Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/4200/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2022. Зареєстровано: 20.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 21.10.2022.
Дата набрання законної сили: 09.05.2023
Результат оскарження 09.05.2023 Другий апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: П/520/4823/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		19 жовтня 2022 р. № 520/4200/22 
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		Головуючого судді Єгупенка В.В., 
		розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 11.05.2017 по 19.10.2017. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 20.10.2017 по 28.02.2018. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 11.05.2017 по 19.10.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 20.10.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період проходження військової служби по день фактичної виплати індексації. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період проходження військової служби.
		В обґрунтування позову зазначив, що за період проходженням ним військової служби відповідачами не нараховувалась та не виплачувалась індексація його грошового забезпечення.
		Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
		ОСОБА_1 у період з 11.05.2017 по 19.10.2017 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) на посаді заступника командира 2 роти охорони батальйону охорони з морально-психологічного забезпечення та отримував грошове забезпечення відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		В подальшому позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 19.10.2017 та направлено для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		У період із 20.10.2017 по 29.07.2020 позивач проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_4 рядку на посаді офіцера вiддiлення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень та отримував грошове забезпечення відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим Управлінням персоналу штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України вiд 17.10.2017 серії НОМЕР_2 .
		Як зазначено позивачем, під час проходження військової служби за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 11.05.2017 - по 19.10.2017 (період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ) та з 20.10.2017 по 28.02.2018 (період проходження вiйськової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не в повному розмiрi нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.
		Позивач через представника, вживав заходи для досудового врегулювання спору та звертався до військової частини НОМЕР_1 (лист від 12.10.2021 № 01-03) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (лист від 12.10.2021 № 01-04) з проханням виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.
		Листом від 22.10.2021 № 647 командир військової частини НОМЕР_1 у вищезазначеній виплаті позивачу фактично відмовив та зазначив, що можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 - лютому 2018 року у Міністерства оборони не було, та разом із тим зазначив, що у зазначеному періоді був відсутній механізм нарахування індексації. До вказаного листа були додані: картка особового рахунку за 2017 рік та розрахунок розміру індексації грошового забезпечення позивача, відповідно яких вбачається, що індексація грошового забезпечення у період із 11.05.2017 по 19.10.2017 не виплачувалася. 
		Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 у листі від 29.10.2021 № 1716 зазначено, що індексація грошового забезпечення позивачу у період із 20.10.2017 по 28.02.2018 не виплачувалась, оскільки сума збільшення розміру грошового забезпечення за грудень 2015 року перевищила щомісячні розрахункові суми індексації з грудня 2015 року по лютий 2018 року (з урахуванням 2008 року як місяця підвищення грошових доходів), тому нарахована та виплачена сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 становить 0 грн. 
		Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
		Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (статті 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III).
		Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282-XII), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		Згідно зі ст. 2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
		Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
		Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону № 1282-XII).
		Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII, у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
		Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
		Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
		Пунктом 1-1 Порядку №1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
		Відповідно до п. 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
		Згідно з п. 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
		Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) - є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
		Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
		Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
		Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
		Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
		Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
		За змістом п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
		Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
		Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
		Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
		Посилання відповідача на не закладення до бюджету коштів для виплати індексації, суд вважає необґрунтованими, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
		Таким чином, вказані відповідачами обставини не позбавляють обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
		Відповідно до п. 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» пункт 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, доповнений абзацом такого змісту: «Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік».
		Вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 року №141 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення" внесено зміни у вищевказаний пункт 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, та викладено його в новій редакції.
		Зокрема, з урахуванням змін, які були внесені до п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078,постановою КМУ від 28.02.2018 №141, та набрали чинності 15.03.2018, передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
		Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів з доходу їх платника.
		У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
		Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
		При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
		З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачами у спірних правовідносинах було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період.
		При цьому, суд враховує, що статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (зі змінами та доповненнями) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
		Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).
		У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
		Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
		Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
		Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
		У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
		Суд також враховує і рішення Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.
		У свою чергу, згідно з загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
		Докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в матеріалах справи відсутні. В той же час, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з березня 2018 року було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, а отже, вказаний місяць є місяцем підвищення доходу для проведення подальшої індексації.
		Вказану позицію викладено Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.11.2019 у справі № 640/18168/18.
		Окрім того, суд враховує, що пунктом 6 наказу Міністра оборони України від 27 січня 2016 року №44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
		Згідно з пунктом 10 наказу Міністра оборони України від 09 лютого 2017 року №88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» визначено нарахування і виплату індексації здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
		Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання суб`єктів владних повноважень нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення позивачу, за час проходження ним військової служби.
		Щодо позовних вимог про встановлення базових місяців для індексації грошового забезпечення, суд зазначає, що питання визначення базового місяця для індексації знаходиться в залежності від таких показників, як розмір прожиткового мінімуму за певні періоди, розмір коефіцієнту індексації тощо, які підлягають застосуванню відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями при здійсненні відповідних розрахунків.
		Визначення цих обставин належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування відповідачем здійснено ще не було, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.
		Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі Педерсен і Бодсгор проти Данії зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі Волохи проти України (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є передбачуваною, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. …надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання.
		Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
		Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
		Судом встановлено, що відповідачами індексація за спірний період позивачу не була нарахована та виплачена, отже питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
		Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.10.2020 по справі № 240/11882/19.
		Суд зазначає, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, відповідно до Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідачів.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період проходження військової служби по день фактичної виплати індексації та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період проходження військової служби по день фактичної виплати індексації, суд зазначає таке.
		Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок - № 159).
		Відповідно до статті 1 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
		Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №№ 2050-III).
		Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
		За змістом пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території У країни і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
		У пункті 4 Порядку № 159 закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
		Судом встановлено, що на момент звільнення позивача індексація грошового забезпечення за спірний період виплачена не була, оскільки відповідачами право позивача на зазначену виплату не визнавалось, що спричинило звернення позивача до суду з цим позовом.
		Пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
		У свою чергу, Порядком № 159 передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а саме: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення).
		Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
		Отже, особа набуває право на компенсацію у разі неотримання грошового доходу, право на яке не оспорюється, а розмір такої компенсації залежить від розміру невчасно виплаченого доходу.
		У даній справі позивач звернувся для захисту права на індексацію свого грошового забезпечення у відповідний період, оскільки відповідачі це право не визнавали.
		Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
		Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, колегія суддів дійшла висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.
		Отже, нарахування індексації не є безумовним, а виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації.
		Враховуючи, що у цій справі встановлювалось право особи на нарахування та виплату спірної грошової суми, яка остаточно визначена не була, суд дійшов висновку, що позовна вимога про нарахування та виплату компенсації за невчасно та не у повному обсязі виплачену індексацію заявлена передчасно, відносно майбутніх правовідносин та подій, котрі ще не склались (відповідачі не здійснили остаточного та правильного обчислення розміру індексації за спірний період), отже, задоволенню не підлягає.
		Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 21 січня 2021 року по справі № 160/35/20 (адміністративне провадження № К/9901/16801/20).
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
		Відносно клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується договором №3 про надання правової (правничої) допомоги від 16.12.2020, порядком обчислення гонорару та проведення розрахунків, актом надання правової (правничої) допомоги за договором від 16.12.2020 №03 (від 18.02.2022).
		Також, до матеріалів справи надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9435/10 від 18.09.2020, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1221732.
		Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
		За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).
		Частинами 4, 5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
		Таким чином, КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
		Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
		Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. 
		Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
		Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
		Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
		У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
		Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.
		На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 3000 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи. 
		Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 КАС України, суд,
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 11.05.2017 по 19.10.2017.
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 11.05.2017 по 19.10.2017.
		Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 20.10.2017 по 28.02.2018.
		Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 20.10.2017 по 28.02.2018.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі гривень) - по 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень) з кожного окремо.
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		Суддя В.В. Єгупенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...