Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10501/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Відшкодування шкоди; Інший спір про відшкодування шкоди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2022.
Дата набрання законної сили: 06.10.2022
Номер судового провадження: 12-24гс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		06 жовтня 2022 року
		м. Київ
		Справа № 910/10501/19
		Провадження № 12-24гс22
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Власова Ю. Л.,
		суддів Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
		 
		перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 21 липня 2021 року (суддя Баранов Д. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2022 року (у складі колегії: головуючий суддя Пономаренко Є. Ю., судді: Кропивна Л. В.,Барсук М. А.)
		у справі№ 910/10501/19
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
		до 1. Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, 2. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєв Олександр В`ячеславович,
		про стягнення 1 777 866,85 грні 
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2019 року Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст) в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ДВС, відповідач 1), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - ГУ ДКС у м. Києві, відповідач 2) про стягнення шкоди у розмірі 1 777 866,85 грн.
		Позов обґрунтований тим, що позивачу завдано шкоду незаконними діями органу ДВС під час примусового виконання судового рішення у справі № 910/13862/15 внаслідок списання з рахунку ПАТ «Укрнафта» на рахунок ТОВ «Інтербізнесконсалт» повної суми заборгованості (14 183 629,97 грн), незважаючи на часткове припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 1 777 866, 85 грн. Зазначені дії державного виконавця визнані незаконними ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 квітня 2017 року у справі № 910/13862/15, яка залишена без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 26 червня 2017 року та Вищого господарського суду України від 17 серпня 2017 року.
		Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21 лютого 2022 року, позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь ПАТ «Укрнафта» матеріальну шкоду в розмірі 1 777 866,85 грн, стягнуто з відповідача 1 у дохід Державного бюджету України 1 921,00 грн судового збору.
		Суди встановили, що незаконність зазначених вище дій державного виконавця визнана судовими рішеннями у справі № 910/13862/15. Неможливість повернення надмірно стягнутих коштів на виконання судового наказу від 14 квітня 2017 року № 910/13862/15 про стягнення з ТОВ «Інтербізнесконсалт» на користь ПАТ «Укрнафта» 1 777 866,85 грн підтверджується постановою відповідача 1 від 25 червня 2019 року про повернення вказаного наказу ПАТ «Укрнафта» без виконання.
		Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Касаційна скарга мотивована тим, що за відсутності доказів неможливості стягнення на підставі статті 117 Господарського процесуального кодексу України (в редакції на день видання судового наказу від 14 квітня 2017 року, на далі - ГПК України) на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, пред`явлення боржником позову про відшкодування з Державного бюджету України шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є передчасним.
		Скаржник вважає, що державний виконавець при здійсненні виконавчих дій з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 25 лютого 2016 року у справі № 910/13862/15 діяв у межах і відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а така процесуальна дія державного виконавця як винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу не є фактом неможливості стягнення на користь позивача спірної суми коштів, оскільки норми наведеного Закону не позбавляють стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених строків.
		Оскільки позивач не скористався своїм правом на повторне пред`явлення виконавчого документу, то державний виконавець був позбавлений можливості повторно перевірити майновий стан ТОВ «Інтербізпесконсалт» у спосіб та у порядку, визначених Законом. Скаржник стверджує, що у разі фактичного виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14 вересня 2017 року та у разі задоволення позову у справі № 910/10501/19 позивач двічі отримає грошові кошти у заявленому розмірі, тобто наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів, що в свою чергу завдасть збитків Державному бюджету України.
		Мін`юст також зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 642/3839/17, відповідно до якої розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, і ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
		Ухвалою від 18 липня 2022 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою. 
		31 серпня 2021 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу № 910/10501/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.
		Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд наполягає на необхідності відступлення від висновку, зробленому у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний цивільний суд) від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, про неможливість відшкодування позивачу на підставі статей 1173, 1174 ЦК України шкоди, завданої невиконанням судового рішення, оскільки розмір збитків, які позивач просить стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь.
		При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду послалася на наявність протилежного висновку, зробленого Касаційним господарським судом у постанові від 10.07.2018 у справі № 910/3007/16, в якій суд касаційної інстанції висловив правову позицію про те, що питання про відшкодування з Державного бюджету України матеріальної шкоди за правилами деліктних зобов`язань відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, завданої неправомірними діями державного виконавця, виникає лише у разі невиконання судового рішення про стягнення надмірно сплачених коштів, якщо буде встановлено неможливість повернути на користь боржника грошові кошти, стягнуті з нього на виконання судового наказу. Тобто на вирішенні Касаційного господарського суду перебувало питання про повернення надмірно стягнутих з позивача коштів як шкоди, заявленої на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
		Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами Касаційного господарського суду про наявність підстав для передачі справи № 910/11459/19 на її розгляд з огляду на таке.
		Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
		У справі № 642/3839/17, а також подібних справах 757/74887/17-ц, 757/7971/19?ц, 359/2528/20, на які посилається Касаційний господарський суд, позивачі звертались з позовами про стягнення з державного бюджету шкоди, спричиненої їм внаслідок бездіяльності державних виконавців при виконанні судових рішень про стягнення з боржників коштів на користь цих позивачів у зв`язку з чим такі рішення не були виконані.
		Касаційний цивільний суд у зазначених справах дійшов висновку, що факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржників (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
		Разом із тим у справі № 910/10501/19, а також подібній справі № 910/3007/16, на яку посилається Касаційний господарський суд, позивач звернувся з позовом про стягнення з державного бюджету шкоди, спричиненої йому внаслідок стягнення державним виконавцем надмірної суми коштів, ніж було передбачено судовим рішенням, та невиконання судового наказу про стягнення зі стягувача на користь позивача надмірно отриманих коштів.
		У справі № 910/3007/16 Касаційний господарський суд дійшов висновку, що стаття 117 ГПК України є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця передбачені, статтями 1173, 1174 ЦК України. Тобто, за відсутності доказів неможливості стягнення на підставі статті 117 ГПК України на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за наказом, пред`явлення боржником позову про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов`язань є передчасним і не залежить від вини державного виконавця, оскільки норми статті 117 ГПК України є спеціальними і їх застосування не ставиться в залежність від поведінки учасників виконавчого провадження.
		З наведеного вбачається, що відносини в наведених цивільних та господарських справах не є подібними, оскільки в цивільних справах підставою позову була бездіяльність державних виконавців при виконанні судових рішень на користь позивачів, у той час як у господарських справах такою підставою були незаконні дії державних виконавців по стягненню з позивачів коштів у надмірному розмірі, ніж було передбачено судовими рішеннями.  
		Норми застосовані судами у цих справах також є різними, оскільки у наведених  цивільних справах (на відміну від указаних господарських справ) судами не застосовувались норми про стягнення на користь боржника коштів безпідставно одержаних стягувачем за виконавчим документом, які містяться у частині другій статті 117 ГПК України, частині четвертій статті 328 ГПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року, №2147-VIII), частині четвертій статті 432 Цивільного процесуального кодексу України. 
		Також, Велика Палата Верховного  Суду зауважує, що висновки Верховного Суду в наведених цивільних і господарських справах не є суперечливими, оскільки зводяться до того, що норми статей 1173, 1174 ЦК України не застосовуються поки не втрачена можливість виконання судового рішення за виконавчим документом.   
		Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цій справі відсутній висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду від якого пропонує відступити Касаційний господарський суд.
		Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Керуючись статтями 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу № 910/10501/19 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач   Ю. Л. Власов Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко  І. В. Григор`єва К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік І. В. Желєзний І. В. Ткач О. С. Золотніков  О. С. Ткачук Г. Р. Крет С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...