперечені та не спростовані.
		Листом від 16.02.2022 року №140/1/ВФЗ на звернення заявника відповідачем було відмовлено у перерахунку грошового забезпечення на підставі того, що відсутні додаткові розпорядження щодо перерахунків грошового забезпечення.
		Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу використання при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця сталого показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018р. (тобто - 1.762,00грн.), а не показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного нового поточного календарного року, що призвело до отримання грошового забезпечення військовослужбовця у неповному розмірі, заявник ініціював даний спір.
		Вирішуючи спір по суті суд зазначає, що відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Суспільні відносини з приводу одержання військовослужбовцем винагороди за працю (службу) додатково деталізовані приписами ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а також нормами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (з 01.01.2008р.) та постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.).
		Так, згідно з ч.2 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		За правилом ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		З 01.01.2008р. структура та розміри складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців були установлені постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
		30.08.2017р. з цього ж самого питання КМУ було прийнято постанову №704 (далі за текстом - постанова КМУ №704).
		Згідно з п.10 постанови КМУ №704 згадане нормативне рішення Уряду України набирало чинності з 01.01.2018р.
		При цьому, п.4 постанови КМУ №704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		Звідси слідує, що Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
		Постановою КМУ від 27.12.2017р. №1052 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018р. на 01.01.2019р.
		Таким чином, станом на 01.01.2018р. постанова КМУ №704 не діяла, а питання структури та розмірів складових елементів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою КМУ від 07.11.2007р. №1294.
		Постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 до п.10 Постанови КМУ №704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018р.
		Унаслідок набрання чинності передбаченими п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 змінами, п.4 Постанови КМУ №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 почав визначати, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
		Отже, з 01.01.2018р. Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.
		Пункт 4 Постанови КМУ №704 у редакції постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 діяв до моменту скасування п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р.), тобто до 29.01.2020р.
		З 29.01.2020р. була відновлені юридична дія п.4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
		Отже, з 29.01.2020р. за правилами п.4 постанови КМУ №704 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
		Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
		Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.
		Відтак, під час розв`язання колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ та п.4 постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018р. №103 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
		Водночас із цим, з 29.01.2020р. була відновлені дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018р. 
		Суд зважає, що п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018р. №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
		Відповідно до ст.7 Закону України від 14.11.2019р. №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 01.01.2020р. було запроваджено єдину величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2.102,00грн.
		Між тим, згідно з ст.7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021р. було запроваджено декілька величин прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: звичайну величину у розмірі 2.270,00грн. та спеціальну величину у розмірі 2.102,00грн. для визначення посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами.
		Оскільки оплата праці військовослужбовців регулюється спеціальним законом - ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", то для обчислення розміру посадового окладу військовослужбовця станом на 01.01.2021р. слід використовувати показник значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у 2.102,00грн.
		Таке тлумачення змісту належних норм матеріального права цілком корелюється із правовим висновком постанови Верховного Суду від 02.08.2022р. у справі №440/6017/21.
		З викладеного слідує, що у період 30.01.2020р.-31.12.2020р. грошове забезпечення заявника як військовослужбовця має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а з 01.01.2021р. - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021р. за Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
		Суд зважає, що за загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України рішенням суб`єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб`єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов`язку.
		До того ж, управлінське волевиявлення владного суб`єкта (окрім перелічених вище форм) може втілюватись і у вигляді письмової відмови (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням чи дією, але здатні до створення перешкоди у реалізації публічного суб`єктивного права заявника-приватної особи.
		У спірних правовідносинах органом публічної адміністрації було вчинено управлінське волевиявлення у формі відмови, втіленої у письмовому листі, що спонукає суд до застосування інститут виходу за межі позовних вимог і скасування вчиненої відмови.
		При цьому, право та охоронюваний законом інтерес заявника повністю та ефективно поновлюються визнанням протиправної спірної відмови і обтяженням відповідача обов`язком нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020р.-31.12.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. та 01.01.2021р.
		Вимоги про визнання протиправною бездіяльності задоволенню у даному конкретному випадку не підлягає, позаяк не спрямована на реальний захист прав та інтересів у сфері оплати часу військової служби.
		При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з"ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам, доводам сторін та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
		Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших витрат позивачем не надано.
		Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.132-139, 241-243, 248, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		вирішив:
		Позов  задовольнити частково.
		Вийти за межі позовних вимог.
		Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року, з 01.01.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
		Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код  НОМЕР_2 , адреса  АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020р.-31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
		Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код  НОМЕР_2 , адреса  АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021р.-31.12.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
		Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
		Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
		 
		СуддяО.В. Старосєльцева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...