Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/1639/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 24.10.2022. Зареєстровано: 25.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2022.
Дата набрання законної сили: 24.10.2022
Номер судового провадження: А/857/10513/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		24 жовтня 2022 рокуЛьвівСправа № 260/1639/22 пров. № А/857/10513/22
		 
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		головуючого суддіЗаверухи О.Б.,
		суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,
		 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1  про визнання протиправними дій,-
		 
		 
		суддя (судді) в суді першої інстанції  ОСОБА_2 , 
		час ухвалення рішення  не зазначено, 
		місце ухвалення рішення  м. Ужгород
		дата складання повного тексту рішення  23 червня 2022 року,
		 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		04 травня 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, просив: визнати протиправними дії інспектора прикордонної служби групи паспортного контролю 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенанта ОСОБА_3 щодо винесення рішення від 26 квітня 2022 року щодо нього про відмову в перетинанні державного кордону України та тимчасовому обмеженні у праві виїзду з України; визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 від 26 квітня 2022 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, яке прийнято інспектором прикордонної служби групи паспортного контролю 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль- 2» (тип А) лейтенантом ОСОБА_4 , про відмову йому у перетинанні державного кордону на виїзд з України. 
		На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням від 26 квітня 2022 року йому відмовлено в перетинанні державного кордону України як громадянину України, який досяг 16-річного віку, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та неподанням документів, що підтверджують (надають) підставу для виїзду за кордон. Вказує, що з 1998 року постійно проживає на території Чеської Республіки та 27 вересня 2017 року одержав посвідку на постійне проживання. Звертає увагу на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), а саме не надав належної оцінки посвідці про постійне проживання на території Чеської Республіки. 
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які підтверджували підставу для виїзду за кордон, а саме не надано паспортний документ із штампом про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання. В той же час, посвідка на постійне проживання сама по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону. З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
		Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що з 1990-х років постійно проживає на території Чеської Республіки, що підтверджується зокрема посвідкою на постійне місце проживання (для довогострокового резидента ЄС) від 27 вересня 2017 року, водійське посвідчення зразка Чеської Республіки від 27 березня 1998 року. Вказує, що на час виникнення спірних правовідносин офіційно здійснює трудову діяльність на території Чеської Республіки. Вважає, що відсутність у його паспорті штампу «оформлено виїзд на постійне проживання» не спростовує фактичних обсавин у справі та не свідчить про невиїзд особи на постійне місце проживання до іншої держави. Зазначає, що у чинному законодавстві , зокрема у Законі України «Про прикордонний контроль» немає жодних застережень про те, що особа, яка підпадає під мобілізацію, не може перетинати кордон.
		Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що сама по собі посвідка на постійне проживання не є додстатнім та належним підтверджуючим документом для перетину державного кордону України особою чоловічої статі віком 18-60 років в умовах воєнного часу.
		У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України). 
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції, рішенням інспектора прикордонної служби групи транспортного контролю 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) лейтенантом Веронікою Дзюбою про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 26 квітня 2022 року громадянину ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону, у зв`язку з ненаданням на паспортний контроль документів, що підтверджують (надають) підставу для виїзду за кордон (а.с.8).
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
		Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
		Згідно з частиною першої статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI (в редакції на час виникнення спірних відносин) іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Згідно із статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-XII від 21 січня 1994 року документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є:
		паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
		дипломатичний паспорт України;
		службовий паспорт України;
		посвідчення особи моряка;
		посвідчення члена екіпажу;
		посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
		У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
		Пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		В подальшому Указом Президента України від 14 березня 2022 року за № 133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб.
		Указом Президента України Про продовження строку дії воєнного стану в Україні від 18 квітня 2022 року №259/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
		Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, продовжується строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
		Згідно зі статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі  Закон № 389-VIII, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) воєнний стан  це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Так, статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ (далі  Закон № 3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація  комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Поряд з цим статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
		Так, зокрема, згідно частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:
		заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
		визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
		жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
		жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
		жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
		жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;
		жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
		усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
		зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;
		які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
		опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
		народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
		працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
		інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
		Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, колегія суддів зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв правовий режим воєнного стану та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством.
		Згідно з пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 (у редакції на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
		В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що при перетинанні державного кордону ним пред`явлено, зокрема, посвідку на постійне місце проживання в Чеській Республіці, тому вважає, що при проходженні прикордонного контролю підтвердив місце свого постійного проживання належними документами.
		Із оскаржуваного рішення про відмову у перетинанні державного кордону України від 26 квітня 2022 року слідує, що позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону, оскільки він не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують (надають) підставу для виїзду за кордон (а.с.8)
		Відповідно до пункту 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не 
		передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право 
		на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. 
		Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що пунктом 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року № 57 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
		Відповідно до п. 6 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 серпня 2016 року № 816 після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п`яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою (після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються).
		У разі наявності в такої особи паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм територіальний орган ДМС вносить інформацію про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання до безконтактного електронного носія. Якщо до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки, орган реєстрації не вніс інформацію про зняття з реєстрації місця проживання, територіальний орган ДМС перед внесенням інформації про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання вносить до безконтактного електронного носія зазначену інформацію на підставі довідки про зняття з реєстрації місця проживання.
		Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем при перетині кордону не було надано документів, які підтверджували підставу для виїзду за кордон, а саме не надано паспортний документ із штампом про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання.
		В той же час, посвідка на постійне проживання сама по собі не є достатнім підтверджуючим документом для перетину державного кордону.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про відмову позивачу у перетинанні державного кордону, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
		Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
		Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року у справі № 260/1639/22  без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда   В. В. Ніколін  Повне судове рішення складено 24 жовтня 2022 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...