Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/1896/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; праці.
Надіслано для оприлюднення: 27.10.2022. Зареєстровано: 28.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2022.
Дата набрання законної сили: 27.10.2022
Номер судового провадження: К/9901/13843/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 жовтня 2022 року
		 
		м. Київ
		справа № 260/1896/20
		провадження № К/9901/13843/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом   фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу, за касаційною скаргою Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду у складі судді Калинич Я.М. від 18 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів:              Ситника Р.П., Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б. від 23 березня 2021 року, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Вступ 
		 
		Відповідачем проведено інспекційне відвідування позивача на предмет дотримання законодавства про працю, у ході якого було виявлено, що позивачкою допущено працівників до роботи без оформлення трудових договорів. За результатами розгляду справи на позивачку накладено штраф за порушення вимог статті 24 КЗпП України. Уважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивачка звернувся до суду з позовом.
		 
		Зважаючи на встановлені обставини справи, доводи учасників справи, підстави відкриття касаційного провадження, Суду слід дати відповідь на такі питання: 1) які ознаки притаманні трудовим відносинам?; 2) чи зобов`язаний інспектор праці, у разі фіксування у ході проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки, зазначати відомості про технічний засіб, яким здійснено таке фіксування? 3)  чи зобов`язаний інспектор праці у разі проведення інспекційного відвідування, в межах адміністративних районів держави, в яких кількість мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, при складанні документів за його результатами та ознайомленні з ними, на виконання вимог Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, залучати перекладача або здійснити переклад документів?
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу, у якому просила:
		- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу від 31 березня 2020 року № ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено.
		Визнано протиправною та скасовано  постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу від 31 березня 2020 року № ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн.
		 
		3. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з досліджених судом пояснень та показів свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неможливо встановити у діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ознак роботи як найманих працівників ОСОБА_1 . При цьому суд взяв до уваги покази свідка ОСОБА_4 , який стверджує, що громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були його працівниками. 
		 
		4. У відповідності до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від                               15 травня 2003 року № 802-ІV та Конституції України, з метою забезпечення безумовного дотримання прав ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , відповідач при проведенні інспекційного відвідування, складання документів за його результатами та ознайомлення з ними, був зобов`язаний залучити перекладача з числа його родичів чи сторонніх осіб або здійснити їх переклад.
		 
		5. Доказів на спростування показів свідків та будь-яких документів, що підтверджують наявність трудових відносин на момент проведеного інспекційного відвідування між позивачем та                  ОСОБА_2 і ОСОБА_5 посадовими особами відповідача у ході розгляду справи відповідачем не надано.
		 
		6. На переконання суду, диск з відеозаписом здійсненого заходу не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень трудового законодавства, оскільки немає відомостей про технічний засіб, яким здійснено такий відеозапис.
		 
		7. Також суд взяв до уваги постанову Берегівського районного суду Закарпатської області від               19 березня 2020 року, яка набрала законної сили, у справі № 297/442/20, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрито, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Даним рішенням суду встановлено, що інспектором праці не враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 працювали не у особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ( ОСОБА_1 ), а у ОСОБА_4 . 
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		8. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Управління Держпраці у Закарпатській області звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. 
		 
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		 
		9. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 зареєстрована 12 листопада 2015 року як фізична особа-підприємець з основним видом економічної діяльності 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
		 
		10. На підставі наказу Управління Держпраці у Закарпатській області від 11 лютого 2020 року № 19 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 11 лютого 2020 року № 184, посадовими особами Управління Держпраці у Закарпатській області з 20 лютого 2020 року по 21 лютого 2020 року здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		11. У ході інспекційного відвідуванням виявлено, що за місцем здійснення діяльності ОСОБА_1 , така використовувала працю громадянок ОСОБА_2 та ОСОБА_6 без укладення трудового договору, чим порушила вимоги частин першої, третьої статті 24 Кодексу Законів України про працю.
		 
		12. Ураховуючи виявлені під час інспекційного відвідування порушення, Управлінням Держпраці в Закарпатській області складено акт інспекційного відвідування від 21 лютого 2020 року                          № ЗК/153/214/АВ.
		 
		13. За результатами розгляду справи щодо вирішення питання про накладення штрафу на позивача, Управлінням Держпраці у Закарпатській області 31 березня 2020 року прийнята постанова                     № ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 94460,00 грн.
		 
		14. Уважаючи постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу від 31 березня 2020 року № ЗК/153/214/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-15 протиправною, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.
		 
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		15. Касаційна скарга обґрунтована відсутністю висновку Верховного Суду щодо обов`язку органів Держпраці забезпечувати суб`єкта господарювання та його працівників перекладачем. 
		 
		16. Також скаржник зазначає, що чинним законодавством не передбачено обов`язок здійснювати фіксацію інспекційного відвідування лише на певних пристроях, тобто законодавець не обмежує органи контролю в цьому питанні.
		 
		17. Відзиву на касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року фізичною особою-підприємцем    ОСОБА_1 не подано.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Релевантні джерела права
		 
		18. Згідно приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		 
		19. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
		 
		20. Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		 
		21. Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		 
		22. Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		 
		23.     Згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:
		1) при організованому наборі працівників;
		2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;
		3) при укладенні контракту;
		4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;
		5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);
		6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;
		7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
		При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.
		Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		24. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
		 
		25. Частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		 
		26. Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю визначено Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок № 295).
		 
		27. Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
		 
		28. Згідно із пунктом 9 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.
		 
		29. Підпунктом 6 пунктом 11 Порядку № 295 передбачено, що інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.
		 
		30. Відповідно до пункту 14 Порядку № 295 під час проведення інспекційного відвідування об`єкт відвідування має право:
		1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;
		2) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі:
		відсутності службового посвідчення;
		якщо на офіційному веб-сайті Держпраці відсутні рішення Мінсоцполітики про форми службового посвідчення інспектора праці, акта, довідки, припису, вимоги, перелік питань, що підлягають інспектуванню;
		якщо строк проведення інспекційного відвідування перевищує строки, визначені пунктом 10 цього Порядку;
		3) подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження про усунення порушень до акта або припису;
		4) вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу перевірок об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником;
		5) перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обов`язки;
		6) вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства;
		7) вимагати нерозголошення інформації, що становить комерційну таємницю або є конфіденційною інформацією об`єкта відвідування;
		8) оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії інспектора праці;
		9) отримувати консультативну допомогу від інспектора праці з метою запобігання порушенням під час проведення інспекційних відвідувань, невиїзних інспектувань.
		 
		31. Статтею 10 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин передбачено, що в межах адміністративних районів держави, в яких кількість мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, і відповідно до стану кожної з цих мов, Сторони зобов`язуються, у міру розумної можливості:
		a)  забезпечити, щоб адміністративні органи використовували регіональні мови або мови меншин; або
		забезпечити, щоб їхні посадові особи, які працюють з відвідувачами, використовували регіональні мови або мови меншин у їхніх стосунках з особами, що звертаються до них цими мовами; або
		забезпечити особам, що вживають регіональні мови або мови меншин, можливість подавати усні чи письмові заяви і отримувати відповідь на них цими мовами; або
		забезпечити особам, що вживають регіональні мови або мови меншин, можливість подавати усні або письмові заяви цими мовами; або
		v) забезпечити особам, що вживають регіональні мови або мови меншин, можливість на законних підставах подавати документи, складені цими мовами;
		b) забезпечити населенню наявність адміністративних документів і бланків широкого користування, складених регіональними мовами або мовами меншин чи у двомовному варіанті;
		c) дозволяти адміністративним органам складати документи регіональною мовою або мовою меншини.
		 
		2. Стосовно органів місцевої та регіональної влади, на території яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, Сторони зобов`язуються дозволяти і/або заохочувати:
		a) використання регіональних мов або мов меншин в рамках регіонального або місцевого самоврядування;
		b) можливість для осіб, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати усні або письмові заяви цими мовами;
		c) публікування органами регіональної влади своїх офіційних документів також і відповідними регіональними мовами або мовами меншин;
		d) публікування органами місцевої влади своїх офіційних документів також і відповідними регіональними мовами або мовами меншин;
		e) використання органами регіональної влади регіональних мов або мов меншин у дискусіях, які відбуваються на їхніх зборах, не виключаючи, однак, використання офіційної мови (мов) держави;
		f) використання органами місцевої влади регіональних мов або мов меншин у дискусіях, які відбуваються на їхніх зборах, не виключаючи, однак, використання офіційної мови (мов) держави;
		g) використання або прийняття, у разі необхідності паралельно з назвами офіційною мовою (мовами), традиційних правильних форм написання назв місцевостей регіональними мовами або мовами меншин.
		 
		3. Стосовно публічних послуг, які надаються адміністративними органами або іншими особами, що діють від їхнього імені, Сторони зобов`язуються, в межах території, на якій використовуються регіональні мови або мови меншин, відповідно до стану кожної мови, а також у міру розумної можливості:
		a) забезпечити використання регіональних мов або мов меншин у наданні послуг; або
		b) дозволяти особам, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати заяви і отримувати відповідь на них цими мовами; або
		c) дозволяти особам, які вживають регіональні мови або мови меншин, подавати заяви цими мовами.
		 
		4. З метою застосування тих положень пунктів 1, 2 і 3, які вони прийняли, Сторони зобов`язуються вжити одного чи більше таких заходів:
		a) письмовий або усний переклад у разі необхідності;
		b) добір і у разі необхідності професійна підготовка посадових осіб та інших державних службовців у необхідній кількості;
		c) задоволення у міру можливості прохань державних службовців, які володіють регіональною мовою або мовою меншини, про призначення на роботу в тій території, де така мова вживається.
		 
		5. Сторони зобов`язуються дозволяти використання або прийняття прізвищ регіональними мовами або мовами меншин на прохання зацікавлених осіб.
		 
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		32. Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
		 
		33. Характерними ознаками трудових відносин є:
		- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
		- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
		- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від                              28 липня 2010 року № 327;
		- обов`язок роботодавця надати робоче місце;
		- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
		 
		34. Робота, яку виконували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до Національного класифікатора України «Класифікатор професій ДК 003:2010», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28 липня 2010 року № 327, підпадає під код професійних робіт 5220, а саме: продавець непродовольчих товарів, продавець продовольчих товарів, продавець-консультант.
		 
		35. Порядком № 295, яким визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, інспекторам праці, за наявності службового посвідчення, надано право без попереднього повідомлення фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.
		 
		36. Порядком № 295 не передбачено обов`язку інспектора праці, під час фіксування у ході проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки, зазначати відомості про технічний засіб, яким здійснено таке фіксування та забезпечувати суб`єкта господарювання та його працівників перекладачем. 
		 
		37. Зважаючи на зазначене, твердження суду першої інстанції про те, що диск з відеозаписом здійсненого заходу не може вважатись належним та допустимим доказом вчинення позивачем порушень трудового законодавства є безпідставним. 
		 
		38. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відеозапис проведення інспекційного відвідування є належним та допустимим доказом. 
		 
		39. Відповідно до частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		 
		40. Звільнення ж від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
		 
		41. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
		 
		42. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		43. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.
		 
		44. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі № 826/198/16, від 12 жовтня 2020 року і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи № 826/7424/17 (постанова від 30 вересня 2021 року).
		 
		45. Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
		 
		46. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
		 
		47. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14-ц.
		 
		48. Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		 
		49. Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
		 
		50. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		 
		51. Крім того, колегія суддів враховує, що зі змісту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		 
		52. Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
		 
		53. У справі ж, яка розглядається, суд першої інстанції взяв до уваги лише викладений у постанові Берегівського районного суду Закарпатської області від 19 березня 2020 року у справі № 297/442/20 висновок стосовно відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Разом з тим, суд не зазначив, які саме конкретні обставини, встановлені щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , спростовують висновки, викладені у акті про інспекційне відвідування щодо порушення останньою вимог частини першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України.
		 
		54. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин розроблена для захисту і сприяння розвитку регіональних мов і мов меншин, які є під загрозою, та з метою забезпечення можливість носіям регіональних мов або мов меншин користуватися ними в приватному та суспільному житті.
		 
		55. Аналіз статті 10 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин дає підстави для висновку, що сторони, які підписали Хартію, з метою застосування положень пунктів 1, 2 і 3, статті 10 Хартії, зобов`язуються, зокрема здійснити письмовий або усний переклад у разі необхідності.
		 
		56. Твердження суду першої інстанції про те, що відповідач при проведенні інспекційного відвідування, складанні документів за його результатами та ознайомленні з ними, на виконання вимог Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, був зобов`язаний залучити перекладача з числа родичів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 чи сторонніх осіб або здійснити їх переклад є безпідставним, оскільки інспекційне відвідування здійснювалось щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а не ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . 
		 
		57. Доказів того, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 потребувала перекладача для ознайомлення з документами, складеними за результатами інспекційного відвідування позивачкою не надано.  
		 
		58. Згідно з частиною першою   статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України   належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
		 
		59. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		 
		60. Аналізуючи вищенаведені норми, вбачається, що кодексом розподілено обов`язки щодо доказування і подання доказів між особами, які беруть участь у справі та передбачає активну роль суду в процесі збору доказів.
		 
		61. Вищенаведені статті спрямовані на забезпечення повного з`ясування  обставин у справі на основі поєднання принципів змагальності та офіційності.
		 
		62. Щоб правильно встановити фактичні обставини справи, суд, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, наділено повноваженням збирати та оцінювати докази.
		 
		63. Виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України   покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, наскільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		64. Проте, всупереч вищенаведеним нормам, судами попередніх інстанцій, при прийняті оскаржуваних рішень, відеозапис наданий відповідачем, на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення, здійсненого інспекційного відвідування, за результатами якого винесено оспорювану постанову, помилково визнано не належним доказом.
		 
		65. За наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що обставини справи досліджені судами першої та апеляційної інстанцій не у повному обсязі. 
		 
		66. Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		67. Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження доказів у справі, що відповідно до пункту 1 частини другої     статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
		 
		68. У цій справі порушення допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, а тому справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		69. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,  
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області задовольнити частково.
		 
		Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2021 року скасувати. 
		 
		Справу за позовом фізичної особи-підприємця   ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення штрафу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та не оскаржується.  
		 
		Суддя-доповідач          Н.В.  Коваленко
		 
		Судді                                                                                                     Я.О.  Берназюк
		                                                                                                              В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...