Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/6168/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 25.10.2022. Зареєстровано: 26.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2022.
Дата набрання законної сили: 21.03.2023
Результат оскарження 21.03.2023 Київський апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/761/252/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015010000000023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/6168/17
		Провадження №1-кп/761/252/2022 
		 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		24 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:                 
		головуючого судді                        ОСОБА_8, 
		суддів                                 ОСОБА_9, ОСОБА_10, 
		при секретарях с/з         ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, 
		                                       ОСОБА_14,
		провівши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 42015010000000023 від 03 березня 2015 року, щодо:
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Карасу Огиської області Киргизької Республіки, громадянина України, із вищою освітою, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року), 
		за участю сторін кримінального провадження:
		прокурорів                                ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, 
		                                       ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, 
		                                       ОСОБА_21, ОСОБА_22, 
		захисника         ОСОБА_23, 
		                
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		Заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337- VIIІ, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації, всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку, перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
		27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим. Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16 березня 2014 року провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою.
		18 березня 2014 року самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_24 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів». У такий протиправний спосіб відбулися незаконні дії для того, щоб створити правомірність збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
		Приведені факти свідчать про актину підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
		Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
		Так, статтею 9 Федерального конституційного закону «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя.
		Під час зазначених подій, ОСОБА_1 , будучи громадянином України, мешканцем Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішив надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_1 , займаючи посаду судді Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим (відповідно до Указу Президента України № 1299/2004 від 22 жовтня 2004 року), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим по вул. Воровського, 16, м. Сімферополь АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжив здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації, з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом, як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечив посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року, суддя Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим, громадянин України ОСОБА_1 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду голови незаконно створеного Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». 
		Після цього ОСОБА_1 , за власноруч складеною заявою, прийняв участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подав наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить йому на праві власності, та обов`язки майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та про неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов`язки майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
		Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_1 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданні допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу, Указом Президента Російської Федерації від 19 грудня 2014 № 786, діючий суддя судової влади України, громадянин України ОСОБА_1 призначений на посаду голови Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжив здійснення правосуддя вже як суддя Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим Російської Федерації.
		Своїми діями, які виразилися у забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади, як невід`ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_1 вчинив державну зраду.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), ОСОБА_1 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		 
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Відповідно до ухвали суду від 02 лютого 2022 року, вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено  здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_1  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року). 
		 
		Повістки про виклик обвинуваченого   ОСОБА_1 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК.
		 
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_1 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачений над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його намір ухилення від кримінальної відповідальності. 
		 
		В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_1 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останнього його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		 
		Захисник у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Крім того, на думку захисника, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, має бути ретельно перевірена судом, а всі сумніви з цього приводу необхідно тлумачити на користь обвинуваченого. 
		 
		Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
		 
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		 
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		 
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		 
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
		 
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		 
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		 
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		 
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		 
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		 
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		 
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		 
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		 
		На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року), стороною обвинувачення надано наступні докази, які були досліджені судом: 
		       
		Заяву народного депутата України ОСОБА_2 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 110-2 КК України, відповідно до якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення, в тому числі ОСОБА_1 , кримінального правопорушення; 
		 
		Лист Адміністрації Президента України від 28 вересня 2016 року № 03-01/3021, відповідно до якого ОСОБА_1 не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України та клопотань від ОСОБА_1 на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило; 
		       
		Лист Департаменту контррозвідки СБ України від 14 червня 2016 року, відповідно до якого суддя Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим ОСОБА_1 перебуває на території АР Крим; 
		 
		Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання. 
		Відповідно до ст.ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави. 
		При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
		Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.
		Згідно із статтею 5  Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Таким чином, ОСОБА_1 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, а фактичне набуття ОСОБА_1 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
		        
		Довідку в.о. начальника управління кадрового забезпечення діяльності суддів МЮ України ОСОБА_25 на кандидата до обрання безстроково суддею Центрального районного суду міста Сімферополя ОСОБА_1; 
		 
		Рішення Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів АР Крим від 16 березня 1998 року, відповідно до якого ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. 127 Конституції України та може бути рекомендованим для безстрокового обрання на посаду судді Центрального районного суду м. Сімферополя; 
		 
		Постанову Верхової Ради України від 15 липня 1999 року, відповідно до якої ОСОБА_1 обрано на посаду судді Центрального районного суду міста Сімферополя безстроково; 
		 
		Указ Президента України № 1299/2004 від 22 жовтня 2004 року про переведення судді Центрального районного суду м. Сімферополя АР Крим ОСОБА_1 на роботу на посаді судді Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим; 
		 
		Рішення Ради суддів України № 97 від 28 вересня 2007 року, відповідно до якого строком на п`ять років призначено ОСОБА_1 на посаду голови Київського районного суду міста Сімферополя АР Крим; 
		 
		Лист голови ВККС України ОСОБА_3 від 14 лютого 2015 року № 30-2008/15, зі змісту якого вбачається, що він повідомляє Генерального прокурора України про те, що ОСОБА_1 здійснює правосуддя іменем Російської Федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що є порушенням присяги судді та містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України;
		        
		Так, з досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи суддею Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав своїх повноважень судді та не вчинив жодних дій для звільнення його з посади судді.
		При цьому, ОСОБА_1 взяв участь у конкурсі на зайняття посади судді та голови незаконно створеного окупаційною владою Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим Російської Федерації, процедура якого передбачає в тому числі набуття громадянства Російської Федерації та в подальшому здійснював «правосуддя» на цій посаді.
		В той же час, вибір ОСОБА_1 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
		 
		Протокол огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року з додатками, відповідно до якого слідчим відділом Генеральної прокуратури України проведено огляд офіційного сайту Президента Російської Федерації та Верховного Суду Російської Федерації щодо діяльності суддів на території АР Крим та м. Севастополя. Зазначеним оглядом виявлено Федеральний Конституційний Закон Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21 березня 2014 року «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образования в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя», Федеральний Закон Російської Федерації № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «О создании судов Российской Федерации та территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации», Федеральний Конституційний Закон Російської Федерації № 10-ФКЗ від 23 червня 2014 року «О создании Двадцать первого арбитражного апелляционного суда и о внесении изменений в Федеральний Конституционный Закон «Об арбитражных судах Российской Федерации», постанову Пленуму Верховного суду Російської Федерації № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим та міста федерального значенням Севастополя», оглядом якої встановлено дату початку діяльності суддів, якого вважається 26 грудня 2014 року; 
		       
		З досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи на окупованій території України, підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації необхідні документи для призначення його на вакантну посаду голови незаконно створеного Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим Російської Федерації, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
		 
		Лист заступника голови ВККС України ОСОБА_4 від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15, зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 не звертався до ВККС України із заявою про переведення до суду, розташованого на іншій території України чи його звільнення з посади судді Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим; 
		 
		Рішення ВККС України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, відповідно до якого рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим ОСОБА_1 , у зв`язку із порушенням присяги судді;
		 
		Рішення Вищої ради Юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/о/15-15, відповідно до якого вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення за порушення присяги судді Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим ОСОБА_1 ; 
		 
		Постанову Верховної Ради України № 1201-VIII від 19 квітня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим, у зв`язку з порушенням присяги судді;
		Зазначені докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_1 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України. 
		Протокол огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року, відповідно до якого старшим слідчим відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_26 проведено огляд офіційного сайту Президента Російської Федерації щодо призначення суддів судів АР Крим та міста Севастополя. Зазначеним оглядом встановлено, що суддю Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим ОСОБА_1 призначено на посаду голови незаконно створеного суду «Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим Російської Федерації»;
		Протокол огляду інтернет-видань від 23 червня 2015 року, відповідно до якого страшим слідчим відділу Генеральної прокуратури України ОСОБА_26 проведено огляд офіційного сайту Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації. Зазначеним оглядом встановлено, що на вкладці «Решения и заключение ВККС РФ» міститься вкладка з назвою «Заключение по вопросам рекомендации на вакантные должности», при відкритті якої містяться документи від 04 вересня 2014 року, які містять інформацію про результати розгляду заяв суддів судів АР Крим та м. Севастополя про зайняття посад суддів незаконно створених судів на тимчасово окупованій території півострова Крим. Крім того, вказаним оглядом встановлено Заключение Высшей Квалификационной Коллегии Судей Российской Федерации від 04 вересня 2014 року, відповідно до якого розглянуто заяву ОСОБА_1 «о рекомендации кандидатом на должность председателя Киевского районного суду города Симферополя Республики Крым» та вирішено «рекомендовать ОСОБА_1 кадидатом на должность председателя Киевского районного суду города Симферополя Республики Крым» 
		Протокол огляду інтернет-видань від 02 лютого 2015 року, відповідно до якого слідчим відділу Генеральної прокуратури України проведено огляд інформації, яка міститься на інтернет-сайтах, посилання на які є у заяві ОСОБА_6 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 110-2 КК України; 
		 
		Протокол огляду документів від 25 серпня 2016 року, відповідно до якого старший слідчий відділу Генеральної прокуратури України провів огляд документів надісланих до Генеральної прокуратури України. Вказаним оглядом встановлено копії рішень так званих судових органів тимчасово окупованої території півострова Крим, винесених ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях на підставі законодавства Російської Федерації, про засудження громадян України та про приведення у відповідності із законодавством Російської Федерації рішень українських судів, які були винесені згідно із законодавством України, а також доручення так званих судових органів про надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах; 
		 
		Протокол огляду документів від 10 січня 2017 року, відповідно до якого слідчий відділу Генеральної прокуратури України провів огляд офіційного сайту Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим. Вказаним оглядом встановлено, що на вкладці «Состав суда», до складу Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим входить 13 суддів, у тому числі ОСОБА_1 , який обіймає посаду голови суду, на вкладці «Поиск информации по делам» встановлено, що у період з 07 квітня 2005 року по 28 жовтня 2016 року судді ОСОБА_1 були передані справи для розгляду, у період з 11 березня 2013 року по 22 листопада 2016 року суддею ОСОБА_1 розглянуто 1717 справ категорії «Гражданские дела» з винесенням у них рішень; 
		 
		Документи щодо прийняття 28 січня 2015 року суддею незаконно утвореного на території АР Крим Київського районного суду м. Сімферополя ОСОБА_1 , всупереч діючому законодавству України, рішення про відмову в збереженні ОСОБА_7 громадянства України; 
		 
		З наданих доказів убачається, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду судді та голови «Київського районного суду м. Сімферополя Республіки Крим Російської Федерації» на окупованій території АР Крим, здійснював правосуддя на підставі законодавства Російської Федерації та приймав рішення у справах, де сторонами провадження були незаконно утворені органи, внаслідок анексії Російською Федерацією півострова Крим, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надав допомогу державним органам РФ у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України. 
		Більш того, здійснення ОСОБА_1 «правосуддя» від імені Російської Федерації свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки його дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади РФ, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
		 
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		 
		Одночасно слід зазначити, що суд не покладає в обґрунтування даного вироку в якості доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, наступні матеріали та процесуальні документи, що надані стороною обвинувачення: витяг з ЄРДР, постанови про виділення матеріалів досудового розслідування, постанову про визначення підслідності, постанову про визначення групи прокурорів, постанови про визначення слідчих, постанови про зміну групи прокурорів, постанови про продовження строків досудового розслідування, постанови про об`єднання матеріалів досудових розслідувань, постанови про зупинення досудового розслідування, постанови про об`єднання досудового розслідування, повідомлення захиснику ОСОБА_27, клопотання старшого слідчого Генеральної прокурори України до компетентних органів РФ про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні, щодо надання копій документів відносно ОСОБА_1 про рекомендування на посаду судді РФ, повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, повістки про виклик ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, підтвердження відправлення підозри ОСОБА_1 , доручення про здійснення слідчих (розшукових) дій від 26 травня 2015 року, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_1 від 19 січня 2017 року, постанову про оголошення підозрюваного ОСОБА_1 в розшук, подання заступника начальника відділу Генеральної прокуратури України від 10 липня 2015 року про надання згоди на затримання судді ОСОБА_1, лист Верховного суду України від 28 березня 2016 року, клопотання до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року про здійснення спеціального досудового розслідування, ухвалу слідчого судді Печерського районного суду від 19 серпня 2016 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, запит слідчого до Адміністрації Президента України від 02 вересня 2016 року, запит слідчого від 13 вересня 2016 року про надання копії паспорту ОСОБА_1 , запит слідчого до ДФС України щодо надання інформації про наявні у ОСОБА_1 банківські рахунки, рухоме, нерухоме майно, запит слідчого до Державної імміграційної служби України щодо надання інформації чи фактів відмови ОСОБА_1 від громадянства України, ухвали слідчих суддів про арешт майна ОСОБА_1 від 29 липня 2015 року та 07 серпня 2015 року, постанову про визнання речових доказів від 25 січня 2017 року та визначення місця їх зберігання, запити слідчого до Адміністрації Президента України, Верховної Ради України, постанову старшого слідчого прокуратури АР Крим від 07 липня 2015 року про зміну кваліфікації кримінального правопорушення, оскільки за своїм змістом вказані документи не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними особами. 
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року), поза розумним сумнівом. 
		 
		Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року). 
		 
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення. 
		 
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_1 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		 
		Зокрема, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше не судимий, здійснював «правосуддя» від імені держави, яка окупувала та анексувала частину території України.
		 
		Обставин, які б, відповідно до вимог ст.ст. 66-67 КК України, пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_1 судом не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а саме те що ОСОБА_1 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язана об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов`язань, здійснив державну зраду, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до нижньої межі санкції встановленої ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року), з конфіскацією майна. 
		 
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_1 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_1 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України. 
		 
		Таке покарання стосовно ОСОБА_1 на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення як ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		Враховуючи, що до ОСОБА_1 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту на майно ОСОБА_1 , а саме на: 1/4 квартири АДРЕСА_2 ; автомобіль марки Mitsubishi Pajero, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який було застосовано слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва 29 липня 2015 року та 07 серпня 2015 року відповідно.
		 
		Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.
		 
		Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України. 
		 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
		                                       
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 767 -VII від 02 березня 2014 року) та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією усього особистого майна.
		 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		 
		Арешт накладений слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва 29 липня 2015 року та 05 серпня 2015 року на 1/4 квартири АДРЕСА_2 ; автомобіль марки Mitsubishi Pajero, 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, залишити діючим. 
		 
		Речові докази, які знаходяться в матеріалах даного кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.
		 
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. 
		 
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:                 _____________ ОСОБА_8
		 
		Суддя:                                        _____________ ОСОБА_9, 
		 
		 
		 
		Суддя:                                        _____________ ОСОБА_10

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...