Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 214/2173/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 31.10.2022. Зареєстровано: 31.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2022.
Дата набрання законної сили: 11.01.2023
Результат оскарження 11.01.2023 Апеляційний суд Дніпропетровської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/214/3584/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 214/2173/22
		                                        2/214/3584/22  
		Р І Ш Е Н Н Я 
		Іменем України
		05 жовтня 2022 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
		 
		головуючого судді Прасолова В.М.
		   при секретарі - Петренко К.І.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, покладення зобов`язати списати заборгованість, суд, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», в якому просить: визнати припиненими правовідносини за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18.06.2014 року, укладеним між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у зв`язку з виконанням зобов`язань споживачкою фінансових послуг; зобов`язати відповідача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» списати з позивачки ОСОБА_1 неіснуючу заборгованість за споживчим кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 18.06.2014 року у сумі 57 125,57 гривень.. 
		В обґрунтування своїх вимог зазначила наступне. Вона, ОСОБА_1 , звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 18.06.2014 року, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. ОСОБА_1 здійснювала повернення кредитних коштів, однак за розрахунками відповідача станом на 12.04.2021 року утворилася заборгованість у розмірі 56 787,05 гривень. Тому 11.05.2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.06.2014 року в сумі 56 787,05 гривень та судові витрати у справі. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16.11.2021 року у судовій справі № 210/2463/21 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було відмовлено у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. Суд вказав, що дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, прийшов до наступних висновків. Суд зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2014 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до умов і правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої ОСОБА_1 погодилась, що вказана заява разом із пам`яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг. З довідки щодо видачі кредитних карток вбачається, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 18.06.2014 року ОСОБА_1 видано платіжну картку НОМЕР_1 зі строком дії до 05/18, в подальшому кредитна картка пере випускалася після закінчення строку дії, остання картка видана 08.06.2018 року - НОМЕР_2 зі строком дії до 03/22. Суд вказав, що як слідує з довідки про зміну умов кредитування, за картковим рахунком ОСОБА_1 кредитний ліміт 18.06.2014 року встановлено 16 000,00 грн., в подальшому кредитний ліміт неодноразово змінювався, а 04.02.2021 року встановлено кредитний ліміт 0,00 грн. При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України. Згідно із цією статтею ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Суд зазначив, що ОСОБА_1 здійснювала повернення кредитних коштів, однак за розрахунками АТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 12.04.2021 року, утворилась заборгованість 56 787,05 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту  46 648,23 грн., заборгованості за нарахованими відсотками  2 242,02 грн., заборгованості за простроченими відсотками  7 896,80 грн. На підтвердження заявлених вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» також надано виписку з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 , відповідно до п.п.3, 6 ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.41 Закону України «Про Національний банк України» та ч.ч.1,2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 року №566 - є регістром аналітичного обліку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Дослідивши виписку з особового рахунку клієнта ОСОБА_1 за договором №б/н від 18.06.2014 року станом на 15.11.2020 року, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, наданими їй банком за договором №б/н від 18.06.2014 року. За спірний період ОСОБА_1 використано 304047,36грн. кредитних коштів, на повернення кредитних коштів внесено 323634,70грн., що вбачається з виписки про рух коштів. Відтак, судовій справі № 210/2463/21 встановлено, надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази у своїй сукупності підтверджують те, що ОСОБА_1 фактично використано кредитних коштів на суму 304047,36 грн. та ці кошти банку повернуто у повному обсязі. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Однак анкета-заява про приєднання до умов і правил надання банківських послуг №б/н від 18.06.2014 року, підписана ОСОБА_1 не містить розміру відсотків, які нараховуються банком за користування кредитом. На підтвердження позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано умови та правила надання банківських послуг та витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового періоду», в яких визначено порядок та розмір нарахування відсотків за користування кредитом, проте вони не підписані ОСОБА_1 . Суд вказав, що за таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з умов та правил, витяг з тарифів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вищезазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. Отже, в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин, 18.06.2014 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 11.05.2021 року, тобто кредитор-АТ КБ «ПРИВАТБАНК» міг додати до позовної заяви Витяг з тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Крім того, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надав суду жодного доказу щодо нарахування відсотків, виходячи з відсоткової ставки 2,7-3,5% на місяць, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, нарахування такої заборгованості не підтверджено належними доказами. Крім того, заборгованість за тілом кредиту відсутня, а тому відсутні підстави для нарахування відсотків. Суд вирішив, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні тому у позові слід відмовити. Вказує, що рішення суду набрало законної сили 17.12.2021 року та оскарженню не підлягає. Стаття 1049 ЦК України. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Таким чином, позивачка ОСОБА_1 повернула в повному обсязі за споживчим кредитним договором №б/н від 18.06.2014 року грошову суму, що підтверджується належними доказами та на підставі чого винесено рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16.11.2021 року про відмову у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором. Окрім того, позивачка ОСОБА_1 не підписувала з відповідачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» жодних додаткових заяв або угод на пролонгацію кредитного договору від 16.11.2021 року на 2022 рік, а тому договірні відносини вважаються такими що припиненні з наступного дня закінчення дії картки тобто з 01.04.2022 року. Станом на квітень місяць 2022 року дія кредитної картки закінчилась та позивачка заяви- анкети на приєднання не підписувала і згоди на подовження дії договору не надавала, ліміт по карті складає 0 (нуль). Однак, станом на сьогодні на рахунку позивачки по карті НОМЕР_2 виданої на її ім`я наявна заборгованість у розмірі -57125,57 грн., що складається з позовної суми AT КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 12.04.2021 року та донарахованих відсотків з 13.04.2021 року по 30.04.2021 року, карта заблокована, на ній відсутній кредитний ліміт, але по ній АТ КБ «ПРИВАТБАНК» продовжує обліковувати неіснуючу заборгованість за кредитним договором не зважаючи на прийняте судом рішення. Відтак, у судовій справі № 210/2463/21 надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази у своїй сукупності підтверджують те, що позичальником ОСОБА_1 фактично використано кредитних коштів на суму 304047,36грн. та ці кошти банку повернуто у повному обсязі борг відсутній. Крім того, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надав суду жодного доказу щодо нарахування відсотків, виходячи з відсоткової ставки 2,7-3,5% на місяць, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками, нарахування такої заборгованості не підтверджено належними доказами. Крім того, заборгованість за тілом кредиту відсутня, а тому відсутні підстави для нарахування відсотків. У зв`язку з чим, позивачка 02.03.2022 року звернулась із заявою № 1377141-ВБ до відповідача щодо анулювання (списання) з її карткового рахунку неіснуючої заборгованості за договором №б/н від 18.06.2014 року та отримала відповідь від 07.03.2022 року №20.1.0.0.0/7- 220302/3050, в якій було повідомлено про наступне: «Між Вами й АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладений Договір про надання банківських послуг №б/н від 18.06.2014р. Згідно з умовами договору Ви отримали кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Умови договору, укладеного між Вами та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відповідають ст. 1054 ЦК України, в якій передбачається, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит у встановлений договором строк і сплатити встановлені відсотки. В порушення умов договору Ви не виконали належним чином свої зобов`язання, а саме не повернули кредит та нараховані відсотки у встановлений строк. На підставі зазначених обставин, Банк був змушений звернутися до суду для стягнення заборгованості. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Також cm. 18 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Згідно з п. 1 cm. 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. Висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог зазначається у резолютивній частині рішення (п. 5 cт. 265 ЦПК України). Зауважує, що у резолютивній частині рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16.11.2021 року у справі № 210/2463/21 відсутні будь-які приписи щодо списання заборгованості, припинення зобов`язань за договором, укладеним між Вами та AT КБ «ПРИВАТБАНК». Статті 598-609 ЦК України передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З урахуванням вимог чинного законодавства України та умов договору, просимо здійснити погашення заборгованості, яка існує у Вас перед банком». Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; у договорах за участю фізичних осіб-споживачів несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції, послуги) у разі невиконання зобов`язань за договором; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх. Згідно ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року № 1734- VIII визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит. У разі якщо сторони договору про споживчий кредит мають намір збільшити загальний розмір кредиту, кредитодавець зобов`язаний оцінити кредитоспроможність споживача відповідно до вимог статті 10 цього Закону. Якщо договором про споживчий кредит передбачена змінювана процентна ставка, кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити споживача, поручителя та інших зобов`язаних за цим договором осіб про зміну такої ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. Таке повідомлення має містити підставу зміни розміру процентної ставки, нову процентну ставку та зазначення дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. Разом із повідомленням кредитодавець зобов`язаний надати споживачу новий графік платежів, у якому визначається кількість платежів, що залишаються до сплати після вступу в дію нової ставки, та у разі зміни кількості та періодичності платежів - інформацію про їх нову кількість та періодичність. Якщо визначити розмір майбутніх платежів неможливо, кредитодавець має повідомити споживача про те, що сума, яка залишилася до сплати, може змінюватися у результаті зміни процентної ставки залежно від поточного балансу поточного рахунку споживача на дату вступу в дію відповідної зміни. Якщо в результаті зміни процентної ставки змінюється розмір платежу, це має бути чітко зазначено в повідомленні. Будь-які пропозиції кредитодавця про зміну умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону (окрім зміни змінюваної процентної ставки), повинні здійснюватися шляхом направлення кредитодавцем споживачу повідомлення в такий спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення повідомлення. Умова договору про надання споживачеві пропозицій про зміну зазначених умов договору іншим чином, ніж таким, що дає можливість встановити дату відправлення повідомлення, є нікчемною. Пропозиції споживачу про зміни інші, ніж зміна умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону, повинні надаватися у спосіб та строки, передбачені договором про споживчий кредит. Повідомляє суд, що усі вищеперелічені зобовязання кредитодавця на протязі дії договору спожичого кредиту не виконувались кредитодавцем та письмово споживача ОСОБА_1 не повідомлялось. Згідно з п.5 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» 12.05.1991 року № 1023-XII, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. За правилами ч. 6 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» 12.05.1991 року № 1023-XII споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Згідно статті 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» 12.05.1991 року № 1023-ХІІ захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК України).? Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, зважаючи на викладені обставини вважаю, що дії відповідача стосовно виконання умов споживчого кредитного договору про надання банківських послуг № б/н від 18.06.2014 року, як кредитодавця, є несправедливими, та суперечать принципу добросовісності, як його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, що в даному випадку порушують права споживача, позивачки по справі ОСОБА_1 .
		Позивачка у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Подала до суду заяву, в якій просить справу розглядати за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
		Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. До суду подав відзив на позовну заяву, згыдно якого зазначив наступне. Позивачка зазначає у позові, що єдиною правовою підставою для припинення правовідносин за договором є рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.11.2021 року по цивільній справі № 210/2463/21 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яким відмовлено банку у задоволенні позову через те, що сторонами договору не передбачена сплата відсотків, комісій. Однак вказане рішення суду на сьогодні (24.06.2022 р.) ще не набрало законної сили, бо оскаржується АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційному порядку. Так, 16 травня 2022 року Дніпровським апеляційним судом прийнята ухвала суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи № 210/2463/21 до апеляційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання. Крім цього, позивачка бажає визнати припиненими правовідносин за договором нібито у зв`язку з виконанням нею зобов`язань без посилання на норму права та договору. Однак, відповідно до ст. 598 ЦК України припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Позивачкою не зазначено жодної підстави чи пункту договору, якими встановлена правова можливість для припинення оскаржуваного договору. Законною підставою для припинення правовідносин за договором є виконання боржником в повному обсязі умов договору щодо повернення кредиту та сплати процентів з отриманням позичальником/боржником в порядку ст. 545 ЦК України від кредитора /ПриватБанка документу/ довідки про одержання виконання в повному обсязі за кредитним договором, бо відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Якщо позивачка вважає, що правовідносини є припиненими через виконання нею зобов`язань, то в силу Закону (ст. 599 ЦК України), що нею не зазначено у позові. зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому не потребує додаткового доказуванню і подібний обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним. Обрання Позивачкою неналежного способу захисту є окремою/самостійною підставою для відмови в позові (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.04.2021 р. по справі № 924/199/20). До того ж, в подібних справах Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 р. по справі № 522/1528/15-ц зазначає щодо необхідності дотримання судами принципу процесуальної економії. Щодо позовної вимоги про зобов`язання банка списати клієнту заборгованість за договором, то подібний спосіб захисту з точки зору Великої Палати Верховного Суду також не є ефективним та не підлягає задоволенню судом. Так, у Постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справа № 320/8618/15-ц провадження № 61-4393сво18 зазначено, що у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі. скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Об`єднана палата вважає, що позовна вимога про зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за період з березня 2015 року по теперішній час у сумі 2500 грн. на тіло кредиту по кредитному договору, є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення її права. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. Крім цього, ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Таким чином, нарахування банком за договором відсотків, комісії та неустойки, як й наявність заборгованості в облікових даних банка за певного особою є лише попереднього фіксацією факту наявності боргу та порушення цивільно-правових зобов`язань, а тому не впливає на права клієнта і позовна вимога про зобов`язання банка списати клієнту заборгованість за договором не є ефективним способом захисту та не підлягає задоволенню.
		У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: рішення суду (а.с. 14-17), відповідь на звернення (а.с.18-19), картка універсальна Голд (а.с.20), повідомлення (а.с.21), ухвала суду (а.с. 39), постанова суду (а.с.41-48).
		Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.
		Суд вважаєналежними доказами:рішення (а.с.14-17),відповідь назвернення (а.с.18-19),картку універсальнаГолд (а.с.20),повідомлення (а.с.21),постанову суду (а.с.41-48), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме, укладення кредитного договору, умови надання кредиту, порядок його погашення, користування кредитними коштами, відсутність заборгованості.
		Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.
		Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.
		 
		Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.
		ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 18.06.2014 року, відповідно до якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. ОСОБА_1 здійснювала повернення кредитних коштів.
		Однак, 11.05.2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.06.2014 року, оскільки за розрахунками відповідача, станом на 12.04.2021 року утворилася заборгованість у розмірі 56 787,05 гривень. 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16.11.2021 року у судовій справі № 210/2463/21 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю. Як вбачається з зазначеного рішення суду ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами, наданими банком за спірним договором та за спірний період використала 304047 грн. 36 коп. кредитних коштів та на повернення кредитних коштів внесла 323634 грн. 70 коп., а тому суд прийшов до висновку що ці кошти ОСОБА_1 повернула у повному обсязі, що вбачається з рішення суду (а.с. 14-17).
		Постановою Дніпровськогоапеляційного судувід 30.06.2022року,рішення Дзержинськогорайонного судум.Кривого Рогувід 16.11.2021року залишенобез змін.(а.с.41-48).Таким чином,рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 16.11.2021 року набрало законної сили 30.06.2022 року.
		 
		До взаєминміж сторонаминалежить застосуватинорми ЦКУкраїни,Закону України «Про захист прав споживачів».
		За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків ( ст. 11 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
		Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		Відповідно до ст. 598 ЦК України припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. 
		Так, позивачкою не зазначено жодної правової підстави чи пункту спірного договору, якими встановлена правова можливість для припинення оспорюваного договору. Законною підставою для припинення правовідносин за договором є виконання боржником в повному обсязі умов договору щодо повернення кредиту та сплати процентів з отриманням позичальником/боржником в порядку ст. 545 ЦК України від кредитора документу/довідки про одержання виконання в повному обсязі за кредитним договором, бо відповідно до ч. 3 ст. 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. 
		В силу ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому не потребує додаткового підтвердження, а таким чином і додаткового захисту. Оскільки судом встановлено, що позивачка за спірним договором перед відповідачем заборгованості не має, тому позовна вимога ОСОБА_1 щодо визнання припиненими правовідносин за кредитним договором № б/н від 18.06.2014 року, задоволенню не підлягає.
		Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про покладення на відповідача зобов`язання списати неіснуючу заборгованість за договором № б/н від 18.06.2014 року, суд вважає зазначити наступне. 
		Нарахування позивачці пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивачки. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. 
		Крім цього, ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Таким чином, нарахування банком за договором відсотків, комісії та неустойки, як й наявність заборгованості в облікових даних банка за певного особою є лише попередньою фіксацією факту наявності боргу та порушення цивільно-правових зобов`язань, а тому не впливає на права позивачки.
		Таким чином, суд приходить до переконання, що обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю. 
		Вирішуючи питання стягнення судових витрат, приймаючи до уваги, що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено та позивачка звільнена від сплати судового збору, відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.
		Керуючись 4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 280-284, 354, 355, ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		 
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, покладення зобов`язати списати заборгованість - відмовити.
		Судові витрати віднести за рахунок держави.
		Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя         В.М. Прасолов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...