Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 540/6108/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів.
Надіслано судом: 25.10.2022. Зареєстровано: 26.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2022.
Дата набрання законної сили: 24.10.2022
Номер судового провадження: 854/918/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		24 жовтня 2022 р.м. ОдесаСправа № 540/6108/21
		Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Херсон;
		Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
		10.01.2022 року;
		Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
		Головуючого судді  Єщенка О.В.
		суддів  Крусяна А.В.
		 Яковлєва О.В.
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
		визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо направлення податкової вимоги від 18.11.2020 року №Ф-26717-13 до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні ПМУМЮ (м.Одеса) для примусового виконання;
		стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі 200 грн. матеріальної шкоди та 20000 грн. моральної шкоди.
		В обґрунтування позову зазначено, що в листопаді 2020 року відповідачем виставлено позивачці податкову вимогу про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску у сумі 6289,33 грн. За результатом узгодження в адміністративному порядку суми боргу, в січні 2021 року позивачкою проведено повну оплату боргу. Однак, ігноруючи наведені обставини, відповідачем в березні 2021 року направлено податкову вимогу на примусове виконання районному відділу державної виконавчої служби.
		Під час примусового виконання податкової вимоги державним виконавцем накладено арешт на кошти позивачки, а у зв`язку із подальшим відкликанням виконавчого документа  винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.
		Посилаючись на неправомірність дій відповідача та порушення податковим органом положень Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що виразилось у безпідставному пред`явленні до виконання податкової вимоги, визначені суми боргу в якій є погашеними, а також спричинення відповідачем матеріальної шкоди у вигляді безпідставних витрат виконавчого провадження, які за постановою державного виконавця підлягають стягненню з боржника, та моральної шкоди, обумовленої неможливістю користуватись власними коштами та забезпечити малолітню дитину харчуванням і засобами гігієни, позивачка вимушена звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
		Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
		Суд визнав протиправними дії Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі щодо направлення податкової вимоги від 18.11.2020 року № Ф-26717-13 до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні ПМУМЮ (м.Одеса) для примусового виконання.
		В іншій частині позовних вимог суд відмовив. 
		Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 грн.
		Проаналізувавши положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2664-VI, Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та дослідивши відомості з інтегрованої картки зі сплати єдиного соціальному внеску, суд встановив відсутність станом на 22.01.2021 року заборгованості у позивачки по єдиному внеску у сумі 6289,33 грн., а відтак  і правових підстав у відповідача для направлення податкової вимоги на виконання державній виконавчій службі.
		Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 200 грн. у вигляді понесених позивачкою витрат у виконавчому провадженню, суд першої інстанції визначив, що предметом дослідження в даній справі є правомірність дій податкового органу з приводу направлення оспорюваної податкової вимоги на примусове виконання, що позбавляє адміністративний суд можливості надати правову оцінку понесеним витратам, так як дані обставини не є предметом розгляду у даній справі.
		Також, з посиланням на положення п.п. 1-3 ч. 2 ст. 23, ч.ч. 1, 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції виходив з того, що підстави відповідальності за завдану моральну шкоду пов`язані з наявністю чи відсутністю, у передбачених випадках, вини відповідного органу. Однак, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності відшкодування моральної шкоди можливе лише у випадку доведення наявності такої шкоди. Основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		З огляду на те, що позивачкою не надано суду будь-яких відомостей на підтвердження того, що відповідачем допущено нешанобливе ставлення або вчинено інші дії, які б завдали їй моральної шкоди, суд першої інстанції не погодився і з обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення на користь позивачки 20000 грн. моральної шкоди.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки положенням ст. 5 КАС України, ст.ст. 22, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України і помилково не враховано, що кожна особа має право в порядку, встановленому процесуальним законодавством, звернутись до адміністративного суду, якщо вважає, що діями суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання таких протиправними і у зв`язку із цим  стягнення з відповідача  суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними діями.
		Наголошує, що спірні правовідносини є такими, що виникли у сфері податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів. При цьому, протиправна поведінка відповідача полягає у направленні на примусове виконання податкової вимоги за відсутності відповідних правових підстав.
		Зазначає, що в результаті протиправної поведінки відповідача державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження та накладено арешт на грошові кошти боржника, а примусовим стягненням з позивачки витрат у сумі 200 грн. спричинено майнової шкоди (збитків), які мають причинний зв`язок із протиправною поведінкою податкового органу.
		Не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, апелянтка зазначає, що завдання діями відповідача цієї шкоди позивачкою підтверджено належними доказами, які свідчать про отримання моральних переживань у зв`язку із арештом рахунків, неможливістю забезпечити себе та малолітню дитину усім необхідним задля нормального життя.
		Наведене у сукупності свідчить про повну обґрунтованість вимог та наявність підстав, передбачених ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України, п. 21.3 ст. 23 Податкового кодексу України, для відшкодування завданої шкоди за рахунок відповідача в судовому порядку.
		Окремо апелянт вказує на порушення судом першої інстанції положень ст. 139 КАС України, не відшкодувавши у повному обсязі на користь позивачки за рахунок відповідача понесених витрат, пов`язаних із оплатою судового збору.
		У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення.
		Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 з 04.06.2013 року перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Херсонська ДПІ) як фізична особа-підприємець. 
		Згідно даних інтегрованої картки зі сплати єдиного соціального внеску, загальна сума заборгованості ФОП ОСОБА_1 станом на 31.10.2020 року становила 6289,33 грн.
		На підставі цих даних податковим органом було сформовано вимогу від 18.11.2020 року №Ф-26717-13 на суму 6289,33 грн.
		Зазначену податкову вимогу надіслано на податкову адресу позивачки: АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
		Позивачка скористалась своїм правом на адміністративне оскарження податкової вимоги, подавши скаргу до Державної податкової служби України, проте рішенням 11.01.2021 року №340/6/99-00-06-02-01-06 скаргу було залишено без задоволення, а податкову вимогу  без змін.
		22.01.2021 року ОСОБА_1 сплачено єдиний соціальний внесок за період червень-грудень 2020 року у сумі 7517,18 грн., з урахуванням нарахованого боргу за податковою вимогою від 18.11.2020 року №Ф-26717-13 в сумі 6289,33 грн., про що свідчать відповідна квитанція та відомості з інтегрованої картки платника податків. 
		В березні 2021 року відповідачем направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.11.2020 року №Ф-26717-13 на примусове виконання до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні ПМУМЮ (м.Одеса).
		У зв`язку із примусовим виконанням податкової вимоги, 22.03.2021 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження, накладено арешт на майно та грошові кошти, що містяться на рахунках позивачки.
		23.03.2021 року позивачка звернулась до начальника Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсона Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) із заявою, в якій просила повернути Головному управлінню Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі податкову вимогу від 18.11.2020 року №Ф-26717-13.
		Вказані вимоги обґрунтовані відсутністю податкового боргу на момент звернення стягувача із виконавчим документом, у зв`язку із оплатою 22.01.2021 року єдиного соціального внеску у сумі 7517,18 грн.
		Також, позивачка звернулась до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі із заявою, в якій, з посиланням на повну оплату у січні 2021 року єдиного внеску у сумі 7517,18 грн. та з метою уникнення спричинення матеріальної шкоди, просила терміново відкликати податкову вимогу з примусового виконання.
		31.03.2021 року державним виконавцем Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсона Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), керуючись положеннями п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із повним фактичним виконанням боржником виконавчого документу, винесено постанову ВП №64895612 про закінчення виконавчого провадження.
		05.05.2021 року державним виконавцем Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби м. Херсона Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси), керуючись положеннями п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із повним фактичним стягненням з боржника витрат у розмірі 200 грн. у виконавчому провадженні, винесено постанову ВП №65006778 про закінчення виконавчого провадження.
		Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання.
		Посилаючись на неправомірність дій податкового органу, в результаті яких завдано матеріальної та моральної шкоди, позивачка звернулась до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Також, п. 21.3 ст. 21 Податкового кодексу України передбачено, що шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.
		Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
		Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
		Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
		Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.
		Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
		Також, статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		Вирішуючи спір по суті, судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони у справі є учасниками правовідносин, врегульованих Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2664-VI.
		Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6 Законом України від 08.07.2010 №2664-VI на позивача покладений обов`язок щодо своєчасного та повного нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
		Визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
		Згідно із п. 5 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, податковий орган протягом десяти робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) пред`являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
		Судом першої інстанції встановлено та як не заперечується учасниками, станом на 22.01.2021 року, у тому числі і на момент пред`явлення податкової вимоги до виконання, платником проведено оплату єдиного внеску і в інтегрованій картці зі сплати єдиного соціального внеску відсутні дані про заборгованість позивачки у сумі 6289,33 грн.
		Наведені обставини свідчать про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що направлення податкової вимоги на виконання органу державної виконавчої служби відповідбулось в порушення вимог законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та порядку нарахування і сплати єдиного внеску, а саме  за відсутності правових підстав.
		Водночас, надаючи вірну правову оцінку діям податкового органу, судом першої інстанції помилково не враховано, що виконавче провадження з виконання безпідставно надісланої податкової вимоги є відповідною стадією правовідносин між позивачем та органом податкової служби з реалізації стягнення заборгованості, раніше погашеної платником в установленому порядку.
		На переконання апеляційного суду, пред`явлення до виконання податкової вимоги за відсутності законних підстав безпосередньо впливає на правомірність і обґрунтованість стягнутих з позивача витрат у виконавчому провадженні.
		Отже, колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що неправомірні дії податкового органу спричинили платнику зайвих (безпідставних) майнових витрат, ця шкода безпосередньо пов`язана із протиправними діями органу податкової служби, чим підтверджується причинний зв`язок між ними.
		Крім того, врахуванню підлягає й та обставина, що на звернення позивачки відповідачем не було вчинено дій щодо відкликання свого рішення з примусового виконання або інших дій, задля запобігання безпідставного стягнення з платника додаткових витрат. Як свідчать обставини справи, виконавче провадження закінчено саме у зв`язку із повним фактичним погашенням боржником (позивачкою за цим позовом) заборгованості.
		Разом з цим, колегія суддів погоджується із обґрунтованістю доводів апелянтки про те, що накладення арешту на кошти боржника в результаті неправомірних дій податкового органу та дій, які не залежали від позивачки, і як наслідок вплив цих обставин на нормальне забезпечення життєдіяльності, у тому числі нормальне утримання малолітньої дитини, вжиття позивачкою самостійних заходів задля вирішення питання щодо повернення податковому органу безпідставно направленої на примусове виконання податкової вимоги, призводить до моральних переживань та необхідності докладення зусиль для відновлення свого становища.
		Оскільки судом встановлена протиправність дій податкового органу в процесі виконання своїх функцій, колегія суддів вбачає усі наявні складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
		Одночасно, ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивачки, глибину душевних страждань, яких завдано внаслідок неналежного виконання податковим органом функцій, з урахуванням вимог розумності і справедливості колегія суддів вважає, що на користь позивачки із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 1000 грн.
		Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивачки, ступеня вини органу податкової служби у завданні моральної шкоди. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
		Слід також враховувати, що сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
		Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
		ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		Аналогічний припис закріплений у статті 6 КАС України.
		Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
		Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11).
		З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цих відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав.
		Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
		Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 року №4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
		ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань адміністративного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
		Також, колегія суддів вважає ґрунтовними доводи апелянтки про те, що у цій справі судом задоволено самостійну позовну вимогу про визнання неправомірними дій податковим органом і за яку підлягає сплаті судовий збір при поданні позову.
		В силу положень п. 13 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судовий збір» не справляється судовий збір за позовні вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади.
		Враховуючи викладене, колегія суддів згідно із ч.ч. 1, 6 ст. 139 КАС України вбачає правові підстави і для зміни розподілу судових витрат, понесених позивачкою у вигляді оплати судового збору у розмірі 908 грн.
		З огляду на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
		Відповідно до приписів ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
		Керуючись ст.ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.
		Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 січня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі матеріальної та моральної шкоди та в частині розподілу судових витрат  скасувати.
		Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення матеріальної та моральної шкоди  задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 завдану неправомірними діями Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі матеріальну шкоду у сумі 200 (двісті) грн. та моральну шкоду у сумі 1000 (одна тисяча) грн.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495) судові витрати у вигляді оплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції  залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
		 
		 
		Головуючий-суддя: О.В. Єщенко 
		 
		Судді: А.В. Крусян 
		 
		О.В. Яковлєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...