Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 528/126/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.10.2022. Забезпечено надання загального доступу: 01.11.2022.
Дата набрання законної сили: 25.10.2022
Номер судового провадження: 51-1323км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019170150000221

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 жовтня 2022 року
		м. Київ
		справа № 528/126/20
		провадження № 51-1323 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_2,
		суддів                                                ОСОБА_3, ОСОБА_4, 
		за участю:
		секретаря судового засідання     ОСОБА_5,
		прокурора                                          ОСОБА_6,
		в режимі відеоконференції            
		засудженого                                      ОСОБА_1 ,
		захисника                                          ОСОБА_7,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого     ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 8 грудня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170150000221, за обвинуваченням 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився в м. Гребінка Полтавської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимого - 20 березня 2019 року Пирятинським районним судом Полтавської області за ч. 2 ст. 125, ч. 1     ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування основного покарання                      з випробуванням, з іспитовими строком тривалістю 2 роки, 
		у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 8 грудня             2020 року ОСОБА_1  засудженого за ч. 1 ст. 389 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину основного покарання за вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 березня 2019 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі на строк            2 роки 1 місяць.
		Прийнято рішення щодо речових доказів.
		Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи засудженим вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від                       20 березня 2019 року за ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, на підставі ст. 75 КК звільненим від відбування основного покарання              з випробуванням, з іспитовими строком тривалістю 2 роки, та будучи повідомленим          про порядок й умови відбування додаткового покарання та настання кримінальної відповідальності у разі ухилення від його відбування, умисно ухилився від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за таких обставин.
		Так, 21 травня 2019 року приблизно о 16:45 ОСОБА_1 , діючи умисно, з метою ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, знаходячись на вул. Магістральній у м. Гребінка Полтавської області, без посвідчення водія керував транспортним засобом марки «Mersedes», номерний знак НОМЕР_1 , та був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за керування транспортним засобом особою, яка позбавлена права керувати транспортними засобами.
		Крім того, 29 липня 2019 року приблизно о 17:30 ОСОБА_1 , продовжуючи діяти з метою ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, знаходячись на вул. Коцюбинського у м. Гребінка Полтавської області, керував транспортним засобом марки «Mersedes», номерний знак НОМЕР_1 , та вчинив порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, за що був притягнутий постановою Гребінківського районного суду Полтавської області від 1 жовтня 2019 року до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 31 березня 2022 року змінив вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 8 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 . Виключив із вироку вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення 21 травня 2019 року. 
		В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо нього скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На його думку, суд безпідставно ухвалив обвинувальний вирок щодо нього за ч. 1 ст. 389 КК. Також зазначає, що обвинувальний акт було направлено до суду поза межами строку досудового розслідування. Крім того, вказує, що наявні в матеріалах кримінального провадження докази є недопустимими, оскільки слідчий не мав повноважень                          у даному кримінальному провадженні. Зазначенні обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всіх доводів апеляційної скарги                    ОСОБА_1 не перевірив, не дав мотивованих відповідей на них та всупереч вимогам кримінального процесуального закону не закрив кримінальне провадження.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати та закрити кримінальне провадження. Вважає, що ОСОБА_1 був безпідставно притягнений до кримінальної відповідальності, оскільки до ЄРДР не було внесено відомості щодо ухилення останнім від відбування покарання за вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 березня                      2019 року. Крім того, на думку захисника, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не оцінили всіх доказів у кримінальному провадженні, чим допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу та доводи касаційної скарги свого захисника.
		Захисник ОСОБА_8 підтримав свою касаційну скаргу та доводи касаційної скарги засудженого.
		Прокурор ОСОБА_9 вказав на необґрунтованість доводів касаційних скарг засудженого та його захисника, просив залишити касаційні скарги без задоволення,  а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального                                 й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		Частково задовольнивши апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 , в якій порушувалися питання неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку суду щодо нього, апеляційний суд, обговоривши доводи сторони захисту, навівши докладні мотиви прийнятого рішення, виключив                                з вироку вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, 21 травня 2019 року, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.
		Переглянувши вирок в межах доводів апеляційної скарги, допитавши ОСОБА_1 , перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вчиненні 29 липня 2019 року засудженим ОСОБА_1 дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 389 КК,                           а досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази, а саме: дані вироку Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 березня 2019 року, підписки від 6 травня 2019 року, постанови Гребінківського районного суду Полтавської області від 1 жовтня                    2019 року, постанови Полтавського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року, підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного кримінального проступку.
		Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.
		При цьому під час судового розгляду в апеляційному суді було створено необхідні умови для реалізації сторонам принципів змагальності й диспозитивності, закріплених у статтях 22, 26 КПК, однак сторона захисту не заявляла жодних клопотань, в тому числі й про виклик до суду свідків сторони обвинувачення, від допиту яких відмовився прокурор в місцевому суді.
		Доводи засудженого та його захисника щодо безпідставного притягнення              ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК за дії, вчиненні останнім 29 липня 2019 року, також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та вмотивовано визнані необґрунтованими.
		Так, ч. 1 ст. 389 КК передбачено кримінальну відповідальність за ухилення засудженого від сплати штрафу або від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.
		Тобто, якщо особа, котра була засуджена до позбавлення права керувати транспортними засобами, продовжує ними керувати протягом терміну дії такого покарання, то вона є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечував той факт, що станом на                        29 липня 2019 року він був позбавлений права керувати транспортними засобами на підставі саме вироку Пирятинського районного суду Полтавської області від                        20 березня 2019 року.
		Під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами встановлено, що після набрання вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 березня 2019 року законної сили ОСОБА_1 став на облік до органу пробації, згідно з підпискою від 6 травня 2019 року йому було роз`яснено права й обов`язки, порядок та умови відбування покарання, а також правові наслідки невиконання вироку, в тому числі й в частині заборони керувати транспортними засобами впродовж установленого судом строку. Тобто, ОСОБА_1 усвідомлював необхідність виконання вироку. 
		Незважаючи на це, 29 липня 2019 року ОСОБА_1 керував автомобілем та допустив грубі адміністративні порушення, тим самим спричинивши дорожньо-транспортну пригоду, за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП постановою Гребінківського районного суду Полтавської області від 1 жовтня 2019 року, законність якої була перевірена Полтавським апеляційним судом та постановою від 3 грудня 2019 року залишена без змін.
		Вказані судові рішення у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 також були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, та враховуючи, що вони набрали законної сили, не змінені і не скасовані,              у суду не було повноважень надавати висновкам, викладеним у цих судових рішеннях, іншу оцінку.
		Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився                         й апеляційний суд, що надані стороною обвинувачення докази беззаперечно підтверджують факт керування ОСОБА_1 автомобілем після того як він був позбавлений права керувати транспортними засобами вироком суду. 
		Що стосується доводів засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_7 про порушення вимог кримінального процесуального закону під час досудового розслідування, які, на їх думку, полягають у невнесенні до ЄРДР відомостей щодо ухилення ОСОБА_1 від відбування покарання саме за вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 березня 2019 року, то вони теж були визнані апеляційним судом неспроможними. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. 
		Згідно з пунктами 3-5 ч. 5 вказаної статті до ЄРДР, серед іншого, вносяться відомості про інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад таких обставин; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
		Тобто, зважаючи на той факт, що такі відомості вносяться до здійснення досудового розслідування, лише згодом, після проведення досудового розслідування, стає зрозуміло, чи були ці відомості, які внесені до ЄРДР, відповідними вчиненому діянню, або вони не були підтверджені.
		Так, 29 липня 2019 року заступником начальника слідчого відділу ОСОБА_10 до ЄРДР було внесено відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, та в короткому викладі обставин, серед іншого, було зазначено, що він позбавлений права керувати транспортними засобами на підставі ухвали Гребінківського районного суду. 
		Разом з тим, під час проведення досудового розслідування слідчим витребувано                   з суду вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 20 березня              2019 року на підставі якого ОСОБА_1 позбавлений права керувати транспортними засобами. Надалі, у повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, яке було вручено останньому 17 грудня 2019 року, та в обвинувальному акті було зазначено саме вказаний вирок суду. 
		Також судом апеляційної інстанції були перевірені та визнані необґрунтованими доводи засудженого щодо недопустимості наданих стороною обвинувачення доказів, оскільки слідчий ОСОБА_10 не мала повноважень у даному кримінальному провадженні.
		Виходячи зі змісту положень ст. 86, ст. 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні обвинувального судового рішення. Недопустимими              є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання. При цьому, в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень                     у слідчих і прокурорів, котрі здійснювали досудове розслідування та його процесуальне керівництво.
		За змістом статей 37, 38, 39 КПК прокурори й слідчі у кримінальному провадженні визначаються керівником прокуратури та органу досудового розслідування відповідно.
		Згідно з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 жовтня 2021 року (справа                                № 724/86/20), за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.
		Однак, якщо в суді першої інстанції в учасників судового провадження не виникало сумнівів про достовірність доказів через призму неналежного суб`єкта доказування,                    а це питання виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанцій в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа №477/426/17).
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, існування вказаних процесуальних документів стороною захисту в судовому засіданні місцевого суду не оспорювалось. Під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 прокурор долучив копії процесуальних документів, що підтверджують повноваження слідчих у даному кримінальному провадженні, а саме: доручення про проведення досудового розслідування від 29 липня 2019 року, постанову про призначення групи слідчих від 11 січня 2020 року. Відомості з цих процесуальних документів відображені й у витягу з ЄРДР, що також містить дані про слідчих, котрі здійснювали досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, в тому числі й слідчий ОСОБА_10
		Безпідставними були визнані судом апеляційної інстанції й твердження засудженого про направлення обвинувального акта було до суду поза межами строку досудового розслідування.
		Відповідно до положень ст. 219 КПК строк досудового розслідування обчислюється               з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) до дня звернення до суду                                   з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження. При цьому досудове розслідування повинно бути закінчене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. 
		Разом з тим, строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до винесення постанови про відновлення кримінального провадження, а також строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею (ч. 5 ст. 219 КПК).
		Так, місцевим та апеляційним судами встановлено, що 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, та почав обчислюватись двомісячний строк, протягом якого повинно бути закінчене досудове розслідування, тобто до               17 лютого 2020 року включно.
		11 лютого 2020 року ОСОБА_1 та його захиснику - адвокату ОСОБА_11 повідомлено про завершення досудового розслідування, а 14 лютого 2020 року захиснику надано доступ до матеріалів досудового розслідування, що підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування, однак він ознайомився з ними лише частково. 
		Натомість, згідно з рапортом заступника начальника слідчого відділу ОСОБА_10 від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовився отримати повідомлення про завершення досудового розслідування та зазначив, що він знаходиться поза межами м. Гребінка Полтавської області і не має можливості ознайомитися з матеріалами досудового розслідування. Крім того, 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 , відмовившись від послуг захисника ОСОБА_11, уклав договір з адвокатом ОСОБА_12 та цього ж дня вони отримали копію обвинувального акту                             у кримінальному провадженні й копію реєстру матеріалів досудового розслідування, що підтверджується розпискою та протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
		Відтак, часовий проміжок з 12 по 18 лютого 2020 року, згідно з приписами ч. 5 ст. 219 КПК, не включається у строк досудового розслідування, а досудове розслідування                у цьому кримінальному провадженні повинно було бути закінченим 22 лютого                  2020 року. 
		18 лютого 2020 року прокурором Гребінківського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_13 затверджено обвинувальний акт, а наступного дня 19 лютого 2020 року - отримано судом, тобто в межах строків досудового розслідування, що свідчить про відсутність порушень прокурором вимог кримінального процесуального закону.
		Апеляційний суд, переглядаючи вирок в апеляційному порядку, перевірив всі доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які є аналогічними тим, що зазначені засудженим та його захисником у касаційних скаргах, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 389 КК і доведеності його винуватості                       у вчиненні цього кримінального правопорушення 29 липня 2019 року, за обставин, вказаних у вироку.
		Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам                         статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.
		За таких обставин, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_7 не підлягають задоволенню.
		Разом з тим, у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме: при призначенні судом ОСОБА_1 покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання за вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 8 грудня 2020 року частково приєднано невідбуту частину основного покарання за вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від                     20 березня 2019 року, та остаточно призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 1 місяць, проте в порушення вимог ч. 3 ст. 71 КК судом не вирішено питання про приєднання додаткового покарання, призначеного попереднім вироком, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
		Однак суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно виправити згадану помилку за відсутності касаційного приводу, оскільки це погіршить становище засудженого.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 8 грудня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2022 року щодо                         ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника - без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_2                                      ОСОБА_3                                      ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...