Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 646/3573/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 31.10.2022.
Дата набрання законної сили: 12.10.2022
Номер судового провадження: 61-4705ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 жовтня 2022 року
		м. Київ
		 
		справа № 646/3573/20
		провадження № 61-4705св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
		суддів:                Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		Позов обґрунтований тим, що з 04 травня 1993 року до 18 травня 2020 року працював у ДП «Украерорух», останню посаду, яку він обіймав, була посада старшого диспетчера.
		 
		18 травня 2020 року наказом № 116/о позивача звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію. Позивачу належало виплати 
		у день звільнення з боку відповідача матеріальну допомогу, передбачену 
		пунктом 6.25.2 Колективного договору між адміністрацією ДП «Украерорух» та профспілками, у сумі 840 700,00 грн із розрахунку: 42 035,00 грн (посадовий оклад) 
		x 20 (макс. кількість посадових окладів належних для виплати), що підтверджується довідкою від 18 травня 2020 року № 22.1-12/113/20. Вказану виплату відповідач 
		у день звільнення не зробив, у зв`язку з чим відповідно до вимог частини першої 
		статті 117 КЗпП України відповідач має додатково сплатити середній заробіток за час затримки виплати належних сум.
		 
		Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1  просив стягнути з ДП «Украерорух» матеріальну допомогу у сумі 840 700,00 грн, середній заробіток за час затримки виплати належних сум за кожен день прострочення, починаючи з 19 травня 2020 року до дня ухвалення рішення у справі.
		 
		Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ДП «Украерорух» на користь 
		ОСОБА_1 матеріальну допомогу у сумі 840 700,00 грн. Стягнуто 
		з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати належних сум за період із 19 травня 2020 року до 19 лютого 2021 року у сумі 577 854,72 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення мотивоване тим, що оскільки у день звільнення відповідач не виплатив позивачу матеріальну допомогу, передбачену пунктом 6.25.2 Колективного договору, то має сплатити матеріальну допомогу, передбачену Колективним договором та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
		 
		Додатковим рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про компенсацію судових витрат у порядку ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Украерорух» про стягнення належних при звільненні виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задоволено. Стягнуто з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 43 500,00 грн, як компенсацію витрат на правничу допомогу.
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ДП «Украерорух» задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року у частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено. У іншій частині рішення суду залишено без змін. Додаткове рішення Червонозаводського районного суду 
		м. Харкова від 22 березня 2021 року змінено, зменшено суму витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог до 25 778,10 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.25.2 Колективного договору. Водночас відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Перерозподілено судові витрати відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, 
		у тому числі і витрати позивача на правничу допомогу стягнуті додатковим рішенням.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У травні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду 
		від 02 грудня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення 
		в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, додаткове рішення Червонозаводського районного суду 
		м. Харкова від 22 березня 2021 року залишити в силі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року 
		у справі № 760/14696/16, від 12 вересня 2018 року у справі № 212/6977/15, 
		від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13, від 10 лютого 2021 року у справі 
		№ 143/179/19, від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20, від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку,що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Встановлені судами обставини
		 
		ОСОБА_1 із 04 травня 1993 року до 18 травня 2020 року працював 
		у ДП «Украерорух», що підтверджується записами у трудовій книжці (т. 1, а. с. 12-14).
		 
		ОСОБА_1 працював у ДП «Украерорух» із 04 травня 1993 року до 18 травня 
		2020 року.
		 
		18 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію (частина перша статті 38 КЗпП України) згідно з наказом 
		від 18 травня 2020 року №116/о (т. 1, а. с. 15-16).
		 
		Відповідно до довідки ДП «Украерорух» від 18 травня 2020 року № 22.1-12/113/20, посадовий оклад, згідно з штатним розписом Харківського регіонального структурного підрозділу ДП «Украерорух» на дату звільнення з посади старшого диспетчера-інструктора (18 травня 2020 року) ОСОБА_3 (наказ про звільнення 
		від 18 травня 2020 року № 116/о) складає: 42 035,00 грн на місяць, безперервний стаж роботи ОСОБА_3 в Харківському регіональному структурному підрозділі 
		ДП «Украерорух» складає 27 років; згідно з пунктом 6.25.2 Колективного договору розмір матеріальної допомоги складає 840 700,00 грн (т. 1, а. с. 17).
		 
		Згідно з пунктом 6.25.2 Колективного договору, укладеного між ДП «Украерорух» та профспілками у редакції від 01 лютого 2020 року, чинній на час звільнення позивача 
		з роботи, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація гарантує надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних 5 років - 6 посадових окладів 
		з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років - по 2 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як таку, що збільшує посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. У цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не має перевищувати 20 посадових окладів (т. 1, а. с. 32-33).
		 
		Викладене давало підстави для виплати позивачу матеріальної допомоги у день звільнення, згідно з пунктом 6.25.2 Колективного договору, у розмірі 840 700,00 грн.
		 
		Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що оскільки у день звільнення відповідач не виплатив позивачу матеріальну допомогу, передбачену пунктом 6.25.2 Колективного договору, то така допомога підлягає стягненню 
		в судовому порядку, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
		 
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.25.2 Колективного договору, але вважав, що, оскільки одноразова матеріальна допомога при звільненні не входить у структуру заробітної плати, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Перерозподілено судові витрати відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, у тому числі і витрати позивача на правничу допомогу стягнуті додатковим рішенням.
		 
		Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду з огляду на таке.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Аналогічні положення містить статті 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон № 3356-XII).
		 
		Статтею 5 Закону № 3356-XII, яка регулює співвідношення законодавства 
		і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, 
		є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
		 
		Відповідно до статті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		 
		Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
		 
		У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		 
		У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).
		 
		Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		 
		Положеннями статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		 
		Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		 
		За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
		 
		Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		 
		Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, виходив із того, що одноразова матеріальна допомога при звільненні не входить у структуру заробітної плати, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		 
		На обґрунтування вказаного висновку апеляційний суд посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі № 640/19162/16 щодо застосування положень частини третьої статті 2 Закону України «Про оплату праці», статей 116, 117 КЗпП України.
		 
		Проте таке посилання апеляційного суду є помилковим, оскільки Верховний Суд 
		у цій постанові не викладав правовий висновок щодо застосування положень частини третьої статті 2 Закону України «Про оплату праці», статей 116, 117 
		КЗпП України, адже правовідносини у зазначеній справі стосувалися надання банківських послуг.
		 
		Отже, висновки апеляційного суду суперечать загальному правилу, встановленому статтею 116 КЗпП України, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Під поняттям «всіх сум, що належать йому від підприємства» розуміються і виплати, передбачені Колективним договором.
		 
		Апеляційний суд констатував відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України, хоча повинен був враховувати загальні умови проведення розрахунку при звільненні, визначені законом.
		 
		Апеляційний суд не звернув уваги, що тягар доведення відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
		 
		У цій справі роботодавцем не доведено обставин які унеможливили своєчасно виплатити позивачу належних йому при звільнені сум, визначених Колективним договором, адже відсутність коштів у роботодавця не виключає його вини 
		в невиплаті належних звільненому працівникові сум та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
		 
		Щодо висновку Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин
		 
		В апеляційній скарзі заявник посилався на наявність висновку Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 та встановлення настання істотної зміни обставин, які унеможливили виконання умов Колективного договору між адміністрацією Украероруху та профспілками, діючим 
		у період дії карантинних обмежень (з 16 березня 2020 року).
		 
		Частиною першою статті 9 ЦК України встановлено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
		 
		Отже, до трудових відносин можуть застосовуватися норми ЦК України, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
		 
		Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		 
		Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
		 
		Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, не залежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили дає стаття 79 
		Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 
		11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладання зобов`язання.
		 
		Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		 
		Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
		 
		Отже, роботодавцю необхідно було довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
		 
		Оскільки роботодавцем не доведено, що порушення сталися внаслідок непереборної сили, то відповідно роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
		 
		Судом першої інстанції правильно встановлено, що роботодавець не виплатив належні при звільнені працівникові суми, а саме матеріальну допомогу, передбачену Колективним договором, тому відповідно до статті 117 КЗпП України має компенсуватипозивачу розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати належних йому сум.
		 
		З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що роботодавцем не виконані вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, 
		а отже, вимоги у цій частині є законним та обґрунтованим.
		 
		Наведене свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, яке відповідає закону.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		З урахуванням наведеного, Верховний Суд на підставі статті 413 ЦПК України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції та додаткового рішення суду першої інстанції.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки касаційна скарга  ОСОБА_1 підлягає задоволенню,то з ДП «Украерорух» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 21 020,00 грн.
		 
		Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1  до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 19 лютого 2021 року у цій частині залишити в силі.
		 
		Додаткове рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2021 року залишити в силі.
		 
		Стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (місцезнаходження: Аеропорт, місто Бориспіль, Київська область, 08300, ЄДРПОУ: 19477064) на користь держави судовий збір за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 21 020,00 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                           О. В. Ступак
		 
		Судді:                                                                                               І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                                   С. О. Погрібний
		 
		                                                                                                        Г. І. Усик
		 
		                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...