Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/22893/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки; Створення терористичної групи чи терористичної організації.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2022. Зареєстровано: 01.11.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2022.

Номер судового провадження: 1-кп/761/3186/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022000000000550

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/22893/22
		Провадження №1-кп/761/3186/2022 
		 
		В И Р О К 
		іменем України
		 
		28 жовтня 2022 року                                                                         м.Київ
		Шевченківський районний суд міста Києва у складі : 
		головуючого судді ОСОБА_3.,
		секретар судового засідання ОСОБА_4,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції
		кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
		№22022000000000550 від 13 жовтня 2022 року,
		за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Самійлово Новоазовського району Донецької області, громадянина України, з середньою освітою,не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 КК України, на даний час перебуваючого в ДУ «Табір для тримання військовополонених «Захід 1», 
		-у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.2 ст.260 КК України,
		за участю :
		прокурора ОСОБА_5.,
		захисника ОСОБА_6.
		обвинуваченого ОСОБА_1 
		ВСТАНОВИВ :
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня 1991 року схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Відповідно до частини 1 статті 17, частини 1 статті 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
		Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
		Частиною 1 статті 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить Автономна республіка Крим (далі в тексті вироку - АР Крим), області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Згідно преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, Російська федерація (далі в тексті вироку - російська федерація) чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Боротьба з іноземною окупацією, відповідно до пункту 4 статті 1 частини І Додаткового протоколу (Протокол I), від 08 червня 1977 до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 12 серпня 1949 року, є формою збройного конфлікту.
		Збройна агресія російської федерації на території Донецької та Луганської областей здійснювалася шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької та Луганської областях та порушення територіальної цілісності України.
		В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 07 квітня 2014 року оголошено «Декларацію про суверенітет Донецької народної республіки» та 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про проголошення державної самостійності Донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі в тексті вироку - «ДНР»).
		Відповідно до Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу Про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року 
		№ 129-VIII, Верховною Радою України визнано Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а «ЛНР» і «Донецька народна республіка» терористичними організаціями.
		Заявою «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 2015 року № 145-VIII, Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів, скоєних вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян.
		Визнання Верховною Радою України так званої самопроголошеної організації «ДНР» терористичною, а численні злочини вчинені її представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій Постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму» схваленій Постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.
		Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» до терористичної організації, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників вказаної терористичної організації.
		Так звана організація «ДНР» містить всі необхідні ознаки терористичної організації, має стабільний склад лідерів, які підтримують між собою тісні стосунки, централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організацій, а також план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
		З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
		Вказана терористична організація «ДНР» має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність її дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку.
		В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «ДНР», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Донецької області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій чистині Донецької області та мають загальну координацію керівництва.
		Крім того, з метою виконання функцій підрозділу силового блоку «ДНР», 12 листопада 2014 року її самопроголошеним головою видано указ, відповідно до якого, для захисту інтересів «ДНР» та її громадян, створено воєнну структуру «Народна міліція «ДНР» (далі в тексті вироку - «НМ «ДНР»), яка дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій частині Донецької області та має загальну координацію та кураторів російської федерації.
		Встановлено, що до складу «нм «днр» входить структурний підрозділ - «батальйон патрульної поліції «мвд «днр» та «окремі мотострілкові бригади», які складаються з батальйонів та окремих підрозділів забезпечення.
		Проте, ОСОБА_1 , будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, взяв участь у терористичній організації.
		Так, ОСОБА_1 , у квітні 2015 року добровільно вступив на службу на посаду водія окремого взводу зв`язку у в/ч НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2), де прослужив до 24 травня 2015 року , та у зв`язку з небойовим пораненням правої ноги був звільнений з військової служби. 
		В лютому 2016 року ОСОБА_1 добровільно підписав контракт з тією ж військовою частиною, де проходив службу на посаді механіка-водія танку Т-64 та прослужив на даній посаді близько 3 місяців. 
		В жовтні 2017 року ОСОБА_1 знову підписав контракт у в/ч НОМЕР_1 на посаду водія автомобіля УРАЛ інженерно-саперного відділення. Прослужив на вказаній посаді близько місяця, після чого був переведений до 1 стрілецького батальйону цієї частини. В травні 2018 року за власним бажанням розірвав контракт. 
		2 грудня 2019 року ОСОБА_1 добровільно підписав контракт та повернувся до військової служби на посаду водія УРАЛу в самохідному гаубично-артилерійському дивізіоні тієї ж військової частини та підписав контракт терміном на 1 рік. В 2020 перевівся у взвод забезпечення тієї частини. В грудні 2020 року було продовжено строк дії. Орієнтовно, влітку 2021 ОСОБА_1 перевівся в батальйон охорони «ІНФОРМАЦІЯ_3», інженерно-саперний взвод, 3 інженерно-саперне відділення, в/ч НОМЕР_2 , на посаді сапера (місце дислокації АДРЕСА_2 ).
		19 лютого 2022 року головою «ДНР» підписано указ № 29 «Про проведення загальної мобілізації», та оголошено повну мобілізацію.
		У періоди з лютого 2016 року по серпень 2022 року, ОСОБА_2 забезпечував виконання обов`язків військової служби у незаконних збройних формувань окупаційної адміністрації російської федерації, а саме:
		- бути вірним військовій присязі, дотримуватися конституції і законів «днр»;
		-проходити військову службу по контракту в період установленим дійсним контрактом терміном в «народній міліції «днр»;
		-строго і точно виконувати вимоги загальновійськових статутів;
		-в період проходження військової служби по контракту добросовісно виконувати всі загальні, посадові і спеціальні завдання військовослужбовців установлених законодавством і другими нормативно-правовими актами «днр», виконувати вимоги військової присяги, законодавства про службу в «народній міліції» і других нормативно-правових актів «днр»;
		-при скоєнні правопорушень, нести всі види юридичної відповідальності відповідно до законодавства «днр»;
		-дотримуватися військової дисципліни, виконувати накази, розпорядження і вимоги командира (начальника);
		-дотримуватися установленого порядку користування секретними документами і військовою технікою (апаратурою), берегти в таємниці відомості отримані в ході проходження військової служби.
		В серпні 2022 року ОСОБА_2 залишив розташування в/ч НОМЕР_2 з порушенням порядку виїзду з окупованої території України перетнув лінію розмежування та оселився на тимчасово окупованій території в м. Ізюм Харківської області.
		Злочинна діяльність ОСОБА_1 була припинена 10 вересня 2022 року військовослужбовцями Збройних Сил України неподалік селища Бригадирівка Балаклійського району Харківської області.
		Таким чином,  ОСОБА_1   брав участь у терористичній організації, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		Також, за викладених обставин, громадянин України ОСОБА_1 брав участь у діяльності не передбаченого законом збройного формування, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 260 КК України.
		Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винним себе у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч.2 ст. 260 КК України, визнав повністю та розказав про обставини скоєного так, як зазначено в обвинувальному акті.
		Так, обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що він у квітні 2015 року вступив до так званої «народної міліції «днр» на посаду водія окремого взводу зв`язку в/ч НОМЕР_1 , 9 полку морської піхоти з місцем дислокації в АДРЕСА_3 де прослужив до травня 2015 року , був звільнений з військової служби у зв`язку з пораненням ноги . Після лікування, у лютому 2016 року у зв`язку з фінансовими труднощами, відсутністю можливості працевлаштуватися він знову підписав контракт з військовою частиною НОМЕР_1 , де проходив службу на посаді механіка-водія танку Т-64 протягом близько 3 місяців. В жовтні 2017 року він знову підписав контракт з в/ч НОМЕР_1 на посаду водія автомобіля УРАЛ інженерно-саперного відділення. Прослужив на вказаній посаді близько двох місяців, після чого був переведений до 1 стрілецького батальйону цієї частини, а в травні 2018 року за власним бажанням розірвав контракт. В грудні 2019 року він знову підписав контракт строком на 1 рік та повернувся до військової служби на посаду водія УРАЛу в самохідному гаубично-артилерійському дивізіоні військової частини НОМЕР_1 , в подальшому перевівся у взвод забезпечення військової частини. У 2020 році, коли без його відому було підписано контракт, він покинув службу. Влітку 2021 року він уклав контракт в батальйон охорони «ІНФОРМАЦІЯ_3», інженерно-саперний взвод, 3 інженерно-саперне відділення, в/ч НОМЕР_2 , на посаді сапера з місцем дислокації АДРЕСА_4 У зв`язку з тим, що у нього не склалися стосунки з керівництвом, він самовільно залишив службу та став переховуватися. У квітні 2022 року його затримала комендатура та він знову опинився в розпорядженні в/ч НОМЕР_2 , з якої він наприкінці травня 2022 року знову втік. У серпні 2022 року він приїхав в окуповане місто Ізюм Харківської області, де познайомився з жінкою , та у якої став проживати в с. Бригадирівка. 10 вересня 2022 року село звільнили Збройні сили України, та військовослужбовцями Збройних сил України він був затриманий.
		Показання обвинуваченого  ОСОБА_1  повністю відповідають фактичним обставинам справи, які викладені в обвинувальному акті. Суд такі показання вважає логічними, послідовними і правдивими, наданими останнім добровільно. Крім того, суд враховує, що така позиція обвинуваченого була сталою протягом як досудового розслідування, так і судового розгляду.
		Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України в судовому засіданні, за згодою всіх учасників судового провадження, не досліджувались докази щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не оспорюються. При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
		За таких обставин, суд вважає доведеним, що своїми умисними протиправними діями, які виразились в участі в терористичній організації, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України. Також ОСОБА_1 своїми умисними протиправними діями, які виразились в участі у діяльності не передбаченого законом збройного формування, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.260 КК України.
		Призначаючи обвинуваченому міру покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного, ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, яке полягає у повному визнанні вини , дані, які характеризують його особу.
		Так, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України  ОСОБА_1  вчинив  тяжкий та особливо тяжкий злочини проти громадської безпеки. При цьому судом враховується, що ОСОБА_1  , будучи громадянином України за народженням,маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи зобов`язаним здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в порушення зазначених зобов`язань брав участь в діяльності незаконного збройного формування та терористичної організації. Наведені обставини свідчать про підвищену суспільну небезпеку скоєних ОСОБА_1 злочинів.
		Також при призначенні покарання судом враховуються дані про особу обвинуваченого, який є не судимим в силу ст. 89 КК України, не одружений, має постійне місце проживання.
		Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , судом не встановлено.
		Разом з тим, метою призначення покарання, виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
		З урахуванням вищевикладеного, конкретних обставин скоєння злочинів та підвищеної суспільної небезпеки скоєного, особи обвинуваченого, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкціями ч. 1 ст. 358-3, ч. 2 ст. 260 КК України, з конфіскацією усього майна, що є його власністю, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, та не знаходить підстав для застосування положень ст.69, 75 КК України при призначенні покарання.
		Відповідно до положень ч.1 ст.70 КК України покарання ОСОБА_1 за вчинення цих кримінальних правопорушень необхідно визначити шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим.
		Цивільний позов у справі не заявлений, процесуальні витрати, речові докази відсутні.
		Відомості про застосування запобіжного заходу до обвинуваченого суду не надано, із клопотаннями про його застосуванням сторона обвинувачення до суду не зверталась. Отже питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.
		Керуючись ст.ст.369-371, 374 КПК України, суд
		УХВАЛИВ :
		ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.2 ст.260 КК України, та призначити покарання за даними статтями у виді :
		за ч.1 ст.258-3 КК України - 10 (десяти) років позбавлення волі,з конфіскацією всього майна, що є його власністю;
		за ч.2 ст. 260 КК України - 6 (шести) років позбавлення волі,з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
		На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
		Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому ОСОБА_1 , прокурору.
		 
		Суддя         ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...