Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 216/5447/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 28.10.2022. Зареєстровано: 28.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2022.
Дата набрання законної сили: 15.11.2022
Номер судового провадження: 2/216/1907/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 216/5447/21 
		Провадження № 2/216/1907/22 
		 
		З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		12 жовтня 2022 року                     місто Кривий Ріг
		Дніпропетровської області 
		 
		Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Онопченка Ю.В., 
		за участю: секретаря судового засідання Авшаряна С.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування шкоди, -
		в с т а н о в и в:
		 
		26 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Човниця Ківерцівського району Волинської області, УРСР. У 1980 році мати разом з ним переїхала в село Семисотка Ленінського району Кримської області, де отримала кімнату в гуртожитку, а згодом совхоз «Семисотка», де працювала мати, надав їм будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Батько відмовився їхати разом з ними, батьки розлучилися. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько позивача помер. 
		В селі ОСОБА_2 позивач закінчив школу, після чого з листопада 1996 року по квітень 1998 року служив у лавах Збройних сил України, після демобілізації закінчив ПТУ та працював трактористом в КСП «Семисотка». 
		02.06.2011 померла мати позивача, після смерті якої відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_2 АРК та земельну ділянку (пай) площею 8,43 га. Позивач вступив у спадщину за законом, однак не встиг отримати свідоцтво про право власності у зв`язку з окупацією Кримського півострова Російською Федерацією, та його виїздом з окупованої території 15 вересня 2015 року на материкову частину України. 
		Позивач довгий час перебував у шоковому стані від подій які відбувалися на материковій частині АРК, не міг повірити в окупацію території України Російською Федерацією. Він не міг нормально працювати, спілкуватися з друзями та знайомими, які вважали його зрадником через те, що не пішов на референдум, не прийняв окупації АРК, що призвело до того, що він змушений був виїхати на материкову частину Україну. В даний час позивач немає можливості повернутися додому, відвідати могилу матері, оскільки побоюється арешту та переслідування спецслужб Російської Федерації, через не прийняття громадянства країни-агресора.
		Психологічне навантаження протягом семи років окупації Російською Федерацією Кримського півострова та не примирення з думкою щодо втрати свого майна, своїх можливостей і свого майбутнього, втрати довіри до кримчан, призвело до погіршення стану здоров`я позивача, розладу сну, з`явилось почуття тривоги, розгубленості, депресивний фон у настрою, та як наслідок погіршення всього стану здоров`я. 
		За викладених обставин позивач вважає, що має право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами, ефективність яких полягає в поновленні порушеного права та відповідного відшкодування, як матеріальних збитків (упущеної вигоди), так і моральної шкоди, завданих незаконними діями Російської Федерації. Посилаючись на вищевикладені обставини позивач просив суд задовольнити його позов у повному обсязі. 
		Позивач у судове засідання не з`явився, його представник ОСОБА_3 надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи. 
		Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся належним чином. 
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в заочному порядку, позов підлягає задоволенню. 
		Судом встановлено, що згідно копії паспорта громадянина України виданого Ленінським РВ ГУМВС України в АР Крим Ленінським РО ГУМВС України в АР Крим 10.08.2011, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6).
		ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача  ОСОБА_4 , після смерті якої позивач звернувся з заявою про прийняття спадщини до Ленінської державної нотаріальної контори Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданого Семисотською сільською радою Ленінського району Автономної Республіки Крим, Україна 03.06.2011, актовий запис № 17; витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, запитом Ленінської державної нотаріальної контори, технічною документацією по землеустрою по встановленню меж земельної ділянки, оформленої у власність ОСОБА_1 (а.с.7-18). 
		Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Згідно статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
		Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
		В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.
		Відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. 
		Згідно вимогстатті 1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»,тимчасово окупованатериторія Україниє невід`ємноючастиною територіїУкраїни,на якупоширюється діяКонституції тазаконів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
		Тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України). Відповідно до частини першої статті 64 Основного Закону України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі. 
		Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
		Частиною 6статті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»визначено,що відшкодуванняматеріальної таморальної шкоди,заподіяної внаслідоктимчасової окупаціїдержаві Україна,юридичним особам,громадським об`єднанням,громадянам України,іноземцям таособам безгромадянства,у повномуобсязі покладаєтьсяна РосійськуФедерацію якна державу,що здійснюєокупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Цивільне судочинство здійснюється відповідно доКонституції України, цього Кодексу,Закону України«Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України). 
		Відповідно до частини першої статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Відповідно до ч. 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Згідно частини першої та четвертої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. (ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України). 
		Внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, ОСОБА_1 зазнав моральних втрат і душевних страждань, які проявилися у погіршенні стану здоров`я, порушення структури і функцій цілісної імунної системи, розлад сну, депресивний фон у настрої тощо, через постійні думки можливості втрати належного йому спадкового майна розташованого на окупованій військами Російської Федерації території АРК, яке в результаті прийшлось залишити через відмову отримання громадянства Російської Федерації. 
		З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що факт наявності душевних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, належним чином доведений та у повній мірі підтверджується матеріалами справи.
		У пункті 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій формі вони не закріплювались в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективним засобом захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.
		За таких обставин, суд вважає, що відсутність на національному рівні ефективного юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод.
		Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення майнової та моральної шкоди у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно нього.
		Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу матеріальну та моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - Євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 Євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих ОСОБА_1 моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, а також почуття безпорадності та розчарування, які він відчуває роками через неможливість користуватись належним йому майном, суд вважає необхідним задовольнити позов у повному обсязі. 
		Крім цього, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме: Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Відтак, враховуючи вище викладені норми міжнародних договорів, ратифікованих Україною, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України де порушено низку прав та свобод громадян України, у тому числі особистих прав позивача, зокрема, право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, тому саме на Російську Федерацію слід покласти обов`язок із відшкодування збитків, завданих протиправними діями.
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 5-8, 10, 11, 12, 13, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд -
		у х в а л и в:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування шкоди  задовольнити. 
		Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в розмірі 287 351 грн та моральної шкоди в розмірі 5 200 000 грн, а всього  5 487 351 грн (п`ять мільйонів чотириста вісімдесят сім тисяч триста п`ятдесят одна гривня).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		Рішення може бути оскаржено позивачем до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
		- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_1 , місце проживання:  АДРЕСА_3 ;
		- відповідач: Російська Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27.
		 
		Суддя                                     Ю.В.Онопченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...