Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/2296/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2022. Зареєстровано: 21.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2022.

Номер судового провадження: 2/522/3008/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Провадження № 2/522/3008/22
		Справа № 522/2296/22 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМУКРАЇНИ
		19 жовтня 2022 року              м. Одеса
		Приморський районний суд м. Одеси 
		у складі: судді - Бондар В.Я.,
		за участю секретаря судового засідання - Зеленюк П.О.,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Одесі цивільнусправу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії  Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» про захист прав споживача, - 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивачка 31.01.2022 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Акціонерного товариства «Ощадбанк» в особі Філії  Одеське обласне управління та просить:
		- визнати дії АТ «Ощадбанк» щодо нарахування процентів, штрафів на заборгованість, щодо автоматичного списання з карти ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитом  неправомірними та такими, що порушують її права як споживача фінансових послуг, які надаються банком;
		- стягнути з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 неправомірно списані з 30.07.2021 по 31.01.2022 з рахунку грошові кошти у розмірі 11101,57 грн;
		- зобов`язати АТ «Ощадбанк» у подальшому не вчиняти дій щодо автоматичного списання коштів з рахунків ОСОБА_1 без її відповідного розпорядження;
		- визнати неправомірними дії АТ «Ощадбанк» в частині автоматичного списання з карти, належної ОСОБА_1 безпідставно списані з карткового рахунку, грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 11101,57 грн;
		- стягнути з АТ «Ощадбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані з карткового рахунку кошти за період з 30.07.2021 у розмірі 72101,57 грн. 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.07.2021 з зарплатною картки позивачки невідомі особи списали 12924,48 грн та з кредитної картки 61000 грн. Кредитною карткою позивачка не користувалася, але банк її видав сказавши, що це є обов`язковим. На кредитній карті встановлений ліміт у розмірі 61000 грн., про який позивачка не знала, але ці гроші також були списані. На запит позивача банк повідомив, що невідома особа ввела пін-код, отримала доступ до особистих даних та зняла готівку. Повернення готівки є неможливим, адже відповідач за шахрайські дії відповідальності не несе. 30.07.2021 позивач звернулася до ОРУ №1 ГУНП в Одеській області з заявою про заволодіння грошима, однак досудове розслідування триває, винні особи не встановлені. Після викрадення грошей банк почав нараховувати відсотки по кредитній карті та списувати кошти з зарплатної карти. 
		Ухвалою суду від 01.02.2022 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 22.03.2022.
		У судове засідання 22.03.2022 учасники справи не з`явилися, розгляд справи відкладено на 27.04.2022.
		У судове засідання 27.04.2022 сторони не з`явилися, представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи та надання додаткового часу для подання відзиву. Клопотання було задоволено, наступне засідання призначено на 21.06.2022.
		До суду 20.06.2022 надійшов відзив АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», згідно якого заперечують проти позову.
		В обґрунтування відзиву відзначено, що банком з позивачкою було укладено: 16.09.2021 заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) та відкрито зарплатний рахунок; 22.08.2020 заяву про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) та відкрито кредитний рахунок. Клієнт погодився з Правилами користування карткою, у яких вказано, що клієнт надає право та доручає АТ «Ощадбанк» здійснювати договірне списання коштів з усіх рахунків клієнта відкритих в Банку без додаткових розпоряджень Клієнта, для погашення будь-яких його грошових зобов`язань перед Банком. Позивач особисто у заявах Банку визнає факт розголошення конфеденційної інформації невстановленим особам, працівники банку ніколи не телефонують клієнтам та не надсилають повідомлень з проханням повідомити реквізити картки, будь-які паролі, у тому числі смс повідомлення типу «Вашу картку обмежено». АТ «Ощадбанк» не несе відповідальності за розголошення клієнтом даних карти. 
		У судовому засіданні 21.06.2022 було поновлено строк представнику відповідача та прийнято відзив, надано час представнику позивача для подання відповіді на відзив, розгляд справи відкладено на 09.08.2022.
		У судовому засіданні 09.08.2022 відкладено розгляд справи на 19.10.2022 з метою належного повідомлення позивача про судовий розгляд справи.
		У судове засідання 19.10.2022 учасники справи не з`явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду 19.10.2022 з заявою про розгляд справи за його відсутності, просить відмовити у задоволенні позову.
		Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 22.08.2020 року звернулася до АТ «Ощадбанк» та підписала заяву про приєднання №1209997/210617 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки), згідно п. 3.1 якої, шляхом підписання цієї Заяви про приєднання до Договору, Клієнт беззастережно приєднується до Договору, в редакції, яка на день підписання цієї заяви про приєднання розміщена на інтернет-сторінці Банку та укладає з Банком Договір, складовою частиною якого є умови договору банківського рахунку, договору банківського вкладу, Кредитного договору, умови надання інших послуг, та підтверджує своє ознайомлення з умовами Договору. Підпунктом 7 п. 5.1 встановлено, що проставленням, власноруч, свого підпису під цією заявою при приєднання, Клієнт підтверджує ознайомлення та погоджується із Правилами користування карткою, що є Додатком 3 до Договору (а.с.91-92).
		Такі ж пункти містить заява про приєднання №1209997/210617 від 16.09.2021 до Договору комплексного обслуговування фізичних осіб з відкриттям поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) (а.с.93-96).
		Відповідно п.2.2 Додатку №3 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, якщо Платіжну картку втрачено, викрадено або з іншої причини вона стала непридатною до використання, а також якщо ПІН-код, CVV2 / CVC2 та інші реквізити Картки стали відомі сторонній особі, Ви повинні в усній формі терміново заявити про це в Контакт-центр АТ «Ощадбанк» та протягом 3 днів надати про це письмову заяву в оригіналі або по факсу до установи Банку. Ви відповідаєте за всі суми по операціях з Платіжною карткою, якщо Ви передали Платіжну картку сторонній особі або не повідомили Банку про те, що її загублено (а.с.105). 
		З виписки по рахункам вбачається, що 30.07.2022 з рахунку ОСОБА_1 було здійснено переказ через банкінг у загальному розмірі 60959 грн, що разом з комісією банку становить 62764,96 грн (а.с.21).
		31.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів з заявою про шахрайські дії та було зареєстровано кримінальне провадження 12021164490001026 (а.с.20). 
		31.07.2021 ОСОБА_1 звернулася до АТ «Ощадбанк» з заявою, якою просила розібратися в питанні списання з її зарплатного та кредитного рахунку коштів. В заяві вказала, що на її телефон прийшло повідомлення про те, що її карта в «Ощадбанку» обмежена з посиланням для звернення. Набрав посилання відповів чоловік по імені ОСОБА_3 , працівник банку, запропонував назвати номер карти. Вона назвала, оскільки він сказав що це необхідно для активації карти. Через 2 хвилини очікування її попросили назвати номер з іншої сторони карти, після цього прийшло повідомлення в Вайбері про зняття коштів (а.с.11).
		09.08.2021 Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» повідомило, що всіх ризики, пов`язані з несанкціонованими використанням ОСОБА_4 , Паролю до систем банкінгу несе Клієнт. Держатель не має права передавати в користування третім особа та не повинен розголошувати реквізити карти. Також вказали, що працівники АТ «Ощадбанк» ніколи не телефонують своїм клієнтам та не надсилають повідомлення з прохання повідомити реквізити картки, будь-які паролі у т.ч. надіслані СМС повідомлення (а.с.13).
		ОСОБА_1 16.09.2021 звернулася до відповідача з заявою, якою просила не нараховувати їй та не списувати з карти комісію та відсотки, у зв`язку з шахрайським способом зняття коштів та відкриттям відповідного кримінального провадження (а.с.14).
		Також ОСОБА_1 заявою від 16.09.2021 просила Банк провести внутрішнє розслідування щодо встановлення особи шахрая (а.с.15).
		АТ «Ощадбанк» листом від 21.09.2021 повідомило ОСОБА_1 , що списання коштів передбачене договором, Банк припиняє нарахування відсотків по кредитах за БПК на підставі отриманих ТВБВ документів  довідки про мобілізацію Клієнта  військовослужбовця, свідоцтва про смерть Клієнта, рішення суду (а.с.16).
		З листа Суворовської окружної прокуратури м. Одеси Одеської обласної прокуратури від 07.10.2021 вбачається, що 04.10.2021 було скасовано постанову дізнавача про закриття кримінального провадження, дізнавачу надано вказівки щодо проведення необхідних слідчих дій (а.с.19).
		Подальші дії в рамках кримінального провадження суду невідомі.
		Списання коштів банку в рахунок погашення заборгованості підтверджується виписками по картковому рахунку (а.с.97-104).
		Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, яка діяла станом на липень 2021 року) платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
		Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
		Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
		За змістом ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
		Частиною 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що уразі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
		Згідно з пунктом 2 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року N 705 (тут і далі в редакції Положення на час виникнення спірних правовідносин), емітент зобов`язаний надавати ПІН або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням електронного платіжного засобу, лише держателю електронного платіжного засобу.
		Відповідно до пункту 3 розділу VI Положення банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку.
		Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
		Згідно з пунктом 5 розділу VI Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.
		Пунктами 7, 8 розділу VI Положення визначено, що емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
		Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
		Відповідно допункту 9розділу VIПоложення користувачне несевідповідальності заздійснення платіжнихоперацій,якщо електроннийплатіжний засіббуло використанобез фізичногопред`явленнякористувачем та/абоелектронної ідентифікаціїсамого електронногоплатіжного засобуі йогокористувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
		Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
		Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
		Аналогічні висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі N 6-71цс15 та неодноразово підтверджені Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 січня 2018 року у справі N 202/10128/14-ц (провадження N 61-1856св17), від 18 квітня 2018 року у справі N 190/926/16-ц (провадження N 61-6470св18), від 20 червня 2018 року у справі N 320/1169/16-ц (провадження N 61-9855св18), від 22 листопада 2018 року у справі N 712/2283/16-ц (провадження 61-11291св18), від 05 грудня 2018 року у справі N 754/15020/15-ц (провадження N 61-22283св18), від 17 липня 2019 року у справі N 571/841/16-ц (провадження N 61-25606св18), від 13 вересня 2019 року у справі N 501/4443/14-ц (провадження N 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі N 182/3171/16 (провадження N 61-24548св18), від 16 жовтня 2019 року у справі N 676/2792/16-ц (провадження N 61-34233св18), від 20 листопада 2019 року у справі N 210/245/18-ц (провадження N 61-4352св19), від 05 грудня 2019 року у справі N 168/613/16-ц (провадження N 61-11711св18), від 23 січня 2020 року у справі N 179/1688/17 (провадження N 61-12707св19).
		Як вказує ОСОБА_5 в своїх заявах адресованих відповідачу, вона надала дані картки особі, який зателефонувала сама після отримання смс-повідомлення нібито від банку. Таким чином, ОСОБА_5 свідомо чи не усвідомлюючи того, стала винною у розголошенні даних карти, що призвело до списання коштів. 
		Проте, варто зазначити, що матеріали справи не містять доказів того, що відносно ОСОБА_1 здійснювалися шахрайські дії, результати проведення розслідування в рамках кримінального провадження, в матеріалах справи відсутні, тобто немає доказів того, що переказ коштів ОСОБА_1 не здійснювала.
		Щодо визнання неправомірними дій банку щодо нарахування процентів, штрафів та заборгованість та автоматичного списання коштів, суд відзначає наступне.
		Згідно пункту 1.18.4 розділу ХХІІ Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (в редакції чинній станом на 22.08.2020) клієнт зобов`язаний щомісячно (у терміни, визначені цим Договором та додатками до нього, для сплати процентів) здійснювати часткове повернення Кредиту шляхом сплати суми Обов`язкового щомісячного платежу/Мінімального платежу по кредиту, якщо це вимагається умовами надання Кредиту, передбаченими умовами відповідного Банківського продукту та в Умовах користування кредитною лінією (Кредитом), що є Додатком 1 до цього Договору.
		Пунктом 1.20 розділу ХХІІ Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (в редакції чинній станом на 22.08.2020) при виникненні заборгованості за Договором всі суми, зараховані на Картковий рахунок (в т.ч. нараховані по Картковому рахунку проценти), направляються на погашення заборгованості в наступній черговості, визначеній в ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування»: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом/прострочена комісійна винагорода за обслуговування Кредиту; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту, проценти за користування кредитом та комісійна винагорода за обслуговування Кредиту; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
		Пунктом 1.26 розділу ХХІІ Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (в редакції чинній станом на 22.08.2020) у випадку смерті Клієнта, оголошення Клієнта померлим або безвісно відсутнім, таким, що знаходиться у розшуку або засудженим до позбавлення волі та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, строк виконання зобов`язань щодо погашення заборгованості за Кредитом (повернення суми Кредиту), сплати процентів, інших платежів, вважається таким, що настав з моменту настання зазначених обставин, при цьому строк дії Платіжної картки припиняється, і Банк припиняє нарахування процентів з дати настання вище вказаних обставин.
		Згідно підпункту 9 пункту 5.1 заяви про приєднання №1209997/210617 проставленням власноруч, свого підпису під цією Заявою про приєднання. Клієнт надає право та доручає АТ «Ощадбанк» здійснювати договірне списання коштів з усіх рахунків Клієнта, відкритих в Банку без додаткових розпоряджень Клієнта, для погашення будь-яких його грошових зобов`язань перед Банком, що випливають з умов Договору та/або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений в майбутньому з Банком. 
		Таким чином, умовами договору укладеного між сторонами не передбачено припинення нарахування відсотків, штрафів та інших платежів за тих обставин, які виникли. Умови кредитного договору позивачем не оскаржуються, є дійсними для виконання. Аналогічна ситуація з автоматичним списанням коштів з картки, що прямо передбачено умовами договору, тобто ОСОБА_5 підписавши угоду надала згоду АТ «Ощадбанк» здійснювати договірне списання коштів з усіх рахунків Клієнта, відкритих в Банку без додаткових розпоряджень Клієнта, для погашення будь-яких його грошових зобов`язань перед Банком.
		Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
		У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
		Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).
		Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства - обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).
		Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.
		Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
		Проте, позивачем ОСОБА_5 не доведено належним чином обґрунтованість підстави позову, а саме, те, що у даному випадку є законні підстави для припинення нарахування відсотків, штрафів та автоматичного списання котів.
		З огляду на вищевикладене, суд дійшов переконливого висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_5 слід відмовити.
		Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Позовні вимоги  ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії  Одеське обласне управління АТ «Ощадбанк» (код ЄДРПОУ 09328601, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 17) про захист прав споживача  залишити без задоволення.
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
		Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
		Апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.
		 
		Повний текст рішення суду складено 21 жовтня 2022 року.
		 
		Суддя:              В.Я. Бондар

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...