Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/92/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2022.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 61-11049ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                       
		 
		05 жовтня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 335/92/20
		провадження № 61-11049св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,     Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа - Комунарський відділ державної виконавчої служби                   м. Запоріжжя Південно-Східного Міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Запоріжжя),
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2021 року, ухвалене у складі судді      Калюжної В. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кочеткової І. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту.
		Позовну заяву мотивувала тим, що 23 жовтня 2012 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір про позику грошей, за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_4 прийняла позику у сумі 485 000 грн, що на момент укладення договору за курсом Національного банку України становило 59 200 доларів США, зі строком повернення до       22 жовтня 2013 року. Договором позики передбачено, що у разі прострочення повернення боргу позичальник зобов`язується відшкодувати завдані збитки та сплатити штраф у розмірі 0,4% від суми боргу за кожен день прострочки. 
		23 жовтня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 23 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_4 , що діяла від себе та від імені ОСОБА_5 ,         ОСОБА_6 і ОСОБА_2 (Іпотекодавці) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за реєстровим № 3695, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Загальна сума заборгованості за договором про позику грошей складала 2 278 084,00 грн, яка станом на день звернення до суду не повернута.
		Позивач вказувала, що зобов`язання за договором про позику грошей належним чином не виконано, тому у неї виникло переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку майна. Однак,      07 серпня 2014 року на вказане майно (квартиру) постановою державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 44194580 накладено арешт, номер запису про обтяження 7768251 від 12 серпня 2014 року, що унеможливлювало реалізацію позивачем своїх законних прав щодо повернення грошових коштів за договором про позику грошей за рахунок реалізації іпотечного майна.
		Скористатись правом звернення стягнення на спірну квартиру, що є предметом іпотеки, позивач не може, оскільки на зазначене майно накладено арешт та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Позивач вважає, що накладення арешту на іпотечне майно у цьому випадку є порушенням її прав.
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд скасувати арешт          з предмету іпотеки - квартири АДРЕСА_2 , накладений постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуженняВП № 44194580 від 07 серпня 2014 року, реєстраційний номер обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7768251.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Звільнено з-під арешту квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться в іпотеці          ОСОБА_1 , накладеного державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Кисліциною Ю. Д. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 44194580 від 07 серпня    2014 року, реєстраційний номер обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 7768251.
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2021 року залишено без змін.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право іпотеки виникло на підставі договору іпотеки від 23 жовтня 2012 року, тобто до прийняття виконавчого документа (постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження), а також накладення на її підставі відповідного арешту на майно державним виконавцем. Тому, вимоги іпотекодержателя про зняття арешту, накладеного постановою державного виконавця у межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа, виданого Комунарським районним судом                 м. Запоріжжя, є законними та обґрунтованими. Зазначений арешт позбавляє позивача можливості реалізувати своє право іпотекодержателя на погашення наявної заборгованості за рахунок реалізації іпотечного майна.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Орджонікідзевського районного суду                      м. Запоріжжя від 14 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня 2021 року та закрити провадження у справі, а у випадку відмови у закритті провадження - ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		07 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		 
		19 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували матеріальні норми права та порушили норми процесуального права. 
		 
		Суди попередніх інстанцій не застосували до правовідносин, які виникли з укладеного договору іпотеки, загальний строк позовної давності. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Правомочності за укладеним договором іпотеки виникли у кредитора, позивача у справі, у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про повернення боргу у повному обсязі, з 22 жовтня 2013 року.
		Заявник стверджує, що позивач могла пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, у тому числі й про зняття арешту, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (з 22 жовтня 2013 року). Натомість позивач пред`явила позов до суду 03 січня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
		Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права             у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду             від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження                    № 61-36495св18). 
		 
		Крім того, заявник стверджує про порушення норм процесуального права, оскільки суди попередніх інстанцій знали про наявність рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2015 року у справі № 335/15375/14-ц, який уже висловив думку щодо тотожного позову. У вказаній справі спір виник між тими ж сторонами, одна з позовних  вимог була знаття арешту з майна (предмету іпотеки - спірної квартири), підстава позову - існування договору іпотеки, за яким виникло право позивача задовольнити вимоги за рахунок звернення стягнення на іпотечне майно, яке є пріоритетним та виникло перед вищезазначеним арештом; предмет позову - арешт, накладений на квартиру, яка є предметом іпотеки.
		Посилаючись на тотожність позову у даній справі, заявник вказує, що існують підстави для задоволення його клопотання про закриття провадження у справі.  
		 
		Відзив на касаційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		23 жовтня 2012 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладений договір про позику грошей.
		Відповідно до умов договору позики ОСОБА_7 передала,                            а ОСОБА_4 прийняла позику у сумі 485 000,00 грн, що на момент укладення договору за курсом Національного банку України є еквівалентом суми 59 200 доларів США, зі строком повернення до 22 жовтня 2013 року.
		За умовами пункту 1, 3 цього договору у разі прострочення повернення боргу позичальник зобов`язується відшкодувати завдані збитки та сплатити штраф у розмірі 0,4% від суми боргу за кожен день прострочки.
		 
		23 жовтня 2012 року на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики грошей від 23 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) та ОСОБА_4 , що діяла від себе та від імені ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , і ОСОБА_2 (Іпотекодавці) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В., за реєстровим № 3695, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 19741511, сформованої 23 січня 2020 року, у цьому реєстрі зареєстровано обтяження (арешт) квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 44194580 від 07 серпня 2014 року, винесеної державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, номер запису про обтяження 7768251 від 12 серпня 2014 року.
		 
		Встановлено, що на виконанні у Комунарському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебувало виконавче провадження № 44194580 з примусового виконання виконавчого листа  № 333/9994/13ц, виданого Комунарським районним судом м. Запоріжжя      14 березня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу - 115 562,32 грн.
		07 серпня 2014 року у межах цього виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		Арешт накладений на іпотечне майно за постановою державного виконавця у межах виконавчого провадження № 44194580 з примусового виконання виконавчого листа № 333/9994/13ц, виданого Комунарським районним судом м. Запоріжжя 14 березня 2014 року. 
		 
		Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2015 року у справі № 335/15373/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа: Комунарський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та зняття арешту з майна - позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 за договором позики звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за ОСОБА_1 права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		Скасовано арешт з предмету іпотеки - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця про арешт майна від 07.08.2014 року.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня     2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
		- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
		- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вказаним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
		 
		Статтями 575, 577 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
		Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки щодо зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		Статтею 44 Закону України «Про виконавче провадження» встановлена черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення вартості заставленого майна.
		 
		Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено          у главі 4 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
		 
		Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
		 
		Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
		 
		Зі змісту наведених норм права випливає, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.
		 
		Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 10 квітня     2018 року у справі № 910/4772/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 520/7842/16 (провадження № 61-20640св18),від 19 листопада 2019 року      у справі № 137/2080/18-ц (провадження № 61-13492св19) та від 30 червня 2021 року у справі № 337/800/19 (провадження № 61-4592св20).
		 
		Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19) дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня            2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна.
		 
		Отже, наявність накладеного державним виконавцем арешту на об`єкт нерухомого майна порушує права ОСОБА_1 щодо цього майна, що правильно встановили суди попередніх інстанцій. На момент накладення вказаного арешту ОСОБА_1 не була власником нерухомого майна,           а тому зазначення у позовній заяві про те, що позивач є іпотекодержателем цілком відповідало фактичним обставинам, які існували на момент вчинення виконавчих дій - накладення арешту на спірне майно.
		 
		Звернувшись із касаційною скаргою, ОСОБА_2 , зокрема, вказував, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням                  пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд касаційної інстанції вважає ці доводи безпідставними, з огляду на таке.
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
		 
		Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
		 
		Ураховуючи те, що склад учасників, підстави і предмет позовів у цій справі та у справі № 335/15373/14-ц не є однаковими, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про незастосування судом першої інстанції положень статті 267 ЦК України, слід вказати на таке.
		 
		У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19                ЦПК України.
		 
		У такому разі позовну вимогу про звільнення майна з-під арешту потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав іпотекодержателя.
		 
		Отже, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження, що виключає застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18), на які як на підставу касаційного оскарження, посилається заявник. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.
		 
		Таким чином, розглянувши справу у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні    й обґрунтовані судові рішення.
		 
		Висновки за результатами розгляду
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 414 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 червня       2021 року залишити без змін. 
		 
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник
		 
		 
		Судді:                                                                                               Б. І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                            Г. В. Коломієць
		 
		 
		                                                                                                            Р. А. Лідовець
		 
		 
		                                                                                                            Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...