Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 947/3673/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2022.
Дата набрання законної сили: 19.10.2022
Номер судового провадження: 61-14285ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                     
		 
		19 жовтня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 947/3673/20
		провадження № 61-14285св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,            
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Офіс Генерального прокурора, Управління Служби безпеки України в Закарпатській області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року, ухвалене у складі судді Салтан Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року, прийняту                  у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., касаційну скаргу ОСОБА_1  на постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року та касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на постанову Одеського апеляційного суду                       від 28 липня 2021 року,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про відшкодування шкоди.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 14 березня 2015 року, оскільки оперативно-розшукові заходи проводилися відносно нього саме з 14 березня 2015 року, до 21 травня 2019 року, коли Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду прийняв остаточну постанову у справі, тобто 4 роки 2 місяці 7 днів. 
		Так, він проходив службу у розпорядженні Начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області у званні «полковник».
		На підставі наказу № 3-ос від 16 січня 2015 року відряджений в місто Київ та в подальшому перебував на посаді керівника координаційної групи                                   в секторі «Б» Координаційного центру при штабі АТО.
		У січні-лютому 2015 року перебував в АТО та отримував грошове забезпечення відповідно до попередньої посади заступника начальника Управління Служби безпеки України з відповідними іншими додатковими видами грошового забезпечення.
		19 березня 2015 року його затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, протокол про затримання складено 20 березня 2015 року о 00 годин 10 хвилин.
		21 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Краматорському Слідчому Ізоляторі з визначенням застави                      у розмірі 730 800,00 грн та в разі її внесення, покладення обов`язків, в тому числі, не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях.
		23 березня 2015 року за нього внесено заставу у розмірі 730 800,00 грн. 
		30 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області до нього застосовано захід забезпечення у вигляді відсторонення від посади на строк 2 місяці.
		17 травня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 15 липня     2015 року.
		14 червня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 липня  2015 року.
		17 липня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 18 вересня 2015 року.
		16 вересня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 26 жовтня 2015 року.
		22 жовтня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 листопада 2015 року.
		18 листопада 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 грудня 2015 року.
		17 грудня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 лютого 2016 року.
		17 лютого 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні                № 42015000000000405 від 14 березня 2015 року за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, направлено до Краматорського міського суду Донецької області.
		07 червня 2016 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області у задоволенні клопотання прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції про встановлення йому обов`язків відмовлено          у підготовчому судовому засіданні.
		Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня    2017 року його, обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, визнано невинуватим та виправдано. 
		15 серпня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області вирок Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня  2017 року залишено без змін.
		Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду            від 21 травня 2019 року вирок Краматорського міського суду від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня            2018 року залишено без змін.
		Вказував на те, що внаслідок незаконного перебування під кримінальним переслідуванням він втратив заробіток за місцем роботи. Також перебування під слідством негативно вплинуло на його почуття та душевний стан                        і завдало йому душевних страждань.
		Вважав, що має право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		Зазначав, що йому завдана майнова шкода у розмірі 1 083 077,00 грн, яка складається з недоплаченої суми втраченого заробітку у розмірі              800 000,00 грн, знаходження у орендованому житлі у розмірі 64 676,00 грн, придбання квитків у розмірі 17 401,00 грн, сплати гонорарів адвокатам                 у розмірі 201 000,00 грн, неотриманої заробітної плати у розмірі 472 796,00 грн та моральна шкода у розмірі 1 000 000,00 грн, виходячи з розрахунку                     20 000,00 грн за кожний місяць х 50 місяців, та додатково моральна шкода        у розмірі 2 000 000,00 грн за страждання, які позивач зазнав від ушкодження здоров`я в результаті загострення та набуття хвороб під час незаконного кримінального переслідування.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади, у розмірі 4 083 077,00 грн, зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 4 083 077,00 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади, у розмірі 2 900 000,00 грн. 
		Зобов`язано Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти у розмірі 2 900 000,00 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та тримання під вартою, відсторонення від посади.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 незаконно перебував під кримінальним переслідуванням 4 роки 2 місяця та 7 днів, внаслідок чого йому завдана майнова та моральна шкода у загальному розмірі 2 900 000,00 грн.
		 
		Стягуючи на користь позивача 303 077,00 грн на відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок незаконного перебування під дією запобіжного заходу позивач був вимушений винаймати житло, купляти квитки на залізничний транспорт для себе та адвокатів,                а також на досудовому слідстві та в ході судового розгляду кримінального провадження для захисту як підозрюваного та обвинуваченого сплачував гонорари чотирьом адвокатам, а тому поніс витрати на оренду житла, на придбання квитків, а також на сплату гонорарів адвокатам.
		 
		Стягуючи на користь позивача 2 596 923,00 грн на відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що органами досудового розслідування, прокуратури і суду відносно позивача вчинено незаконні дії, якими останньому завдано моральної шкоди. Перебування позивача під слідством і судом безумовно негативно вплинуло на його почуття та душевний стан і завдало йому душевних страждань, він постійно перебував     у стресовому стані, а інші слідчі дії безумовно також завдали йому моральних страждань, погіршились його стосунки з оточуючими людьми, він не отримував зарплату, не працював, був вимушений приймати участь у слідчих та судових діях.
		Оскільки протягом цього періоду позивач був у постійному психологічному напруженні, що негативно вплинуло на його психологічний стан, працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї, що завдавало йому душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відносно нього зі сторони правоохоронної системи.
		Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під дією обов`язку не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях позивач був позбавлений можливостей спілкуватися зі своєю родиною, приймати участь у вихованні своїх неповнолітніх синів, які так потребували уваги саме зі сторони батька, через що останньому було завдано нестерпних душевних страждань, які зокрема виразились у руйнуванні життєвих планів, соціальних зв`язків, тривалому відриві від сім`ї, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію, значно погіршився і стан здоров`я позивача, на ґрунті незаконного кримінального переслідування.
		Незаконне та довготривале притягнення позивача до кримінальної відповідальності порушило нормальні стосунки його з оточуючими людьми та принизило його в очах всіх близьких людей, викликало недовіру родичів, співробітників, сусідів.
		Після перебування під вартою у позивача розпочалося загострення гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, позивач був змушений звернутися до лікарні, оскільки в нього піднявся тиск, почало турбувати безсоння, головні болі, розлади зору.
		Крім того, факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності негативно відобразився і на здоров`ї його родичів.
		Суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України                в Одеській області задоволено частково, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року  скасовано.
		Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 245 400,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 161 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
		У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, установивши, що ОСОБА_1 затриманий 19 травня 2015 року, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишено без змін вирок Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року, яким виправдано позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, вирок суду про визнання невинуватим позивача у вчиненні злочину набрав законної сили       15 серпня 2018 року, а строк розгляду справи в суді касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом, відтак ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 3 роки 4 місяці та 27 днів (40 місяців та 27 днів), з яких під вартою знаходився 3 дні (з 21 березня        2015 року по 23 березня 2015 року). Ураховуючи строк перебування позивача під слідством та судом, виходячи із засад поміркованості, розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, гарантований позивачу, який підлягає стягненню, складає 245 400,00 грн (6 000 х 40 місяців (3 роки 4 місяця) + 6 000/30 х 27 днів = 245 400).
		 
		Також апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, у розмірі                 161 000,00 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		При цьому апеляційний суд виходив із того, що стягнення коштів повинно відбуватися не з Державної казначейської служби України, а з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення 800 000,00 грн як недоплачена сума втраченого заробітку, апеляційний суд виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що наказ № 189-ОС                               від 08 листопада 2018 року, згідно з яким ОСОБА_1 зараховано                     в діючий резерв Служби безпеки України та вирішено виплатити грошове забезпечення за період з 01 березня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, виходячи з раніше встановленої надбавки в розмірі 100 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, преміювання в розмірі 133 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та вислугу років, не був виконаний, а також що ОСОБА_1 не погоджується з цим наказом, з якого вбачається, що грошові виплати, які здійснені ОСОБА_1 , складаються з посадового окладу, надбавок, премій.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення компенсації за договором оренди житла, апеляційний суд виходив із того, що договір оренди житлового приміщення від 27 березня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не підтверджує понесені витрати у розмірі 64 676,00 грн, оскільки не підтверджує права власності орендодавця на це майно, у зв`язку з чим неможливо встановити дійсність укладення такого договору та належну сторону укладення цього договору.
		Крім того, матеріали справи не містять жодних фінансових документів (квитанції, платіжні доручення), які б підтверджували сплату орендної плати за вказане житлове приміщення.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у частині стягнення витрат на придбання квитків на залізничний транспорт у розмірі 17 401,00 грн, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того факту, що він здійснював проїзд саме до місця проведення слідчих дій чи до суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводів
		 
		У серпні 2021 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Касаційна скарга Державної казначейської служби України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, який визначений у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», не врахували, що         ОСОБА_1 виправдано вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року, проте позивач не звернувся до вказаного суду для постановлення ухвали про відшкодування шкоди.
		Стягуючи на користь позивача 245 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд не врахував, що відповідно до пункту З розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня                    2016 року № 1774-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 01 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. До приведення законодавчих актів у відповідності із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено з 01 січня             у розмірі 2 027,00 грн. Отже, сума моральної шкоди, про відшкодування якої вправі був порушувати питання позивач, мала розраховуватись виходячи           з цього розміру.
		Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди саме у сумі 245 000,00 грн фактично не мотивований, оскільки при його визначенні суд апеляційної інстанції лише посилався на критерії розумності та справедливості.
		Також суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Управління Служби безпеки України в Закарпатській області та моральною шкодою, а також реальністю її настання.
		У оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій обмежуються лише посиланням на те, що дії правоохоронних органів завдали моральної шкоди позивачу, проте жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до нього був здійсненний фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався позивач не навів.
		Стягуючи на користь позивача 161 000,00 грн, сплачені позивачем у зв`язку    з наданням йому юридичної допомоги, апеляційний суд не врахував, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 118 КПК України витрати на правову допомогу у кримінальному провадженні віднесені до процесуальних витрат. Питання щодо процесуальних витрат (щодо їх розподілу, стягнення, порядку розгляду та вирішення) врегульовані главою 8 КПК України, а відтак не могли бути предметом розгляду у порядку цивільного судочинства.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції                                        в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 146/1091/17 (провадження № 14-457цс18) та                              у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі                                   № 497/2885/15-ц (провадження № 61-19064св18), від 25 серпня 2020 року           у справі № 372/3192/18 (провадження № 51-1052км20), від 10 квітня               2019 року у справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18).
		 
		У серпні 2021 року  ОСОБА_1  подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд, зменшуючи розмір моральної шкоди, не врахував, що законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,        а не граничний, а тому розмір відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом може бути визначений                у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Апеляційний суд не врахував його обґрунтування розміру моральної шкоди, не дослідив надані ним докази, які підтверджують його моральні страждання в результаті тривалого перебування під незаконним кримінальним переслідуванням.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заробітку, який втрачений внаслідок незаконних дій, в зв`язку з незаконним тривалим перебуванням під кримінальним переслідуванням, суд апеляційної інстанції не врахував, що саме відповідач має довести, що він сплатив йому належні йому грошові виплати.
		Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову                           у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат, пов`язаних з орендою житла за місцем дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях, не врахував, що відсутність фінансових документів обґрунтовувалася ним при розгляді справи тим, що оплата оренди житла та комунальних послуг здійснювалася шляхом передачі грошових коштів орендодавцеві                              в готівковому вигляді в обумовленій договором сумі. 
		При цьому договір оренди житла не є тим договором, що підтверджує право власності орендодавця на це житло. Таке право можливо перевірити                      в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що вказаний договір оренди житла в установленому законом порядку визнавався недійсним та відповідачі не надані будь-які докази, що він проживав не за місцем вказаним в договорі оренди, чи що цей договір не укладався, чи що позивачем не сплачувалася орендна плата.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення на його користь витрат у сумі 17 401,00 грн, пов`язаних з придбанням квитків на поїзд сполученням Одеса-Краматорськ, Одеса-Константинівка та в зворотному напрямку для себе і свого адвоката для прибуття до суду в м. Краматорськ      з м. Одеси, де він постійно проживає після закінчення дії обов`язків, покладених на нього ухвалами Краматорського міського суду Донецької області, апеляційний суд не врахував, що на підтвердження вказаних позовних вимог він надав належні та достовірні докази - білети                          ПАТ «Укрзалізниця», які досліджувалися та оцінювалися судом першої інстанції.
		Також суд апеляційної інстанції дійшов помилково зменшив стягнуту судом першої інстанції суму витрат пов`язаних з наданням юридичної допомоги             у зв`язку з незаконним перебуванням під кримінальним переслідуванням.
		Посилаючись на те, що угода про надання правової допомоги від 20 березня 2015 року та квитанції від 20 березня 2015 року на суму 40 000,00 грн не свідчать про те, що вказані суми сплачені саме позивачем, апеляційний суд не врахував, що він 19 березня 2015 року був фактично затриманий в порядку статті 208 КПК України та перебував під вартою до 23 березня 2015 року,             а тому не міг фізично самостійно сплачувати гонорари адвокатам.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції                                         в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі    № 761/20935/19 (провадження № 61-7459св19), від 18 лютого 2021 року                у справі № 758/8728/16-ц (провадження № 61-11262св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19),                           від 07 листопада 2018 року у справі № 308/13083/15-ц (провадження                    № 61-13880св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду                            від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження                         № 14-298цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		У вересні 2021 року Офіс Генерального прокурораподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав щодо стягнення на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 161 000,00 грн, не врахував, що позивач не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат часу за кожним із видів робіт під час надання правничої допомоги у кримінальному провадженні, що спростовує понесення позивачем витрат на правничу допомогу саме у розмірі 161 000,00 грн.
		З наданих позивачем документів неможливо встановити, скільки саме часу витрачено адвокатом на надання послуг, як і неможливо встановити, які саме послуги були надані адвокатом саме у кримінальній справі, а не в іншій справі.
		ОСОБА_1 на підтвердження витрат на правову допомогу надав договори про надання правової допомоги від 26 березня 2015 року, укладені з адвокатом Ковальовим Є. О., від 08 липня 2016 року - з Кишенько С. В. та від 20 березня 2015 року - з Фещук М. Г. , в яких не зазначено розмір та порядок обчислення адвокатського гонорару.
		Посилання ОСОБА_1 на квитанції від 26 жовтня 2017 року № 063802 та № 063801 як на письмові докази сплати послуг за договором про надання правової допомоги, суд безпідставно взяв до уваги, оскільки зазначені документи не містять всіх обов`язкових реквізитів, передбачених положенням, зокрема, суми, яка вноситься (проставляється цифрами) та назва документа, на підставі якого вноситься готівка.
		Отже, заявлені позивачем витрати на юридичну допомогу наданої                            в кримінальній справі документально не підтверджені, оскільки до матеріалів цивільної справи були надані лише ксерокопії договорів, додаткових угод до договорів, копії квитанцій, а тому відсутні підстави для відшкодування таких витрат.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції             в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2020 року                    у справі № 638/7748/18 (провадження № 61-13573св19), від 06 березня          2019 року у справі № 922/1163/18, від 09червня 2020 року у справі                           № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18), від 15 квітня 2020 року             у справі № 199/3939/18 (провадження № 61-15441св19).
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
		 
		У жовтні 2021 року Управління Служби безпеки України в Закарпатської області та Офіс Генерального прокурора подали відзиви на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 .
		 
		Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У  жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня     2017 року у справі № 220/298/16-к  встановлено, що ОСОБА_1 розпочав проходження військової служби з серпня 1992 року.
		 
		Наказом Голови Служби безпеки України № 1144-ос від 30 вересня 2013 року полковник ОСОБА_1 зарахований у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області на посаду заступника начальника Управління.
		 
		Відповідно до рішення керівництва Служби безпеки України та з метою виконання завдань в рамках антитерористичної операції, наказом начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області           № 3-ос від 16 січня 2015 року полковник ОСОБА_1 був направлений            у службове відрядження в м. Краматорськ Донецької області з 16 січня по       16 квітня 2015 року.
		 
		Згідно з наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 52ог від 07 лютого 2015 року співробітника Служби безпеки України полковника ОСОБА_1 включено до складу Координаційної групи в секторі «Б» в якості керівника групи.
		 
		Згідно з пунктом 3.1 Положення про Координаційні групи ОСОБА_1 включено до складу групи, а не призначено на посаду.
		 
		Наказом Голови Служби безпеки України № 10/148-ос від 02 березня              2015 року полковник ОСОБА_1 з 25 лютого 2015 року зарахований             у діючий резерв Служби безпеки України на посаду начальника відділу                 в головному відділі контр розвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки УСБУ в Одеській області. На даний час полковник ОСОБА_1 зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області не виключений, до виконання службових обов`язків в Управління Служби безпеки України в Одеській області не приступив у зв`язку з тим, що перебуває у відрядженні в зоні проведення АТО. 
		 
		Наказом Голови Служби безпеки України № 10/237-ос від 30 березня             2015 року попередній наказ від 02 березня 2015 року вважається нереалізованим.
		 
		Наказом № 146ог/1 від 21 березня 2015 року ОСОБА_1 виключено зі складу Координаційної групи «сектору Б» та включено її новим керівником полковника ОСОБА_6 .
		 
		Наказом Голови Служби безпеки України № 10/309-ос від 21 квітня 2015 року полковника ОСОБА_1 з 16 березня 2015 року зараховано                                     у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України                            в Закарпатській області на посаду заступника начальника Управління.
		 
		Згідно з наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 87ог від 02 березня 2015 року затверджені Положення про Координаційний центр, а також про Координаційні групи, з питань режиму та економічної діяльності на територіях, прилеглих до смуги безпеки вздовж лінії розмежування.
		 
		Положенням про Координаційні групи визначені основні завдання, функції та права групи, зокрема з отримання, розгляду та обліку заяв фізичних та юридичних осіб, які звернулись за отриманням перепустки для переміщення через лінію зіткнення в межах відповідного сектору в районі проведення АТО, перевірки за обліками баз даних, прийняттю рішення щодо надання перепустки або відмови у її наданні, а також повноваження керівника групи. 
		Згідно Положенню (пункт 2.4) однією із форм роботи групи є засідання, що проводяться по мірі необхідності; рішення приймаються простою більшістю голосів, голос головуючого (керівника або визначеної їм особи)                                  є вирішальним; рішення групи оформлюється протоколом (пункт 2.5).
		 
		Згідно з пунктом 3 наказу він повинен бути доведений до відома осіб, яких стосується, однак докази виконання цього положення зокрема по       ОСОБА_1 відсутні. Згідно з пунктом 3.1 Положення про Координаційні групи, керівник Групи призначається наказом керівника АТО з числа залучених до проведення АТО співробітників Служби безпеки України за поданням керівника Координаційного центру, однак такого наказу про призначення ОСОБА_1 немає.
		 
		ОСОБА_1 проходив службу у розпорядженні Начальника Управління Служби безпеки України в Закарпатській області у званні «полковник».
		 
		На підставі наказу № 3-ос від 16 січня 2015 року відряджений в місто Київ та в подальшому перебував на посаді керівника координаційної групи в секторі «Б» Координаційного центру при штабі АТО.
		 
		У січні-лютому 2015 року ОСОБА_1 перебував в АТО та отримував грошове забезпечення відповідно до попередньої посади заступника начальника Управління Служби безпеки України з відповідними іншими додатковими видами грошового забезпечення.
		 
		19 березня 2015 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 208 КПК України за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, протокол про затримання складено 20 березня            2015 року о 00 годин 10 хвилин.
		 
		21 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області до ОСОБА_1  застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Краматорському Слідчому Ізоляторі з визначенням застави             у розмірі 730 800,00 грн та в разі її внесення, покладення обов`язків, в тому числі, не відлучатися з місця дислокації штабу АТО в Донецькій і Луганській областях.
		 
		23 березня 2015 року за ОСОБА_1 внесено заставу у розмірі         730 800,00 грн. 
		 
		30 березня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області до ОСОБА_1 застосовано захід забезпечення у вигляді відсторонення від посади на строк 2 місяці.
		 
		17 травня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 15 липня     2015 року.
		 
		14 червня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 липня  2015 року.
		 
		17 липня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 18 вересня 2015 року.
		 
		16 вересня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 26 жовтня 2015 року.
		 
		22 жовтня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 листопада 2015 року.
		 
		18 листопада 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 грудня 2015 року.
		 
		17 грудня 2015 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області строк дії обов`язків запобіжного заходу продовжено до 20 лютого 2016 року.
		 
		17 лютого 2016 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні                № 42015000000000405 від 14 березня 2015 року за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, направлено до Краматорського міського суду Донецької області.
		 
		07 червня 2016 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області у задоволенні клопотання прокурора військової прокуратури сил антитерористичної операції про встановлення обов`язків позивачу відмовлено у підготовчому судовому засіданні.
		 
		Вироком Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня    2017 року ОСОБА_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, визнано невинуватим та виправдано. Запобіжний захід у вигляді застави, застосований до ОСОБА_1 , скасовано, а внесену згідно з чеком                  № 23032015103247 від 23 березня 2015 року грошову суму в розмірі          730 800,00 грн, повернуто заставодавцю. Скасовано арешт майна, накладений ухвалами слідчих суддів Краматорського міського суду                     від 24 березня 2015 року та від 25 березня 2015 року.
		 
		15 серпня 2018 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні військової прокуратури сил антитерористичної операції залишена без задоволення,             а вирок Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня         2017 року - без змін.
		 
		Постановою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду            від 21 травня 2019 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Краматорського міського суду від 23 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року - без змін.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                      у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
		 
		Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди
		 
		Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру                         у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
		 
		Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
		Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
		 
		Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.
		 
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,                        є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		 
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості           і справедливості.
		 
		Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду                     у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження            № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року                у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		 
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
		 
		Отже, строк розгляду справи судом касаційної інстанції не входить у період перебування особи під слідством та судом.
		 
		Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 лютого        2020 року у справі № 95/692/17 (провадження № 61-7534св18) та                           від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21).
		 
		Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 було затримано 19 травня 2015 року, ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2018 року залишено без змін вирок Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2017 року, яким виправдано позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, вирок суду про визнання невинуватим позивача у вчиненні злочину набрав законної сили 15 серпня 2018 року.
		 
		Таким чином період перебування позивача під слідством та судом складає   3 роки 4 місяці та 27 днів (40 місяців та 27 днів), а саме з 19 травня 2015 року по 15 серпня 2018 року, як правильно визначив апеляційний суд.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2021 року був встановлений у розмірі 6 000,00 грн.
		 
		Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що розмір моральної шкоди за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством та судом           необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи у суді, встановлений Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік»,                    6 000,00 грн.
		 
		Враховуючи період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом           (3 років 4 місяця та 27 днів), вимоги розумності і справедливості, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди гарантований позивачу, який підлягає стягненню, складає 245 400,00 грн (6 000 х 40 місяців (3 роки 4 місяця) + 6000/30 х 27(27) днів =  245 400).
		 
		Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, а визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду, то аргументи касаційної скаргиОСОБА_1 в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Посилання Державної казначейської служби України у касаційній скарзі на те, що позивачем не доведено спричинення йому моральної шкоди, не можуть бути прийняті судом, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
		 
		Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в рамках кримінальної справи
		 
		Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку                  з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
		 
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України           у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року                                 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		 
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		 
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,          а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що 20 березня 2015 року між            ОСОБА_1 та адвокатом Фещук М. Г. укладено договір № 044863 про надання правової допомоги (у кримінальному провадженні), згідно                          з умовами якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу у кримінальному провадженні ОСОБА_1 , використовуючи при цьому засоби захисту, передбачені КПК України та іншими Законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод        і законних інтересів підзахисного, з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, а підзахисний за це зобов`язується виплатити адвокату гонорар.
		 
		Згідно з додатком № 1 до договору № 044863/15 (розрахунок гонорару адвоката за надання послуг) оплата послуг захисника складає 2 500,00 грн щомісячно. За підсумками року або при закінченні стадії кримінального провадження, складається акт виконаних робіт.
		 
		Згідно з актом передачі та приймання виконаних робіт до договору                        № 044863/15, складеним 02 березня 2016 року, адвокатом Фещук М. Г. відповідно до договору № 044863/15 надана юридична допомога,                             а підзахисним ОСОБА_1 здійснено оплату послуг за таку допомогу           у розмірі 30 000,00 грн.
		 
		Актом передачі та приймання виконаних робіт до договору № 044863/15, складеним 07 лютого 2017 року, визначено, що адвокатом Фещук М. Г. відповідно до договору № 044863/15 надана юридична допомога,                             а підзахисним ОСОБА_1 здійснено оплату послуг за таку допомогу          у розмірі 28 000,00 грн.
		 
		Згідно з актом передачі та приймання виконаних робіт до договору                        № 044863/15, складеним 24 січня 2018 року, адвокатом Фещук М. Г. відповідно до договору № 044863/15 надана юридична допомога,                             а підзахисним ОСОБА_1 здійснено оплату послуг за таку допомогу           у розмірі 27 000,00 грн.
		 
		Актом передачі та приймання виконаних робіт до договору № 044863/15, складеним 01 березня 2019 року, визначено, що адвокатом Фещук М. Г. відповідно до договору № 044863/15 надана юридична допомога,                             а підзахисним ОСОБА_1 здійснено оплату послуг за таку допомогу            у розмірі 26 000,00 грн.
		 
		Згідно з квитанціями від 02 березня 2016 року, від 07 лютого 2017 року,              24 січня 2018 року, 01 березня 2019 року ОСОБА_1 сплатив адвокату Фещук М. Г. за договором № 044863/15 всього 111 000,00 грн.
		 
		Відповідно до угоди про надання правової допомоги адвокатом            Самохіним В. В. від 20 березня 2015 року, за домовленістю сторін особа, яка звернулась за правовою допомогою, зобов`язується внести гонорар у розмірі 20 000,00 грн, в який включені податки і збори у розмірі 29,7 %, а також послуги адвоката по наданню правової допомоги. Особа, якій надається правова допомога - ОСОБА_1 . Характер доручення - захист на досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні                                                 № 42015000000000405.
		 
		Відповідно до квитанції № 785110 від 20 березня 2015 року Самохіну В. В. сплачено 20 000,00 грн за захист на досудовому слідстві.
		 
		Згідно з угодою про надання правової допомоги адвокатом Самохіним В. В. від 20 березня 2015 року, за домовленістю сторін особа, яка звернулась за правовою допомогою, зобов`язується внести гонорар у розмірі 20 000,00 грн, в який включені податки і збори у розмірі 29,7 %, а також послуги адвоката по наданню правової допомоги. Особа, якій надається правова допомога - ОСОБА_1 . Характер доручення - захист у кримінальному провадженні № 42015000000000405 у Краматорському міському суді.
		 
		Відповідно до квитанції № 785112 від 20 березня 2015 року Самохіну В. В. сплачено 20 000,00 грн за захист у суді.
		 
		26 березня 2015 року між ОСОБА_1 та адвокатом Ковальовим Є. О. укладено договір про надання правової допомоги.
		 
		Згідно з актом наданих послуг від 26 жовтня 2017 року, складеним між ОСОБА_1 та адвокатом Ковальовим Є. О., адвокатом надані такі послуги: представництво інтересів на досудовому розслідуванні в військовій прокуратурі сил АТО (з 26 березня 2015 року по 28 лютого 2016 року) та представництво інтересів на судовому слідстві в суді першої інстанції                     в Краматорському міському суді Донецької області (з 01 червня 2016 року по 27 жовтня 2017 року). Загальна вартість послуг склала 20 000,00 грн.
		 
		Відповідно до квитанцій від 26 жовтня 2017 року № 063802 та № 063801, ОСОБА_1 сплатив адвокату Ковальову Є. О. всього 20 000,00 грн
		 
		08 червня 2016 рокуміж ОСОБА_1 та адвокатом Кішенько С. В. укладено договір про надання правової допомоги.
		 
		Згідно з рахунком-фактурою від 01 жовтня 2019 року за договором                          № 08-06/16 про надання правових послуг від 08 червня 2016 року, адвокатом Кішенько С. В. надані такі послуги: правова допомога та представництво інтересів ОСОБА_1 у Краматорському міському суді Донецької області; правова допомога та представництво інтересів ОСОБА_1                                    у Апеляційному суді Донецької області; правова допомога та представництво інтересів ОСОБА_1 у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду. Загальна сума до сплати - 30 000,00 грн.
		 
		Актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), складеним               21 травня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатом Кішенько С. В., визначено, що адвокатом Кішенько С. В. були проведені (надані),                               а ОСОБА_1 прийняті роботи (послуги) згідно з договором № 08-06/16 про надання правових послуг, загальною вартістю 30 000,00 грн.
		 
		Відповідно до квитанції № 259103 від 10 січня 2020 року ОСОБА_1 сплатив адвокату Кішенько С. В. гонорар у розмірі 30 000,00 грн. 
		 
		Суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку наявним                       у матеріалах справи доказам на підтвердження витрат ОСОБА_1                у зв`язку з наданням йому правничої допомоги у кримінальній справі, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої позивачем у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у розмірі 161 000,00 грн, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		З огляду на це, безпідставними є доводи касаційних скарг Державної казначейської служби України та Офісу Генерального прокурора про те, що заявлені позивачем витрати на юридичну допомогу, надану в кримінальній справі, документально не підтверджені.
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 не надав належних та достовірних доказів на підтвердження витрат у зв`язку з наданням йому правничої допомоги адвокатом Самохіним В. В., оскільки суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку щодо допустимості та достатності наданих позивачем доказів на підтвердження відшкодування витрат на правничу допомогу               в кримінальному провадженніадвокатом Самохіним В. В., правильно виходив із того, що надані позивачем докази не свідчать про те, що сума               у розмірі 40 000,00 грн сплачена саме ОСОБА_1 та на виконання угоди від 20 березня 2015 року.
		 
		Верховний Суд зауважує, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що відповідає висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня             2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		 
		 
		Щодо стягнення компенсації за договором оренди житла та витрат на придбання квитків на залізничний транспорт
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що 27 березня 2015 року між дружиною позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір оренди житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Щомісячна орендна плата  - 4 000,00 грн.
		 
		Надавши належну правову оцінку договору оренди житлового приміщення, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження сплати орендної плати за вказане житлове приміщення, а тому дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів позовних вимог про стягнення витрати на оренду житлового приміщення у розмірі 64 676,00 грн
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення витрат на придбання квитків на залізничний транспорту розмірі 17 401,00 грн, оскільки ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що він здійснював проїзд саме до місця проведення слідчих дій чи до суду.
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення недоплаченої суми втраченого заробітку
		 
		Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
		 
		Відповідно до наказу № 189-ОС від 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 зараховано в діючий резерв СБУ та вирішено виплатити грошове забезпечення за період з 01 березня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, виходячи з раніше встановленої надбавки в розмірі 100 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, преміювання в розмірі 133 % посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та вислугу років.
		 
		Відповідно до цього наказу ОСОБА_1 з 01 березня 2015 року по                    28 лютого 2018 року отримав грошове забезпечення, виходячи з посадового окладу, надбавок та преміювання.
		 
		З 01 березня 2018 року по 14 серпня 2018 року ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення у розмірі посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років.
		 
		Установивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення недоплаченої суми втраченого заробітку у розмірі 800 000,00 грн, оскільки  позивач не довів, що УСБУ в Закарпатській області не у повному обсязі здійснило відшкодування позивачу грошового забезпечення.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Інші доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників із висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
		 
		Отже, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                               і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.
		 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 28 липня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. А. Воробйова     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...