Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 310/5348/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2022.
Дата набрання законної сили: 28.09.2022
Номер судового провадження: 61-19736ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                   
		Іменем України
		 
		28 вересня 2022 року
		місто Київ
		 
		справа № 310/5348/18
		провадження № 61-19736св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», Запорізька обласна філія Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» в особі державного реєстратора Безсмолого Олександра Володимировича,
		треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Безух Максим Ігорович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Кочеткової І. В., Онищенка Е. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк), Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» в особі державного реєстратора Безсмолого О. В., у якому просив:
		- визнати протиправними дії ПАТ «ПУМБ» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «ПУМБ» права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ;
		- зобов`язати ПАТ «ПУМБ» припинити дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю ПАТ «ПУМБ» права власності на будинок АДРЕСА_1 ; 
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 36349744 від 27 липня 2017 року про реєстрацію права власності та державну реєстрацію права власності від 27 липня 2017 року (номер запису про право власності 21608111) за ПАТ «ПУМБ» (код ЄДРПОУ 14282829) на будинок АДРЕСА_1 ;
		- відновити право власності за ним на 4/5 частин та ОСОБА_2 на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
		Позов мотивований тим, що 01 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ПУМБ» укладений кредитний договір № 6572375, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою 14,49 процентів річних, на строк до 01 квітня 2016 року. 
		Того ж дня, на забезпечення виконання вказаного вище кредитного договору між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі - іпотекодавці) та ПАТ «ПУМБ» (іпотекодержатель) укладений іпотечний договір № 6572512, відповідно до якого іпотекодавці передали банку в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2013 року задоволено позов ПАТ «ПУМБ» про звернення стягнення на предмет іпотеки. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572512 звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 23067104, загальна площа 172,9 кв. м, житлова площа - 89,7 кв. м.
		25 липня 2017 року державний реєстратор Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Безсмолий О. В. на підставі статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» прийняв рішення про реєстрацію за ПАТ «ПУМБ» права власності на житловий будинку АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки.
		Посилаючись на те, що ПАТ «ПУМБ» вже використало судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а також на те, що в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) не може бути звернено примусове стягнення на належний йому житловий будинок, ОСОБА_1 просив задовольнити позов.
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний № 3639744 від 27 липня 2017 року про реєстрацію права власності та державну реєстрацію права власності від 27 липня 2017 року (номер запису про право власності 21608111) за ПАТ «ПУМБ» (код ЄДРПОУ 14282829) на будинок АДРЕСА_1 .
		В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду мотивоване тим, що позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки може застосовуватися лише до початку звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку; у порушення пункту 4.7.1 договору іпотеки від 01 серпня 2008 року № 6572512, статті 37 Закону України «Про іпотеку», статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у вимозі до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення порушення виконання основного зобов`язання, банк не зазначив ціну, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя; звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося під час дії Закону № 1304-VII. 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ «ПУМБ» залишено без задоволення, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, оскільки державну реєстрацію права власності на квартиру за ПАТ «ПУМБ» проведено всупереч чинному законодавству та умовам іпотечного договору. 
		Постановою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року касаційну скаргу ПАТ «ПУМБ» задоволено частково. 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Безсмолого О. В. скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ» скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Направляючи справу в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ» на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості після ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (судового способу) не порушує принцип правової визначеності, а направлене на задоволення іпотекодержателем своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, способом незабороненим законом.
		Як на підставу задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, також послався на те, що при здійсненні реєстрації права власності за іпотекодержателем державним реєстратором не додержано вимог Закону № 1304-VII щодо переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя. Водночас, суди не перевірили наявності усіх умов, передбачених пунктом 1 Закону № 1304-VII, одночасне існування яких є підставою для скасування рішення державного реєстратора, а саме не перевірив: чи є кредитний договір від 01 серпня 2008 року № 6572375 споживчим (пункт 1.2. договору), та чи використовується житловий будинок АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, як місце постійного проживання позичальника або майнового поручителя. 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ» задоволено, рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року в частині скасування рішення про державну реєстрацію права власності прав та їх обтяжень скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що аналіз норм Закону України «Про іпотеку» та положень іпотечного договору від 01 серпня 2008 року № 6572512, дає підстави для висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин, ПАТ «ПУМБ» мав право звернути стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття його у власність, оскільки позичальник належним чином не виконувала умови кредитного договору, а наявність заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2013 року, яким задоволено позов ПАТ «ПУМБ» про звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови відсутності реалізації іпотечного майна, не відновлює порушених прав кредитора. 
		Зважаючи на те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ОСОБА_3 наявне на праві власності інше житло - двокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та державну реєстрацію права власності за ПАТ «ПУМБ» на будинок АДРЕСА_1 підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у їх задоволенні.
		Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
		У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Безух М. І., в якій заявник просив скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив:
		1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм права, а саме застосування статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17 щодо поширення на спірні правовідносини пунктів 1, 4 Закону № 1304-VII.
		2) пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про іпотеку», статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 1 Закону № 1304-VII до іпотекодавця - майнового поручителя, який є відмінним від позичальника, за умови відсутності у власності іпотекодавця іншого житла та одночасній наявності у позичальника іншого житла.
		Касаційна скарга у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що єдиною підставою для задоволення апеляційної скарги ПАТ «ПУМБ» апеляційним судом зазначено те, що згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у ОСОБА_3 наявна на праві власності двокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас апеляційний суд не надав оцінки тому, що у спірних правовідносинах звернення стягнення на предмет іпотеки відбувавється на житло, що знаходиться у власності майнових поручителів, а не позичальника. Закон № 1304-VII захищає суб'єктів: позичальника, який в одній особі може бути і позичальником, й іпотекодавцем; і безпосередньо майнового поручителя, який є відмінним від позичальника і відповідає перед кредитором лише у межах вартості майна, переданого в іпотеку. Про зазначене свідчить і конструкція норми Закону № 1304-VII: «за умови, що таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна». 
		Зауважив, що у судовій практиці дотепер відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про іпотеку», статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 1 Закону № 1304-VII до іпотекодавця - майнового поручителя, який є відмінним від позичальника, за умови відсутності у власності майнового поручителя іншого житла та одночасній наявності у позичальника іншого житла. На переконання заявника, на майнового поручителя розповсюджуються положення пункту 1 Закону № 1304-VII, оскільки банк може задовольнити свої вимоги за рахунок майна належного безпосередньо позичальнику.
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у квітні 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 серпня 2008 року року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 6572375, за умовами якого кредитор надав позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 100 000,00 дол. США зі сплатою 14,49 процентів річних, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом - до 01 квітня 2016 року.
		01 серпня 2008 року між ПАТ «ПУМБ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № 6572512, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Романченко В. В., зареєстрований у реєстрі за № 309, відповідно до якого на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572375 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 .
		Унаслідок невиконання ОСОБА_3 умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 24 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 серпня 2008 року № 6572512 звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1 .
		02 листопада 2015 року ПАТ «ПУМБ» направив ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимогу про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором, яка ними була отримана 17 листопада 2015 року. 
		25 липня 2017 року державний реєстратор Запорізької обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Безсмолий О. В. на підставі статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» прийняв рішення про реєстрацію за ПАТ «ПУМБ» права власності на житловий будинку АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки.
		Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
		Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого якого діє адвокат Безух М. І., підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		Основним мотивом доводів касаційної скарги заявника на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року є його незгода з висновком суду апеляційної інстанції про незастосування до спірних правовідносин Закону № 1304-VII.
		Закон № 1304-VII набрав чинності 07 червня 2014 року. Цей Закон ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя за відсутності згоди останнього.
		Так, підпунктом 1 пункту 1 Закону № 1304-VII (тут і далі - у редакції, чинній на дату звернення стягнення на іпотечне майно) передбачено, що не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
		Пунктом 4 Закону № 1304-VIIпередбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його положень.
		Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
		Уклавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. 
		Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
		Зважаючи на те, що реєстрація права власності за іпотекодержателем у позасудовому порядку на житловий будинок АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки, є примусовим зверненням стягнення на майно у розумінні Закону № 1304-VII, тому направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року зазначив, що для правильного вирішення спору, суду апеляційної інстанції належить перевірити наявність усіх умов, передбачених пунктом 1 Закону № 1304-VII, одночасне існування яких є підставою для скасування рішення державного реєстратора. 
		Перевіряючи мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, зокрема посилання заявника на відсутність у судовій практиці висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 Закону № 1304-VII до майнового поручителя, який є відмінним від позичальника, за умови відсутності у власності майнового поручителя іншого житла та одночасної наявності у позичальника іншого житла, колегія суддів дійшла висновку, що такі аргументи заявника на час подання касаційної скарги були обґрунтованими.
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		У постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 308/13060/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо правильного застосування пункту 1 Закону № 1304-VII у подібних правовідносинах, а тому такий висновок підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи.
		У зазначеній постанові Верховний Суд зробив висновок, що: «аналіз пункту 1 Закону № 1304-VII свідчить, що положення цього Закону не застосовуються в тому разі, коли у власності позичальника або майнового поручителя, тобто іпотекодавця (якщо його особа відрізняється від особи позичальника) знаходиться інше житлове майно. Наявність іншого житла у власності осіб, які є учасниками кредитних правовідносин, однак не є іпотекодавцями нерухомого майна, не має правового значення при застосуванні положень указаного Закону». З огляду на наведене та встановлені у справі обставини, колегія суддів дійшла висновку, що факт наявності у позичальника та поручителя, який несе з ним солідарну відповідальність за невиконання умов кредитного договору, але не є майновим поручителем, іншого нерухомого житлового майна не свідчить про дотримання іпотекодержателем положень Закону № 1304-VII, якщо предмет іпотеки (нерухоме житлове майно), використовується як місце постійного проживання іпотекодавців, які іншого житла у власності не мають.
		Прийнятними є також посилання заявника про те, що аналіз правової конструкції пункту 1 Закону № 1304-VII дає підстави для висновку, що незважаючи на вживання законодавцем сполучника «або» («… за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна…»), положення зазначеного Закону покликані захищати одночасно двох суб'єктів: як безпосередньо позичальника, який в одній особі може бути і позичальником, й іпотекодавцем, так і майнового поручителя, який є відмінним від позичальника і відповідає перед кредитором у межах вартості майна, переданого в іпотеку.
		Направляючи справу в частині вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ» на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року вказав, що апеляційному суд належить перевірити наявність усіх умов, передбачених пунктом 1 Закону № 1304-VII, одночасне існування яких є підставою для скасування рішення державного реєстратора. 
		Зазначена вказівка суду касаційної інстанції, в силу вимог частини першої статті 417 ЦПК України, є обов`язковою для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.  
		Установивши згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, наявність у позичальника ОСОБА_3 на праві власності іншого житла - двокімнатної квартири, що розташована за адресою:  АДРЕСА_2 , апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону № 1304-VII. Таким чином, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносинЗакону № 1304-VII, ґрунтується виключно на наявності у позичальника ОСОБА_3 , яка є відмінною від майнових поручителів (  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), іншого житла.
		При цьому, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_3 не є стороною іпотечного договору, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали в іпотеку банку спірний житловий будинок, та не перевірив дотримання положень Закону № 1304-VII до майнових поручителів - іпотекодавців  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . 
		Зокрема, встановивши наявність у позичальника ОСОБА_3 на дату звернення стягнення на іпотечне майно у власності двокімнатної квартири, що розташована за адресою:  АДРЕСА_2 , апеляційний суд не з`ясував чи не було набуто нею зазначене майно у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а отже, не перевірив чи належала іпотекодавцю   ОСОБА_1 на дату виникнення спірних правовідносин частка у праві власності на зазначене житлове приміщення. 
		Ураховуючи наведене, обґрунтованими є доводи заявника про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, Верховним Судом від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17.
		Підсумовуючи наведене, суд касаційної інстанції констатує, що під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції не виконав обов`язкових для нього вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 11 серпня 2021 року, а саме не перевірив наявності умов, передбачених пунктом 1 Закону № 304-VII, одночасне існування яких є підставою для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - нерухоме житлове майно, що належало майновим поручителям     ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . 
		Від з`ясування зазначених обставин залежить висновок про дотримання/недотримання вимог закону при реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. 
		Оскільки допущені апеляційним судом недоліки, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції в силу визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Зважаючи на наведене Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги та врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 308/13060/18 щодо застосування пункту 1 Закону № 1304-VII до переданого в іпотеку нерухомого житлового майна, що належало іпотекодавцю, якщо його особа відмінна від особи позичальника.
		Відповідно до пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		Ураховуючи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки під час нового розгляду апеляційний не виконав вказівки Верховного Суду щодо встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що унеможливлює ухвалення судом касаційної інстанції власного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		При новому розгляді суду належить перевірити наявність умов, передбачених пунктом 1 Закону № 1304-VII, одночасне існування яких є підставою для застосування зазначеної норми до переданого в іпотеку нерухомого житлового майна, що належало на праві власності іпотекодавцям   ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , які є відмінними від особи позичальника. 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат. 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Безух Максим Ігорович, задовольнити частково.
		Постанову Запорізького апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                            О. В. Ступак
		Судді:                                                                                     І. Ю. Гулейков
		А. С. Олійник 
		Г. І. Усик 
		В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...