Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12590/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 28.10.2022. Зареєстровано: 28.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2022.
Дата набрання законної сили: 25.10.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		25 жовтня 2022 року 
		м. Київ
		cправа №  910/12590/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
		секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
		за участю представників:
		позивача - Баканьова Д. О. (у порядку самопредставництва), Баграмяна В. Р. (адвокат), Кириленка О. М. (адвокат),
		відповідача -  Перепелиціна К. М. (у порядку самопредставництва),
		розглянувши касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 (суддя Ягічева Н. І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 (головуючий - Разіна Т. І., судді Іоннікова І. А., Тарасенко К. В.) у справі
		за позовом Установи "28 Управління начальника робіт"
		до Київської міської ради
		про визнання укладеною угоди,
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2021 року Установа "28 Управління начальника робіт" (далі - Установа, орендар, позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Київрада, Міськрада, орендодавець, відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельних ділянок, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. 13.11.2006 за реєстровим № 1515 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 22.11.2006 за № 63-6-00382, у редакції, запропонованій позивачем, з посиланням на положення статей 13, 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до   15.07.2020).
		Позовна заява обґрунтовується тим, що після закінчення строку дії договору оренди земельних ділянок від   13.11.2006 (далі - договір оренди від 13.11.2006, Договір), укладеного між сторонами стосовно земельних ділянок площею 4,7148 га, кадастровий номер 8000000000:63:389:004, та площею 0,8628 га, кадастровий номер 8000000000:63:389:0025 (далі - спірні земельні ділянки), розташованих на вулиці Поліській в Дарницькому районі міста Києва, та поновленого угодою від   16.02.2016 № 16 останнього разу до   16.02.2021, Установа, користуючись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, передбаченим частиною 2      статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в   редакції, чинній до   15.07.2020), надіслала на адресу Київради лист-повідомлення від   02.11.2020 № 85 про намір продовжити дію договору оренди від 13.11.2006, долучивши до цього листа проект відповідної додаткової угоди, тобто орендар завчасно (за 3 місяці) вчинив передбачені законом і пунктом 11.7 вказаного договору оренди дії та продовжує користуватися земельними ділянками, належно виконуючи умови договору. Проте, в установлений законом місячний строк Київрада не розглянула лист-повідомлення Установи з проектом додаткової угоди та в зазначений строк і протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди від   13.11.2006 не направила позивачу жодних повідомлень про заперечення у поновленні Договору, в зв`язку з чим виникли передбачені частиною 6 статті   33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) підстави для визнання поновленим вказаного договору оренди на той самий строк (5 років) і на тих самих умовах та визнання укладеною відповідної додаткової угоди.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022, позов      задоволено повністю. 
		Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статей 3, 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті   124 ЗК України, статей   1, 2, 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до   15.07.2020), пунктів 9.11- 9.12 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київради від   20.04.2017 №   241/2463 (далі - Порядок №   241/2463), статей 13, 73, 74, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) листом від   02.11.2020 № 85 позивач завчасно (за три місяці до спливу строку договору оренди від 13.11.2006), повідомив відповідача про намір поновити Договір, додавши до цього листа проект додаткової угоди, але Міськрада не направила Установі жодних заперечень у поновленні Договору; 2)   у встановленому законом порядку Київрада письмово не повідомила орендаря про відмову в поновленні договору оренди від 13.11.2006, не повернула підписаний позивачем примірник додаткової угоди із зауваженнями чи з протоколом розбіжностей; 3) матеріали справи не містять   листів або претензій орендодавця щодо питання ймовірного неналежного виконання позивачем умов Договору.
		Водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача про поновлення договору оренди від 13.11.2006 на підставі позитивного висновку постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Київради від 28.04.2015 (протокол № 10) саме з 22.11.2011 до   21.11.2016, оскільки 16.02.2016 між Міськрадою та Установою було укладено угоду № 16 про поновлення Договору строком на 5 років до 16.02.2021, а в пояснювальній записці від   15.07.2021 № ПЗ-21615, наданій відповідачем до суду першої інстанції, вказано термін оренди за цим договором - до 16.02.2021.
		Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, Київрада звернулася з касаційною скаргою, у якій просить зазначені рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   19.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Київради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 у   справі №   910/12590/21 та призначено її до розгляду на 11.10.2022.
		Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо наявності юридичних фактів для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України   "Про оренду землі", викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від   10.04.2018 у справі №   594/376/17-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19; 2) висновку щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", наведеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   30.11.2021 у справі №   910/15776/20, від   03.11.2021 у справі № 910/7864/20 та від   03.02.2021 у справі № 915/1003/20; 3) висновку щодо застосування норми статті 416 ЦК України (щодо припинення права користування чужою земельною ділянкою в зв`язку з її невикористанням для забудови протягом 3 років підряд), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   21.03.2018 у справі №   910/5963/17. 
		Крім того, у поданій касаційній скарзі відповідач звертає увагу на те, що Договір був поновлений на підставі позитивного висновку постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Київради від 28.04.2015 (протокол № 10) з моменту закінчення строку, на який його було укладено, а саме з 22.11.2011, отже, був чинним до   21.11.2016. За таких обставин для поновлення дії договору оренди від 13.11.2006 позивач мав звернутися з відповідним клопотанням не пізніше 22.10.2016, проте матеріали справи не містять належних і допустимих доказів звернення орендаря з відповідним клопотанням у вказаний період 2016 року.
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   11.10.2022 розгляд касаційної скарги Київради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 у   справі №   910/12590/21 відкладено на 25.10.2022.
		Установа своїм правом на надання відзиву в строк (до 14.10.2022), передбачений частиною 8 статті 165 і частиною 1 статті 251 ГПК України, не скористалася, що в силу положень частини 9 статті 165 та частини 1 статті 301 цього Кодексу унеможливлює прийняття до уваги доводів відзиву, фактично поданого представником позивача (адвокатом Кириленком О. М.) 25.10.2022, тобто після закінчення встановленого строку без поважних причин його пропуску. При цьому безпідставні твердження Установи про неотримання нею ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2022 про відкриття касаційного провадження у цій справі спростовуються наявним у справі про повідомленням від 20.09.2022 про вручення рекомендованого поштового відправлення позивачу 29.09.2022, в зв`язку з чим на підставі частини 2 статті 118 ГПК України відзив позивача на касаційну скаргу залишається без розгляду.
		Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:
		- 13.11.2006 між Київрадою (орендодавець) та Установою (орендар) укладено договір оренди земельних ділянок, за умовами пунктів 1.1, 2.1    якого орендодавець на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2006    № 45/408 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки визначені цим Договором. Об`єктом оренди      є наступні земельні ділянки: площею 4,7148 га (чотири цілих сім тисяч сто сорок вісім десятитисячних), кадастровий номер 80000000003:389:0004, площею 0,8628 га (нуль цілих вісім тисяч шістсот двадцять вісім десятитисячних), кадастровий номер 8000000000:63:389:0025, за адресою: вулиця Поліська у Дарницькому районі міста Києва;
		- вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. 13.11.2006 за реєстровим № 1515 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 22.11.2006 за № 63-6-00382; 
		- 16.02.2016 між Міськрадою та Установою укладено угоду про поновлення договору оренди від   13.11.2006, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 16, за умовами якої Договір було поновлено строком на 5 років до 16.02.2021 та викладено в новій редакції; 
		- згідно з пунктами 1.1, 2.1, 4.2 договору оренди від   13.11.2006 (в редакції угоди від   16.02.2016   №   16)   орендодавець на підставі рішення Київради від 24.11.2005 № 473/2934, пункту 6 статті 34 Порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в м. Києві, затвердженого рішенням Київради від 28.02.2013 №   63/9120 (зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням Київради від 04.03.2015 №   195/1060), висновку до справи № А-18969 постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Київської міської ради до протоколу № 10 від 28.04.2015 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельні ділянки, визначені цим договором. Об`єктом оренди      є наступні земельні ділянки: площею 4,7148 га (чотири цілих сім тисяч сто сорок вісім десятитисячних), кадастровий номер 80000000003:389:0004, площею 0,8628 га (нуль цілих вісім тисяч шістсот двадцять вісім десятитисячних), кадастровий номер 8000000000:63:389:0025, за адресою: вулиця Поліська у Дарницькому районі міста Києва, цільове призначення - для будівництва комплексу із підземними паркінгами. Річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється в розмірі 3   відсотки від їх нормативного грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
		- пунктом 11.7 договору оренди від   13.11.2006 (в редакції угоди від   16.02.2016   №   16) передбачено, що після закінчення строку, на який укладено Договір, орендар за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення Договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії Договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах встановлених цим Договором;          
		- листом від 02.11.2020 № 85 позивач у порядку, визначеному пунктом 11.7 договору оренди від   13.11.2006, звернувся      до Київради з повідомленням про намір продовжити дію вказаного договору, додавши до цього листа проект додаткової угоди про поновлення Договору, підписаний та скріплений печаткою орендаря. Наведеним листом-повідомленням Установа засвідчила повне виконання Договору, відсутність заборгованості з орендної плати за спірні земельні ділянки, а також згоду на приведення розмірів орендної плати за земельні ділянки та інших умов договору відповідно до вимог законодавства;
		- в подальшому, листом від 09.02.2021 № 26 орендар повторно звернувся до орендодавця з повідомленням про намір продовжити дію вказаного договору, додавши до цього листа проект додаткової угоди про поновлення Договору, підписаний та скріплений печаткою позивача. Наведеним листом-повідомленням Установа засвідчила повне виконання Договору, відсутність заборгованості з орендної плати за спірні земельні ділянки, а також згоду на приведення розмірів орендної плати за земельні ділянки та інших умов договору відповідно до вимог законодавства;
		- зазначені листи Установи залишено Міськрадою без відповіді;
		- 09.02.2021 позивач також звернувся до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу ї Київської міської державної адміністрації з листом № 27 про поновлення договору оренди від   13.11.2006.
		Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, ним дотримано передбачену частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до   15.07.2020) процедуру поновлення договору оренди від   13.11.2006, однак відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення зазначеного договору на той самий строк і на тих самих умовах.
		Згідно з частинами 1-2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №   910/12590/21 з огляду на таке.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
		Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
		Таким чином, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
		При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення  Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у   справі   "Пелевін проти України").
		У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§   56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
		Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. 
		Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
		Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті   60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №   696/1693/15-ц).
		При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від   12.10.2021 у справі №   233/2021/19).
		Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо наявності юридичних фактів для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України   "Про оренду землі", викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від   10.04.2018 у справі №   594/376/17-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19; 2) висновку щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", наведеного в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   30.11.2021 у справі №   910/15776/20, від   03.11.2021 у справі № 910/7864/20 та від   03.02.2021 у   справі № 915/1003/20; 3) висновку щодо застосування норми статті 416 ЦК України (щодо припинення права користування чужою земельною ділянкою в зв`язку з її невикористанням для забудови протягом 3 років підряд), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   21.03.2018 у справі №   910/5963/17, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.
		Так, на відміну від цієї справи, під час розгляду якої суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши відсутність направлення Міськрадою у встановлений частинами 5, 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до   15.07.2020) місячний строк листа-повідомлення про відмову Установі в поновленні договору оренди від 13.11.2006 у відповідь на завчасно надісланий позивачем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, а також обставини належного виконання орендарем своїх обов`язків за Договором, тобто достеменно встановивши неухильне дотримання Установою передбаченої частинами 1- 3 статті 33 Закону України   "Про оренду землі" (у редакції, чинній до   15.07.2020) процедури поновлення договору оренди землі, дійшли правильного висновку про наявність підстав для поновлення вказаного договору та той самий строк (на 5 років) і на тих самих умовах внаслідок "мовчазної згоди" орендодавця, то Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, якою залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія центр" про визнання недійсним договору оренди землі від 01.06.2015, укладеного між ТОВ "Борщівська аграрна компанія" і Склярчук Н. І., та визнання поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договору оренди землі від 10.05.2009, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "Мрія центр", у постанові від   10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц виходила з протилежних фактичних обставин, а   саме з ненадання позивачем належних і допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та, як наслідок, дійшла висновку про невикористання позивачем свого переважного права на поновлення договору оренди землі.
		За аналогічних обставин, зумовлених недоведеністю звернення позивача (фізичної особи-підприємця Лешика І. І.) до відповідача (Луцької міської ради) за 30 днів до закінчення договору оренди землі з листом-повідомленням про намір поновити цей договір на той самий строк і на тих самих умовах, Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи постанову від   31.08.2021 у справі №   903/1030/19, погодилася з висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови в позові про визнання поновленим на тих самих умовах на 5 років (до 01.07.2024) договору оренди землі від   16.06.2009.
		У свою чергу, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від   03.11.2021 у справі № 910/7864/20 та від   03.02.2021 у   справі № 915/1003/20, якими було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нові рішення про відмову в задоволенні позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах і на той самий строк, мотивовані тими обставинами, що позивач (орендар) не дотримався процедури, передбаченої частинами 2, 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до   15.07.2020), оскільки звернувся до орендодавця з листом-повідомленням та проектом додаткової угоди з порушенням 3-місячного та 6-місячного строку відповідно, визначеного договорами оренди.
		З аналогічних обставин пропуску орендарем 3-місячного строку для завчасного звернення до орендодавця, передбаченого договором оренди землі, виходив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, ухвалюючи постанову від   30.11.2021 у справі №   910/15776/20, якою було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 та залишено в силі рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "В-Груп" про визнання договору оренди земельної ділянки від 27.12.2006 № 63-6-00392 укладеним на новий строк.
		Разом з тим, ухвалюючи постанову від   21.03.2018 у справі №   910/5963/17, якою було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання незаконним і скасування рішення Київради   від   23.07.2015 № 921/1785 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельний Універсал" від 16.07.2007 № 75-6-00351 на підставі рішення Київської міської ради від 24.05.2007 № 537/1119", Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виходячи зі встановлених судами обставин відсутності вчинення позивачем будь-яких дій щодо початку виконання будівельних робіт з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт у   2012 році та зумовленого цим незавершення забудови земельної ділянки у визначений договором строк (передбачений затвердженою в установленому законом порядку проектною документацією на будівництво), дійшов висновку про припинення права землекористування позивача 18.06.2015.
		На відміну від справи №   910/5963/17, у цій справі суди виходили з недоведеності порушення орендарем обов`язку щодо забудови спірної земельної ділянки у строк, визначений пунктом 8.4 договору оренди від   13.11.2006 (в редакції угоди від 16.02.2016), з огляду на наявні в матеріалах справи докази проведення житлової забудови упродовж 2011- 2019 рр., зокрема, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, сертифікати про відповідність закінченого будівництвом об`єкта (а.с. 42- 63 том 1).
		Крім того спір у цій справі виник з правовідносин поновлення договору оренди землі, які (правовідносини) регулюються положеннями статті 33 Закону України   "Про оренду землі" (у редакції, чинній до   15.07.2020) як спеціального закону, тоді як пункт 4 частини 1 статті 416 ЦК України, на неврахування висновку щодо застосування якого посилається скаржник в аспекті припинення права землекористування в силу закону у зв`язку з незабудовою земельної ділянки, регулює відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
		Схожий правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) та орендних відносин викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №   923/474/17, від   12.03.2019 у справі №   918/321/18.
		Таким чином, у постанові від 21.03.2018 у справі №   910/5963/17 взагалі не міститься висновку Верховного Суду щодо застосування положень частин 1- 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до   15.07.2020) у подібних правовідносинах.
		Отже, у цій справі та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
		Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин і зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання у справі № 910/12590/21 та у справах №№   594/376/17-ц, 903/1030/19, 910/15776/20, 910/7864/20, 915/1003/20.
		У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
		Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 у   справі №   910/12590/21 на підставі пункту 5 частини 1 статті   296 цього Кодексу.
		Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		УХВАЛИВ:
		Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2022 у   справі №   910/12590/21 закрити.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                  Ю. Я. Чумак
		 
		Судді                                                                                                     Т. Б. Дроботова
		 
		                                                                                                      Н. О. Багай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...