Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/7392/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.10.2022. Зареєстровано: 21.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2022.
Дата набрання законної сили: 20.10.2022
Номер судового провадження: К/990/21139/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 жовтня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 380/7392/20
		адміністративне провадження № К/990/21139/22, К/990/23259/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
		суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/7392/20
		за позовом ОСОБА_1 
		до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів)
		про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		за касаційними скаргами Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) і Міністерства юстиції України
		на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року (головуючий суддя: Кушнерик М.П., судді: Курилець А.Р., Мікула О.І.).
		ВСТАНОВИВ:
		І. Суть спору
		У вересні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), у якому просив суд:
		1) визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України №2132/к від 30 червня 2020 року «Про звільнення» та наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) №1650/к від 1 липня 2020 року «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 30 червня 2020 року №2132/к «Про звільнення»», з наступними змінами згідно з наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) №1911/к від 13 серпня 2020 року;
		2) поновити його на посаді начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) з 14 серпня 2020 року;
		3) стягнути із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликався на те, що з 8 січня 2020 року він працював на посаді начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) з випробовуванням строком шість місяців. Проте 13 серпня 2020 року його звільнили з державної служби на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
		ОСОБА_1 зазначав, що Міністерство юстиції України застосувало до нього вказану норму закону, оскільки на основі довідок профільних департаментів дійшло висновку, що він не виконав вимоги пунктів 6 і 8 Завдання на період випробування. Позивач стверджував про необґрунтованість цього висновку Міністерства, заперечуючи факти неналежного виконання указаних завдань. На цій основі ОСОБА_1 наполягав на протиправності оскаржуваних наказів і незаконності його звільнення з посади.
		ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		22 червня 2021 року Львівський окружний адміністративний суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.
		Місцевий суд виходив з обґрунтованості висновку Міністерства юстиції України про невиконання позивачем частини завдань, визначених на період випробування.
		Так, суд дійшов висновку, що у строк до 1 червня 2020 року ОСОБА_1 не виконав вимоги пункту 6 Завдання на період випробування, позаяк: 1) не забезпечив ДВС у Волинській області штампами нового зразка; 2) не забезпечив низку відділів ДВС у Львівській області вивісками; 3) не забезпечив відкриття валютних рахунків відділу примусового виконання Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області. У цьому контексті суд також вказав, що докази, на які покликається позивач, не спростовують фактів невиконання ним завдань, установлених на час випробування.
		Одночасно з цим, суд дійшов висновку, що аргументи й докази ОСОБА_1 стосовно кількості розглянутих скарг у сфері державної реєстрації та їхнього неоскарження не спростовують відомостей про невиконання ним підпункту 3 пункту 8 Завдання на період випробування.
		Зрештою місцевий суд не встановив процедурних порушень під час звільнення.
		На основі цього суд першої інстанції констатував правомірність оскаржуваних наказів і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		ІІІ. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2021 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року і прийняв нову постанову про задоволення позову.
		Надалі Верховний Суд постановою від 8 лютого 2022 року частково задовольнив касаційні скарги відповідачів, скасував постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, а справу направив на новий розгляд до цього ж суду.
		27 липня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою задовольнив скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення місцевого суду й ухвалив нове рішення про задоволення позову:
		1) визнав протиправним і скасував наказ Міністерства юстиції України №2132/к від 30 червня 2020 року «Про звільнення» та наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) №1650/к від 1 липня 2020 року «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 30 червня 2020 року №2132/к «Про звільнення»», з наступними змінами згідно з наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) №1911/к від 13 серпня 2020 року;
		2) поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства самостійного юстиції (місто Львів) з 14 серпня 2020 року;
		3) стягнув із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 1172159,21 грн, з урахуванням податків та інших обов`язкових платежів.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) не повинен мати окремої вивіски, позаяк розташований за тією ж адресою й не має статусу юридичної особи. Стосовно вивісок для інших органів, то суд дійшов висновку, що з довідки профільного департаменту від 17 червня 2020 року неможливо встановити, що саме у фасадних вивісках не відповідало фактичному найменуванню відділів. Одночасно суд зазначив, що вказану обставину не підтверджують докази, а помилки у вивісках не можуть свідчити про невиконання позивачем завдань на випробування.
		У контексті висновку Мінюсту про незабезпечення позивачем відділів державної виконавчої служби Волинської області штампами нового зразку, суд апеляційної інстанції зауважив, що зі службової записки від 18 червня 2020 року вбачається, що печатки виготовлялися у грудні 2019 року і звернень від відділів державної служби щодо забезпечення штампами не було.
		Стосовно незабезпечення позивачем відкриття валютних рахунків, незважаючи на неодноразові звернення з цього питання, апеляційний суд дійшов висновку, що валютні рахунки відкриваються за наявності потреб, наданих відділами ДВС. Також суд послався на відсутність доказів неодноразових звернень з цього приводу.
		Зрештою апеляційний суд констатував помилковість висновку про невиконання ОСОБА_1 завдань у сфері розгляду скарг. Суд виходив з того, що порушення при розгляді скарги не свідчить про невиконання позивачем відповідного пункту завдань, оскільки скарга розглянута, позивач як співголова колегії був відсутній під час її розгляду й рішення по цій скарзі не було оскаржене.
		У підсумку суд апеляційної інстанції констатував помилковість і необґрунтованість висновку Міністерства юстиції України та суду першої інстанції про невиконання ОСОБА_1 частини Завдань на період випробування. 
		На основі цього апеляційний суд дійшов висновку про незаконність звільнення позивача з посади і наявність підстав для його поновлення з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		ІV. Вимоги касаційної скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) і відзивів на неї
		9 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), у якій скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач покликається на пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Так, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував статті 35 і 87 Закону України «Про державну службу» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 липня 2020 року у справі №826/12446/17, від 16 жовтня 2020 року у справі №489/548/17, від 28 січня 2021 року у справі №640/23002/19, стосовно дискреції суб`єкта призначення оцінювати професійні й ділові якості працівника у період випробувального терміну та права на звільнення у разі незадовільного результату цього випробування.
		Одночасно з цим, скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту від 2 квітня 2012 року №512/5, у частині з`ясування статусу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) в системі органів державної виконавчої служби. Скаржник вважає, що вказаний відділ є органом державної виконавчої служби у розумінні Завдання на випробування, тому мав бути забезпечений окремою вивіскою.
		Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 44, частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень у контексті трудових правовідносин та обов`язку органів державної виконавчої служби відкривати валютні рахунки для зарахування коштів, стягнутих з боржників. Скаржник вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що такі рахунки відкриваються лише за потребою.
		Стосовно порушення норм процесуального права, то скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які мають істотне значення, на підставі чотирьох доповідних записок керівників структурних підрозділів Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів), однак ці документи є недопустимими доказами. На переконання скаржника, оскільки ОСОБА_1 був керівником відповідних посадових осіб, то їхні доповідні записки є доказами, що здобуті в умовах реального конфлікту інтересів.
		Зрештою скаржник стверджує, що апеляційний суд неправильно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки використав неактуальну довідку.
		17 жовтня 2022 року від представника позивача - адвокатки Цимбали І.З. - надійшов відзив на касаційну скаргу. Представниця позивача просить залишити без задоволення цю скаргу, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Стверджує, що оскаржувана постанова є законною й обґрунтованою, а доводи скаржника безпідставні й немотивовані.
		Міністерство юстиції України не подало відзиву на касаційну скаргу. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження доставлена до Електронного кабінету Міністерства 31 серпня 2022 року.
		V. Вимоги касаційної скарги Міністерства юстиції України і відзивів на неї
		28 серпня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України, у якій скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник покликається на пункти 1, 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Так, Міністерство юстиції України, як і інший скаржник, стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував статті 35 і 87 Закону України «Про державну службу» без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 липня 2020 року у справі №826/12446/17, від 16 жовтня 2020 року у справі №489/548/17, від 28 січня 2021 року у справі №640/23002/19, стосовно дискреції суб`єкта призначення оцінювати професійні й ділові якості працівника у період випробувального терміну та права на звільнення у разі незадовільного результату цього випробування.
		У межах цієї підстави касаційного оскарження Міністерство також указує на те, що апеляційний суд застосував частину четверту статті 9 КАС України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справі №619/5424/14-а від 24 січня 2018 року, №822/2595/16 від 19 липня 2018 року, №825/1902/16 від 2 травня 2021 року. За переконанням скаржника, реалізація принципу офіційного з`ясування обставин справи здійснюється у поєднанні з принципами змагальності й диспозитивності, проте апеляційний суд взяв до уваги лише докази позивача, чим не забезпечив рівне становище сторін спору.
		Крім цього, Міністерство юстиції України посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 44, частини третьої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень у контексті трудових правовідносин та обов`язку органів державної виконавчої служби відкривати валютні рахунки для зарахування коштів, стягнутих з боржників. Як і інший скаржник, Міністерство вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що такі рахунки відкриваються лише за потребою.
		Також скаржник покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» стосовно відсутності у територіальних органів Міністерства юстиції України права розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Скаржник вважає, що під час випробувального строку Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Львів) розглянуло скаргу ТОВ «Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» з порушенням процедури, оскільки її розгляд не належав до компетенції цього управління.
		Стосовно порушення норм процесуального права, то скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які мають істотне значення, на підставі доповідних записок, що є недопустимими доказами, оскільки вони здобуті в умовах реального конфлікту інтересів позивача. До цього ж, ставить під сумнів правильність оцінки доказів судом апеляційної інстанції, зокрема в частині розрахунку середнього заробітку.
		17 жовтня 2022 року від представника позивача - адвокатки Цимбали І.З. - надійшов відзив на касаційну скаргу. Остання просить залишити без задоволення цю скаргу, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Стверджує, що оскаржувана постанова є законною й обґрунтованою.
		Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Львів) відзиву на касаційну скаргу не подало, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримало 27 вересня 2022 року.
		VІ. Фактичні обставини справи
		3 січня 2020 року Міністерство юстиції України видало наказ №21/к, яким ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) з 8 січня 2020 року із встановленням випробовування строком на шість місяців.
		3 січня 2020 року виконувач обов`язків Державного секретаря Міністерства, директор Департаменту публічного права Міністерства юстиції України затвердив Завдання на період випробування начальнику Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) ОСОБА_1. 
		8 січня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з указаними Завданнями.
		Згідно з пунктом 6 цього Завдання ОСОБА_1 на період випробування встановлено таке завдання як «забезпечення належного функціонування органів державної виконавчої служби». Показники результативності та якості виконання цього завдання були визначені так: 
		«органи державної виконавчої служби забезпечені печатками, штампами та вивісками з найменуванням органів; 
		рахунки обліку депозитних сум для зарахування стягнутих з боржника коштів та рахунків авансових внесків стягувачів відкрито».
		Також підпунктом 3 пункту 8 Завдання на період випробування ОСОБА_1 встановлено таке завдання як «ефективна організація роботи міжрегіонального управління у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців». Показники результативності та якості виконання цього завдання були визначені так: 
		«забезпечено розгляд 100% скарг у сфері державної реєстрації та прийняття відповідних рішень згідно з чинним законодавством (відсутність обґрунтованих скарг на рішення міжрегіонального управління)».
		Строки виконання указаних завдань: до 1 червня 2020 року.
		15 червня 2020 року Державний секретар Міністерства юстиції видав Доручення №316/1.3/48-20, яким зобов`язано профільні департаменти Міністерства юстиції опрацювати, зокрема, завдання на період випробування, визначені ОСОБА_1 , і надати інформацію про стан їхнього виконання
		17 червня 2020 року Департамент державної виконавчої служби сформував довідку №1297-20.5.1-20 за результатами опрацювання завдань на період випробувань начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. У цій довідці зазначено, що:
		«…. за результатами опрацювання завдань на період випробувань начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) ОСОБА_1 та згідно з інформацією, наданою управліннями забезпечення примусового виконання рішень у Львівській, Волинській та Рівненській областях встановлено, шо пункт 6 цих завдань щодо належного функціонування органів державної виконавчої служби не виконано в частині забезпечення органів державної виконавчої служби Львівської області вивісками з найменуванням цих органів, печатками, штампами та відкриття рахунків органами державної виконавчої служби Львівської області для зарахування стягнутих з боржників коштів. При цьому, станом на 1 червня 2020 року (строк виконання завдань на період випробування) відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) вивіскою не забезпечено взагалі. Також 10 відділів державної виконавчої служби Львівської області забезпечені вивісками, де зазначене найменування відділу не відповідало фактичному найменуванню:
		Новороздільський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Червоноградський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального правління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Трускавецький міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Бориславський міський відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Яворівський районний відділ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Кам`янка-Бузький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Жидачівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Жовківський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Городоцький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Мостиський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
		Водночас після спливу строку, встановленого ОСОБА_1 для виконання завдань на період випробування, а саме: 11 і 12 червня 2020 року 5 відділів державної виконавчої служби отримали вивіски з правильним найменуванням: 
		Кам`янка-Бузький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Жидачівський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Жовківський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Городоцький районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів);
		Мостиський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
		Окрім цього, відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не відкрито валютні рахунки для зарахування стягнутих з боржників коштів, незважаючи на неодноразові звернення до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з цього приводу.
		Також відділи державної виконавчої служби Волинської області взагалі не забезпечені штампами нового зразку».
		17 червня 2020 року Департамент нотаріату та державної реєстрації сформував довідку №4431-19.4.1-20 за результатами опрацювання завдань на період випробувань начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. У цій довідці зазначено, що:
		«…згідно з відомостями протоколу засідання Комісії з питань дотримання законодавства в органах юстиції від 25 травня 2020 року №21 вбачається, що розгляд скарги товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Галімпекс-Склодзеркальний завод» від 12 лютого 2020 року №28/10 було здійснено посадовими особами Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з порушеннями вимог статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що є порушенням підпункту 3 пункту 8 завдань, визначених на період випробування ОСОБА_1 , начальнику Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)…».
		19 червня 2020 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення з посади начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
		30 червня 2020 року Міністерство юстиції України видало наказ №2132/к «Про звільнення», яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) з 1 липня 2020 року у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
		У цьому наказі підставою для звільнення зазначено: статті 35, 87 Закону України «Про Державну службу»; наказ Міністерства юстиції України від 3 січня 2020 року № 21/к; завдання на період випробування начальнику Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів); доручення Державного секретаря Міністерства юстиції від 15 червня 2020 року №316/1.3/48-20; довідка Департаменту державної виконавчої служби №1297-20.5.1-20 від 17 червня 2020 року; довідка Департаменту нотаріату та державної реєстрації №4431-19.4.1-20 від 17 червня 2020 року; попередження про звільнення; акт про відмову в отриманні письмового попередження від 19 червня 2020 року.
		1 липня 2020 року наказом Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) №1650/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 30 червня 2020 року № 2132/к «Про звільнення» ОСОБА_1 оголошено про звільнення із займаної посади з 1 липня 2020 року. У разі тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 датою звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
		До вказаного наказу, у зв`язку із закінченням тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , наказом Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (місто Львів) №1911/к від 13 серпня 2020 року внесені зміни, згідно з якими позивача звільнено з посади 13 серпня 2020 року.
		Не погоджуючись із указаними наказами відповідачів, 11 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з метою їхнього оскарження.
		VІІ. Джерела права
		Правовідносини щодо випробування і встановлення відповідності державного службовця займаній посаді є предметом регулювання статті 35 3акону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (у редакції на момент виникнення спору).
		Згідно з нормами вказаної статті Закону, в акті про призначення на посаду суб`єкт призначення може встановити випробування з метою встановлення відповідності державного службовця займаній посаді із зазначенням його строку.
		При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов`язковим.
		На строк випробування державному службовцю визначаються завдання, зміст та обсяг яких має відповідати посадовим обов`язкам. Строки виконання завдань мають бути реальними для досягнення необхідного результату.
		Випробування встановлюється строком від одного до шести місяців.
		У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право суб`єкта призначення на повторне визначення переможця конкурсу.
		Якщо державний службовець у період випробування був відсутній на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у додатковій відпустці у зв`язку з навчанням або з інших поважних причин, строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов`язки.
		Суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту 2 частини першої статті 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.
		У разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, серед іншого, встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
		VІІІ. Позиція Верховного Суду
		З метою визначення меж розгляду справи належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		Згідно з ухвалами Верховного Суду від 29 серпня 2022 року, від 19 вересня 2022 року касаційні провадження були відкриті з метою перевірки доводів скарг, які подані скаржниками на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить із такого.
		Спірні правовідносини у цій справі склалися з приводу (не)правомірності звільнення позивача з посади начальника Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
		Передумовою звільнення слугувало те, що Міністерство юстиції України у період випробування позивача дійшло негативного висновку щодо його відповідності займаній посаді.
		Фактичні обставини, які слугували підставою для цього рішення, описані у довідках Департаменту державної виконавчої служби №1297-20.5.1-20 від 17 червня 2020 року й Департаменту нотаріату та державної реєстрації №4431-19.4.1-20 від 17 червня 2020 року і в оскаржуваному наказі від 30 червня 2020 року №2132/к.
		В аспекті доводів обох касаційних скарг Суд має висловити позицію стосовно застосування норм законодавства про виконавче провадження, які передбачають відкриття валютних рахунків для зарахування коштів виконавчого провадження.
		Указане питання зумовлене тим, що суди попередніх інстанцій дійшли протилежних висновків стосовно наявності у позивача обов`язку забезпечити відкриття подібних рахунків під час випробувального строку.
		Розв`язуючи це питання, Верховний Суд зауважує, що згідно з пунктом 6 Завдань на випробування одним з показників результативності й якості виконання цього завдання було відкриття валютних рахунків для зарахування стягнутих з боржників коштів у строк до 1 червня 2020 року.
		Приписами частини першої статті 44 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII обумовлено, що органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.
		Згідно з частиною третьою статті 49 цього Закону, у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
		Відповідно до абзацу першого пункту 1 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 (зі змінами, внесеними згідно з Міністерства юстиції України від 6 травня 2019 року №1385/5), стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках (далі - депозитний рахунок).
		Згідно з пунктом 5 розділу VIІI Інструкції з організації примусового виконання рішень, вилучена готівка в національній та/або іноземній валюті не пізніше наступного робочого дня зараховується виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
		Системний і цільовий способи тлумачення указаних норм права не дають Верховному Суду підстав погодитися з висновком суду апеляційної інстанції у питанні, що обумовлені рахунки відкриваються лише за наявності потреб відділів державної виконавчої служби. Навпаки Верховний Суд вважає, що наведені приписи імпліцитно (не виражено) передбачають, що відповідні рахунки, у тому числі в іноземній валюті, мають бути відкритими завчасно.
		Своєю чергою, аналіз указаних нормативних приписів у контексті пункту 6 Завдання на випробування свідчить про те, що позивачу належало забезпечити відкриття зазначених рахунків у строк до 1 червня 2020 року.
		Однак, як вбачається з установлених обставин справи, такі рахунки для відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) не були відкриті в установлений строк.
		На основі цього Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції помилково розтлумачив і не правильно застосував указані норми матеріального права. Відповідно є хибним висновок апеляційного суду про належне виконання позивачем зазначеного пункту 6 Завдань на випробування. 
		На противагу цьому, висновок суду першої інстанції про порушення позивачем терміну виконання обумовленого завдання є обґрунтованим і таким, що відповідає суті нормативного регулювання й обставинам справи.
		Крім цього, в аспекті доводів касаційної скарги Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) Верховний Суд має висловити позицію стосовно тлумачення норм законодавства про виконавче провадження, які визначають статус органів примусового виконання рішень.
		Указане питання зумовлене тим, що суди попередніх інстанцій дійшли різних висновків стосовно наявності у позивача обов`язку забезпечити відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) окремою вивіскою під час випробувального строку.
		У цьому контексті Суд зауважує, що згідно з пунктом 6 Завдань на випробування одним з показників результативності та якості виконання цього завдання було забезпечення органів державної виконавчої служби вивісками з їхнім найменуванням у строк до 1 червня 2020 року.
		Приписами статті 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 року №1403-VIII визначено, що систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
		Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень (зі змінами, внесеними наказом Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року №4224/5) органами державної виконавчої служби є: 
		Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
		відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;
		управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві);
		відділи примусового виконання рішень в районах міста Києва управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві;
		управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень);
		відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень;
		районні, районні в містах, міські, міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).
		Буквальний спосіб тлумачення указаних норм права у світлі обумовлених положень пункту 6 Завдань на випробування дає Верховному Суду підстави вважати, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) є органом державної виконавчої служби, якого позивач повинен був забезпечити окремою вивіскою у строк до 1 червня 2020 року.
		Однак, як установили суди, зазначений орган окремою вивіскою не був забезпечений взагалі.
		На цій основі Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про належне виконання позивачем пункту 6 Завдань на випробування. 
		Водночас висновок суду першої інстанції про невиконання позивачем обумовленого завдання є обґрунтованим і правильним по суті.
		Крім цього, у касаційній скарзі Міністерство юстиції України ставить під сумнів обґрунтованість висновку апеляційного суду стосовно виконання позивачем підпункту 3 пункту 8 Завдання на випробування, який стосувався повноти й законності розгляду скарг у сфері державної реєстрації.
		Ці доводи Міністерства юстиції України опираються на приписи статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» стосовно розмежування повноважень Міністерства і його територіальних органів щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації прав, позаяк передумовою звільнення позивача слугував висновок про помилковий розгляд очолюваним ним міжрегіональним управлінням скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
		Стосовно висновку Міністерства юстиції України у частині незабезпечення позивачем законного розгляду скарг у сфері державної реєстрації, суд апеляційної інстанції виходив зі службової записки від 29 травня 2020 року щодо показників розглянутих скарг. 
		Одночасно з цим, висновок про відсутність неналежного виконання указаного завдання апеляційний суд мотивував завершенням розгляду скарги, нескасованістю рішення комісії й відсутністю на її засіданні позивача. З огляду на ці факти суд апеляційної інстанції вважав, що помилковість розгляду скарги не свідчить про невиконання позивачем підпункт 3 пункту 8 Завдання на випробування. 
		Однак посилання суду апеляційної інстанції на указані факти не спростовують фактичних обставин щодо розгляду відповідної скарги у сфері державної реєстрації прав та висновків суду першої інстанції в означеній частині.
		Також у контексті викладеного колегія суддів зауважує слушність доводів обох скаржників стосовно неврахування судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови висновків Верховного Суду щодо застосування статей 35, 87 Закону України «Про державну службу» у подібних правовідносинах.
		Верховний Суд уже зазначав, що випробувальний строк власне й надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник. Те, наскільки добре державний службовець справляється зі своїми обов`язками, оцінює насамперед суб`єкт призначення. Водночас для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення (пункт 42 постанови від 12 березня 2020 року у справі №809/1157/17, пункт 34 постанови від 28 січня 2021 року у справі №640/23002/19).
		Оскільки саме до повноважень суб`єкта призначення належить визначення того, чи відповідає державний службовець займаній посаді, то будь-який факт помилки з його боку може відігравати істотне значення під час прийняття остаточного рішення на основі оцінки результатів випробування. У таких випадках суд надає оцінку обґрунтованості такому рішенню, а не його доцільності. 
		На противагу цьому, суд апеляційної інстанції зосередив свою увагу на оцінці наслідків помилок позивача під час випробувального терміну, тобто питанні, яке належить до дискреції суб`єкта призначення.
		Водночас висновок, якого дійшов суд першої інстанції, в цілому відповідає правовій позиції і підходам Верховного Суду до вирішення спорів, пов`язаних зі звільненням на підставі пункту 2 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з встановленням невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування.
		Узагальнюючи викладене, Верховний Суд констатує, що окреслені доводи скаржників, які слугували підставами для відкриття касаційних проваджень на основі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України, є обґрунтованими і спростовують висновки суду апеляційної інстанції.
		Поряд з цим, у вимірі встановлених обставин справи у зіставленні з межами касаційного перегляду судових рішень, визначених у статті 341 КАС України, колегія суддів зазначає, що висновки, яких дійшов Верховний Суд від 24 січня 2018 року у справі №619/5424/14-а, від 19 липня 2018 року у справі №822/2595/16, від 2 травня 2021 року у справі №825/1902/16, не є релевантними для цієї справи і спірних правовідносин.
		Причиною цьому є те, що фактичні обставини перелічених справ, суть спірних правовідносин різняться з тими, які встановлено у справі ОСОБА_1 , відповідно й норми права, які підлягали застосуванню і які розтлумачив суд касаційної інстанції у вказаних справах, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин цієї справи. Тож у цій частині доводи касаційної скарги Міністерства юстиції України відхиляються як необґрунтовані.
		Також  є безпідставними доводи обох скаржників, на основі яких відкриті касаційні провадження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
		У цьому контексті ключові доводи, які є спільними для обох касаційних скарг, стосуються тези про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права у зв`язку з оцінкою доповідних записок працівників Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів). Однак колегія суддів зазначає, що той факт, що подібні записки були складені службовцями, по відношенню до яких позивач був начальником, автоматично не робить ці документи недопустимими доказами. Тому указані доводи Суд відхиляє як необґрунтовані.
		Інші аргументи скаржників у межах цієї підстави касаційного оскарження по своїй суті є похідними від тих, що уже розглянуті Судом, тож їхня самостійна оцінка немає змісту.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів касаційних скарг. Водночас часткова невмотивованість доводів скарг не впливає на обґрунтованість їхніх вимог в цілому.
		Тож колегія суддів зазначає, що доводи скаржників, які прийняті судом, установлені обставини справи й наведені міркування дають підстави констатувати, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми матеріального права і дійшов необґрунтованих висновків, внаслідок чого помилково скасував законне рішення суду першої інстанції.
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Зважаючи на вказане, касаційні скарги належить задовольнити, а оскаржувану постанову слід скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		ІХ. Судові витрати
		Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до частини другої цієї ж статті КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
		Отже, правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідачу, який є суб`єктом владних повноважень, не компенсуються витрати, у тому числі пов`язані зі сплатою судового збору, крім зазначених витрат на доказування. Адже суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
		Під час розгляду цієї справи відповідачі не здійснили витрат, пов`язаних із залученням свідків чи проведенням судових експертиз. Натомість сплачені суми судового збору відповідачам як суб`єктам владних повноважень не можуть бути компенсовані.
		Тож, з огляду на положення статті 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги Міністерства юстиції України і Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Львів) задовольнити.
		Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року скасувати.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		 
		…………………………….
		Н.М.          Мартинюк
		А.Г.          Загороднюк
		Ж.М.          Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...